Світова економіка останніми роками пережила фундаментальні потрясіння: спершу була пандемія і локдауни у 2020 році, тоді ураганна інфляція і спекулятивне зростання цін 2021 року, нарешті – вторгнення Росії в Україну, яке завдало потужного удару по енергосистемі Європи та світових ринках зерна. До прикладу, останній масований ракетний обстріл портової інфраструктури Одеси не тільки знищив 60 тис. тонн збіжжя, а й здорожчив на 8% зернові ф'ючерси на світовому ринку.
Паралельно загострення у відносинах між Китаєм і США, їхні торгові війни та взаємне накладання санкцій, а також криза довкола Тайваню призвели до сповільнення світової економіки, зокрема і в Європі, яка нині мусить обирати між двома глобальними гігантами. Водночас вихід Китаю з локдауну, запуск програм переорієнтації економіки і закупівля у величезних обсягах енергоносіїв від різних постачальників зумовили подорожчання останніх і зростання інфляції, що вдарило і по Європі.
До всього перерахованого вже із середини минулого року додалися очікування загальної економічної рецесії. У вільній ринковій економіці зростання і спадання є циклічними незворотними явищами. Як правило, періоди зростання плавні і затяжні, а спадання і крахи ринків – короткі й різкі.
Нині недоцільно говорити про настання глобальної рецесії. Однак якщо мова про Німеччину, то є підстави вважати, що країна зіткнулася не з циклічним спаданням, а із системною кризою, яка може завдати значного удару по її промисловості – національній гордості й основі економічної потужності не тільки ФРН, але й усього Євросоюзу.
Через війну Росії проти України саме Німеччина потрапила в ситуацію ідеального шторму, оскільки саме у ФРН функціонує найбільший промисловий сектор, у першу чергу металургійний і хімічний, який об'єктивно найдужче залежний від енергоносіїв – і від їх наявності, і від цінової політики. Власне промисловий сектор зараз тягне вниз усю німецьку господарку. І вибір у капітанів індустрії невеликий: або закрити заводи назавжди, або переносити виробництво в інші країни. Зараз відбувається одночасно і те, і інше. Загалом за минулий рік хімічна промисловість у Німеччині скоротилася на 20%.
Зокрема, чистий прибуток провідного хімічного концерну BASF у квітні-червні цього року впав до 499 млн євро, хоча за аналогічний період минулого року він становив 2,09 млрд євро. Водночас концерн інвестував 10 млрд євро в будівництво нового заводу в Китаї та закриває свій головний завод з виробництва добрив у Німеччині, анонсувавши звільнення 2600 працівників. Це дозволить зекономити 200 млн євро на рік.
Не краща ситуація і в металургії. Компанія "Speira GmbH" оголосила про закриття "Uedesheimer Rheinwerk" – найбільшого заводу з виготовлення алюмінію. Торік у вересні виробництво скоротилося відразу на 50%. Головна причина – ціни на електроенергію. Виробництво алюмінію – чи не найбільш енерговитратна технологія, з такими викликами стикається не лише німецька економіка. Виготовлення алюмінію вже повністю припинили також у Словаччині на заводі "Slovalco", який належить норвезькому холдингу "Norsk Hydro", а також в Іспанії на "San Ciprian компанії Alcoa".
Якщо за ситуацію з постачанням газу відповідальні Росія і Путін, то за ситуацію з енергетикою в Німеччині – тільки місцевий уряд. Його дії часом не мають логічних пояснень. Відомо, що ніде в Європі так не тиснули з переходом на зелену енергетику, як у Німеччині. У результаті тарифи на електрику втричі вищі, ніж у середньому по світу, на газ – у 8 разів вищі, ніж у США. Енергії не вистачає, оскільки сонячні панелі і вітрогенератори не закривають усіх потреб. Інколи установки не працюють через несприятливі погодні умови. І на тлі цього уряд Олафа Шольца закриває останні атомні електростанції, після чого починає імпортувати електроенергію такого самого атомного походження з Франції.
Німеччина вже виділила 260 млрд євро на подолання дефіциту електроенергії, однак до 2030 року загальна сума складе не менш ніж трильйон доларів. Для цього доведеться щодня встановлювати сонячні панелі на площі, як 43 футбольних поля, 1600 теплових насосів, щотижня ставити по 27 наземних і по 4 морські вітрогенератори. Прогнозують, що до 2030 року споживання енергії виросте на третину і потрібно буде задіяти ще 250 гігаватів нових потужностей.
Нелогічна енергетична політика німецького уряду, китайські програми плюс агресія Путіна, яка підкосила енергетичну систему Європи, зокрема Німеччини, спричинила не тільки відкритий відтік капіталу з країни, а й безпосередньо еміграцію національної промисловості.
До прикладу, за даними Федерації німецького бізнесу (BDI), 16% фірм середнього розміру вже релокують виробництво з Німеччини, ще 30% вивчають таку можливість. Дві третини опитаних компаній вважають головною проблемою місцеві тарифи на енергію і доступ до енергоресурсів і сировини. Саме через німецькі тарифи компанія "Tesla" відмовилася будувати завод з виробництва батарей неподалік від Берліна і вирішила розгорнути його в США.
Ситуація в Німеччині відлякує не тільки місцевий капітал чи транснаціональних гігантів, а й узагалі будь-яких інвесторів. Як зауважує видання "Politico", прямі іноземні інвестиції в Німеччину скорочуються вже 5 років поспіль і сягнули найнижчого рівня з 2013 року.
Зі всього описаного можна зробити висновок, що протягом загострення економічної кризи та зростання напруги у світі еміграція німецької промисловості може набути незворотного характеру. І бізнесмени з ФРН знову поженуться за доступним газом і електрикою. Тільки шукатимуть їх не в Путіна, а в США і частково в Китаї. Визначальною принадою переїзду до США є не тільки статус головної енергетичної країни, де добувають зараз найбільше нафти і дешевого газу, а й щедрі пільги – $500 млрд, які пропонує інвесторам адміністрація Байдена в спеціальних законах, наприклад, у Законі про скорочення інфляції (IRA).
Для наших громадян, які виїхали до Німеччини, ці новини теж не надто позитивні. Минулого року ФРН витратила на допомогу саме українським біженцям понад 11 млрд євро. Однак технічна рецесія та падіння виробничих потужностей можуть поставити під сумнів як здатність уряду продовжувати соціальну підтримку українців, так і можливості знайти роботу тим, хто не бажає обтяжувати німецький бюджет.