«Загроза нових терактів реальна, і ризик великий», — заявив французький прокурор антитерористичного комітету Жан-Франсуа Рікар. За його словами, лише за останні кілька місяців у Франції запобігли з пів десятку терактів, понад тридцяти — за останні три роки. Не менш тривожно пролунала і недавня заява французького міністра внутрішніх справ Жеральда Дарманена, який наголосив, що на цей момент служби безпеки найбільше заклопотані “доморощеною” загрозою: Франція нараховує на своїй території понад вісім тисяч радикалізованих осіб, чиї дані внесені до спеціального реєстру та за якими ведеться постійне спостереження.
Загроза поруч і дихає французам у спину щодня. Заходити до торгових центрів із розстібнутими куртками (перевірка на пояс-вибухівку), автоматично відкривати сумки і показувати їхній вміст охоронцям, попереджати співробітників метро про забуті валізи — такі правила вже стали звичкою. Однак свій стиль і цінності у Франції не зрадили. Тераси і концертні зали не стали порожніми після терактів листопада 2015 року, а “Шарлі Ебдо” як публікував релігійну сатиру, так і публікує. У день початку судових слухань газета навіть заново опублікувала ті самі карикатури на пророка Мухаммеда, що передували теракту.
“У Франції існує право на богохульство”, - нагадав з нагоди судових слухань Еммануель Макрон. Французький президент має на увазі закон ще далекого 1881 року, яким у Франції захищається свобода преси і свобода слова. Цим самим законом півтора століття тому скасували покарання за богохульство. Важливий нюанс — висміювати релігійну символіку та релігійні символічні фігури у Франції можна, а от висміювати самих вірян — ні. Інакше це вважатиметься “розпалюванням ворожнечі” і “підбурюванням до ненависті”.
За півстолітню історію існування “Шарлі Ебдо” дражнив на своїх сторінках не лише пророка мусульман, а й Ісуса та хасидів, не кажучи вже про політиків і багатіїв. У редакцію регулярно надходили погрози та позови до суду. Але свобода слова є свобода слова. У Франції це святе. А от релігії — не святе.
Що Республіка зробила для тебе?
Якщо є політичний дискурс, який не змінюється від зміни політика на посаді президента, то це тому, що Франція — світська держава, і Республіка як інституція — вища від усіх релігій. Повнолітні французи, звісно, мають право на вільне віросповідання, а от школи у Франції мусять максимально відповідати республіканським світським цінностям. На обід у їдальнях немає меню “халяль”, але є вегетаріанське. Школяркам не можна приходити на уроки в хіджабі або носити іншу помітну релігійну атрибутику — наголос на слові “помітну” — наприклад, великий хрестик поверх сорочки чи блузки, якщо йдеться про християн. Перед різдвяними святами в актовій залі можна ставити ялинку, проте під нею не може бути жодних композицій з яслами і маленьким Ісусом.
Це все в теорії. На практиці Франція живе по-іншому, а саме — кварталами, які з роками переростають у повноцінні комуни. Соціального дешевого житла в центрі Парижа не знайти — у 50-х роках соцмістечка почали будувати на околицях, подалі від очей, окремими великими комплексами. За задумом, ці масиви мали стати взірцем “міста майбутнього”, новим способом “спільного проживання”.
Минуло пів століття. І тепер Еммануель Макрон називає їх осередками “комунітаризму”, а то й “сепаратизму”, який надламує Республіку зсередини. І якби ж проблеми обмежувалися тим, що там торгують наркотиками і ніхто не контролює, чи не носять школярі релігійну символіку. Проблема стала гострішою — за дослідженням, опублікованим на сторінках Le Monde, саме в таких кварталах останніми роками процвітає робота рекрутерів-джихадистів. Тут, далеко від блиску Єлисейського палацу і пафосних промов, не складно почути відповідь на запитання “що Республіка зробила для тебе?”. І вона звучить так: “Нічого”. На такий фундамент легко лягає зомбування.
Стороннім вхід заборонено
Результатом промивання мізків і рекрутингу стали страшні цифри: з 2012 року близько тисячі французів приєдналися до лав джихадистів у Сирії й Іраку. Близько двохсот із них загинули, ще сотні залишаються за кордоном, у схованках або турецьких в’язницях. Франція не поспішає просити про їхню екстрадицію для того, щоб судити своїх громадян на власній території. Інколи, щоправда, доводиться. Зокрема, коли інший гравець на політичній арені, Туреччина, за будь-якої зручної нагоди грозиться “випустити всіх в’язнів у Європу”.
Компромісом стає “порційна екстрадиція”. Так, наприкінці минулого року до Франції з Туреччини прибули й одразу були взяті під варту 11 французів-бійців терористичного угруповання “ІДІЛ”. На них чекає суд. Республіка і тут не поступається своїми цінностями — кожен має право на захист і на чесне правосуддя.
Справедливості очікують і родичі жертв терактів — за останні п’ять років атаки на території Франції забрали 250 життів. Деякі драми, такі як “Батаклан” і трагедія на набережній у Ніцці, облетіли перші шпальти світової преси, інші — такі як смерть двох жінок від ножових поранень на вокзалі Марселя у 2017 році — привернули не так багато уваги за кордоном, проте не стали від того менш болісними для самих французів.
Суду очікують і спільники організаторів терактів листопада 2015 року, поміж них єдиний досі живий виконавець — Салах Абдеслам, який уже чотири роки перебуває за ґратами, в одиночній камері. Як виявилося, французькі в’язниці не дуже сприяють каяттю — за словами слідчих, цей в’язень ще більше радикалізувався. Якщо Абдеслам ризикує провести в неволі все своє життя, 250 засуджених за тероризм у Франції (за злочини різного ступеня важкості) відбудуть своє покарання до 2022 року і вийдуть на волю. Їхня реінтеграція в суспільство — чергове завдання толерантної Республіки.
Інше делікатне питання реінтеграції стосується народжених за кордоном від французьких батьків-членів терористичних угруповань дітей. За останні роки до Франції їх прибуло 28. Це хлопчики і дівчата, які вже встигли побачити війну і втратити батьків, а зараз перебувають під опікою соцслужб і родичів. Що скажуть вони, якщо через багато років у них запитають: “Що тобі дала Республіка?” В інтересах Франції зробити так, щоб їхня відповідь у жодному разі не була “нічого”.