Фігурист Кирило Марсак: «Росіяни вкрали моє дитинство»

Олімпійські ігри-2026 були дебютними для тебе. Ти розпочав з короткої програми і покращив свій результат на 10 балів. Про такий старт можна лише мріяти?

Ми не очікували настільки великих балів. Того дня в короткій програмі я не міг зробити нічого краще й отримав такі бали, про які цього сезону справді навіть не мріяв. Коли плануєш покращити персональний рекорд на 3–4 бали, а вдається на 10, то залишається лише радіти. Я був дуже щасливий.

Ти не лише виконав усі елементи без падінь, а й відкатав максимально плавно. Аналізував свій виступ?

У короткій програмі я виходив зі спокійним серцем, а от у довільній було багато зовнішніх факторів, які вплинули на мене, зокрема: відсторонення Владислава Гераскевича, увага українського суспільства, хейт від росіян… На довільну програму не вдалося налаштуватися, адже я закрився й у підсумку не показав того результату, якого хотів би.

Причина лише в голові?

Так, абсолютно. Я підходив у найкращій формі до довільного виступу. Загалом був готовий катати чисто фізично, але психологічно не впорався.

У довільній програмі впали ледь не всі фігуристи — 20 із 24. Чому? Щось сталося з льодом?

Це Олімпійські ігри — абсолютно інший звір. Такі змагання відбуваються раз на чотири роки, тому нерви через край. Що казати, якщо навіть фаворит Ілля Малінін не впорався з напругою. Казали, що його неможливо перевершити, а він у підсумку посів восьму сходинку. Так фігурне катання ще не хитало (сміється).

Наскільки неочікуваною була перемога Михайла Шайдорова, представника Казахстану — історично не найбагатшої на фігуристів країни?

Його перемога стала сенсаційною, але абсолютно заслуженою. Він виконав програму чисто, тому справедливо переміг.

Чи був шанс зачепитися за медаль у разі чистого прокату?

Ні, на цих змаганнях можливості не було. Мій контент був не настільки складним. Якби виконав усе чисто, то, можливо, зайшов би в десятку кращих, але не вище.

Складність програми — головна причина?

Так. Окрім того, маю ще невеликий рейтинг. Тут поясню. Якщо рейтинг високий, судді лояльніше до тебе ставляться. Щоб вони тебе помічали, потрібно зробити собі ім’я. Ситуація, коли приходить ноунейм і бере золото — це великий виняток. Цього можна досягнути лише важкою працею. І ми це зробимо.

Після короткої програми росіяни атакували твої соцмережі. Чому? Що писали?

В інтерв’ю Deutsche Welle я сказав, що «нейтральних» атлетів на Олімпійських іграх не повинно бути. Поки триває війна, вони не можуть представляти свою країну навіть у такому статусі. Вони не повинні виступати, якщо мають російський паспорт. Російські ЗМІ розкрутили це так, що я сказав це конкретно в контексті «нейтрального» Петра Гуменника. Потім полилося. Мені писали стільки бруду… Писали, що я не заслуговую бути на Олімпіаді, писали про мої результати, які були три роки тому… Були погрози, образи…

Як ти діяв?

Спочатку це було навіть смішно, але в підсумку трішки підкосило. Треба було просто блокувати всіх і усе. Знатиму на майбутнє. У нас загалом дітей змалку вчать не мовчати, тому ми продовжимо говорити про злочини Росії, про недоречність виступу «нейтралів» на змаганнях.

У фігурному катанні залишається багато росіян, окрім «нейтралів», які змінили свої паспорти. Наскільки це впливає на твій розвиток?

Тут варто відзначити, що не всі фігуристи, які мають російські прізвища, підтримують війну чи взагалі якось пов’язані з Росією. Декого в нас, наприклад, захейтили без причини. Є фігуристи, які не живуть у Росії, не тренуються там, і єдине, що їх пов’язує з цією країною, — це прізвище. Мова, зокрема, про представника Польщі, про Малініна зі США. Є й ті, хто тренується в Росії, але таких меншість, на щастя, три-чотири людини максимум.

Ти розповідав, що під час Олімпійських ігор негативно вплинув жереб, адже довелося виступати одразу після «нейтрального» Гуменника. Що саме збило з пантелику?

Він мав велику підтримку трибун. Швидше за все, туди пролізли росіяни. Після його виступу багато людей скандували «маладєц» — і мене трішки поплавило.

Бачив, що перед оголошенням твого результату оператор перевів камеру саме на обличчя Гуменника? Навіщо?

Я думаю, що вони не до кінця зрозуміли, що зробили. На міжнародних змаганнях ISU (Міжнародний союз ковзанярів) це нормальна практика, коли під час оголошення результатів конкурентів показують лідера таблиці конкретно в цей момент. Швидше за все, оператори не зрозуміли, що в контексті війни, яку розв’язала Росія, це виглядало брудно.

Як ти ставишся до Іллі Малініна?

Ми знайомі, спілкуємося на змаганнях. Скажу відверто: я не помічав за ним неправильної позиції. Його батьки не люблять Росію, вони не підтримують війну. Сам Ілля жодного разу там не був. Нічого поганого не можу сказати про нього як про людину. А спортсмен він справді крутий.

Чи бачив ти, як росіяни розганяли історію, що Малінін спілкувався із Шайдоровим — олімпійським чемпіоном з Казахстану — російською мовою? Це правда?

Вони спілкувалися англійською. Михайло — представник Казахстану, який просить не асоціювати його з росіянами й Росією. Усе, що розганяють росіяни про фігурне катання й окремих фігуристів, — це треш. У людей проблеми з головою.

Коли будеш крутити сальто на льоду, як Малінін?

Це реально, але моя тренерка не дозволяє робити з безпекових причин. Цей варіант не розглядаємо. Та й судді його не оцінюють.

Ти задоволений виступом в Італії?

Це прекрасний досвід, який стане в нагоді. Я оцінюю позитивно і сподіваюся, що він допоможе у становленні як спортсмена.

На Олімпіаді було багато скандалів, пов’язаних з дискваліфікацією Гераскевича через шолом пам’яті, забороною одягати свої шоломи Катерині Коцар, Олегу Гандею. Як це вплинуло на тебе?

Мені було дуже сумно, якщо чесно. Я жив в одному номері з Олегом Гандеєм, шолом якого теж забанили. Заборона шоломів негативно вплинула на мене. Здавалося, що все проти нас. До прикладу, кейс Влада Гераскевича, якого дискваліфікували авансом — за намір одягнути шолом. Це ж абсурд. Рішення МОК помилкове, бо шолом Влада — не політика, а шана спортсменам, які загинули від рук Росії. Там були не лише люди, які брали активну участь в обороні України, а й діти, яких російська ракета застала вдома або на вулиці… Для мене це про пам’ять, а не політику. Шкода, що доводиться пояснювати очевидне, поки росіяни вбивають українців, знищують нашу інфраструктуру, зокрема мою ковзанку в Херсоні.

Ти з Херсона. Чи залишилися там зараз рідні, друзі?

Залишилися дідусь, бабуся й тітка. Вони були там ще до повномасштабного вторгнення Росії, пройшли окупацію, дочекалися звільнення міста й продовжують жити. Ніхто з них не хотів жити під Росією, для них цього варіанта не існувало. Ситуація в Херсоні важка через постійні російські обстріли, але вони не занепадають духом. Загалом варто сказати, що вони мої найвідданіші фанати.

Коли читаєш новини про Херсон, тебе це мотивує, злить чи дезорієнтує?

Це мене дуже злить. Водночас я розумію, що мій хороший виступ може порадувати людей в Україні, зокрема в Херсоні. Знаю, що навіть незнайомі люди підходять до моїх рідних і дякують їм. Намагаюся нести світло цим людям, приносити їм позитивні новини.

Ковзанку, де ти починав займатися фігурним катанням, Росія зруйнувала?

Так, росіяни повністю зруйнували її без можливості відновлення. Загалом були три прильоти по ковзанці. Саме там почалася моя кар’єра. Без цього місця мене взагалі не було б як фігуриста.

Знищили рідне для тебе місце…

Так, і не лише ковзанку. Росіяни зруйнували 20-ту гімназію, в якій я вчився до восьмого класу, — одну з найстаріших будівель у Херсоні… У наш дім, на поверх вище від нашої квартири, прилетіла ракета…

Коли ти почав займатися фігурним катанням? Наскільки я знаю, зазвичай починаєте вкрай рано.

Так, фігурне катання — це висококоординаційний вид спорту, тож тут варто починати якомога раніше. Я почав у чотирирічному віці.

Чому фігурне катання?

Це було не моє рішення, якщо чесно. Моя сестра — Єлизавета Марсак — дуже хотіла займатися фігурним катанням. Коли в Херсоні відкрили ковзанку, мої батьки відвели її на секцію фігурного катання, а часу возити нас у різні місця не було… Так я й опинився у фігурному катанні. Спочатку мені дуже не подобалося, бо я не розумів, чому мене закрили в цьому «холодильнику». Я бігав собі по льоду, лупцював бортики й намагався протестувати. З часом почало подобатися, особливо коли через заняття треба було пропускати школу. Років у 8–9 я вже усвідомив, що це крутий вид спорту.

Що найбільше подобається у фігурному катанні?

Стрибки.

Які саме?

Та різні насправді. До речі, я став першим українцем, який виконав на змаганнях четверний лутц. Стрибки — це моя фішка, якщо можна так сказати.

Стрибки — це найважче у фігурному катанні?

Думаю, що так. Читав дослідження, що під час четверних стрибків фігуристи отримують таке перевантаження, як космонавти на орбіті.

Здоров’я це не додає, так?

Професійний спорт — це точно не про здоров’я. Водночас треба тримати баланс, щоб не перевантажувати себе дарма. Щоб кар’єра була довгою, потрібно інколи збавляти оберти. Таке собі стратегічне планування, яке дозволяє підходити до головних турнірів у кращій формі.

На кого рівняєшся у фігурному катанні?

Нейтон Чен — олімпійський чемпіон і мій кумир. Його катання — це щось неймовірне. Він закінчив кар’єру у 2022 році, тож, на жаль, не побачив його катання наживо, але буду дуже радий познайомитися з ним.

Скоро він сам захоче з тобою познайомитися… Ще один твій кумир — батько, який нині служить у Збройних силах України. У якому році він доєднався до війська?

Його мобілізували у вересні 2024 року. З того часу служить у ЗСУ.

Як ти відреагував на це?

Насправді було важко усвідомити це. Ми дуже переживали й досі переживаємо за нього. Важко сприймати, що твоя рідна людина фактично в постійній небезпеці. Розумію, що я не один такий, і зараз в Україні багато хто у схожій ситуації. Звісно, усвідомлюю, що це важливо, що наша держава існує завдяки тим, хто її захищає, але я, як і всі, хвилююся за близьку людину. Це теж нормально.

Ти розповідав історію, як твій виступ фактично врятував батька…

Так, це було на чемпіонаті України 2025 року. У квітні батькові дали відпустку на два тижні, щоб він міг побачитися зі мною, приїхати на змагання. У якомусь сенсі це його врятувало. У той час декілька його побратимів отримали поранення, а дехто загинув… Себе він у цьому теж винив, бо не був поряд з ними…Розумієте, після цього всього Гуменник у розмові з російськими ЗМІ заявляє, що моя позиція про «нейтралів» — це трансляція позиції нашої федерації, а я хороший хлопець. Ні, усе, що я кажу — це моя позиція, і я її тримаюся.

Чи спілкувався з батьком після Олімпіади? Він дивився твій виступ?

Так, розмовляли. Він був дуже радий після короткої програми. Довільний прокат, на жаль, не зміг подивитися в прямому ефірі, але переглянув повтор. Підтримував мене, підбадьорював — усе, як зазвичай.

Я заходив на його сторінку в соцмережах і відзначив, що ти головний герой там.

Так, його сторінка присвячена мені (сміється), тому мені було вкрай важливо присвятити йому коротку програму, яку я катаю під музику Андреа і Матео Бочеллі Fall on Me. Це історія батька й сина. Андреа Бочеллі сліпий, тому не може бачити сина, але, попри все, вони з’єднані, люблять один одного… У пісні є такі слова: «Коли я заплющую очі, я бачу тебе всюди». Те саме зі мною і батьком. Хоч перебуваємо дуже далеко, любимо один одного й відчуваємо підтримку один одного.

Саме він надіслав тобі цю пісню?

Так, він часто надсилає мені різні музичні твори, зокрема й цей. Коли спілкувалися з моїм хореографом, вона теж запропонувала її. Подумали, що це буде дуже крутий кейс, якщо присвятити програму батькові. Так і сталося.

За іронією долі, це був твій найкращий виступ у кар’єрі.

Так, він був там, зі мною, на льоду в Італії. Сподіваюся, що він зможе піти у відпустку на чемпіонат України й побачить, як я виступаю, хоча розумію, що це буде складно зробити. Моє завдання зараз — підготуватися. Наполегливо над цим працюємо разом з тренеркою Аліною Маєр-Віртанен.

Як ти потрапив до неї?

Улітку 2022 року Аліна запросила мене до Фінляндії на літні збори. Співпраця була приємною як для мене, так і для команди Аліни, тож мені запропонували тренуватися там постійно. Я погодився. З часом наші стосунки стали родинними. До прикладу, перші півтора року я жив у батьків Аліни, лише потім переїхав на зйомну квартиру. Вони мене годували, поїли, допомагали мені. Насправді вони роблять дуже багато. Батько Аліни приїжджає на кожні змагання підтримати. Мабуть, такий зв’язок — це ключ нашої співпраці. Ми на одній хвилі, вміємо розмовляти і мовчати, що теж важливо. Шукаємо підхід одне до одного і насправді маємо гарні здобутки на цій ниві.

Яка її роль у твоєму виступі на Олімпіаді?

Якби не Аліна, я не досяг би того рівня, який маю зараз. Виступ на Олімпіаді, а особливо в короткій програмі — це така сама її перемога, як і моя. Тренери грають надважливу роль у житті спортсменів, але їм, на жаль, не так часто приділяють увагу. На Олімпіаді-2026 їм навіть подарунків не дали. Ставилися до них, як до челяді… А насправді 99 відсотків спортсменів без тренерів на Олімпійських іграх не було б.

МОК варто змінити підхід до цього питання, та й не лише до цього. Та й не лише МОК, а й Міжнародному паралімпійському комітету…

О-о-о-о! З останнього — рішення допустити росіян і білорусів під власними прапорами… Як це взагалі можливо під час війни?.. Жах.

Ти тренуєшся у Фінляндії. Мову вже вивчив?

Ой, з цим складно. Фінська мова не схожа на інші зовсім, тож її треба вчити буквально з нуля. Я поступово вчу, можу на базовому рівні щось сказати, але поки без особливих здобутків.

Нордичні країни системно підтримують Україну в боротьбі проти росіян. Ти відчуваєш, що фіни прихильні до українців?

Так, фіни дуже допомагають. Вони дуже доброзичливі до українців і водночас не люблять росіян. Фіни пам’ятають Північну війну, коли маленькій, але гордій Фінляндії довелося виборювати свободу в боротьбі з радянськими окупантами. Вони добре засвоїли той урок, знають ціну своєї свободи, тому добре розуміють нас.

Коли плануєш відвідати Україну?

Приїду на чемпіонат України, який відбудеться в кінці березня. Дуже хочу вже приїхати в Україну, скучив.

Наскільки важко тренуватися за кордоном?

Важко, але в Україні, на жаль, не вистачає ковзанок для тренувань. Багато в чому через Росію, яка методично знищує українські льодові арени. 

А скільки часу на день треба займатися на льоду?

Якщо це підготовка до змагань, то близько 4–5 годин щоденно.

Спілкувався з Іваном Шмуратком — українським фігуристом, який розповів, що готувався до змагань на ковзанці в столичному торговому центрі. Що ти думаєш про це? 

Це, якщо чесно, не вкладається в голові. Я схиляю голову перед кожним фігуристом і фігуристкою, хто тренується, готується до змагань в Україні. Ці люди — спортивні герої.

Говорив зі Шмуратком після Олімпіади?

Так, він привітав мене. Було дуже приємно.

Ви зараз обличчя українського чоловічого фігурного катання. Побачимо вас разом на міжнародних турнірах?

Таке можливо. На чемпіонаті Європи я заробив дві квоти для України на наступний рік. Таке саме завдання стоїть на чемпіонат світу. Така ймовірність є. Ми розвиваємося, ще підростає Єгор Курцев. Це стимулює розвиватися.

Конкуренція спортивна?

Лише так. Ми як маленька родина. Нас не так багато, тому ставимося один до одного дружньо.

Маєш можливість звернутися до українців.

Дякую вам за все! Дякую вболівальникам за підтримку, дякую за те, що стимулюєте розвиватися. Окремо дякую всім, хто служить у Силах оборони України, усім, хто захищає нашу державу від ворога, хто дає можливість виступати під нашим прапором, представляти нашу державу на міжнародній арені й популяризувати її у світі. Може, пафосно прозвучить, але навіть після найтемнішої ночі приходить світанок. Переможемо.

На наступній олімпіаді візьмеш золоту медаль?

Рухаємося до вершини. А там золота чи срібна (медаль)… Вид з цієї вершини буде гарним.