«Боги мого краю дуже люблять кров». Євгенія Кужавська
Vivat
Нова книжка Євгенії Кужавської, української письменниці, яка пише в жанрах детективу, фентезі та горору, і дослідниці Києва початку ХХ століття. Це роман – дарк академія про київських гімназистів буремних революційних років, у час загострення визвольних змагань і наступу більшовицьких військ під проводом Муравйова.
Епіцентром подій стає Друга українська гімназія імені Кирило-Мефодіївського братства — освітній простір, народжений хвилею революції. Спільне навчання юнаків і дівчат, викладання рідною мовою, демократичний дух відкривають небачену раніше інтелектуальну свободу. Гімназисти читають Оскара Вайлда, дискутують про його «Саломею», захоплюються декадансом і символізмом, проводять спіритичні сеанси, випробовуючи межі дозволеного.
Тим часом у місті стаються загадкові вбивства, ширяться чутки про ритуальні злочини й таємні культи. Коли офіційне слідство заходить у глухий кут, група гімназистів береться за власне розслідування.
У центрі оповіді реальна персона — сімнадцятирічна Вероніка Черняхівська, донька Олександра Черняхівського і Людмили Старицької-Черняхівської, онука Михайла Старицького. Вона зростає в родині, що формувала культурний ландшафт епохи, і згодом стане поетесою та перекладачкою, представницею Розстріляного відродження.
Працюючи над романом, авторка використала щоденники Вероніки Черняхівської, протоколи засідань педагогічної ради гімназії, архівні довідки і вирізки з тогочасних газет. Ретельність цієї роботи відчутна: дбайливо відтворено побут і мистецьке життя доби — інтер'єри, інтелектуальні дискусії, сторінки тогочасної періодики, атмосферу тривоги і зламу часу.
«Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині». Вікторія Белім
Книголав
Вікторія Белім — журналістка, викладачка версальської школи парфумерії ISIPCA. Народилася в Києві, дитинство провела на Полтавщині, в підлітковому віці переїхала до США, згодом оселилася в Брюсселі. Події 2014 року в Україні стали для неї імпульсом до пошуку ідентичності й повернення до коренів.
Белім приїхала в Україну, аби розгадати таємницю, що десятиліттями тяжіла над родиною: що сталося з прапрадядьком Никодимом, який зник у 1930-х? Скупий запис у щоденнику прадіда — «брат Никодим, зник, боровся за вільну Україну» — став початком багаторічного розслідування, що вело авторку крізь архіви й родинні таємниці аж до будівлі в центрі Полтави, колишнього осередку таємної поліції, яку місцеві називають Будинком з півнями.
У книжці мікрокосм однієї родини стає дзеркалом українського ХХ століття. Авторка повертає обличчя мільйонам невидимих жертв системи і ставить запитання, що виходить далеко за межі однієї родини: як людина може зникнути навіть з пам'яті власних нащадків? Поєднуючи мемуари, детектив і історичне дослідження, Белім висвітлює трагічну стратегію виживання цілих поколінь — через мовчання.
Автобіографічний роман написаний англійською та перекладений сімнадцятьма мовами. Ця книжка стала одним з важливих українських голосів про тоталітаризм і спадщину колективної травми.
«Степові обрії». Людмила Коваленко
Vivat
«Степові обрії» — перша частина трилогії «Наша не своя земля» (разом з романами «Прорість» і «Її окрадену збудили»), що охоплює три покоління жінок з грецької та грецько-української родини в Маріуполі. Роман ґрунтується передусім на біографії матері авторки — Олени Тахтарової. Уперше книжка була видана у 1960-х роках, а сьогодні повертається до українських читачів.
Дія роману відбувається наприкінці ХІХ століття в Маріуполі — портовому місті на межі степу і моря. У цьому просторі співіснують грецькі купці, єврейські підприємці й українські господарі: вони спілкуються сумішшю мов і конкурують за пшеницю, вигідні шлюби й місце під сонцем. У центрі цього строкатого світу молода Льоля, яка проходить через болючу внутрішню трансформацію. Це роман про дорослішання і родинну драму, де внутрішня сила, рішучість і вразливість жінки стають фокусом оповіді.
Героїня зіштовхується з патріархальним світом, який намагається вписати її життя в заздалегідь підготовлені рамки. Вона долає гендерні обмеження й соціальну нерівність і політичні тривоги, а також необхідність обирати між почуттями, обов'язком і свободою. Любовні лінії тут випробовують жінку, якій важливо зберегти внутрішню автономію та цілісність.
Стиль Коваленко легкий, дотепний і поєднує побутову конкретику з влучною іронією та легким сарказмом.
«Мавка і Ко». Вікторія Дорофеєва
Vivat
Іронічне урбаністичне фентезі про співіснування магічного й реального світів у сучасному Києві. Події розгортаються під час повномасштабної війни — і саме ця обставина визначає тональність роману.
Удень мавка Наталка відповідає на дзвінки гарячої лінії «Берегиня» — благодійної організації, яка на позір надає юридичну допомогу людям. Із настанням сутінків вона вистежує тих, хто зловживає владою, наживається на волонтерстві й чужому болю, — і навіюванням змушує їх виправитися. Поруч з Наталкою діють її подруги — римська чаклунка Беатріс і кібервідьма Аліна.
Та над містом нависає екзистенційна загроза: таємний орден руснявих магів з Підмосков'я запустив магічну програму, що стирає пам'ять Києва — назви вулиць, топографію, упізнаваність місць. Місто ризикує втратити себе. Наталка разом з новоствореним Відділом магічної оборони стає до спротиву. На захист піднімається весь український фольклор: лісовики, водяники, домовики, відьми і перевертні — кожен з власною роллю у спільній лаві.
Магія тут пронизує побут і простір міста. Її рушійна сила — пам'ять: та, що живе в місцях, людях і речах, які пройшли крізь досвід і біль. Артефактами стають не корони чи мечі, а звичайні предмети: монети, ікони, бруківка, що всотали минуле міста і його людей.
«На краю розуму». Мирослав Крлежа
Discursus
Мирослав Крлежа — ключова постать хорватської літератури ХХ століття, однак для українського читача його ім’я досі малознане. Роман «На краю розуму» (1938) є чудовим варіантом входу у творчий світ письменника.
Загреб. Вечірка. Могутній промисловець цинічно вихваляється, як власноруч застрелив чотирьох людей, що вдерлися до його маєтку. У відповідь адвокат наважується сказати те, що думає про це. Цього виявляється досить, щоб запустити механізм знищення: преса, чиновники, колеги й навіть дружина методично стирають його репутацію.
Крлежа вибудовує роман як інтелектуальну пастку, де межа між здоровим глуздом і колективним безумством постійно зміщується. Оповідь від першої особи — єдина в його великій прозі — створює ефект внутрішнього суду, що триває паралельно з офіційним процесом. Текст часто порівнюють з прозою Кафки, проте абсурд у Крлежі має виразний балканський колорит.
Сьогодні ця проза звучить тривожно актуально: Крлежа показує, як легко суспільство зрікається здорового глузду заради комфорту більшості і як самотність стає ціною внутрішньої свободи. «На краю розуму» — діагноз епосі й водночас випробування для читача: чи готові ми триматися власних переконань, коли світ навколо наполягає на протилежному?
«Самотні серця». Натанаель Вест
Вавилонська бібліотека
За своє коротке життя Натанаель Вест устиг залишити невеликий літературний спадок. Письменник і голлівудський сценарист загинув в автокатастрофі 37-річним, був для нащадків постаттю парадоксальною та неосяжною. Другий і найважливіший роман — «Самотні серця» — він написав у розпал Великої депресії; друком той вийшов у 1933 році. Авторитетний критик Гарольд Блум назвав його одним з двох своїх улюблених творів сучасної американської прози і зарахував Веста до ключових авторів американського канону. Тепер цей текст, що майстерно поєднує їдку сатиру з екзистенційним розпачем, нарешті доступний українським читачам.
У нью-йоркській газеті з'являється рубрика «Самотні серця», куди зневірені люди надсилають листи про злидні, хвороби, самотність і приниження. Відповідати на цей потік людського горя доручають журналістові під псевдонімом Міс Лонлігартс. Завдання обертається пасткою: головний герой повільно руйнується під гнітом чужих трагедій. Він шукає порятунку в релігії, алкоголі, випадкових зв'язках, але лише глибше занурюється в кризу. Його прагнення допомогти іншим вступає в конфлікт із цинізмом редактора Шрайка та безжальною логікою комерціалізованого суспільства.
Це невеликий за обсягом, але надзвичайно концентрований текст про межі співчуття. Про те, скільки чужого болю здатна витримати людина, перш ніж зламається. І про те, як у світі, де страждання тиражують, навіть щире слово ризикує перетворитися на чергову газетну формулу.
«До безпечних берегів». Воллес Стеґнер
Лабораторія
Воллес Стеґнер — американський прозаїк, історик й екологічний активіст, лауреат Пулітцерівської премії та Національної книжкової премії США. Сучасники називали його деканом західних письменників. Роман «До безпечних берегів» (1987), підсумковий у його творчості, приніс авторові широке літературне визнання.
Сюжет будується на тридцятип'ятирічній історії дружби двох пар: Ларрі й Саллі Морґанів і Сіда й Черіті Ленґів. Їхні долі переплітаються у Вісконсині 1937 року, у часи Великої депресії. Молоді й сповнені надій герої прагнуть залишити слід у світі, проте реальність постає складним плетивом щоденних турбот, амбіцій і неминучих компромісів. Наступні десятиліття розгортаються між Вісконсином і Вермонтом, де родина Ленґів має літню садибу — місце, що стає осердям спільних спогадів.
Стеґнер приділяє більше уваги внутрішнім зсувам, ніж зовнішнім подіям. У неспішній оповіді відчувається внутрішня напруга, породжена пам'яттю та запитаннями «а що, якби» й «от якби», котрі мучать нас, коли ми стаємо заручниками минулого або майбутнього. Автор нагадує нам: справжня близькість — це щоденна спільна праця, і навіть після десятиліть пліч-о-пліч завжди залишається зона недомовленого.
«Пʼятнадцять лютих зим». Карен Павелл
Ще одну сторінку
Авторка «Буремного перевалу» Емілі Бронте залишається однією з найзагадковіших постатей у світовій літературі: вона пішла з життя у тридцять років, не залишивши по собі нічого, крім власних текстів. Майже все, що ми знаємо про неї, — зі слів її сестри Шарлотти. Карен Павелл у романі «П'ятнадцять лютих зим» (одна з найкращих книжок у жанрі історичної прози за версією The Sunday Times, фіналіст Nero Book Awards 2023) пропонує власну відповідь на питання, якою була ця жінка насправді.
Павелл не претендує на фактографічну точність. Заповнюючи білі плями, вона спирається на голос самої Емілі, вловлюючи його в поезії та ритмах «Буремного перевалу», і робить її оповідачкою власної долі. Перед читачами постає не «мовчазна дивачка», якою її бачив світ, а жінка з невгамовним внутрішнім вогнем, якому не було іншого виходу, окрім письма. Її сестри Шарлотта й Анна теж обрали літературу й мусили шукати собі місце у світі, але якщо для них вихід назовні був викликом, то для Емілі він обернувся катастрофою.
Це водночас сімейна драма про дім, сповнений любові, суперництва і болю, і глибокі роздуми про творчість як єдину форму виживання для жінки, яка не вписувалася у вузькі межі вікторіанської епохи — з її приписаними ролями гувернантки чи вчительки як єдиними професійними шляхами для освіченої жінки.
«Зруйнована країна». Клер Леслі Голл
КСД
Визнаний Amazon найкращою книжкою 2025 року у Великій Британії та обраний до книжкового клубу Різ Візерспун, цей роман миттєво став літературною сенсацією і розійшовся мільйонним тиражем.
Бет і Франк — подружжя фермерів з провінційного Дорсету — намагаються жити далі після загибелі маленького сина. Одного дня брат Франка застрелює собаку, що напала на овець. Виявляється, пес належав Габріелю Вулфу — чоловікові, якого Бет палко кохала в юності і який колись залишив її з розбитим серцем. Тепер Габріель повернувся після розлучення, він живе з маленьким сином Лео — хлопчиком того самого віку, яким міг би бути їхній Бобі. Бет починає доглядати за Лео, щодня бачить Габріеля — і те, що здавалося давно похованим, повільно повертається до життя. Вона опиняється між двома чоловіками і двома версіями себе: тією, що прагнула більшого, і тією, що обрала вірність землі, шлюб і відповідальність.
Оповідь розгортається в кількох часових пластах. З першої сторінки відомо, що сталося вбивство, але невідомо, хто саме лежить у могилі і хто тримав рушницю. Любовний трикутник тут стає способом дослідити глибші соціальні й психологічні тріщини: класові бар'єри, задавнені образи, виснажливу провину.