Військовий вимір. Російська лють і українські москітні стратегії
Після двох місяців війни жорстокість і без того запеклих боїв відчутно зросла. Очевидними залишаються дві речі: наміри російських угруповань не припиняти наступу та здатність українського війська вражати ворожі сили, нищити техніку та ліквідувати особовий склад. У позиційних боях ЗСУ мають перевагу, яка дозволяє тримати ситуацію під контролем, але чисельність окупантів і значна кількість техніки дозволяє ворогу просуватися вперед по території України.
Те, що обрана захисниками тактика, слушна, підтверджують і західні партнери. Після 60 діб боїв за Маріуполь британська розвідка визнала: російські військові підрозділи зав'язли в боях із ЗСУ в місті і значно виснажили свій бойовий потенціал – саме тому внаслідок зниження боєздатності російських частин вони перейшли до облоги українських військовослужбовців в Азовсталі.
Щоб не вдаватися у подробиці на фронті, які дуже ґрунтовно й детально надають військові, для окреслення позицій сторін достатньо навести лише одну фразу-пароль: «Захисники Маріуполя досі тримаються». Це слова з Newsweek від 25 квітня. Видання не без урахування означеної тези зробило досить цікавий висновок. Якщо коротко, то це останній наступ, на який спроможна виснажена російська армія, і цей наступ уже загруз. Ще б пак, новий південний фронт простягається чи не на 400 кілометрів – від Донецька до Миколаєва, що, як підрахували західні фахівці, як від Нью-Йорка до Ніагарського водоспаду на кордоні з Канадою.
Справді, армія загарбників захлинається на завеликому за довжиною фронті, який вона сама й створила. До речі, безпекові фахівці вже заявили, що російські угруповання видихнулися, наче спринтер, якому раптом дісталася стаєрська дистанція. Крім того, резерву російські фашисти не мають – не зібрали. Щодо повної мобілізації в РФ та оголошення воєнного стану, експерти зауважували: Путін побоюється продемонструвати слабкість і оточенню, і суспільству. Та, не виключено, побоюється й озброїти велику кількість людей, оголосивши війну замість вигаданої «спеціальної операції».
Є ще неприємні для Москви події. Слідом за білоруськими «залізничними партизанами», які, як переконані деякі західні видання, суттєво сплутали логістичні карти російського ворога та вплинули на захист української столиці, активізувалися й сили в самій РФ. Зокрема, «раптом» з’явилися «нештатні події» на залізниці, пожежі сховищ нафтопродуктів та боєприпасів у Бєлгороді та Брянську, у науково-дослідному інституті Міноборони РФ у Твері (що відповідав за точність ракет). 26 квітня вранці на території невизнаного Придністров'я внаслідок двох вибухів невідомі знищили вежі зв'язку, що ретранслювали радіо РФ. Війна проти загарбників стала по-українськи креативною.
Перегрупування сил дозволило РФ покращити питання логістики. Не виключено, деякі зміни торкнулися й управління військами. А от питання морально-бойового духу та мотивації особового складу армії поліпшити точно не вдалося. Тож хоча станом на 26 квітня окупанти досягли певного успіху в Луганській області, не припинили своїх намагань оточити угруповання Об'єднаних сил України, усе ж морально-бойовий дух ЗСУ відчутно перевершує російський і поглинає лють від безсилля військового керівництва РФ. При цьому розвідка Британії 24 квітня дійшла слушного висновку, що, попри певне просування Росії вглиб території України, низький бойовий дух росіян негативно вплине на їхню ефективність.
25 квітня глава МЗС країни-агресорки Лавров очікувано зазначив, що ризик ядерної війни є реальним і цю небезпеку не можна недооцінювати. Також він наголосив на реальній небезпеці Третьої світової війни. Дійсно, очікувано. Хоча ще 19 квітня Лавров запевняв, що РФ не планує використовувати ядерну зброю у війні проти України. Про що може свідчити такий діапазон вагань? Правильно, про відчуття агонії і наближення кінця. Тож міжнародні злочинці з путінської зграї намагаються виторгувати життя (а може, і владу), бо під час ядерного шантажу навмисно виглядають наївними.
Західний фронт
Візит до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена і міністра оборони США Ллойда Остіна 24 квітня – слідом за британським прем’єром Борисом Джонсоном став потужним психологічним сигналом. Передусім віри західних партнерів у здатність України не тільки триматися, але й давати відсіч ворогу. Саме про це Ллойд Остін зазначив у промові, додавши як умову добре оснащення ЗСУ зброєю.
Але про найбільш вагомий крок президента США Байдена стало відомо 26 квітня. Американський лідер вирішив змінити свою стратегію щодо Росії після візиту топчиновників до Києва. Тепер його мета – виграти поле бою настільки рішуче, щоб Росія не змогла здійснити ніяких нових атак. І якщо раніше Вашингтон планував, як зробити це вторгнення стратегічним провалом для Росії, то нині зусилля США спрямовані на російську оборонну промисловість і передбачають «підрив економічної і військової могутності».
«Ми хочемо, щоб Україна перемогла. Ось чому ми озброїмо українців зброєю та обладнанням, щоб захистити себе від російських атак, і саме тому ми використовуємо санкції та експортний контроль, які безпосередньо націлені на оборонну промисловість Росії, щоб підірвати економічну та військову міць Росії, спроможність погрожувати та атакувати її сусідів», – це ключові й стратегічні слова Байдена. Імовірно, у пакет намірів Вашингтона вже входять плани зміни політичного ладу в РФ і навіть ядерного роззброєння агресора.
Варто згадати, що у процесі переозброєння України усе було (та й дещо залишається) складно. Небезпідставно Ллойд Остін у Києві згадав саме про віру в Україну. Її бракувало, тому за Україною в цій війні пильно спостерігали – буквально, як за коридою чи собачими боями. Аж поки не стало зрозуміло, що за тиждень Києва загарбникам не взяти. Отоді і з’явилися перші серйозні рішення.
Скажемо щиро: рівень і якість військово-технічної допомоги почали зростати прямо пропорційно стійкості сил оборони України та суттєво підсилилися завдяки реалізації москітних стратегій у рамках мобільної, активної оборони – коли протягом першого етапу війни вдалося фактично розбити російські угруповання на Київщині та Чернігівщині. Що змусило Кремль оголосити про зміну стратегії та обмежитися бажанням «повного звільнення Донбасу».
Але після того, як 13 квітня Збройні сили України успішно застосували береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» від ДККБ «Луч», уразивши та потопивши флагман Чорноморського флоту РФ, ракетний крейсер «Москва», західні партнери остаточно переконалися: Україна воювати вміє й налаштована на перемогу.
Тоді ж з’явилися перші слова західних лідерів про прагнення перемогти режим московського диктатора. І готовність партнерів по-справжньому переозброювати Україну. Уже станом на 24 квітня українські ЗС отримали певну кількість американського важкого озброєння: гаубиць М-777 зі США, французьких артсистем CAESAR. Була й не підтверджена інформація про передачу німецьких PzH 2000 від Нідерландів, а також про підготовку до передачі таких самих артсистем Італією.
Такі постачання вирішують питання переваги української артилерії над російською, яка в середньому має дальність ураження цілей на 5-10 км менше. Наприклад, PzH 2000 здатні вражати противника на відстані до 33-36 км. Крім того, це унеможливлює дефіцит боєприпасів.
21 квітня Держдеп США в інформаційному бюлетені зазначив, що передає Україні великий пакет озброєнь. Серед іншого, потужні баражувальні боєприпаси. А також гаубиці M-777 і ще 144 тисячі снарядів до них. Крім того, 5500 ПТРК до Javelin і 1400 ПТРК Stinger. Ну і ще багато чого.
Італія, яка демонструвала витримку, вирішила передати Україні найсучасніші самохідні артилерійські системи німецького виробництва PzH2000.
Прокидається й Німеччина, мабуть, найближчий європейський друг Росії. 26 квітня міністр оборони Крістін Ламбрехт повідомила, що Берлін передає Україні зенітні самохідні установки «Gepard Flakpanzer». Німецький виробник зброї Krauss-Maffei Wegmann заявив, що має близько 50 установок, готових до розгортання, і постачатиме їх безпосередньо в Україну.
Також уряд Німеччини отримав від компанії Rheinmetall заявку на продаж Україні 88 танків Leopard.
Усі ці події означають одне: Україні вірять і створюють потужну антипутінську коаліцію. Свідченням цього стала і зустріч на підтримку України, яку США організували на своїй базі у німецькому місті Рамштайн, участь у якій узяли 40 країн світу, які сукупно генерують 60% світового ВВП.
Санкції. Коли вони запрацюють на повну?
Дотиснути режим кремлівського диктатора самотужки Україна не зможе – Росія не просто велика держава, а країна, що володіє вчасно згаданою Лавровим ядерною зброєю. Тому другим фронтом війни є санкційний тиск на агресора.
Поки що РФ інколи вдається оминати встановлені обмеження. Наприклад, через сприяння сірому імпорту, коли деякі заборонені комплектуючі чи обладнання закуповуються через ОАЕ, Саудівську Аравію або Казахстан. На жаль, завдяки хитрощам Анкари близько 1000 комерційних компаній РФ перемістилися в Туреччину.
24 квітня з’явилися публікації про те, що компанії з концерну російського військово-промислового комплексу «Алмаз-Антей» проводять тендери на продукцію іноземних виробників. А саме: виробник зенітно-ракетного і радіолокаційного обладнання російської армії, в тому числі, ЗРС С-300, С-400 та С-500 проводив оборудки зі швейцарською Blaser Swisslube, американською Nvidia та Indium, німецькими Zoller, Walter та Techlube GmbH, британською GARANT. Видання Welt am Sonntag згадало, що у 2020 році тільки Німеччина видала 673 експортні ліцензії в Росію на 366 млн євро. А деякі компанії постачали товари для військових потреб навіть без отримання спеціальних ліцензій.
Ось чому українські вояки нерідко виявляли в російських танках французькі тепловізори. Бізнес намагався обходити війну. Однак, здається, не сьогодні. Після жорстких рішень Вашингтона та Лондона ситуація може кардинально змінитися.
Україна вже сплатила жахливу ціну за право бути. За право розвиватися в когорті демократичних країн. Тож санкції, а також дієва допомога світу мають допомогти Збройним силам України здобути перемогу.
