Чи потрібно розмовляти з дітьми про війну
Діти дуже сильно емоційно прив’язані до батьків. Вони розуміють, що поки мама і тато поруч, усе буде добре. Пояснювати тему війни слід спрощено: «Нехороші люди хочуть завдати нам клопоту, але ми сильні, все буде добре».
Якщо дитина питає про війну, їй обов’язково треба пояснити. До цих пояснень слід включити і план дій. Для прикладу: «Якщо ти будеш з бабусею, то в такому-то випадку ти береш свій рюкзак і ви спускаєтеся до бомбосховища. Потім обов’язково приїде мама з татом, і ми поїдемо туди, де все добре». Через пояснення таких речей дитина не буде втрачати відчуття спокою в екстреній ситуації.
Процес зборів можна перетворити на цікаву гру: «Збери у свій рюкзачок все, що тобі потрібно. Яку ти хочеш взяти зі собою книжку чи розмальовку?» Дитина буде прибігати до батьків із питаннями, чи може вона взяти ведмедика або будь-що інше, вона не буде переживати чи нервувати, адже буде зайнята.
Ви ні в якому разі не лякаєте своїх дітей. Ви вчите їх алгоритму дій і даєте настанови, які в майбутньому стануть у пригоді. Таким чином батьки готують своїх дітей до спокійного життя, де вони в екстрених ситуаціях будуть зібрані, функціональні та емоційно стабільні.
Як тривожність батьків впливає на дітей
На дітей впливає не стільки сама загроза війни, як відчуття страху та невизначеності, які демонструють батьки. Коли дитина запитує: «А що ми будемо робити?» – вона очікує, що батьки зможуть їй відповісти. Але, на жаль, дуже часто батьки не можуть це зробити.
Тому перш за все слід скласти подальший план дій і чітко обговорити його. Емоційний стан батьків і їхнє небажання думати про погане негативно позначаються на дитині, тому дорослі мають узяти на себе відповідальність і самим собі відповісти на питання: ми залишаємося чи їдемо. Якщо їдемо, то коли, куди та з яким ресурсом, а якщо залишаємося, то до якої межі.
План дій і впевненість у ньому необхідні кожні людині, аби зменшити стан неспокою.
Віджартовуватися - не вихід
Жартівливі обговорення того, «як ми будемо виживати на 9 поверсі в разі війни», дуже лякають дітей. Їм здається, що вони єдині, хто відчуває небезпеку, а дорослі нехтують цією загрозою.
Для дитини це ніби нічний кошмар, що став реальністю, коли вони підходять до дорослих, намагаються їм сказати про небезпеку, а дорослі їх не бачать і не чують.
Слова батьків «ой, та все буде добре» виражають байдужість і нехтування ситуацією, вони ніяк не заспокоюють дитину. Діти зазвичай більш чуттєві до соціальних процесів і соціального клімату, тому вдаваний спокій батьків вони будуть сприймати як повторення свого кошмарного сну.
Як зменшити напругу в родині
Олександра, мама 11-річного хлопчика
Мій син дуже часто дивиться з нами новини і знає про ситуацію, що відбувається на сході країни. Іноді він жартома ставить питання: «А куди ми поїдемо, якщо раптом щось станеться?» Але я бачу неспокій і тривогу в його очах.
Нам з чоловіком вдається його заспокоїти словами, що в разі надзвичайної ситуації ми поїдемо до бабусі та дідуся, які живуть на Вінниччині. Ми намагаємося будь-які подальші деталі із сином не обговорювати, просто даємо йому впевненість, що все точно буде добре. Звичайно, це буває дуже складно в цій ситуації, але мені здається, що дітям не обов’язково знати абсолютно все. Достатньо, що батьки все контролюють.
Наталія, мама 6-річної дівчинки і 8-річного хлопчика
Чесно кажучи, мені не дуже подобається, що ця тема торкнулася моїх ще малих дітей. Але замовчувати ситуацію також не вихід.
Ми з чоловіком розповіли дітям, що зараз на кордоні ситуація дуже напружена, однак необхідно зберігати спокій і не піддаватися паніці. Аби зменшити їхній страх, я попросила дітей зібрати сумку, куди вони поклали речі першої необхідності. У доньки це була її улюблена лялька, книжка про принцесу та щасливі шкарпетки. Син взяв лише рукавичку Таноса, яку ми подарували йому на день народження, і сказав, що з нею йому нічого не страшно.
Ми запевнили дітей, що ми всі залишимося здоровими, живими та щасливими, і поки ми всі разом - нам нічого не страшно.
Олег, батько 10-річного хлопчика
Мій син доволі розумний хлопчина і дивиться новини завжди разом зі мною, намагаючись брати участь у всіх обговореннях. На диво, я не помічав ніколи за ним дуже сильного хвилювання стосовно війни, і це мене дуже вражало.
Якось я в нього запитав, чи він наляканим тим, що відбувається. Він сказав, що не боїться, адже на кордонах нас захищають військові, які не дадуть завдати шкоди мирному населенню.
Я залишився задоволеним відповіддю сина і прийняв рішення не руйнувати його бачення, що все буде добре. Якщо він у це вірить, то і я теж.
