Хотілося б почати з результатів щорічної зустрічі послів. Була офіційна інформація, але цікавлять подробиці й кулуарні інсайти: з чим цього разу посли повернуться до країн свого перебування?
Ця конференція присвячена військовій дипломатії — це її офіційна назва. У виступі перед послами Президент Зеленський дуже чітко окреслив задачі, які зараз стоять перед нами. Кожен дипломат має працювати над їхнім втіленням. Перше — далекобійна зброя. За її наявності та відсутності обмежень використання ми матимемо абсолютно реальні перспективи перемоги. Друге — підсилення санкційного режиму. Санкції працюють, але потрібно їх посилювати. Третє — стратегічні домовленості про двосторонні гарантії безпеки. Четверте — робота з українською громадою за кордоном. На нараді нам повідомили, зокрема, про плани створити Міністерство єдності та протидії російському впливу, яке цьому сприятиме. П'яте — продовження роботи над формулою миру Президента Зеленського, оскільки саме вона є єдиним шляхом для досягнення справедливого і довгострокового миру.
Звичайно, говорили про НАТО, Євросоюз, важливість розвитку Чорноморського регіону. Також про роботу України в країнах Африки та Латинської Америки. Вірогідно, найближчим часом стартує підготовка до форуму Україна — Африка. Дуже динамічно розвиваються відносини з Японією, що є хорошим плацдармом для просування наших національних інтересів в Азійському регіоні.
Поговорімо про ситуацію у Франції. Новий політичний сезон стартував з погроз імпічменту президентові Макрону, його спроб сформувати компромісний уряд на тлі невтішних результатів парламентських виборів. Які наслідки це може мати для України?
У Франції дуже чітко працює інституційна вертикаль. А саме: у базі — громадська думка, далі — політичні партії як певна надбудова, також масмедіа, які впливають на формування загальної позиції. І нарешті влада на чолі з президентом, який ухвалює рішення. Тож наше завдання — працювати пропорційно з усією вертикаллю, але особливо боротися за думку президента, який, як я сказав, ухвалює стратегічні політичні рішення.
Наразі ситуація більш-менш стабільна. Більша частина французького суспільства, французьких медіа на нашому боці, вони нас підтримують. Останні періодично фокусуються на інших темах — внутрішньополітичній проблематиці чи подіях на Близькому Сході, але це природно. Уже немає такого, що Україна домінує у французьких новинах, але вона постійно там присутня, постійно. Ви знаєте, що за останній час і уряд Франції, і Емманюель Макрон ухвалили низку стратегічно важливих для України рішень.
Але зараз склад парламенту майже повністю змінився.
Так, це правда. Але нас запевняють, що змін у стратегії щодо України не буде.
Стосунки з попереднім складом парламенту в нас дуже конструктивні: завдяки зусиллям керівництва нашої ВР, особливо спікера Руслана Стефанчука, його колег, які часто бували у Франції та приймали французьких депутатів тут, в Україні. Завдяки цьому вдавалося встановлювати не тільки офіційну комунікацію, а й неформальні стосунки, що дуже важливо. Звісно, Міністерство закордонних справ, посольство України також доклало певних зусиль.
Прості цифри: з початку великого вторгнення французький парламент ухвалив вісім резолюцій і декларацій на підтримку України. Це дійсно безпрецедентно, і повірте, кожен із цих документів відіграв свою важливу роль. Також Франція була єдиною країною, яка ратифікувала в парламенті безпекові угоди. Загалом безпекові угоди ратифікували понад 27 країн, але завдання стояло, щоб вони отримали схвалення в парламенті, щоб не було, як свого часу з Будапештським меморандумом. Який нібито нечинний саме тому, що не був затверджений парламентами.
Франція ратифікувала нашу угоду через процедуру дебатів, і вони були серйозні, але більшість підтримала. Там є конкретні цифри, бюджети, вона вже діє і має термін десять років, тобто це дуже серйозна історія, незворотна.
Так от, з минулим складом парламенту ми мали дуже добрі стосунки — працювали з усіма важливими для нас комісіями, як-от: комісія з питань оборони, закордонних справ тощо.
Зараз усе доведеться починати наново, і це для нас як посольства стратегічне завдання на найближчий час. Ми налаштовані з початком політичного сезону працювати на відновлення наших позицій у французькому парламенті.
Як саме, вочевидь, стане зрозуміло, коли сформують уряд?
Консультації між політичними партіями з цього приводу відбуваються щодня. Нам дуже важливо, щоб зберігали свої посади очільники міністерств оборони, закордонних справ, економіки і фінансів.
Тепер об'єктивна оцінка ситуації. Ніхто з політичних партій, на щастя, не отримав абсолютної більшості, інакше була б реальна загроза, що вона дістанеться…
Проросійськи налаштованій партії Марін Ле Пен. У Німеччині, до речі, ситуація склалася схожа. Тож питання в тому, чи можна констатувати, що політсили, які симпатизують росіянам, зараз беруть гору в Європі? І чому це відбувається?
Це не зовсім коректне формулювання. Поясню. За згадані вісім резолюцій голосували в тому числі депутати партії «Національне об’єднання», яке ще називають партією Ле Пен.
Чому? Бо вони чітко розуміють: значна частина їхнього електорату підтримує Україну. А жоден політик не діятиме собі на шкоду. Але щодо позиції верхівки цієї партії в нас ілюзій немає. Усі чітко бачили: коли в них була ейфорія щодо можливої перемоги, скинули маски й відкрито казали, що заборонять нам використовувати далекобійну зброю, що відмовляться від деяких пунктів безпекової угоди тощо. До речі, це зіграло проти них.
Поговорімо про те, як Франція сприйняла події на Курщині.
Дуже позитивно. Так, французькі військові від самого початку великої війни не приховують свого захоплення українськими колегами, їхньою мужністю і героїзмом. До того ж постійно підкреслюють, що вчаться в нас, будуть нам допомагати й надалі.
Тому, звісно, події в Курській області знову дуже активно привернули увагу до України. До цього, як ви знаєте, відбувалися Оліміпійські ігри, тож кут уваги було трохи зміщено.
А політикум?
Політикум у серпні весь у відпустках.
Як ви загалом охарактеризуєте українсько-французькі відносини зараз?
Для мене головний показник двосторонніх відносин — це графік постачання зброї. Саме цей чинник відображає якість цих відносин, справжнє ставлення до України, позицію тощо.
Так от, наразі цей графік абсолютно чітко витримується.
Водночас, звісно, це метафора. Поле українсько-французьких двосторонніх відносин є значно ширшим.
Претензія, ясно, не до посла, але якщо брати ВВП Франції, то об’єм допомоги Україні — порівняно з показниками інших країн — не такий і великий.
Це абсолютно некоректне формулювання, з яким я не погоджуюся. Не можна порівнювати такі співвідношення, наприклад, як кількість і якість. Є різниця між новою-сучасною і, умовно, запчастинами для радянської техніки. Є таке слово — ефективність, коли сума може бути меншою, а втрати ворога — більшими.
Знаю, що Франція першою у світі вирішила повністю укомплектувати й навчити цілу бригаду ЗСУ. Під ключ, так би мовити. Розкажіть про це детальніше.
Це була особиста ініціатива президента Макрона, яку він озвучив Президенту Зеленському під час останнього його візиту до Франції, 6–7 червня. За моєю інформацією, на момент зустрічі двох президентів основні показники програми вже опрацювали, прорахували, виконали всю підготовчу роботу. Це підтверджується і тим, що відразу після того, як Володимир Зеленський прийняв пропозицію, почалося її практичне втілення. Наразі процес триває.
Бригада — це більше ніж три тисячі людей. Але ж бригади мають різну специфікацію, про яку саме йдеться?
Йдеться про універсальну бригаду ЗСУ. Яка буде повністю навчена й укомплектована французькою стороною. Скоро ці наші хлопці вже працюватимуть на фронті, а все устаткування поїде в Україну. Я знаю дату, але озвучити не можу.
До речі, Президент Зеленський сказав, що добре було б, аби інші країни допомогли нам так само. Порахуйте: якби хоч десять країн взяли на себе по бригаді, це була б супердопомога.
Не дивно, що першою стала Франція: з початку війни позиція Емманюеля Макрона змінилася на активну проукраїнську. Але його недавні слова про можливість нам використовувати далекобійну зброю на свій розсуд розкритикували у Франції.
Критикували представники крайніх правих і крайніх лівих сил. Теза про те, що Макрон нібито втягує Францію у війну — їхній головний інструмент. Але більшість французького суспільства підтримує ці висловлювання Макрона і налаштована більш рішуче.
Німецькі топпосадовці не раз і не два протягом останніх двох з половиною років прямим текстом говорили про те, що їхня країна має сама бути готова до війни через п'ять років. Точніше спочатку йшлося про десять, а тепер уже п'ять. Важливе конкретне зазначення термінів. Чи є такі настрої у Франції?
Жодна європейська країна не була готова до того, що сталося 24 лютого 2022 року. Усі вони тою чи іншою мірою змінювали свої військові доктрини, скорочували армію, виробництво зброї або готувалися до локальних війн. Наприклад, на Африканському континенті.
Щодо Франції, то минулого року напередодні національного свята — Дня взяття Бастилії — Макрон оголосив нову стратегію армії та військової промисловості. Згодом її оприлюднив міністр оборони. Суть стратегії полягала в тому, що додатково виділяють 650 мільярдів євро на реформу збройних сил і всієї профільної індустрії. Французи до таких завдань підходять дуже ґрунтовно. Так, проінвентаризувавши свої активи, вони зрозуміли, що із «залізом» усе плюс-мінус окей, за потреби потужності можна швидко наростити, а от, наприклад, є проблема пороху. Як і в усьому світі, до речі. Тому буквально за пів року побудували найбільший у світі завод з виробництва пороху. Він уже працює.
Також серйозну увагу зараз приділяють використанню штучного інтелекту у війську та військовій промисловості. До речі, ми в них цю практику потроху переймаємо. Де і як, казати не буду.
На нараді послів міністр стратегічної промисловості Камишин казав нам, що Франція дуже активно бореться за ринок озброєння в Україні, оскільки розуміє, що він буде перспективним довгі роки. Саме Франція взяла активну участь у І Форумі оборонних індустрій: приїхало понад 35 профільних компаній, уклали велику кількість договорів про створення спільних підприємств з виробництва зброї, певних запчастин тощо. Вони хочуть, щоб ми разом рухалися і займали місце на ринку озброєнь, технологій.
Ще один напрямок співпраці — регіональний.
Так. З останнього: після того, як Харків почали активно закидати КАБами, я зателефонував мерові Ігорю Терехову і спитав, чим можемо допомогти. Нам надали дуже конкретний перелік необхідного устаткування. Там не просто генератори чи щось таке, а серйозні речі. Нам вдалося мобілізувати уряд та регіони Франції. Дуже допомагав спеціальний представник президента Франції з відновлення України П'єр Ельброн. Це обладнання вже частково поставлено — там сорок позицій. І нам кажуть, що завдяки йому вдасться взимку забезпечити Харків питною водою навіть за найважчих умов.
До речі, на нараді послів керівник Офісу Президента Андрій Єрмак поставив завдання до кінця року підписати угоди про міжрегіональне співробітництво. Тобто перейти від побратимства між містами до співпраці між регіонами.
Останній блок розмови — наші біженці за кордоном. Про це питатиму всіх послів і почну з вас. Отже, скільки українців зараз у Франції?
На початку було 120 тисяч, зараз близько 65. Частина повернулася до України, частина переїхала до інших країн: Німеччини, Португалії тощо.
Які глобально настрої щодо повернення в Україну?
Не можу відповідати за репрезентативність цих наших невеличких досліджень, але під час консульського обслуговування ми завжди намагаємося розпитати людей про їхній досвід у Франції — мову, роботу, житло та плани. І от останні цифри: 65 % мають намір повернутися. Однак терміни відрізняються: у когось на першому місці безпекова ситуація, хтось хоче вивчити дітей тощо.
Загалом уряд створив усі умови для інтеграції тим, хто цього хоче й дійсно потребує. Спілкуючись з людьми, особливо в регіонах, я по-хорошому дивуюся, як жінки 50–60 років (а ми знаємо, що сучасна українська еміграція — це переважно жінки, діти й люди старшого віку) вчать мову і влаштовуються на роботу, аби не прив’язуватися до соціальної допомоги. Прагнення до незалежності навіть у дрібницях — то є одна з ознак українців. Але ми маємо розуміти, що головне завдання української дипломатії в цьому напрямку — сприяти і створювати умови для повернення наших громадян на Батьківщину. Під час нашої нинішньої наради цьому було приділено значну увагу у виступі Президента, який анонсував створення Міністерства єдності. Планується, що ця структура буде опікуватися питаннями глобального українства. Очевидно, що це питання національної безпеки, йому також приділив чималу увагу секретар РНБО Олександр Литвиненко. Представники спецслужб, які виступали перед послами, зауважили: творення чвар, протиріч і розколів у середовищі українських біженців є одним з пріоритетних завдань ворога. Усі разом ми намагаємося протидіяти цьому.