Отже, у Франції розпочинається епоха коаліцій і коабітації. Найгіршого для України сценарію — приходу до влади проросійських ультраправих — вдалося уникнути.
Добра новина також у тому, що і партія Макрона, і лівий альянс виступають за допомогу Україні.
Після першого туру голосування, на якому тріумфували ультраправі, усі французькі медіа говорили лише про одне — наступним прем’єром буде Джордан Барделла, 28-річний протеже Марін Ле Пен. Однак рекордна явка французьких виборців — 67 % (найвищий показник з 1997 року) — та чіткий намір не допустити партію «Національне об'єднання» до влади перевернули всі прогнози.
А втім, популярність ультраправих у Франції зросла — цього не заперечиш. Якщо у 2017 році партія мала лише вісім крісел у Національній асамблеї, то нині отримає у вісімнадцять разів більше. Це реальність, на яку іншим політичним силам потрібно зважати — виборці «Національного об'єднання» мобілізовані, активні й уже готуються взяти реванш на президентських виборах у 2027 році. Саме тому лівому альянсу та політичній силі Макрона потрібно зробити все, щоб порозумітися й не згаяти наступні три роки в безперспективних сварках і ветуванні законів. Щоправда, саме цей сценарій наразі реалістичний, адже ідеологічно ці сили дуже відрізняються.
Ліві й Макрон — закляті вороги, вимушені друзі
Відрив у кількості крісел між партією Макрона й лівим альянсом невеликий — 14. Ані ліві, ані Макрон не здобули достатньо голосів, щоб самостійно ухвалювати рішення — усього в Національній асамблеї, нижній палаті французького парламенту, 577 депутатів. Тому в них немає іншого вибору, як домовитися.
Однак зробити це їм буде складно. Альянс лівих сил «Новий народний соціальний екологічний союз» створили напередодні виборів 2022 року з подвійною метою: протистояти ультраправим і запропонувати альтернативу політиці Макрона. До нього увійшли соціалісти (помірковані), зелені (помірковані), «нескорені» (ультраліві) на чолі з Жаном-Люком Меланшоном і комуністи (ультраліві, але поміркованіші, ніж «нескорені»). Поміж цими партіями чимало розбіжностей, і за два роки вони встигли серйозно посваритися, але перед достроковими виборами знову об’єдналися, змінили назву на «Новий народний фронт» і погодили спільну програму. У підсумку «Франція нескорена» Меланшона взяла 74 мандати, соціалісти — 59, зелені — 28, комуністи — 9.
Щоправда, альянс так і не визначився з кандидатурою на посаду прем’єра, яку потенційно може схвалити Макрон. Найпроблематичнішою вважають персону Жана-Люка Меланшона, у якого не просто особиста (і взаємна) неприязнь до Макрона, — він належить до найрадикальніших політиків лівого флангу. Та в лавах цієї коаліції чимало потужних політиків, чия популярність зростала протягом останнього року. Поміж них — Рафаель Глюксман, євродепутат і затятий проукраїнський політик (колишній чоловік ексзаступниці міністра внутрішніх справ України Еки Згуладзе) та лідерка зелених Марін Тондельє, теж відома своєю проукраїнською позицією. Ще одна альтернатива — колишній президент Франсуа Олланд, який виборов депутатське крісло в окрузі в центрі Франції у списках соціалістів.
Хоча сам Макрон прийшов у політику як протеже Олланда й був міністром у соціалістичному уряді протягом 2014–2016-го, за сім років президентства від лівих ідей у політиці Макрона залишилися самі крихти. Тому вжитися з Новим народним фронтом президентові буде надзвичайно складно. Ліві ж уже заявили, що вимагають від Макрона скасувати пенсійну та міграційну реформи, які президент проштовхнув попри протести й критику.
На Францію чекають тижні, якщо не місяці палких політичних дискусій і спроб сформувати уряд. Якщо широкій коаліції не вдасться прийти до компромісів, у 2027-му, коли у Франції відбудуться президентські вибори, ультраправі можуть стати привабливою альтернативою навіть для тих французів, які цього разу за них не проголосували.
