Професійна армія. Деякі ознаки та нюанси
Одразу варто справедливо відзначити: Зеленський виявився першим главою держави в новітній історії України, хто офіційно так наблизився до терміна «професійна армія». Хоча об’єктивно «перехід України до засад професійної армії» і «перехід України до створення професійної армії» – не одне й те саме.
Понад те: збільшення впродовж трьох років чисельності Збройних сил України на 100 тис. вояків – це крок не назустріч професійній армії, а повністю протилежний. Тим паче, що чисельність ЗСУ має затвердити не президент, а парламент. Але з іншого боку, указ свідчить про визнання верховним головнокомандувачем, що завдання наростити оборонний потенціал у частині високотехнологічного переозброєння впродовж восьми років війни провалено.
Здається, головним мотиваційним фактором для президента Зеленського стала довгоочікувана втрата проблемної для нації ілюзії: віри в перемовини з Кремлем – хоч з посередниками, хоч без них. Так чи інакше, вперше після восьми років війни в державі з’явився перспективний погляд військово-політичного керівництва держави на майбутнє армії, та й означені деякі шляхи її розвитку. Мушу обмовитися: не найкращий перспективний вигляд ЗСУ; але хай такий, ніж ніякого.
Україна так обирає на певний (можливо, на тривалий) час екстенсивний шлях розвитку армії (у широкому сенсі розуміння цього слова) – побудову такої собі радянської армії на український манер. Бо коли йдеться про припинення призову громадян України на строкову військову службу аж з 1 січня 2024 року, то це виглядає «створенням мотивації за Макаренком» – намальовані привабливі «перспективні лінії», але картину має створити хтось інший і в майбутньому. На жаль, важко підтримати збереження ще впродовж двох років призову до армії (до сил оборони), який давно існує як лобне місце соціальної нерівності. Тим більше, що такий підхід не виглядає переконливим, оскільки є лише наміром (у цій частині указ президента можна спокійно порівняти з передвиборними гаслами Юлії Тимошенко від 2007 року – про створення професійної армії).
Між іншим, з 261 тис. ЗСУ – 215 тис. військових; з 60 тис. НГУ – 52 тис. вояків; у ДПСУ – 53 тис. прикордонників. Формально ще можна додати 119 тис. поліцейських, тобто людей у погонах, здатних узяти в руки зброю. Тобто державу можуть захищати 539 тис. людей, якщо врахувати ще 100 тис. «від президента Зеленського». Чи зможе економіка держави забезпечити належним мотиваційним пакетом таку велику кількість людей – дуже велике питання. Чи хтось вдавався до математики та реальних розрахунків? Здається, що ні.
На жаль, такий шлях розвитку армії неминуче відтягне назад можливість масового сучасного високотехнологічного переозброєння ЗСУ, здатен суттєво пригальмувати можливості розробки та впровадження в армію потужної зброї стримування, як-от ті самі берегові ракетні комплекси «Нептун», перспективні зенітно-ракетні комплекси й інше ракетно-реактивне озброєння.
І все ж в указі президента Зеленського можна знайти чимало позитивних нюансів. Передусім готовність суттєво змінити ставлення до мотивації військовослужбовців і таки запровадити системний підхід. І це далеко не тільки згадане грошове забезпечення, яке, як уже порахували, складатиме в мінімальній версії 19 500 грн. Збільшення терміну дії контрактів, розробка концепції житлового забезпечення військових, ветеранів, їхніх сімей – це потенційно сильні позиції, які, в разі реалізації, значно підсилять престиж військової служби та можуть стати для певної частини людей мотиваторами, щоб присвятити частину свого життя саме армії.
Саме час сказати кілька слів про нюанси можливої трансформації.
Перше – час трансформації. Скажімо, у Франції перехід збройних сил на професійні рейки відбувався майже сім років, з 1996 по 2003 рік. У рамках реформи було скасовано призов (у мирний час) і відбувся перехід до контрактної армії, менш численної, але більш ефективної. Загальна чисельність французьких ЗС скоротилася з 499 тис. осіб у 1996 році до 256 тис. осіб на початку 2000-х. До речі, не зайвим буде згадати, що військовий бюджет Франції складає 32 млрд євро. Країна узята як приклад через близькі показники чисельності армії.
Друге – якість особового складу. Зі служби в радянській призовній армії багато хто пам’ятає, що військових кінця другого року служби (наприклад, механіка-водія, мінометника або снайпера) цілком можна було вважати професіоналами. Але зі своїми негативними шлейфами: дідівщиною, високим рівнем небойових втрат, суїцидом, пияцтвом. У ЗСУ, які за своїм складом залишаються переважно робітничо-селянською армією, чимало «заробітчан», які залишають армію після першого контракту. Небойові втрати, суїцид, пияцтво також є проблемами, щоправда, вже в набагато менших масштабах. Так само, як у СРСР, трапляється чимало випадків ненавмисного виведення з ладу техніки – через невисокий рівень її опанування особовим складом.
Але цікаво, що під час цієї війни командирам інколи вдається вдало маневрувати. Зокрема, у грудні 2021 року командир бойової бригади, полковник Дмитро Кащенко у своєму інтерв’ю зазначив наступне: «Перед виходом у район (ОСС. – В.Б.) ще прийдуть «піврічники». Їх називають «заробітчани». Не скажу, що це погано. Ми можемо підписувати контракт на пів року з тими, хто був призваний і відслужив по мобілізації. Людей, які призвалися у 2014-2015 по мобілізації, важко назвати заробітчанами. Так, зараз вони заробляють гроші. Але тоді вони грошей не заробляли, а були просто патріотами. Коли ти патріот, це класно, а коли патріот і заробляєш гроші – взагалі вогонь, це набагато краще, ніж просто патріот. У будь-якому разі перед заходом у район до 100 чоловік точно прийде, а це близько 3-4%». Але зрозуміло, що такий досвід – скоріше мистецтво можливого та прояв індивідуального менеджерського таланту, ніж нарис вдалої системи.
І все ж фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) схильні вважати, що можна вважати наявність в Україні побудованого професійного війська лише тоді, коли понад 50% особового складу служитимуть три і більше років. Це буде ознакою, що люди прийшли надовго, що техніку вони знають, що мотивація існує і що певний проміжок біографій цих людей буде пов'язаний зі службою в армії.
Від слів до дій: як це може виглядати
Отже, який можна було б зробити висновок з появи указу, який за умов системних зусиль здатен вийти далеко за межі звичного стилю чинної влади. Команда Зеленського визнала безпрецедентну воєнну загрозу та робить практичні кроки в бік підготовки до війни. Якщо з’явилася розмова про професійну, укомплектовану на основі мотивації армію, має розроблятися деталізований план. Вірніше Державна цільова програма створення професійних ЗСУ, для чого варто б створити потужну проєктну групу. Програма повинна мати дату старту і фінішу реформи. І головне – її реалізація виходить далеко за межі повноважень Міноборони. Скоріше за все, тут мають плідно працювати кілька міністерств під пильним наглядом РНБОУ.
Ключовим первинним етапом згаданої програми має стати розробка нормативно-правової бази з внесенням правок до низки законодавчих актів. Кардинальна трансформація має відбутися у формуванні нової системи кадрового забезпечення та впровадження нових принципів – конкурсів і рейтингів. З цією метою Кабінет Міністрів мав би затвердити нові форми контрактів кількох типів. В указі президента слушно згадано про побудову системи карʼєрного росту офіцерів – це один з головних принципів розвитку мотивації людей.
Хоча не останньою справою буде й логістика, бо, наприклад, бойові бригади нині часто мають неналежно обладнані місця постійної дислокації, та й працювати військовим доводиться без вихідних, із ненормованим робочим днем. А це вже, безумовно, демотивує, оскільки практично віддзеркалює ставлення влади й суспільства до армії.
Говорячи про мотивацію, варто згадати вмонтовану в указ ідею «розробки концепції житлового забезпечення військових, ветеранів, їхніх сімей». Тут однозначно військове відомство має припинити забезпечувати житлом військовослужбовців - це справа окремої державної програми. Узагалі, усе, що має вибірковий характер, в армії має бути рішуче ліквідовано, оскільки є формою для прихованої або явної корупції. Усі в строю мають бути рівними, а в отриманні пільг або «мотиваційних бонусів» відмінності формуються виключно від трьох позицій: вислуги років, посади та звання.
Наприклад, ЦДАКР ще у 2018 році пропонував розробку такого мотиваційного пакету, включно з концепцією житлового забезпечення. Оскільки Українська держава не має надлишкових ресурсів, вона мусить використовувати додаткові стимули, які мотивують укласти або продовжити контракт. У тому числі це право на отримання безплатної освіти самим військовослужбовцем або членами його родини після п'ятирічної або семирічної вислуги за контрактом. А також можливість одержання спеціального сертифіката на житло. Зокрема, пропонувалося використовувати коефіцієнт, який би діяв після 10 років вислуги військовослужбовця. Так, після 15 років вислуги військовослужбовець отримав би можливість придбати за рахунок держави квартиру з еквівалентом вартості в середньостатистичному регіоні. Після 20 років служби обсяг наповнення сертифіката дозволяв би розраховувати на купівлю без доплати житла в обласному центрі. Доцільно розглянути й можливість більш раннього виходу на пенсію за рахунок вислуги в ЗСУ.
Тобто, наприклад, відповідно до розроблених пропозицій, сержант після 15 років служби у ЗСУ міг би піти на пенсію на 10 років раніше від зафіксованого в країні пенсійного віку; придбати середню квартиру за рахунок держави в районному центрі (або доплатити і купити житло в обласному); отримати пристойну пенсію і безплатну медичну допомогу в державних медичних установах; забезпечити безплатну освіту своїх дітей.
Природно, реалізація такої амбіційної програми потребує істотного збільшення фінансування ЗСУ. Для держави це вкрай непросте завдання, але питання не тільки у прямих бюджетних асигнуваннях.
Чи можна знайти альтернативні, позабюджетні ресурси? Здається, що так. Тільки звільнення ЗСУ від невластивих їм функцій, за прогнозами, дозволить заощадити понад мільярд гривень щорічно. А реалізація майна, підприємств, земель та інших структур ЗСУ може забезпечити необхідний армії гіперстрибок у розвитку – наприклад, у частині закупівлі високотехнологічних озброєнь. За попередніми підрахунками, такого майна у військового відомства досі залишається на кілька мільярдів доларів. Кошти від його реалізації можна було б спрямувати на розвиток ЗСУ. Якщо із цим завданням поєднати можливості приватизації підприємств ОПК та залучення інвестицій у довгострокові програми розвитку оборонної промисловості, дивіденди може отримати й армія – у вигляді дешевших, ніж нині, серійних постачань новітніх озброєнь. Саме стрімке переозброєння може сприяти побудові професійних ЗСУ.
Насправді парадигми пошуків ресурсів можуть бути різними. Головне – почати цей складний шлях. Звісно, багатьом хотілося б, щоб означений указ був точкою низького старту для короткого чи хоча б середнього забігу. Фактично нинішній верховний головнокомандувач оголосив запрошення на марафон. Але і його можна подолати.
ЗСУ в нинішньому вигляді вже років п’ять тому досягли піку можливостей – подальше нарощування оборонного потенціалу можливе лише за кардинальних якісних змін. Адже й нині, протягом років війни, для утримання особового складу армії спрямовується понад 70% асигнувань на потреби оборони. Тому й залишається на переозброєння лише п’ята частина бюджету – не більш ніж мільярд доларів. Своєю чергою, без переозброєння неможливо побудувати професійне військо – якщо навантаження залишиться виключно на людей, а ЗСУ будуть технологічно відсталими порівняно з іншими арміями, контрактники з нього йтимуть.
Отже, як раніше, усе в наших руках.