ГоловнаПолітика

Пароль – «переозброєння». Як навчитися не пасти задніх?

Оптимальне переозброєння армії залишається ключовою проблемою сектору безпеки й оборони України. Без переозброєння армії не може відбутися формування справді професійного війська з високим рівнем авторитету в суспільстві.

Але ключове слово – оптимальне. Тому що в Україні традиційний дефіцит ресурсів. А ще – дуже різне бачення пріоритетів переозброєння і на сьогодні, і на завтра-післязавтра.

Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України спробувало започаткувати новий підхід взаємодії парламентарів, урядовців, виробників і споживачів озброєння та військової техніки, а також науковців та експертного середовища – щоб напрацювати та реалізовувати єдину державну промислову політику у сфері оборонного замовлення. 18 жовтня відбулося перше засідання, яке отримало назву Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки (ОВТ). За результатами створять робочу групу, як очікується, за участю представників усіх гілок влади й експертів.

Перше засідання Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки (ОВТ) в Будинку Уряду, 18 жовтня 2021
Фото: mspu.gov.ua
Перше засідання Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки (ОВТ) в Будинку Уряду, 18 жовтня 2021

Головна, згадана вище, проблема виглядає, як скеля. Зокрема, один з учасників заходу – профільний заступник міністра оборони України Олександр Носов спробував підрахувати, скільки коштів потрібно на переозброєння у 2022 році. «Це десь 70 млрд гривень – щоб не все зробити, а лише започаткувати. А якщо у нас 27 млрд, з яких ми десь 10 маємо віддати?» – сказав він під час засідання.

У цьому контексті цікаво зазирнути в справи найбільш активних сусідів та усвідомити, як це робиться у них. Хоча б на рівні ключових пріоритетів.

Переозброєння сусідів. Головні акценти

Польща. Попри захищеність парасолькою НАТО, Польща стрімко нарощує військовий потенціал. Наприкінці вересня керівництво країни офіційно і публічно представило нові амбіційні плани «трансформації Війська Польського».

До 2030 року заплановано довести ці витрати до 2,5% ВВП. А також факт, що у 2019 році Польща закупила американського озброєння на 11 млрд доларів, серед іншого – ракетні пускові установки, системи ППО-ПРО Patriot і винищувачі п'ятого покоління F-35. Партія з 32 F-35 потрапить у ЗС Польщі з 2026 року, а обійдеться аж у 7,5 млрд доларів. Але й нині з 48 польських F-16 готовий до повітряного бою 41 винищувач. А ще у 2018 році за 4,75 млрд доларів Польща закупила чотири батареї ЗРК Patriot PAC-3+. Не виключено, що Польща закупить ще комплекси малої дальності – норвезький NASAMS або ізраїльський Spyder. Модернізує Польща й ЗРК С-200 радянського виробництва.

Американські ЗРК Patriot PAC-3
Американські ЗРК Patriot PAC-3

У 2021 році Польща розпочала процедуру закупівлі 250 танків M1A2 Abrams, які боронитимуть країну на сході. Також прискорено програми випробувань нового БМП Borsuk і підвищення бойових можливостей БТР Rosomak, стрімко впроваджують артилерійські системи Krab і Rak.

Можна додати, що у Війську Польському почали застосовувати нові системи зброї: безпілотники, некінетичні засоби боротьби з противником, засоби радіоелектронної протидії. Наприклад, нещодавно військове керівництво Польщі поінформувало, що армія експлуатує 15 ізраїльських міні-БПЛА Orbiter, 16 польських міні-БПЛА FlyEye та два американські дрони малої дальності Scan Eagle. А ще саме 2021 року Польща закупила в Туреччини чотири безпілотні авіаційні комплекси (БАК) Bayraktar TB2, що означає можливість використання 24 апаратів, озброєних високоточними бомбами MAM-C і MAM-L. Вони з’являться у Війську Польському у 2022-2024 роках.

Як видно, польські плани виглядають потужними. Щорічно країна витрачає на переозброєння не менш ніж три-чотири млрд доларів. Та готується відбивати російську агресію настільки ретельно, що навіть у Кремлі до цього ставляться шанобливо.

БПЛА FlyEye
Фото: defence24.com
БПЛА FlyEye

Туреччина. Ця країна демонструє не тільки якість і масштаби переозброєння, але й здатність до диверсифікації джерел постачання ОВТ – з максимально можливим орієнтиром на власний ОПК. Ще 30 років тому Туреччина була технологічно відсталою державою – у сенсі оборонних технологій. Сьогодні її все частіше ставлять за приклад. Зокрема, за рахунок системної та цілеспрямованої військово-технічної політики Туреччина з нуля створила власні виробництва – від радіостанцій до безпілотного літака і ракет. Серцевина цієї політики – опанування виробництва ОВТ, придбаних у іноземних країн. Та підтримка національного виробника.

Згідно з документом, опублікованим у вересні цього року в газеті Turkish Official Gazette, витрати міністерства національної оборони Туреччини зростуть до 80,439 млрд турецьких лір, або 9,69 млрд доларів у 2022 фінансовому році. Для порівняння: витрати на 2021 рік були передбачені на рівні 65,893 млрд турецьких лір. Згідно з новими пропозиціями, загалом оборонні витрати Туреччини у 2022 році складуть 5,05% від загального обсягу держвидатків. Фінансування оборонного відомства у 2023 році запропоновано збільшити ще на 14,39% – до 92,018 млрд турецьких лір. Серед найпотужніших проєктів імпорту – закупівля російських систем ППО-ПРО С-400 та американських F-35. Останній проєкт Вашингтон поки що заморозив, караючи за придбання російських систем, однак нині вже розглядає можливість компенсації цих літаків постачанням F-16. А от РФ погодилася на передачу виробництва, і після постачання першої партії С-400 2020 року у формі прямої закупівлі розпочався процес організації спільного виробництва цих систем на території Туреччини.

ЗРК С-400 Тріумф
Фото: EPA/UPG
ЗРК С-400 Тріумф

Ось деякі показові факти. Після демонстрації переваг БАК Bayraktar TB2 приватна компанія Baykar Defence у 2021 році почала серійне виробництво БАК нового покоління Akinci: дрон найближчим часом зможе відігравати роль винищувача.

При цьому турецький ОПК вже укомплектовує ударні БАК системами самонаведення і управління KGK, що здатні на дальності до 110 кілометрів забезпечити точність влучання при наведенні боєприпасів у 5 метрів і менше, причому незалежно від погодних умов. Цього ж, 2021 року визначились, що турецький авіаносець замість літаків нестиме ударні дрони.

До речі, згідно з повідомленням гендиректора Bayraktar Makina Халюка Байрактара, компанія планує встановлювати саме українські двигуни на всі БАК, які збиратиме найближчим часом.

Нещодавно Туреччина розкрила зовнішній вигляд вдосконаленої версії свого «гібридного» основного бойового танка ОБТ Altay на шасі німецького Leopard 2A4. У 2021 році Туреччина розпочала випробування безпілотного катера, оснащеного керованими ракетами з дальністю стрільби до 10 кілометрів. До речі, цей катер зможе діяти спільно з ударними безпілотними літальними апаратами. Не менш цікаво, що 2021 року в Туреччині провели випробування нової вітчизняної протикорабельної ракети великої дальності Atmaca – її пуск з корвета успішно вразив ціль у Чорноморському регіоні. До кінця поточного року будуть виготовлені перші серійні ракети Atmaca, щоправда, перша партія – з іноземними двигунами, а наступні – вже з турецьким KTJ-3200. Нарешті, Туреччина взялася обійти світові держави з першим бойовим безпілотним літаком – він має піднятися в повітря 2023 року.

Навіть неозброєним оком видно, що за технологічністю та динамікою переозброєння Туреччина перевершує більшість країн НАТО і Росію.

Білорусь. Переозброєння цієї країни набуло особливого значення після того, як мінський диктатор після провалу на президентських виборах перетворився на відвертого помічника хазяїна Кремля. Що для України означає не тільки небезпеку вторгнення російських військ. Можна спостерігати  формування нового образу білоруської армії. Цікаво, що цього тижня російський військовий міністр Сергій Шойгу поінформував про вже підготовлену нову військову доктрину «Союзної держави». А ще підтвердив домовленість про продовження розміщення в Білорусі двох військових об'єктів РФ – вузла системи попередження про ракетний напад у м. Барановичі і радіостанції ВМФ у м. Вілейка. Отже, Білорусь остаточно втягнуто у протистояння РФ із Заходом і у війну Росії проти України. Тож її переозброєння слід розглядати саме в цьому контексті.

Напевно, почати треба із заяви президента Лукашенка, що до 2025 року Білорусь планує закупити в Росії озброєнь на більш ніж мільярд доларів. Така сума свідчить про певну насиченість білоруських військ новими російськими ОВТ. У планах Мінська отримати ескадрилью нових бойових вертольотів Мі-35М. А в межах посилення винищувальної авіації Білорусі мають надійти 12 нових літаків Су-30СМ. 2020 року РФ поставила Білорусі нові радіолокаційні станції (РЛС). «Цього року заплановано отримати на озброєння такі радіолокаційні станції, як «Противник-Г» і «Восток». Уже укладено контракти на постачання багатофункціональних ударних вертольотів Мі-35, другої партії винищувачів Су-30СМ. Крім того, продовжуємо передконтрактну роботу з переозброєння наших дивізіонів зенітно-ракетних військ, озброєних С-300, на нові комплекси «С-400» і «Панцир-С», – зазначав у лютому 2021 року командувач військ ППО і ВПС Білорусі генерал-майор Ігор Голуба.

 

РЛС 59Н6Е 'Противник-ГЕ'
Фото: topwar.ru
РЛС 59Н6Е 'Противник-ГЕ'

Власні розробки країни достатньо слабкі (окрім хіба що артилерійської системи "Полонез") і охоплюють переважно тактичний рівень. Наприклад, нещодавно було представлено бойовий розвідувально-ударний безпілотний вертоліт Hunter, роботизований комплекс «Вистл» з реактивними 57 мм некерованими авіаційними ракетами С-5, комплекс радіоелектронної боротьби з безпілотниками «Кираса-М».

Незначні й закупівлі, окрім стратегічного орієнтиру на Росію. Фактично ЗС Білоруси можна вважати частиною російської армії, її форпостом на окремому напрямку, що охоплює здійснення впливу на Польщу та країни Балтії. 

Росія. Неможливо детально розглянути всі напрямки переозброєння Росії. 2021 року констатовано, що Кремль у гонці озброєнь зі США остаточно зробив ставку на гіперзвук і штучний інтелект. А, наприклад, за версією західного видання 19FortyFive, найбільш небезпечними й потужними російськими ОВТ є 100-тонна ядерна торпеда «Посейдон», зенітний ракетний комплекс С-400, зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1», ударний вертоліт Мі-28НМ і стратегічний ракетний комплекс РС-24 «Ярс».

Але якщо «спуститися» від розробок ракет і ядерного арсеналу до російсько-української гібридної війни, то слід звернути увагу передусім на автоматизовані системи управління військами та озброєннями, а також сучасні засоби радіоелектронної боротьби. Так, АСУ «Созвездие-М» з 2019 року почало постачатися в армію РФ, а перші 40 бригадних комплектів мали надійти ще до кінця 2020 року, їхня загальна вартість – 4 млрд доларів. У РФ роблять усе, щоб мінімізувати час на прийняття рішень і таким чином підвищити ефективність підрозділів. Крім того, ставки роблять на новітні засоби розвідки. 2021 року на озброєння російської армії надійшла перша партія новітніх комплексів артилерійської розвідки «Пеніцилін», який західні ЗМІ нарекли «передовим рішенням для знищення великих гармат». Ще дещо цікаве: під час навчань під Оренбургом військовослужбовці Центрального військового округу ЗС РФ застосували новітній антидронний комплекс «Силок», що діє проти рою БАК противника. 2021 року розпочнеться серійне виробництво комплексів автоматизованого управління вогневими засобами військової ППО «Магістр-СВ» – новий уніфікований модуль, призначений для дослідження повітряного простору з використанням зовнішніх і вбудованих засобів розвідки і координації протиповітряної бою.

Антидронний комплекс 'Силок'
Фото: Міноборони РФ
Антидронний комплекс 'Силок'

Ще одна показова та неприємна для нас новина: у ЗС РФ тривають спроби звести в єдину систему управління танки та артилерію – отже, РФ просувається до створення єдиного цифрового поля бою (поки що йдеться про єдину систему управління тактичною ланкою, якою будуть оснащувати танки Т-72Б3 і Т-80БВМ).

«Державна програма озброєнь на 2024-2033 роки (нині розробляється) передбачатиме, що основними пріоритетами будуть розвиток високоточної зброї, в тому числі гіперзвукової, впровадження робототехнічних комплексів, зброї на нових фізичних принципах. Розвиток систем озброєння значною мірою буде орієнтований на створення якісно нових, у тому числі нетрадиційних видів зброї, а також систем управління на основі штучного інтелекту», – зазначив у травні цього року профільний віцепрем’єр РФ Юрій Борисов. 

Якщо чесно, то цитата російського віцепрем’єра тягне й на загальний висновок. Міць оборонних потенціалів переважно дотягатиметься не за рахунок танків і літаків, а внаслідок впровадження в техніку новітніх технологій, удосконалення управління, підвищення автономності та роботизації армії. Для України, як здається, тут дуже важливий зміст. 

Переозброєння України. Сучасні реалії

У цій статті замість огляду справ з ОВТ варто обговорити можливості створення такої системи, яка забезпечить розвиток ЗСУ за умов оптимального балансування між імпортом і замовленнями власному ОПК. Днями в Україні було вперше в новітній історії було затверджено План оборони. І хоча це приємна новина, проаналізувати документ через його таємність неможливо. Однак є чимало інших ознак, які дають загальну картину підготовки України до оборони…

Після першого засідання Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки стало зрозуміло – в державі не існує цілісної військово-технічної політики.

Під час першого засідання Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки, Київ, 18 жовтня 2021
Фото: mspu.gov.ua
Під час першого засідання Координаційної платформи з розвитку озброєння і військової техніки, Київ, 18 жовтня 2021

Хоч є чимало позитивних епізодів. Наприклад, минулого тижня українські військові продемонстрували журналістам кориговані боєприпаси виробництва турецької Roketsan, придбані для турецьких ударно-розвідувальних безпілотників Bayraktar TB2. Керовані ракети з лазерним наведенням MAM-C здатні з відстані 8 км знищувати будь-яку бронетехніку. За офіційними даними, Туреччина у 2019-2020 роках поставила в Україну 208 одиниць такого озброєння. Найближчим часом Україна закупить у Туреччини ще чотири комплекси ударних БАК Bayraktar TB2.

А цього тижня стало відомо, що Україна таки веде переговори з Великобританією про закупівлю ракет Brimstone розробки компанії MBDA UK для Військово-морських сил України і Повітряних сил ЗСУ, щоб вражати відразу декілька цілей. Ракети, зокрема, будуть встановлювати на патрульних катерах і на літаках, повідомила The Times з посиланням на неназваного дипломата. Щоправда, кожна така ракета коштує мінімум 100 тисяч фунтів за одиницю.

Переозброєння – справа не тільки коштовна. Постає питання раціональних витрат. Наприклад, проєкт закупівлі корветів класу ADA викликає багато суперечок. «Це просто дуже дорого. Астрономічні цифри для України. І найголовніше, у нас уже була програма розвитку флоту – це москітний флот з ракетних катерів. Я хочу підкреслити, що в нас була концепція розвитку, на це вже були виділені гроші. Очевидно, що наша відповідь на морі має бути асиметричною. Але корвети – це те, що ми самі собі придумали, що це треба», – зазначає співзасновник порталу «Мілітарний» Тарас Чмут.

«Імпортні закупівлі повністю руйнують розвиток нашого виробництва. Я є прихильником розвитку нашого виробництва – навіть якщо вкладення дуже ризиковані. У нас вже є угоди, які ми уклали, вони досить значні за своїми сумами, які ми маємо виплачувати. Це і з Туреччиною, і з Великою Британією. Минулого року ми нічого не сплачували, цього – декілька мільярдів, а наступного – більш ніж десяток треба сплатити. Це залежить не зовсім від нас. Є політичне рішення», – заявив Олександр Носов під час засідання Координаційної платформи.

 Заступник міністра оборони України Олександр Носов (другий ліворуч)
Фото: mil.gov.ua
Заступник міністра оборони України Олександр Носов (другий ліворуч)

Водночас усе вище зазначене – лише епізоди. Бо військові справедливо зауважать, що відповідають за захист держави вже сьогодні. Утім якщо говорити про системні постачання ОВТ в ЗСУ, то можна розгледіти чимало проблемних моментів. В Україні відсутні механізми формування пріоритетів і їх реалізації. Відсутня система розвитку технологій. Сама система закупівель настільки зарегульована та проблемна, що робить для Міноборони більш бажаним імпорт. А підприємства-постачальники, як тільки в них з’являється можливість експорту зброї, кажуть про небажання брати участь у виконанні держоборонзамовлення (ДОЗ). На умовах анонімності керівник одного з найбільш успішних підприємств приватного ОПК зазначив автору: «Що більше ми втягуємося в ДОЗ, то менше нам хочеться мати справу з державним замовником. На відміну від зовнішньоекономічної діяльності, ми тут працюємо в дивних, інколи неприпустимих умовах. Починаючи з того, що прибутку лише 10 відсотків, і завершуючи тим, що умови передоплати просто знищують підприємство. На виконання великого оборонного проєкту підприємство отримало 67% авансу замість 80. З іноземними замовниками ми не маємо й частини таких проблем».

Відверто кажучи, з цим щось треба робити. І річ тут далеко не тільки у фінансуванні. Річ у створенні цілісної, збалансованої системи.

«Як не дивно, держфінансування далеко не завжди є головним стимулом розвитку оборонних технологій. Я гадаю, важливіше поєднання усвідомленої зацікавленості замовника і творчої ініціативи розробника та виробника. Поки що головна проблема з першим. Щодо фінансування державою дослідно-конструкторських робіт, то воно має концентруватися на масштабних проектах, які виводять армію на новий рівень можливостей. У перші роки війни практично всі безпілотники тактичної ланки, які зараз поставлені на озброєння, розроблялися «на колінах», за власні кошти ентузіастів. Пізніше замовлення Міноборони дозволили багатьом компаніям-розробникам стати на ноги, і на такі проєкти вони не просять фінансування. Їм для динамічного розвитку бракує двох речей – довгих ритмічних контрактів на закупівлю сучасних зразків, прийнятих на озброєння, і виразно сформульованих вимог до зразків перспективних. Але це вже питання якості роботи Міноборони і Генштабу», – зазначив голова Національної асоціації оборонної промисловості України Андрій Сенченко.

Андрій Сенченко
Фото: Сергій Нужненко
Андрій Сенченко

Хоча нині підходи військового відомства до пріоритетів начебто не викликають запитань. «Ми переходимо до забезпечення протиповітряної та протиракетної оборони», – каже профільний заступник міністра оборони. Тут важливо з’ясувати дві речі: де взяти ресурси, і будемо системи ППО-ПРО самостійно робити чи купувати? Крім того, списки потреб, які формують командування видів ЗСУ і які потім виходять із Генштабу, нині (як і раніше) суттєво відрізняються. У військовому відомстві це пояснюють неможливістю реалізувати всі бажання командувачів і чинні програми.

Ще одна дуже проблемна ситуація може трапитися з трансформацією державних підприємств, зокрема, її першим етапом - корпоратизацією та акціонуванням. Як відомо, що Мінстратегпром програв битву за зміст відповідного закону, який ми знаємо як «3822». Тож відповідальність на тих, хто переміг. Наразі готується відповідна постанова уряду про початок трансформації підприємств ОПК в акціонерні товариства. Але директори Укроборонпрому шоковані. Трансформація має тривати 4-5 місяців. Упродовж цього часу підприємства будуть у стані ліквідації, що організують доволі дивно: директори на період трансформації… втратять статус керівника підприємства. І діятимуть на підставі довіреності, яку надаватиме спеціальна комісія. До речі, особливо цікава історія з регіональними підприємствами, бо комісія, зрозуміло, перебуватиме в Києві.

Фото: ukroboronprom.com.ua

Під час цієї трансформації директор втратить право не тільки брати на роботу або звільняти, але й цілу низку функцій, без яких підприємство буде паралізоване. «Ми не матимемо права підписувати технологічну документацію та вести переговори з приводу зовнішньоекономічної діяльності, бо які можуть бути переговори потенційного іноземного замовника з «довіреною особою»? Але головне, ми не зможемо підписувати режимні секретні документи, зокрема, про допуск осіб підприємства до документів, що містять державну таємницю. Таких документів щодня я підписую десятки, тож це велика проблема. Нарешті, під час відвантаження техніки замовнику хто буде підписувати документи? Я навіть не уявляю, як це відбуватиметься – там йдеться про десятки років гарантії, серед іншого. Тож коли ми розробляли 3822, думали щось одне, а нині бачимо щось інше», – так прокоментував автору ситуацію на умовах анонімності директор потужного підприємства Укроборонпрому.

До речі, багато хто нині переконаний, що треба створювати не два холдинги, а три. Третій – ракетний. Є й прихильники рішення взагалі вивести ДержККБ «Луч» з будь-яких холдингів концернів, надавши йому самостійне право купувати виробничі потужності, розгортатися. Бо «Луч» – це 33% всіх витрат головного замовника на Укроборонпром. До речі, п’ять підприємств концерну становлять інші 33%. А решта – 110 підприємств – також 33%.

Генеральний конструктор – генеральний директор ДП ДККБ 'Луч' Олег Коростельов на фоні зенітної ракети 'Корал'
Фото: defence-ua.com
Генеральний конструктор – генеральний директор ДП ДККБ 'Луч' Олег Коростельов на фоні зенітної ракети 'Корал'

Тож Координаційна платформа з розвитку озброєння і військової техніки начебто з’явилася вкрай вчасно. Бо передусім треба визначитися, як використати адміністративні можливості об’єднання зусиль учених, розробників, промисловців і військових. Як розвести бюджет Міноборони з ресурсами, які можуть виділятися державою на розвиток технологій завтрашнього дня. Визначитися, у який спосіб реалізовувати пріоритети переозброєння, сформувавши зацікавленість приватних вітчизняних та іноземних компаній.

І ще один момент, про який неможливо не згадати в контексті переозброєння. Україна замало використовує не тільки адміністративні можливості, але й можливості формування та застосування регіональних союзів. Якщо нині в Польщу і держави Балтії перекинуті бронетанкова бригада сухопутних військ США і чотири багатонаціональні батальйонні тактичні групи, а також сформовано штаби коаліційних дивізій Альянсу в Румунії, Польщі та Латвії, то й Україна могла б активніше діяти в такому напряму. Наприклад, у створенні міжнародних об’єднань з країнами, які відчувають небезпеку від РФ і географічно пов’язані з Україною. Наприклад, цікавий потенціал мають об’єднання «Україна-Польща-Балтія», або «Україна-Румунія-Болгарія-Молдова», або «Україна-Словаччина-Чехія». Складно говорити про українсько-турецький союз, але за умов посилення оборонного потенціалу Україна стане цікавішою для союзництва, у тому числі для Туреччини, військово-технічні відносини з якою вже стали потужною передумовою. РФ активно використовує цей важіль, не тільки приборкала Білорусь, але й цього тижня почала домовлятися про військовий союз з Іраном. До речі, не в останню чергу за рахунок військово-технічного співробітництва.

Фото: facebook/КБ ЛУЧ

Валентин БадракВалентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram