Військове вторгнення – інструмент укладання Мінських угод.
Агресія Росії готувалася багато років до її «гарячої» стадії. Ще у 2009 році спецслужби РФ активізували роботу щодо створення мережі політиків та інших лідерів громадської думки саме у південно-східних регіонах України. Тоді їм ставилося завдання просувати ідеї федералізації країни.
Паралельно, базуючись на місцевому криміналітеті, під виглядом громадських організацій створювалися силові структури для мітингів і провокацій. Вони допомагали російським спецслужбам розпалювати протистояння на майданах нашої країни та захоплювати міста Донецької та Луганської областей. Проте керували ними співробітники військової розвідки РФ чи ФСБ. Практикувалося також масове завезення кримінальних елементів із Росії вже на початку 2014 року.
Росія мала три основних елементи тактики.
Перша – підкуп місцевих та центральних українських силовиків та чиновників. Насамперед йдеться про місцеве міліцейське керівництво. Про це яскраво розповідає колишній керівник СБУ Луганщини Петрулевич.
Друга – жорстокі вбивства, залякування та видавлювання з Донбасу всіх, хто намагався протестувати проти захоплення українських міст. Полковник ФСБ Гіркін-Стрєлков відкрито зізнається у цьому у низці інтерв'ю.
Третя – провокація кровопролиття та свідоме вбивство мирних громадян для звинувачення української влади та виправдання військового вторгнення Росії. Путін прямо заявляв про цю тактику ще у 2014 році: мовляв, російські війська прикриватимуться мирними громадянами.
Були обстріли мирних кварталів, об'єктів критичної інфраструктури та навіть власних найманців із важкої артилерії. Щоб потім з усіх екранів розповідати про міфічні «звірства» української армії.
Безліч обстрілів проводили з території РФ.
І Кремль продовжує використовувати цю тактику усі наступні роки.
Аби тиснути на українську владу, російські бойовики спеціально обстрілюють цивільні об'єкти, від яких залежить життєдіяльність людей з обох боків лінії розмежування.
Змова на найвищому рівні?
Війна на Донбасі була потрібна Кремлю не для захоплення території, а щоби поставити під свій політичний контроль всю Україну. Учасники боїв під Іловайськом та Дебальцевим упевнені: потрібно було створити умови для показового оточення та знищення угруповань української армії. Щоб залякати українських громадян та виправдати підписання договору, здатного поступово знищити незалежність нашої країни.
Військовий експерт Олег Жданов переконаний: якби не дыъ тогочасного керывництва Украъни, ми могли спокійно звільнити окупований Донбас до кінця літа 14-го року.
Колишній помічник Путіна Сурков називає укладання мінських угод великим успіхом Росії: «Особливий статус, заради якого все й починалося. Я автор цього закону, ну співавтор разом з українськими товаришами. Це є закон України про те, що на Донбасі не діють закони України. Це головне досягнення Мінських угод».
Із записів розмов, опублікованих журналістом Бігусом, ми розуміємо, що узгодження із тодішнім керівництвом України, швидше за все, проходило через Медведчука.
Сьогодні українська сторона розуміє «особливий статус» як створення вільної економічної зони. Створення загонів «народної міліції», записане у мінському протоколі від лютого 2015 року, цілком можна було б регламентувати таким чином, щоб вони фактично набиралися керівництвом МВС України. Таке ж абсолютно формальне узгодження з місцевими органами влади можна було б запровадити і для формування керівництва місцевих судів та органів прокуратури. Це цілком нормальна логіка – щоб швидше інтегрувати й налагодити мирне життя на раніше окупованих територіях, центральна влада повинна їх контролювати точно не гірше, ніж усі інші свої регіони. На такий варіант Росія могла б погодитись, якби вона справді хотіла піти з наших двох областей.
Але Росія не для цього вторгалася на українську територію. Її план полягає в іншому. Вона не просто не хоче платити Україні компенсації за страшні руйнування та страждання населення Донбасу. Кремль хоче повністю контролювати Донбас та впливати через нього на всю Україну. І щоб ще до того ж Україна сама фінансувала його утримання та відновлення.
Росія ніколи не збиралася віддавати ОРДЛО Україні.
Кремль ніколи не мав наміру виконувати мінські угоди до кінця. Про це говорять усі його дії. Росія ввела там рубль, сотнями тисяч роздає російські паспорти, змушує їх володарів голосувати на своїх виборах, допустила місцеві підприємства до своїх держзакупівель.
РФ систематично не виконує домовленості лідерів країн Нормандського формату. Згадаймо останній саміт, який відбувся у грудні 2019 року.
Україна виконала все, що залежало від неї.
Але Росія усі ці роки не виконує навіть першого пункту всіх мінських угод та рішень усіх самітів Нормандської четвірки. Їхні бойовики постійно продовжують обстріли. Влітку 2020 року Україні вдалося досягти домовленості дотримуватися режиму припинення вогню, і за останні 5 місяців 2020-го кардинально знизилася кількість загиблих у лавах нашої армії. Але з початку 2021-го Росія знову розпочала посилення ескалації. Причому значну частину загиблих українських військових за перші місяці року було вбито внаслідок снайперського вогню. Це цілеспрямована тактика збільшення жертв задля тиску на керівництво та суспільство України.
У серпні 2020 року в рамках ТКГ було погоджено 20 нових ділянок для розмінування та 4 зони розведення військ. А у вересні Росія заблокувала переговорний процес. Більше того, бойовики, що керуються нею, постійно закидають через лінію розмежування безліч мін за допомогою мінометів і БПЛА. В результаті гинуть українські військовослужбовці та мирні громадяни.
З весни 2020 Україна кілька разів представляла уточнені списки для обміну полоненими в різних варіантах. Але російська делегація під абсурдними приводами блокує процес.
Росія постійно блокує роботу місії ОБСЄ (базова вимога для верифікації дотримання будь-яких домовленостей) і досі не виконала свого зобов'язання, даного у 2015 році та підтвердженого на саміті в Парижі у 2019, про допуск до утримуваних осіб представників Червоного Хреста.
Як і домовлялися, Україна відкрила нові пропускні пункти – «Щастя» та «Золоте». Туди неодноразово приїжджали представники країн Великої сімки та відзначали високий рівень сервісу. А Росія не відкрила нових КПВВ з боку окупованої території. Старі пропускні пункти майже завжди закриті. Простіше кажучи, російські бойовики роблять все, щоб не давати людям їздити до родичів, на лікування чи навчання.
У червні 2020 року українська сторона передала через ОБСЄ драфт оновленого законопроекту щодо особливостей місцевого самоврядування. Жодної конструктивної відповіді не було. Запропонований представниками Німеччини та Франції та доопрацьований українськими дипломатами план (так звані кластери) – на столі з осені 2020 року. Жодних конструктивних пропозицій від Росії не надійшло. Тільки маніпуляції у стилі «виконуйте політичну частину». Але як, якщо Росія не виконує всіх попередніх пунктів домовленостей? Як можна говорити про політичне врегулювання, якщо представники Кремля продовжують обстріл практично щодня?
Формально, Мінські угоди – продукт переговорів у Нормандському форматі між лідерами України, Росії, Німеччини та Франції. Вони домовилися створити Тристоронню контактну групу, в якій консультації ведуть Україна та Росія за посередництва ОБСЄ. Тобто ніяких бойовиків, якими насправді керує Росія, формально у переговорах немає.
Але Росія постійно намагається вдати, що вона лише посередник, а Україні треба говорити з бойовиками безпосередньо. Це так само абсурдно, якби Гітлер пропонував Сталіну вести переговори з поліцаями з окупованої України.
Основний сценарій Кремля.
На підставі опублікованих журналістами записів, а також багатьох інших подій існує думка, що попередня влада свідомо допомагала Медведчуку будувати в Україні систему російського впливу. Наприклад, за словами колишнього голови антикорупційного комітету Верховної Ради Єгора Соболєва, СБУ допомагала зачищати ринок зрідженого газу та дизпалива під структури, близькі до Медведчука, а прокуратура та МВС незаконно переслідували ветеранів, які протестують проти зростання впливу проросійських сил у нашій країні.
Але навіть за такої тісної співпраці їм не вдалося продавити реалізацію Мінських угод у варіанті Кремля. Так само, як президенту Трампу чиновники його адміністрації не дали укласти з РФ жодної угоди, хоч російські представники цього дуже наполегливо домагалися.
Але Росія продовжуватиме бити в цю точку. Як публічно зізнався міністр закордонних справ РФ Лавров, головне для них – не дати українській владі «зірватися з гачка мінських угод».
Простіше кажучи, Росія максимально використовує сам переговорний процес для розгойдування внутрішньополітичної ситуації в Україні та послаблення керівництва нашої країни. Переважна більшість українських громадян, звісно, хочуть миру. Тому будь-які українські керівники повинні постійно боротися за мир. Хоча б для зменшення кількості жертв.
Щоб змусити Росію просуватися у виконанні рішень останнього нормандського саміту, команда Зеленського останні два роки докладала неймовірних зусиль. І весь світ побачив: не Україна гальмує мирний процес. До речі, ця величезна робота стала основою подальшого об'єднання багатьох країн для сьогоднішньої підтримки України.
Але попри все Росія продовжує брехати і звинувачувати Україну. А її система пропаганди всередині нашої країни підбріхує на різних телешоу вустами українських політиків та «експертів». Вони заявляють, що нібито українська влада «не хоче виконувати Мінські угоди», мовляв, у неї «немає мирного плану» тощо. Нагла брехня.
Інша пропагандистська колона, за якою стоїть Порошенко, будь-яку новину про переговори використовує для звинувачення керівництва України у спробі здати наші інтереси росіянам.
При цьому майже кожну зустріч у рамках Нормандського формату Росія супроводжує «зливами» в українських чи західних ЗМІ, які допомагають обом колонам всередині України атакувати керівництво нашої країни.
У таких умовах будь-яка, навіть реально невинна поступка з боку української влади може призвести до внутрішніх протестів. А реалізація Мінських угод у варіанті Кремля з великою ймовірністю може призвести до розширення війни та поступової втрати Україною державності. Думаю, сьогодні в США це розуміють, тому навряд чи адміністрація Байдена буде готова до угод з Росією в цьому питанні. Сьогоднішній президент США не може допустити ще одного зовнішньополітичного провалу після Афганістану. Тим більше, після такої пильної уваги у світі до російської загрози. Президент Франції Макрон, якому потрібні перемоги перед виборами, також навряд чи зможе зламати позицію українського керівництва. Швидше йому потрібно тиснути на Росію задля повернення до дотримання режиму припинення вогню та вирішення низки гуманітарних питань.
Президент Зеленський уже показав, що не дасть зрушити своєї позиції. Важливо, щоб і наступні склади нашої влади твердо відстоювали інтереси України. Але росіяни продовжать використовувати переговорний процес як один із інструментів ослаблення українського керівництва. Україна має це розуміти та вчитися з розумом протистояти цим гібридним атакам.