ГоловнаКультура

Бертран Бонелло: «Не люблю, коли фільм підіграє дискусії, люблю, коли він її провокує»

В український прокат 6 серпня виходить стрічка культового французького режисера Бертрана Бонелло «Крихітка зомбі», чия прем’єра відбулась на минулорічному Каннському кінофестивалі в програмі «Двотижневик режисерів». Фільм також відкривав кінофестиваль «Київський тиждень критики» в жовтні 2019 року.

На відміну від зомбі-фільмів, до яких ми звикли, «Крихітка зомбі» намагається деконструювати історію про мерців, що ожили, і дібратись до її коренів. Корені знаходяться в Гаїті, і історія, яка надихнула Бонелло на створення фільму, – реальна. В 1962 році Клервіус Нарцисс помер, був похований родиною і оплаканий, а через 18 років повернувся додому, розповівши, що його отруїли, ввели в стан напівсвідомості і використовували як раба на плантаціях. 

До цієї історії Бонелло додає історію молодої дівчини, яка навчається в паризькій елітній школі, та її подруги, онучки того самого зомбі з Гаїті. Так складається історія про забуття французького колоніалістського минулого та присутність невидимого в нашому житті.

LB.ua зустрівся з Бертраном Бонелло в Парижі в січні цього року і поговорив про роботу над «Крихіткою зомбі», перевинайдення жанрів та політичні висловлювання в кіно.

Бертран Бонелло
Фото: EPA/UPG
Бертран Бонелло

Я знаю, що ви хотіли зняти цей фільм 15 років тому, почали готуватись, читати про Гаїті та зомбі. Чому вдалось зняти фільм лише зараз?

15 років тому я лише дізнався по цю історію, я багато читав про Гаїті тоді. Але тоді ще не хотів знімати про це фільм. А два роки тому я шукав для себе новий проєкт, щоб зняти його по-іншому і в іншій країні, тож згадав про те, що читав тоді. 

Думаю, це був правильний момент для мене – в тому числі, щоби вибратись з Франції. Я вперше знімав за її межами. 

Коли я писав сценарій, запитував себе: хто такі зомбі? Зомбі, про якого я хочу розповісти, – це просто людина, яка іде з низько опущеною головою. Це настільки потужний образ, що з нього можна було починати.

Що було для вас важливішим – деконструювати образ зомбі, який став дуже мейнстрімовим, або знайти якісь нові шляхи розповіді цієї історії?

Напевне, взяти популярний образ зомбі і звернутись до його витоків, відповісти на питання, звідки він взявся. І таким чином поговорити на тему рабства, і далі – поговорити про колоніалізм і стосунки Франції та Гаїті. Це найголовніша тема. 

Які зараз відносини між Францією та Гаїті?

Сьогодні в Гаїті багато проблем. Я не розумію, чому наш президент нічого з цим не робить, бо він несе відповідальність, як мені здається. 

Відносин зараз немає. Гаїті більше комунікують зі Штатами. Але, думаю, у нас є відповідальність перед цією країною.

Як вам було знімати там свій фільм?

Було складно. В Гаїті знімається мало фільмів – тому що це дуже складно. До початку зйомок багато людей радили мені поїхати деінде, в Домініканську республіку абощо. Але я хотів триматись своєї ідеї, і на це були політичні та етичні причини. 

Кадр з фільму «Крихітка зомбі»
Фото: Liberation
Кадр з фільму «Крихітка зомбі»

Складно було з трьох причин. По-перше, вас мають прийняти в середовищі. А як білому французу мені було складно приїхати в країну і просто заявити: зараз я зніму у вас фільм про зомбі. Місцевим мешканцям це не сподобається, і вони матимуть рацію. Бути прийнятим означає зустрічатись з людьми, розповідати про свій фільм, про свою точку зору, дізнаватись нове, пояснювати, що ти не збираєшся екзотизувати образ країни і так далі. 

Друга складність пов’язана з тим, що Гаїті – дуже-дуже бідна країна. Там погана інфраструктура, нічого не працює так, як мало б працювати.

І третє – за останні 18 місяців перед нашими зйомками країна пережила багато потрясінь. Все це ускладнило нам роботу. І якщо я чимось і пишаюсь, то це саме тим, що ми зняли «Крихітку зомбі» в Гаїті. 

Чи багато людей з Гаїті брали участь у зйомках?

Актори, які знімались в сценах, пов’язаних з Гаїті, – місцеві мешканці. 75% знімальної команди – з Гаїті, і це нам дуже допомогло. 

Повертаючись до теми образу зомбі в поп-культурі. Чого, на ваш погляд, тут бракує, що ми маємо в ньому шукати, куди ще рухатись? В Каннах тогоріч було три фільми про зомбі – ваш, фільм Маті Діоп та стрічка Джима Джармуша. 

Це дійсно дуже різні фільми. Джармуш використовує фігуру зомбі у звичний для нас спосіб. Фільм Маті Діоп більше про привидів, ніж про зомбі. А мій фільм повертається до витоків теми зомбі. Тож це три різні підходи до теми. 

Як ви вирішили поєднати два сюжети у фільмі – історію молодої дівчини, яка навчається в елітній школі, та історію її дідуся в Гаїті?

Точкою відліку була історія про зомбі. Але як білий французький режисер я не міг не знайти влучну точку зору, з якої її можна було б розповісти. Тож ця точка зору мала бути у Франції. Хоч історія реальна, я вигадав персонажку – онучку, сучасну дівчину, чиї батьки загинули під час землетрусу, і яка живе у Франції, навчаючись в елітній школі. Вона потрібна, щоб розповісти обидві історії. 

Кадр з фільму «Крихітка зомбі»
Кадр з фільму «Крихітка зомбі»

Тож частина про білих школярок в школі-інтернаті – це питання рецепції, точки входу в історію про зомбі. 

Частина сюжету, яка відбувається в Гаїті – про мерця, якого забирають в рабство – дуже проста. Французька частина теж проста – це історія нерозділеного кохання молодої дівчини. Що буде, коли їх поєднати? Виявиться, що це поєднання відкриє нові можливості, і я сподіваюсь, так і відбулось.

Ще одна тема фільму, яка безпосередньо не стосується зомбі, – це присутність чогось невидимого в нашому житті, чогось, що впливає на нас непомітно і в непередбачуваний спосіб. Чи це вас цікавило, коли ви готували фільм?

Так, безумовно. Ця тема виринала і в сценарії, і потім на монтажному столі – що буде, коли ти поєднаєш непоєднуване, як це вплине на кінцевий результат? 

Розкажіть, будь ласка, про процес підготовки до фільму. В одному з інтерв’ю ви говорили, що процеси написання сценарію і пошуків акторів були одночасними. Як ви це зробили?

Так, я почав писати в березні, тоді ж почався кастинг і пре-продакшн. Це було б неможливим, якби я не був продюсером власного фільму. Тому що це не дуже дорогий фільм, ми його зняли дуже швидко – за чотири тижні. Я вирішив знімати у жовтні, коли сценарій ще не було завершено. 

Все було дуже швидко і одночасно, і мені це сподобалось. Як правило, ти рік витрачаєш на написання сценарію, рік – на пошук грошей, потім ще якийсь час – на підготовку, потім – зйомки. Якщо ти все робиш одночасно, все стає дуже гнучким – процес підготовки до зйомок підпитує процес написання, і навпаки. 

Можливо, вам дуже допомогло те, що над темою ви почали думати ще 15 років тому, тож фактично підготовка до зйомок почалась ще тоді.

Так, можна й так сказати. (сміється)

Ваш наступний фільм буде більшим – це буде костюмована стрічка. 

Так.

Чи можете детальніше про нього розповісти?

Це історичний фільм, дія якого відбувається у 1936 році. Це мелодрама з елементами фантастики. Я ще не знайшов фінансування на нього, тільки завершив написання сценарію. 

Фото: EPA/UPG

Сьогодні ведеться багато розмов про те, що жоден фільм не оминає політики, жоден твір мистецтва не може бути аполітичним. Тож кожен фільм є політичним висловлюванням. Чи ви згодні з цим твердженням? Чи для мистецтва необов’язково бути політичним?

Є такий вислів – «ви не маєте робити політичні фільми, ви маєте знімати фільми по-політичному».

Що це означає для вас?

Що ви можете зробити фільм про страйк, наприклад, і він не буде політичним –страйк буде лише тлом для сюжету. А можете зняти величезну історію кохання, і вона буде політичною. Залежить від того, як ви знімете.

З ваших інтерв’ю складається враження, що ви одночасно хочете зробити політичні заяви і відмовляєтесь від цього. Але вибір теми зомбі, тим більше, в постколоніальному ключі, вже можна потрактувати як політичну заяву. Чи це для вас реальна дилема – висловлюватись як публічна особа, або ж ні?

Ви маєте рацію. Але я хочу сказати, що політичні меседжі у фільмах – це не те, що фільм буквально промовляє, вони зашиті під поверхню.

Я вважаю себе тим, хто має диктувати, як інтерпретувати моє кіно – судження мають винести глядачі, які його побачать. 

Все, що я б сказав, що мій фільм – про 15-річну дівчину, яка сумує за хлопцем, і про чоловіка, який став рабом. А політичні речі виринатимуть поміж цими історіями, в результаті їх поєднання. 

Не люблю, коли фільм підіграє дискусії. Мені подобається, коли фільм провокує появу цієї дискусії. 

Що ви думаєте про нові горори, які зараз з’являються і також іноді є політичними? Чи ви вважаєте, що зараз триває перезаснування жанру?

Можливо, й так. Думаю, це почалось в кінці 70-х, коли багато режисерів використовували жанр для вираження власного страху перед світом. Це були фільми страху. Потім ця інтенція загубилась, тому що жанрові фільми стали більш розважальними. Наразі вона повертається – можливо, це певний цикл, а можливо, режисери знову хочуть висловити свій страх через горори. Зараз жанрові межі дуже гнучкі – це раніше був розподіл між жанровими стрічками та артхаусом. Сьогодні вони дуже органічно поєднуються.

Якби вам запропонували зняти великобюджетний жанровий фільм, ви б погодились?

Я можу написати сценарій до нього сам? Тоді так. 

Тож це основна для вас річ – самому бути автором сценарію до свого фільму?

Так, авжеж.

І останнє питання – для контекту до «Крихітки зомбі». Якби у вас попросили другий фільм до подвійного сеансу з вашим, який би ви запропонували?

Або документальний фільм про Гаїті, або «Я гуляла із зомбі» Жака Турнера.

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, Редакторка відділу "Культура"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram