ГоловнаКультура

Канни-2019: Як всі перестали хвилюватись і знову полюбили жанрове кіно

72-й Каннський кінофестиваль завершився – міжнародне журі на чолі з режисером Алехандро Гонсалесом Іньярріту присудило головну нагороду, “Золоту пальмову гілку”, фільму “Паразит” корейського режисера Пона Чжун-Хо. 

LB.ua розповідає про цьогорічних переможців і цим завершує щоденники Каннського кінофестивалю в рамках спільного спецпроекту Schweppes і “Київського тижня критики”.

Кадр з фільму "Паразити"
Кадр з фільму "Паразити"

“Паразита” (або ж краще в множині – адже йдеться не про одну людину) показали пресі в той самий день, що й фільм Тарантіно. Виснажені довжелезними чергами і не найкращою роботою метра американського кіно, критики поповзли на наступний показ, о 10-й вечора. Тим сильнішою була реакція преси на фільм Пона Чжун Хо, який відомий в Україні фільмами “Через сніг” та “Окча”. 

Його нова робота починається як комедія: бідна родина живе у напівпідвалі, працює, де доведеться, ловить вайфай від сусідів і відганяє від своїх вікон п’яних хлопців, охочих скористатись кутком біля дому як туалетом. Одного разу сину пропонують стати репетитором з англійської у дівчини з заможної родини. Він приходить, і згодом пропонує родині багатих, але не дуже розумних людей арт-терапевку для другої дитини. “Терапевткою” стає сестра героя. Так поступово в красивий дім зі скляними стінами, але з високим парканом, переходить працювати вся родина головних героїв.

Пон Чжун Хо майстерно жонглює жанрами, переходячи від комедії мольєрівського штибу, фільму про шахраїв до справжньої соціальної драми. В якийсь момент перед нами розгортається панорама класової нерівності в Кореї з іноді до абсурдного трагічними відтінками. Все це – без жодного моралізаторства і тривіальних драматургічних рішень: є надія, що “Паразитів” привезуть на один з українських кінофестивалей, тож детально розповідати сюжет ми не будемо. 

Антоніо Бандерас
Фото: EPA/UPG
Антоніо Бандерас

Про інших призерів цьогорічних Канн ми вже розповідали. Дебютантка Маті Діоп отримала гран-прі (другий за важливістю приз) за “Атлантику” – напівмістичну драму, дія якої відбувається в Сенеґалі, і головні герої якої їдуть (а точніше, пливуть на ненадійних човнах) шукати кращої долі в Іспанію.

Антоніо Бандерас отримав “Срібну пальмову гілку” за чудову роль режисера із розбитим серцем в новому фільмі Педро Альмодовара “Біль і слава”. Аналогічну нагороду за жіночу роль дістала Емілі Бікам за роль вченої-біолога, яка вивела дивну квітку під назвою “Маленький Джо”. 

Нагороду за сценарій отримала Селін Скьямма за свій прекрасний “Портрет дівчини у вогні” – фільм, вся знімальна команда якого, до речі, майже повністю складалась із жінок. Стрічка також отримала “Квір пальму”.

Брати Дарденни, у яких це вже шоста відзнака в Каннах, отримали нагороду за режисуру “Молодого Ахмета”. А Еліа Сулейман отримав спеціальне згадування від журі за фільм “Напевне, це рай”. 

Радикальний “Бакурау” бразильского режисера Клебера Мендоси Фільйо відзначили спецпризом журі, який із “Знедоленими” Ладі Лі.

Кадр з фільму "Невидиме життя"
Кадр з фільму "Невидиме життя"

Ще один великий бразильський переможець Канн-2019 – стрічка “Невидиме життя” Каріма Айнуза, адаптація відомого роману, яка отримала головний приз в конкурсі “Особливий погляд”. Це свого роду “Рома”, але без режисерського новаторства: велика драма про двух сестер, яких розлучають обставини і авторитарний батько. Одного вечора Гвіда втікає з дому з коханим до Греції, а її сестра лишається в родині. Вона хоче вступити до консерваторії у Відень, натомість її видають заміж, переселяють в інший дім. Сестра повертається – вагітна та самотня: коханий виявився, м’яко кажучи, ненадійним партнером. Батько виганяє її з дому і вона змушена починати нове життя.

“Невидиме життя” – пишна мелодрама, дія якої починається в 50-х і завершується в наш час. Головне тут – долі двох жінок в дуже консервативному середовищі, яке не дає їм жити тим життям, яким би вони хотіли. Героїні – жертви обставин і патріархального соціального ладу, і не чинять цьому опір – не мають сил, всі ресурси віддано на виживання.

Склалось враження, що журі “Особливого погляду” розділилось на дві нерівні половини: очільниця журі Надін Лабакі (яка отримала минулого року нагороду за свою драму “Капернаум”) – з одного боку, і її колеги – з іншого. Тому призери так відрізняються між собою. Другорядні нагороди отримали експериментатори Альберт Серра, Бруно Дюмон за свою нетривіальну “Жанну Д’Арк”, та й навіть росіянин Кантемір Балаґов зі своєю “Дилдою”. “Невидиме життя” в цей ряд аж ніяк не вписується: це дуже конвенційне, за два кроки до телевізійного, кіно.

Ще два призери “Особливого погляду”: 

Кадр з фільму "Вогонь прийде"
Фото: Pyramide Films
Кадр з фільму "Вогонь прийде"

– медитативне полотно Олівера Лакса “Вогонь прийде”. Чимось схожа на “Щасливого Лазаря” Рорвахер історія про чоловіка, звинуваченого в піроманії, який повертається додому, до маленького села, і про силу стихії, яку не можливо контролювати.

Кадр з фільму "Підйом"
Фото: Variety
Кадр з фільму "Підйом"

– інді-комедія “ПідйомМайкла Ковіно про двох друзів, які то сходяться, то розходяться. Життя обох нагадуть складні підйоми на велосипедних трасах: то один успішний і закоханий (в наречену друга), то інший – притлумив свої неврози і одружився з дівчиною, яка не подобається батькам. Такі собі комедійні “американські гірки”; crowd pleaser цьогорічних Канн.

Журі ФІПРЕССІ також роздало свої нагороди, відмітивши “Напевне, це рай” в основному конкурсі, “Дилду” в “Особливому погляді” і “Маяк” Роберта Еггерса, про який ми теж раніше писали, – з-поміж фільмів в паралельних конкурсах “Тиждень критики” і “Двотижневик режисерів”. 

Наостанок – про кілька фільмів, які не отримали жодних нагород, але які варто не пропустити за нагоди:

“Озеро диких гусей” Дьяо Інаня. Неонуар з привітом Майклу Манну і його “Протистоянню”. Головний герой, член банди грабіжників, біжить від своїх же після розборок з приводу того, хто отримає “жирну” вулицю зі здобиччю (ціль – мотоцикли і скутери). Вражаюча сцена протистояння, перегонів на мопедах, перестрілки в зоопарку, врешті-решт, танців під Boney M, трохи заплутаний сюжет, але тим не менш, один із найцікавіших фільмів основного конкурсу.

Кадр з фільму Озеро диких гусей
Фото: Variety
Кадр з фільму Озеро диких гусей

“Зрадник” Маріо Беллоккьо. Ще один зразок “великого кіно”, якого вже на великих екранах й не зустрінеш. Після двох з половиною годин “Зрадника” почуваєшся, наче подивився сезон дуже насиченого серіалу про сицилійську Коза Ностра. Фільм засновано на реальних подіях навколо Томмазо Брушетті, колишнього мафіозі, завдяки показанням якого в Італії пройшли гучні суди над боссами Коза Ностри і їхніми підлеглими. Беллоккьо не дає повноцінного портрету Томмазо, його не дуже цікавить, наскільки неоднозначним є персонаж, який, з одного боку, говорить про свою гідність і моральні цінності, а з іншого, виконував роботу кілера в клані. Що цікавить режисера, так це деталі того світу, романтизованого “Хрещеним батьком”, і процесу, який цей світ намагається зруйнувати. 

Кадр з фільму "Зрадник"
Кадр з фільму "Зрадник"

“Оленяча шкіра” Кантана Дюп’є. Ще одна абсурдистська комедія від автора “Гуми” про шину-вбивцю. Цього разу історія – про невдаху, одержимого виробами з оленячої шкіри і місією – щоб на світі лишилась лише одна куртка, його власна, куплена за купу грошей. Жан Дюжарден дає майстер-клас з комедії, а Адель Енель з’являється в третьому своєму фільмі на Круазетт цього року. 

Кадр з фільму "Оленяча шкіра"
Фото: The Criterion Collection
Кадр з фільму "Оленяча шкіра"

“Дитина зомбі” Бертрана Бонелло. Багатошарова драма з критикою колоніалізму. До приватної школи, де вчаться доньки батьків-носіїв ордену Почесного легіону (переважно, білі), вступає дівчина, чиї батьки загинули на Гаїті під час землетрусу. Вона виявляється причетною до зомбі і культури вуду.

Кадр з фільму "Дитина зомбі"
Кадр з фільму "Дитина зомбі"

“Свистуни” Корнеліу Порумбою – ще одна гангстерська драма, про поліцейського-перевертня, який їде в Італію вчити таємну мову свисту, якою перемовлялись місцеві жителі, щоб їх не викрила поліція. 

Кадр з фільму "Свистуни"
Кадр з фільму "Свистуни"

Канни завершились, розпочавши розмови про майбутні “Оскари”, списки найкращих фільмів (пару назв вже точно можна до них включати) і тенденції світового кіно в останній рік другого десятиліття ХХІ ст. На “Оскарах” чекаємо перший корейський фільм із “Золотою пальмовою гілкою”, бразильську драму про сестер і італійських гангстерів, а от з трендами складніше: тут у нас мікс із зомбі (зомбі як ходячих мерців поп-культури, так і зомбі-нагадування про колоніальне минуле) і тріумф жанрового кіно – в Каннах цьогоріч найяскравіше пролунали хоррор, трагікомедія і костюмована драма, якій дали друге життя.

Дарія БадьйорДарія Бадьйор, критикиня, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram