ГоловнаКультура

«Вона розповіла. Викриття сексуального насильства і становлення руху #MeToo». Уривок

Це розповідь про сексуальні злочини, скоєні відомим голлівудським продюсером Гарві Вайнштайном, про жорстоке ставлення президента Доналда Трампа до жінок і про публічне обвинувачення судді Верховного суду США Бретта Кавано в сексуальному насильстві. Авторки збирали інформацію протягом трьох років, провели сотні інтерв’ю, які записували від Лондона до Пало-Альто. Усе це підкріплено стенограмами розмов, листами й іншими оригінальними документами. Журналістки отримали за це розслідування Пулітцерівську премію у категорії «Служіння суспільству».

LB.ua публікує уривок з українського перекладу книги, який щойно вийшов в Yakaboo Publishing.

Фото: Yakaboo Publishing

***

Тривалий час Райтер заплющував очі на те, як шеф поводиться з жінками. Він почав працювати в Miramax 15 липня 1989 року, маючи тридцять років. Бухгалтерію вивчав у Бруклінському коледжі, і був просто в захваті від сміливості фільмів, випущених Вайнштайном, які так відрізнялися від того, що демонстрували більшість масових кінотеатрів. Наступного року він став свідком раптового таємничого зникнення помічниці продюсера з крихітного нью-йоркського офісу — тієї самої жінки, з якою Меґан зустрінеться згодом у домі її матері. Йому сказали, що Вайнштайн вчинив із нею непорядно, вони домовилися про якесь врегулювання, та й по всьому.

Майже десять років по тому Райтер почув, що у Зельди Перкінс із лондонського представництва виникла подібна проблема, й адвокат компанії вирушив до Англії, щоб залагодити справу. Як і до багатьох працівників, до Райтера долинали чутки про «романи» між продюсером та акторками, але він не знав, хто кого використовував: хіба ж не відомо, що акторки готові на все заради ролі? Але він був простий бухгалтер, якому платили за ведення бухгалтерських книг, і не мав права судити Вайнштайна. Він не розпитував.

До 2014 року ситуація почала його непокоїти. Протягом літа до Райтера доходили тривожні службові балачки про поведінку Вайнштайна. У жовтні того ж року жінки різного походження та віку почали публічно обвинувачувати Білла Косбі в сексуальному насильстві. Коли новина поширилася, телевізійним проєктам Косбі та гастролям настав край. Коли він виступав, протестувальники поливали його грязюкою.

Завдяки новинам про Косбі Райтер відчув, що мусить утрутитися. Йшлося йому не про те, щоб з’ясовувати, ображав продюсер жінок чи ні. Його непокоїла репутація компанії

Вайнштайна, яка на позір демонструвала картину власного успіху — вона випустила такі безумовні хіти, як «Король говорить» й телевізійне шоу «Подіум», — але через велику кількість невдалих проєктів і сотні мільйонів доларів збитків справи були хиткіші, ніж про це могли знати сторонні спостерігачі. Скандал із сексуальним насильством став би згубним.

У листопаді 2014 року Райтер написав Вайнштайнові обвинувального електронного листа, називаючи імена деяких жінок, про яких пліткували на роботі. «Перестаньте влазити в лайно», — написав він своєму начальнику, про що свідчить чернетка, збережена в його поштовій скриньці. Його не обходило, як поводиться із жінками Вайнштайн, «якщо і поки це не відбивається на компанії. Розумієте?» Наступного дня Вайнштайн посварився з Райтером, так нічого й не визнавши. Згодом продюсер поводився з бухгалтером прохолодно і почав називати його «сексполіцією». (Вайнштайн спростував це.)

Кілька тижнів по тому, у грудні 2014 року, напередодні корпоративної різдвяної відпустки, одного ранку Райтер приїхав на роботу і застав занепокоєних керівників. Двадцятип’ятирічна випускниця університету Емілі Нестор улаштувалася на тимчасову роботу секретарки в лос-анджелеському офісі на період свят. На другий день її роботи Вайнштайн запросив дівчину на сніданок у готель Peninsula в Беверлі-Гіллз і запропонував переспати з ним в обмін на наставництво, вихваляючись акторками, які ні-

бито прийняли його пропозицію і здобули славу й багатство. Нестор відмовлялася. Він наполягав. Коли вона нарешті вирвалася від нього і повернулася в офіс, то розповіла

іншим працівникам про те, що сталося, а ті попередили своїх колег у Нью-Йорку.

Райтер хвилювався: компанія зіткнулася із сексуальними домаганнями. Нестор не хотіла подавати скаргу у відділ управління персоналом. Тому Райтер та кілька інших керівників переконали працівників із Лос-Анджелеса, які чули історію з перших вуст, записати її свідчення. В одному із записів зазначалося, скільки часу їй знадобилося, щоб спекатися Вайнштайна: «Вона казала, що він дуже наполягав і вмовляв її, хоча дівчина понад годину казала “ні”».

На початку 2015 року Райтер сидів у ресторані в середмісті, сперечаючись зі своєю донькою Шері — двадцятишестирічною (приблизно того ж віку, що й Нестор) студенткою психології й переконаною феміністкою. Коли батько розповів їй про те, що відбулося в нього на роботі й навіть показав Шері та її приятелю, студентові-юристу, копії деяких електронних листів та документів у телефоні, вона була прикро вражена. Шері закликала батька втрутитися, як згадували обоє згодом, і він сказав, що спробує знайти спосіб зупинити Гарві Вайнштайна. Райтер справді хотів цього. Він більше не переймався репутацією компанії: почав переживати про безпеку жінок-працівниць і його непокоїла думка про те, що шеф кривдить підлеглих. Утім чоловік не бачив, що тут можна вдіяти. Юридичний радник компанії сказав керівникам, що піднімати питання про Нестор перед правлінням немає сенсу, тому що жінка не склала офіційної скарги. Усі спроби протидіяти виявилися марними. Ба більше, Райтер із донькою знали, що відбувається за таких самих ситуацій: жертв часто починають обвинувачувати, наче це вони вчинили щось погане.

Шері напосідала на батька. Дискусія стала така гаряча, що на них почали зиркати люди за іншими столиками, — згадувала згодом дівчина. Вона сказала батькові, що він на силі щось змінити. Він може допомогти створити сприятливе середовище, в якому жінки не боятимуться говорити, і він пообіцяв їй докласти зусиль.

***

Поміж вечірніми зустрічами Джоді з Райтером, журналістки продовжували шукати доказів того, про що розповідав бухгалтер. Емілі Нестор не хотіла публічно коментувати те, що сталося. Та незабаром Меґан зателефонувала до іншої, яку порадив Райтер, молодої помічниці, що покинула компанію Вайнштайнів улітку 2015 року. Жінка говорила тремтячим голосом. Вона пояснила, що звільнилася «з моральних причин». Жінка підписувала угоду про нерозголошення, тому боялася розповісти Меґан усе, що пережила...

Переклад Олени Замойської. – Київ: Yakaboo Publishing, 2020.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram