Сіро Ґерра вже двічі потрапляв до каннського «Двотижневика режисерів» з двома видатними стрічками «Обійми змія» (2015) та «Перелітні птахи» (2018). Ці ж два фільми брали участь у міжнародному конкурсі Одеського кінофестивалю. Сезар Августо Асеведо у 2015 році отримав «Золоту камеру» Каннського кінофестивалю за стрічку «Земля і тінь». Врешті-решт, автор сенсаційного «Моноса» Алехандро Ландес виграв з цією стрічкою величезну кількість нагород, зокрема нагороду журі на «Санденсі» та приз за «Найкращу режисуру» 10-го ОМКФ.
Давайте детальніше поглянемо на ситуацію. Колумбія – друга за кількістю населення країна у Південній Америці після Бразилії. Вона відома своєю культурою, особливо літературою, адже усім нам відомий найяскравіший її представник, лауреат Нобелівської премії Габріель Гарсія Маркес. І хоча на репутації Колумбії є темна плям у вигляді кримінальної історії Пабло Ескобара та його діяльності, що стала натхненням для багатьох екранізацій, ця країна вже півстоліття знаходиться у важкому стані громадянської війни. У цифрах ця війна, яку власне ніколи не називали офіційно війною, забрала життя понад 200 тисяч людей. Ще 25 тисяч залишаються зниклими і більше 6 млн осіб були змушені виїхати за межі країни.
У 2016 році був підписаний мирний договір, який трохи зрушив контекст з місця. Це допомогло суспільству розкритися і почати говорити про свій біль. Колумбійці почали створювати мистецтво навколо конфлікту та війни, зокрема проявляючи це у кіно. «Монос» є одним з таких символів.
Попри те, що у фільмі не говорять про конкретну війну і не називається період, у який відбувається дія, «Монос» описує травму, що переживає колумбійський народ. Особливо гостро стоїть питання озброєних дітей, які брали участь у конфлікті. «Монос» відкрито демонструє насилля, з яким доводиться стикатися цим підліткам.
У стрічці не просто показане саме насилля, а те, як дітей навчають цьому механізму. Як у школі, якою керують вони самі, учні підвладні токсичній педагогіці, яка базується на переслідуванні та помсті. Ми бачимо, як з них забирають людське і як залишки цього людського все ще намагаються чинити супротив всередині.
Сила «Моносу» у тому, що він не потрапляє у пастку метафор. Звісно, ми сприймаємо фільм як алегорію. Втім «Монос» просто споглядає за подорожжю дітей джунглями і робить це з фантастичним відчуттям кінематографічності, яке моментально заворожує глядача. Одна з найперший асоціацій, які виникають у голові під час перегляду, - «Апокаліпсис сьогодні» Френсіса Форда Копполи. Не лише тому, що дія обидвох стрічок відбувається у джунглях, але й тому, що подібно американському режисерові Алехандро Ландес занурюється у зображену війну і тягне за собою глядача.
«Монос» залишається надто загадковим та багатошаровим, аби зводити його до однієї інтерпретації. Він входить в категорію фільмів, які змушують глядача вдаватися до власних роздумів та висновків, що неабияк грає на користь колумбійської стрічки.
Зазначу, що серед головних якостей «Моносу» виділяється його саундтрек, написаний Мікою Леві, певно однією з найкращих композиторок у кіноіндустрії. Вона також створила саундтрек фільму «Опинись у моїй шкірі».
Подивитися фільм Алехандро Ландеса «Монос» можна в межах спецпроєкту OIFF Flashback від Одеського міжнародного кінофестивалю та онлайн-платформи Taklix до 15серпня.