Для західної цивілізації театр – винахід греків. Мистецтво представляти та розігрувати досвід перед публікою походить зі стародавньої Греції. Тож у багатьох відношеннях грецькі кінематографісти пам’ятають цю спадщину і використовують її у своїх підходах до фільмування, що й вирізняє їх з-поміж інших.
Так звана «хвиля дивного грецького кіно» була започаткована в кінці 2000-х років, і її найвідомішим представником є режисер Йоргос Лантімос, знаний за такими стрічками, як «Лобстер» та «Фаворитка». Для цієї течії кінематографу характерне використання нонсенсу, чорного гумору та сильної візуальної ідентичності. Їй також притаманна певна театралізованість та фронтальність, що робить таке кіно впізнаваним з перших кадрів.
Бабіс Макрідіс – один з найяскравіших представників грецької хвилі. Його дебютний ігровий фільм «L» був першим з грецьких фільмів, що коли-небудь брав участь на фестивалі «Санденс». Це було у 2012 році. Через 6 років режисер зняв стрічку «Жаль (грецькою «Oiktos»), прем’єра якої також відбулась на «Санденсі». Вже після цього фільм побував на багатьох кіномайданчиках, зокрема й на Одеському міжнародному кінофестивалі 2018 року, де здобув дві нагороди – за «Найкращий фільм» та «Найкращу режисуру».
«Жаль» - це історія про чоловіка, який щасливий лише тоді, коли нещасний і коли його жаліють оточуючі. А ще він обожнює плакати. Дружина героя знаходиться у комі, що водночас засмучує його, але й робить щасливим. І змінювати такий стан речей він точно не збирається.
Фільм майстерно поєднує два аспекти грецького театру: комедію і трагедію. У «Жалю» те, що комічне, стає трагічним, а трагічне – невимовно смішним.
Від самого початку зрозумілий сатиричний характер стрічки: Макрідіс знущається над певним лицемірством суспільства, вказуючи на людей, які прагнуть, щоб їхні страждання були визнані іншими, вони стають залежними від жалю оточуючих. Завдяки цьому вони знаходять сенс свого життя, хоча воно й побудоване на скорботі.
Фільм викручує всю ситуацію до крайнощів, досягаючи рівня абсурду, який створює чудові комедійні моменти. Ключовий момент стрічки – який я не буду тут розкривати – перевертає усю систему героя догори дриґом і показує, наскільки він залежний від жалю до себе. У якийсь момент «люди можуть втомитися проявляти свою жалість».
Візуально Макрідіс використовує довгі та дуже стримані кадри і цей вибір доречний, адже дозволяє розкрити абсурдність та безглуздість почуттів головного героя. Використання класичної музики у фільмі підходить для цього ідеально: вона підкреслює урочистість героя в його трагізмі, та водночас додає іронічності та гумору подіям.
Одна з сильних сторін стрічки – гра виконавця головної ролі Янніса Дракопулоса. Його «похмуре обличчя» ідеально пасує до тієї маски смутку, яку персонаж носить впродовж всього фільму. І це, знову ж таки, повертає нас до театру, де актори стародавньої Греції носили маски.
Подивитися фільм «Жаль» ви можете в межах спецпроєкту OIFF Flashback від ОМКФ і онлайн-платформи Taklix до 15 серпня.