Я знаю, що ви проходили прослуховування на роль Маріанн у фільмі (роль Адель Енель натомість була написана спеціально для неї – прим.). Що вас зачепило, чому ви вирішили це зробити?
Мені зателефонував мій агент, який сказав, що в мене буде прослуховування на роль в наступному фільмі Селін Сьямма. Я була дуже щаслива, адже люблю те, що вона робить, люблю її прекрасні фільми за їхню чутливість. Але я не знала, про що буде наступна стрічка.
Коли я вперше читала сценарій перед прослуховуванням, проковтнула його за один раз, так він мене захопив. Було враження, наче все, що написано в сценарії, відбувалось насправді. Там наче було все прописано – дихання, погляди, рухи, всі деталі. Я просто прожила цей сценарій. Це було неймовірно, і я подумала: «Вау, я скучила за такими фільмами». Скучила за такими історіями, за образами, яких раніше в кіно не було.
Наприклад, сцена з абортом – я зрозуміла, що я ніколи не бачила в кіно сцену аборту (у фільмі Мирослава Слабошпицького «Плем’я» є сцена аборту, одна з найважчих, але ці дві сцени варто між собою порівняти – прим.авт.).
Менструальний біль точно в кіно не показують.
Так! Я не бачила такого принаймні.
«Портрет» – це історія про художницю того періоду, і Маріанн представляє собою узагальнений образ всіх художниць кінця ХІХ століття, які були стерті з історії мистецтва. Ми не знаємо цю частину історії, жіночу частину.
Я подумала, що цей новий досвід – найважливіше в фільмі.
Коли ви готувались до ролі, ви готувались бути художницею. І хоча ви не малювали портрети у фільмі самостійно, ви вчились дивитись, як художниця, рухатись, як художниця. Що для вас означає – бути мисткинею, що ви відкрили для себе у досвіді буття художницею?
До початку зйомок я багато спостерігала за Елен Дельмер, яка малювала ці картини і чиї руки ми бачимо в кадрі, і також за Селін [Сьямма]. Адже Маріанн – мисткиня, жінка, яка має особливий погляд художниці. Цей погляд – суміш концентрації, певної дистанції, іншого рівня фокусу. Вона має як загальний погляд на те, що робить, так і погляд детальний, який намагається вхопити найменше і проаналізувати його.
Для мене було дуже важливо спіймати і відтворити цей погляд. Я відчула в ньому певну концентровану магію.
Щодо жестів та технік – це такий собі танець між художницею, полотном та моделлю.
Чи ви спирались на конкретних художниць того часу, коли готувались до ролі?
Для нас було важливо не фокусуватись на одній художниці, тому що Маріанн – збірний образ, оммаж жінкам, які були стерті з історії мистецтва. Тому для нас було важливо сфокусуватись на тому, щоб зняти не біографічну стрічку про одну з таких художниць, а знайти власну чутливість для нашої героїні, зробити її присутньою в моменті.
В певних моментах фільму складається враження, що саме Маріанн є драйверкою змін в характері Елоїз, аж до сцени, коли Маріанн врешті перемикається з того, щоб малювати реальність навколо, на автопортрет, на себе. На вашу думку, як змінилась ваша героїня?
Я думаю, Маріанн – не найсильніша в фільмі. Тому що Елоїз також провокує її змінитись. Маріанн в якомусь сенсі пощастило, що вона художниця – вона може робити, що захоче, вона не хоче і не має виходити заміж, на відміну від Елоїз. В неї більше свободи в тому, щоб йти за своєю мрією з власного бажання.
Але коли вона робить перший портрет Елоїз, то наче застрягла в нав’язаному їй стилі та правилах того періоду. Вона відчуває вдячність за те, що є художницею, тому робить те, що має робити. Але портрет неживий, він не схожий ані на авторку, ані на героїню. Про що Елоїз і каже Маріанн. Тому в цей момент Елоїз – не просто муза, не просто об’єкт, вона справжня співавторка. В процесі беруть участь двоє художниць – і героїня Адель також може претендувати на те, щоб мати власний ouvre.
Коли Маріанн робить другий портрет, через стосунки з Елоїз вона починає краще розуміти, ким є ця дівчина, якою вона її бачить і що сама відчуває. Тому другий портрет більше схожий на неї, як на художницю. Тож Елоїз справді змусила Маріанн змінитись.
Але те, що ви говорите, справді цікаво. Як художниця, Маріанн дуже сфокусована на інших, але щось змінюється, коли Елоїз просить її намалювати себе, або намалювати так, як вона відчуває, а не згідно з правилами, змусила її переглянути свою оптику.
Коли ми почали розмову, ви сказали, що побачили деталі, яких вам до того бракувало в кіно, коли прочитали сценарій. А зараз ми говорили про жіночий погляд в кіно. Що для вас означає цей погляд?
Тут багато чого можна сказати. Мені здається, найперше йдеться про фільми, які зняті жінками. Дуже багато фільмів знято виключно чоловіками, ми навіть не помічаємо цього. Натомість помічаємо, що в «Портреті» – лише жінки (в кадрі з’являються лише кілька чоловіків, на задньому плані і ненадовго – прим.). Тому бути у фільми, який знімають лише жінки, – це новий досвід, в тому числі для чоловіків.
Це запрошення для них: подивіться, як можна працювати по-іншому. Тому що коли жінки працюють разом, це виглядає інакше, ніж коли на знімальному майданчику самі чоловіки.
Ще я мала на увазі нову образність, нову репрезентацію тих речей, які є частиною жіночого досвіду. Наприклад, той факт, що жінки не мають завжди усміхатись. І в «Портреті» майже половину фільму вони не посміхаються. Якщо жінка не хоче посміхатись, вона не має це робити. Це не проблема.
Коли героїні фільму розмовляють між собою, вони не лише про чоловіків говорять, і в нашому фільмі це теж помітно.
А ще сцена сексу. Ми намагались знайти новий спосіб її показати – без фронтального оголення, як це часто буває. Секс може містити і захоплення, і фрустрацію, і ми шукали нові способи, як його показати.
Але найважливіше – це створення [під час зйомок] середовища поваги, горизонтального, а не вертикального, погляду. Немає ієрархії, немає домінування, стосунки між людьми більш вільні. Так, коли існує ситуація згоди, а не примусу, ви можете отримати більше сюрпризів на знімальному майданчику. Немає такого, що домінує чиясь візія, і всі мають під неї підлаштовуватись. Ти відчуваєш себе в безпеці і можеш вільно висловлюватись і створювати щось нове.
Після того, як розпочався рух «metoo», як змінилась робота з акторками за цей час, на ваш погляд? Що змінилось в індустрії?
Я відчуваю добру енергію від цих змін. З’явилось більше ніжності, і я як акторка почуваю себе в більшій безпеці, коли виражаю себе. Я думаю, ці зміни – на краще.
У вас є два короткометражні фільми, які ви зняли як режисерка. Розкажіть про них, будь ласка. Як ваш досвід роботи акторкою вплинув на них?
Я намагаюсь знімати про те, про що мало хто знімає – не лише про жінок, про меншини загалом. Це важливо для мене.
Режисура – нова для мене річ. Тому участь у фільмі Селін дуже вплинула – я побачила приклад того, як можна створити середовище, де кожен один одного поважає і кожен може пропонувати свої ідеї.