Звичайно центральний орган виконавчої влади мусить аналізувати ситуацію в своїй галузі, адекватно реагувати на виклики часу. Для цього потрібен ефективний зв’язок із педагогічними колективами, школами, училищами, коледжами, вишами, вченими. Та, на жаль, із цим є проблема, а відсутність діалогу, професіоналізму є застарілою хворобою, яка призводить до неадекватних кроків і рішень в цій царині.
Ось і нині на громадському обговоренні знаходяться «Методичні рекомендації щодо формування мережі закладів професійної та фахової передвищої освіти». Хто автори цього документа, сказати важко, бо виконавців там не вказано. Їхня мета ззовні ніби правильна: залучити до визначення мережі профтехучилищ і коледжів місцеву виконавчу владу, відповідні ради.
Проте детальний аналіз запропонованих Методичних рекомендацій говорить, що автори цього документа страждають правовим нігілізмом, а до проблеми діяльності профтехучилищ і коледжів поставились поверхово. Вони навіть не проаналізували глибоко Закони «Про профтехосвіту» та «Про фахову передвищу освіту», «Про вищу освіту». Знову у запропонованих змінах відчувається стійкий грантовий дух – зміни головне, мета і ціль – ніщо. З цих рекомендацій не зрозуміло головне завдання, яке ставлять автори після завершення аналізу стану навчального процесу, кількості закладів і їх чисельності, які будуть внесені пропозиції. Який після можливого об’єднання планується створити заклад освіти? У проекті про це сказано туманно – буде створене якесь ядро мережі закладів. А це «ядро», його призначення, в якому законі воно описане, як воно діє, навіщо воно створюється? Хоча при цьому в документі і сказано, що заклади ніби зберігають самостійний статус, але до них можуть бути приєднані інші заклади освіти. Суцільний калейдоскоп проблем та недоречностей.
Вкотре дивує правовий нігілізм авторів документу, який абсолютно не враховує той факт, що із майже 700 коледжів близько чотири сотні знаходяться в складі університетів, в т.ч. і національних. Закон «Про вищу освіту» говорить, що майно, земля університетів не може бути вилучена без згоди вченої ради. Указом Президента № 304/96 «Про Положення про національний заклад України» заборонено позбавляти землі і майна національних закладів. І хоч законом про держбюджет на 2025 рік уряду дозволили ніби приватизувати майно і землі університетів, які реформуються, але це положення грубо порушує рішення Конституційного Суду від 2008 року щодо заборони законом про бюджет «виправляти» інші закони.
Нікого із реформаторів не цікавить, що в незалежній Україні вже кілька десятків років успішно реалізується програма послідовної ступеневої освіти, коли колективи коледжів, їхні викладачі активно співпрацюють із відповідними кафедрами, вченими університетів, проходять безкоштовне навчання, стажування, готуються спільно наукові статті, підручники, використовується ефективно навчальна база. При підтримці університетів колективи коледжів залучаються до міжнародної діяльності, обміну студентами та викладачами. Назву один приклад – навіть під час війни колектив Немішаївського фахового коледжу, який перебуває в складі НУБіП України, отримав за 2024 рік 53,3 млн. гривень матеріальної допомоги від українських та закордонних інвесторів, яку використано для придбання навчального обладнання. Колектив Ірпінського фахового коледжу зміцнів на 13,5 млн. гривень.
Таких прикладів чимало в Україні. Та це нікого не тривожить, бо ініціаторів змін цікавлять лише сам процес змін, а якість підготовки фахівців, усталені системи, їх вплив на економіку, обороноздатність країни – це вторинне.
Не врахованою ініціаторами рекомендацій є позиція обласних рад щодо передачі на місцевий бюджет коледжів. Низка обласних рад, зокрема Київська, Закарпатська, Вінницька, Тернопільська, Чернігівська виступили проти такого кроку. При цьому очільники Київщини одним із основних аргументів називали не фінансову проблему, а відсутність в департаменті освіти фахівців, методистів із наявних десятків спеціальностей в коледжах області. Вони не розуміють навіщо руйнувати усталені та ефективні зв’язки, які склалися між закладами освіти.
Хибним є також твердження реформаторів про те, що випускники коледжів в складі університетів, орієнтуються лише на продовження навчання у закладах вищої освіти. Це не так, скажімо в НУБіП України в 2024 році із 2081 випускників коледжів лише 18% продовжили навчання, менше половини з них на стаціонарі.
За попередніми даними в Україні близько 20% випускників коледжів продовжили навчання на стаціонарі, більше половини пішли працювати.
Ведучи мову про діяльність закладів профтехосвіти, скажу, що їхнє головне завдання визначено ст. 2 Закону «Про профтехосвіту»: задоволення потреб економіки у кваліфікованих і конкурентоспроможних робітниках.
Ці заклади дуже важливі для нашої країни, для її економіки. Нині в системі навчається близько 224 тисяч учнів, 250 тисяч в 2020 р. Заради справедливості скажемо, що система профтехосвіти переживає не найкращі часи. Всупереч здоровому глузду утримання навчальних закладів кілька років тому передали на місцевий бюджет, аж до районного рівня. Після провалу цього кроку було піднято рівень утримання профтехучилищ до обласних бюджетів і обласних центрів. Саме життя вимагає нового закону про профтехосвіту, нових положень. Але вже кілька років ця проблема не вирішується, а новий закон застряг у парламенті, його автори загубились між трьох сосен.
Думаю, що система підготовки робітництва потребує серйозного реформування, наближення до виробництва, бізнесу, залучення до її керівництва справжніх професіоналів. Доцільно вивести заклади профтехосвіти з підпорядкування Міністерства освіти і науки України, створивши Агентство із відтворення продуктивних сил під спільним керівництвом підприємців, представників влади і навчальних колективів, профспілок.
Діяльність же коледжів спрямована на підготовку професійних бакалаврів для місцевих потреб, інфраструктура яких здатна гнучко реагувати на економічні виклики. Закон України «Про фахову передвищу освіту» передбачає підготовку молодших професійних бакалаврів, а ст.16 Закону України «Про освіту» говорить про те, що фахова передвища освіта надає право особі виконувати спеціалізовані завдання у певній галузі, пов’язаній з виконанням виробничих завдань підвищеної складності, або здійснення певних управлінських функцій. Історично склалося, що в кожній області нині створено 20-25 навчальних закладів для цих потреб. І тут можемо послуговуватись каліфорнійським «майстер-планом» класифікації вишів: місцеві коледжі, масові університети, дослідницькі університети.
Аналіз мережі закладів фахової передвищої освіти свідчить, що проблеми накопичено немалі. 135 коледжів мають чисельність до 200 студентів, 368 коледжів мають чисельність від 200 до 600 студентів. 169 коледжів мають оптимальне число від 600 до 1500 осіб. Всього в коледжах навчається 410 тисяч молоді, проти 361 тисячі в 2010 році. Дійсно ситуація потребує певного укрупнення, об’єднання однопрофільних закладів. Напевно коледжі повинні взяти, певною мірою, на себе функції профільних шкільних ліцеїв, залучивши кошти місцевих бюджетів.
Але слід пам’ятати, при всіх реорганізаціях повинно бути обов’язково враховано специфіку спеціального та економічного розвитку кожного регіону. Мова про наявність збереження коледжів педагогічного, культурного, медичного, аграрного, будівельного та технічного напрямку. Решта навчальних закладів чи спеціальностей будуть визначатись конкретними потребами регіону. При цьому слід пам’ятати, що фахова передвища освіта, якнайшвидше повертає інвестиції в освіту.
Завершуючи аналіз т.з. рекомендацій, зауважу, що не можна вважати нормальним критерієм визначення «ядра» навчальних закладів наявність в них спеціального фонду кошторису в розмірі 15-20%, особливо для педагогічних чи аграрних спеціальностей. Не витримує критики і бажання встановити відстань між закладами освіти не менше 4-10 км. Кидаються у вічі критерії суб’єктивного характеру, зокрема управлінська спроможність керівників і т.і.
Вирішення проблеми забезпечення кадрами середньої ланки та робітників потребує глибокої державної уваги, аналізу серйозних досліджень і рішень, а не грантових хапків на рівні студентів-бакалаврів. Для цього слід залучити вчених, міністерство економіки, регіонального розвитку, аграрної політики, керівників регіонів.
Не можна мережу навчальних закладів, які є фундаментом економіки, соціальної сфери, визначати лише самими освітянами і кількісними показниками контингенту, особистісними якостями керівників навчальних закладів. Тут вирішальне слово за роботодавцями, бізнесом, владою. Тема для дискусії щодо забезпечення кадрами регіонів є надзвичайно важлива і гостра, вирішувати її потрібно особливо в умовах війни більш глибоко і серйозно, без компанійщини і спрощення.