Студенти аграрних закладів вищої освіти зібрали більше 25 тисяч підписів під петицією до Президента України, щоб він заветував цей закон, та цього, на жаль, не сталося. Тож бізнесмени-депутати спільно з урядовцями, радо потираючи руки, вирішили вже в цьому році поживитися землею закладів освіти. Мова йде про півтора десятка університетів та майже сотню коледжів в яких перебуває в постійному користуванні 52,5 тисяч гектарів ріллі, тобто десь по 450 гектарів на один заклад. Окрім того, ще майже у 200 сільських профтехучилищ є також у користуванні 37,8 тисяч гектарів земель, всього – 90 тисяч гектарів. Багато це чи мало? Якщо до війни в Україні було 32 мільйона гектарів сільськогосподарських угідь, то це складає лише 0,28%. Для чого аграрним закладам освіти земля? Тим, хто хоч трішки знає специфіку підготовки кадрів для села, той скаже, що мова про практичну підготовку агронома, захисника рослин, біотехнолога, тракториста, інженера тощо. А якщо взяти до уваги, що земля живить і тваринництво та птахівництво, то на фермах готуються і ветеринарні лікарі, технологи тваринництва, слюсарі, енергетики і т.і.
Читаю Указ царя Олександра ІІ від 1874 року про створення Херсонського аграрного земельного училища, де на 50 студентів прийому виділялося 300 гектарів державних земель для організації практичного навчання учнів. Такий же підхід сповідувався і у колишньому Союзі. Всі аграрні заклади освіти мали землю, а окрім того, їм ще й безкоштовно регулярно поставляли нову сільськогосподарську техніку. Працюючи в свій час викладачем технікуму і директором аграрного училища, пам’ятаю новенькі трактори і комбайни, автомобілі, плуги і сівалки. В одному лише Червоноперекопському училищі на Херсонщині на 750 гектарах землі було 32 трактори, 6 зернокомбайнів і сотні одиниць іншої техніки.
Та ті часи минули, нині інші реалії. Тож погляньмо на проблему з точки зору країн Європейського Союзу та США, що там діється. В найближчому нам Варшавському університеті наук про життя у власності перебуває 3,5 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь та 4,5 тисячі гектарів лісу. Празький університет наук про життя має 2,8 тисячі гектарів землі, Словацький аграрний університет в Нітрі – 2,1 тисячі гектарів, Університет в Брно – 2,3 тисячі, Університет в Бухаресті має більше 10 тисяч гектарів землі. Американські заклади вищої освіти з аграрними спеціальностями і не тільки всі мають землю: Південний університет Іллінойса – 809 гектарів, Університет штату Айова – 600 гектарів. Університет Ріддінг (Великобританія) для підготовки фахівців аграрного профілю має 800 гектарів сільськогосподарських земель. Про що свідчать ці факти. Про те, що розвинені країни знають і цінують підготовку аграрних спеціалістів. І при зміні влади, там ніхто не намагається щось хапнути, поцупити, бо дбають за свою державу. Тож аналізуючи ці намагання «заробити» на сільськогосподарських навчальних закладах, згадую народне прислів’я - на коні їде, а коня шукає! В нас процвітає дикий непрофесіоналізм і безсоромна жадібність. Дивує позиція Уряду, Мінагрополітики - хіба вони не розуміють до чого призведуть такі кроки.
Згадаймо роки Другої світової війни в Радянському Союзі – кожен рік напівголодне існування, а в 1946 і 1949 роках взагалі повний голод і якби не лендліз, то смертність була б на рівні голодомору1933 року.
Нині йде смертоносна війна. Російські загарбники нищать наші господарства, випалюють землю, вбивають селян, спеціалістів. І в цих умовах Україна експортує десятки мільйонів тон зерна. 15% ВВП, 30% експорту країні дає аграрний сектор. І це завдяки тим випускникам університетів, коледжів і профтехучилищ, які працюють на полях і фермах. То хто ж хоче це все знищити? Кому потрібен голод і холод в країні?
Дехто зауважить, що може землі забагато в освітян і науковців, можливо вона є зайвою. Професійно заперечу. За розрахунками того ж Міністерства аграрної політики і продовольства, проведеними в 2012 році, чітко видно скільки потрібно землі для практичної підготовки фахівців кожної професії, для українських університетів і коледжів треба 93 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь (маємо 52,2 тисячі гектарів).
Твердження урядовців і парламентарів про те, що доцільно заради наповнення бюджету передати ці землі в т. з. земельний банк для оренди чи продажу не витримують критики. Бо зовсім не виділяються кошти на практичну підготовку майбутніх аграріїв, колективи університетів і коледжів спрямовують отримані кошти на придбання техніки, добрив, ремонти та експлуатацію гуртожитків, їдалень, навчальних класів, лазень, автобусів для перевезення студентів тощо. Тобто вони вже наповнюють бюджет, одночасно працюючи на якість підготовки кадрів. До речі, ті ж інженери і трактористи, водії справно воюють на полях битви за незалежність України танкістами, водіями бойових машин тощо.
І ще про один аспект. Українська освіта інтегрується в Європейський освітній простір. Один приклад. Для визнання в Європі нашого диплому ветеринарного лікаря слід виконати умови міжнародної Європейської Асоціації ветеринарних лікарів щодо акредитації навчальних програм – серед них, наявність тваринницьких ферм, ветпунктів, а отже і земель сільськогосподарського призначення, де вирощуються корми.
В зв’язку з цим першими забили тривогу ветеринари-освітяни Білоцерківського національного аграрного університету, які заявили що їх попередили про виключення з міжнародної організації ветеринарних лікарів. Та ж доля чекає і колектив Національного університету біоресурсів і природокористування України, який знаходиться на стадії вступу в Асоціацію.
Цікава реакція агробізнесу, роботодавців на наміри Уряду відібрати землю в освітян. На засіданні Форуму SEB-2024 10 жовтня в НУБіП України з ініціативи голови ради роботодавців університету, керівника агрофірми «Колос» Леоніда Центила більше півтори сотні аграрників дружно звернулися із заявою до Кабінету Міністрів відмовитися від цієї недолугої ініціативи.
І насамкінець. Не витримує ніякої критики теза про збитковість, неефективність використання земель навчальними закладами. І хоч освітянські господарства не мають права отримувати пільгові кредити, їм не надають кошти по державним цільовим програмам, вони собі на збиток утримують соціальну сферу, та все ж більшість з них мають добрі економічні результати. Скажімо, НУБіП України має продуктивність праці в навчально-дослідних господарствах більше 500 тисяч гривень на одного працюючого, валове виробництво на 1 га – 40 тисяч гривень, а урожайність зернових в цьому посушливому році сягала 56,8 ц/га.
Зразки господарювання демонструють й інші заклади освіти. Зокрема, Вінницький, Миколаївський національні аграрні університети. Іллінецький аграрний коледж на Вінничині на полі 870 гектарах виробляє продукції на 68,5 мільйона гривень, придбав 107 одиниць сучасної техніки за останні роки.
Не слід забувати і про науковий потенціал наших закладів освіти, де земля використовується для проведення досліджень і експериментів, в яких беруть участь студенти, аспіранти, вчені. На полях науково-дослідних господарств університетів виконуються більше 3,5 тисяч дослідів в рік, реалізується низка міжнародних проектів у межах Європейської програми «Горизонт Європи». Наприклад, НУБіП України спільно з вченими Данії, Швеції, Іспанії реалізує проект по відновленню плодючості земель на 1,5 мільйона євро.
Дивуюсь нашим реформаторам, як втнуть щось - хоч стій, хоч падай. Ніколи не дослухаються до досвідчених і розумних, а слухають тільки своїх, того хто ближче, то і виходить як в приказці, що порожній колосок в країні вище всіх стирчить!
Завершуючи, зазначу, що збереження сільськогосподарських земель в постійному користуванні закладів освіти є справою національних інтересів України, її продовольчої безпеки. Адже це і резерв для посіву необхідних культур для війська країни, закритих організацій, навчальних закладів.
Врешті-решт, хочеться запитати у владців: коли в Україні на чолі політики буде національний інтерес, інтереси держави і кожного українця? Ігнорування інтересів студентства, учнів, викладачів, вчених приведе до непоправних втрат. Допустити їх ми не можемо і не допустимо.