Скажу відразу, що за проведену податкову реформу Польщу гостро критикують. Критикують її ж громадяни, опоненти чинного уряду тощо. Я не хочу вдаватися у подробиці конкретно цієї ситуації. Бо нам, як сказав класик, «своє робить», а не кивати на сусідів. Тому пропоную зосередитися на загальній тенденції. А торкається вона одного з найбільш податків, який платимо ми, українці. Мова про податок на додану вартість.
В країнах Європейського Союзу ще до коронавірусної кризи ставка ПДВ на життєво важливі речі (продукти та ліки) була меншою за українську. Наприклад, у Німеччині ставка ПДВ на ліки та продукти харчування складає 7%, на всі інші групи товари – 19%. У Франції загальна ставка складає 20%, але товари для здоров’я та харчова продукція обкладається податком всього у 5,5%.
Тим часом Польща стала першою державою в ЄС, яка запровадила 0% ставку ПДВ. В країні в лютому запрацював закон, який охрестили «Антиінфляційним щитом 2.0». Ним ставка ПДВ на продукти харчування знижується з 5% до 0%. Також з 23% до 8% знижується податок на паливо, а на міндобрива – з 8% до нуля. Зниження буде діяти з 1 лютого по 31 липня цього року – за цей час Польша сподівається приборкати інфляцію. У 2021 році цей економічний показник зафіксували на рівні 8,6%, причому така інфляція була однією з найбільшою в ЄС та найбільшою за останній 21 рік у Польщі.
В Україні, нагадаю, інфляція за минулий рік склала 10% – це за даними Держстату. У нас, тим не менш, ніхто не збирається переглядати податкові розклади. А в сусідній Польщі хоч і свідомі того, що від зниження ставки ПДВ бюджет недоотримає майже 3 млрд доларів, але від «Антиінфляційного щита 2.0» не відмовляються. Уряд Польщі вважає, що програма підтримає вітчизняних виробників, адже нульовий ПДВ сприятиме зростанню продажів фруктів та овочів, що поверне моду на здорове харчування.
Повторю ще раз: не будемо оцінювати ситуацію у Польщі. Тамтешній міністр Тадеуш Косцинський подав у відставку – на тлі критики «Антиінфляційного щита», і це також добрий приклад відповідальності. Хоча на даному етапі зарано говорити про те, «заслужив» таку кару Косцинський чи ні. Але є одне загальне правило для всіх економік та всіх адекватних урядів: в часи кризи не закручують гайки.
Після того, як коронавірус вдарив по планеті, світові уряди намагалися та намагаються фінансувати передусім сфери соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, обороноздатності. Також підтримується експортна спроможність економіки. Всім цим непросто займатися у часи кризи, коли бюджетні ресурси швидко тануть. Проте більшість притомних управлінців знає, що збільшення податкового преса за рахунок підвищення ставок чи запровадження нових платежів навряд не збільшить обсяги надходжень до бюджету.
У згаданій мною Польщі не лише впровадили нульову ставку ПДВ. Однією з найважливіших змін, запроваджених податковою реформою, є збільшення суми звільнення від податків. Тепер полякам можна не робити фіскальні відрахування, якщо їхній доход менший 30 тис. злотих (що відповідає 213,5 тис. грн). Від податків звільнені також пенсії, крім того, знижено податки для IT-галузі, впроваджено фіскальні пільги для родин, збільшено виплати на дітей.
Що натомість пропонує Україна? Це насправді болюче і важке питання, відповідь на яке – очевидна. Україна не пропонує нічого.
А у нас, між тим, чи не найбільший обсяг відрахувань. Ми сплачуємо податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% від заробітної плати, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 22%, військовий збір у розмірі 1,5%. Але і це не все. З кожної покупки ми сплачуємо 20% ПДВ, а з підакцизних товарів – ще й акцизний збір. ФОПи платять власні податки – залежно від категорії.
Ми також платимо податок на землю, розмір якого встановлює місцева влада, ми платимо так званий податок «на розкіш» – за кожний 61-ий «квадрат» квартири або 121-ий «квадрат» приватного будинку. Але чинній владі всього цього виявилося замало, і вона впровадила «антиолігархічний закон», яким, зокрема, вводиться у сім з половиною (!) разів більше податкове зобов'язання для власників і користувачів сільськогосподарських земель.
І де та там Польща з її підтримкою вітчизняного виробника, запитаю я риторично.
Але й тим нашим громадянам, хто не вирощує моркву, укроп чи курчат-бройлерів, несолодко живеться після ухвалення «антиолігархічного закону». Він запроваджує 18% податку на доходи фізичних осіб з продажу третього та наступних об’єктів нерухомості протягом одного року. Певна річ, що за таких розкладів забудовники піднімуть ціни на нове житло. Квартири в новобудовах подорожчають, а за цінами на первинному ринку почне зростати і нерухомість на вторинному.
Це до питання комфорту проживання в Україні – особливо на тлі коронавірусної кризи та усіх інших криз. І, зокрема, на тлі тотального здорожчання всіх позицій у нашому чеку – від комуналки до хліба (вартість якого нещодавно обновила свій максимум).
На додачу до всього насмішкою звучать ідеї щодо подальшої фіскалізації всіх і вся. З цього приводу буцімто готують законопроєкт, але поки його тексту нема, доводиться послуговуватися інформацією, почерпнутою на просторах Інтернету. Йдеться про те, що встановлення касових апаратів торкнеться геть усіх – від таксистів до дресирувальників собак, від нянь до ремонтних бригад, від перукарів до осіб, які займаються «астрологічною та спіритичною діяльністю».
І це, на жаль, не жарт. В переліку ситуацій, коли громадянам знадобиться касовий апарат, особливо абсурдно виглядає вимога його обов'язкового встановлення при здачі в оренду житла або при оподаткуванні художника-ФОПа. Адже тут йдеться про разові операції, а доцільність касових апаратів виникає лише при масовому продажі товарів та послуг.
Таке відчуття, що новації уряду покликані не так вивести з «тіні» значну частину самозайнятих осіб, як пролобіювати якусь конкретну компанію, яка надаватиме програмне забезпечення під фіскалізацію цих видів діяльності. За яке, до речі, самозайнятим підприємцям доведеться платити щомісяця або щоквартально.
До речі, принагідно дозволю собі ремарку про художників, оскільки ця тема мені близька. Нам терміново потрібен закон про меценатство, який би регламентував підтримку митців. Щоб вони не платили за опалення своїх майстерень на рівні промислових підприємств і не встановлювали касові апарати для продажу картини. Взагалі держава має взяти арт-ринок під своєї крило, але не для того, аби дочавити податками, а для того, щоб підтримати та розвинути. Якщо вона (держава, читай: влада) взагалі розуміє, що таке підтримка та розвиток.
Інакше наші митці потягнуться туди, куди вже перебралися ІТ-шники, будівельники та збирачі полуниці. Це не обов’язково має бути Польща – власне, підійде будь-яка точка на світовій мапі. Але якщо говорити про Польщу – нею я почав свою статтю, нею і завершую – то там впроваджено вже достатньо преференцій для заробітчан. І для українців (особливо!), і для не-українців.
Українцям польська влада значно спростила перебування, а також працевлаштування на території країни. А що стосується мігрантів загалом, то в перший рік після переїзду в Польщу вони будуть платити в два рази менше податків, ніж польські громадяни. Мінфін Польщі заявляє, що протягом чотирьох років держбюджет фінансуватиме цим людям внески до Пенсійного фонду та страхування на випадок хвороби.
Непогано? Отож.
Нині Польща перебуває в трійці найбільш популярних напрямків, якими користуються українці. А відтак очевидно, що при реалізації президентської програми «Повертайся та залишайся» щось пішло не так. В Україну не вдалося переманити мігрантів або нащадків мігрантів, які залишали Батьківщину у попередні історичні епохи. Власне, завдання зібрати на одній території всі 65 мільйонів українців вже навіть не стоїть. Тут би не розгубити тих, які поки що перебувають на рідних теренах.
Тим паче, що вірогідність їхньої втечі – висока як ніколи. І, що особливо прикро, не через агресію Росії. «Не так тії вороги, як добрії люди…», – писав колись Шевченко. Скажете, не правий був Тарас Григорович?