Міські картинки
Десь скромний розкладний стіл сусідить з ковбасним кіоском, над яким коливається «маркіза», десь кіоск з кавою, куди влазить один продавець, межує з цілим «вагоном» жіночого одягу – з примірочними тощо. Весь цей безлад, нагромадження мотлоху та рідкісної потворності стали візитівкою Києва, тільки візитівкою зі знаком «мінус».
Як людина, котра побувала не в одній європейській столиці, можу засвідчити: подібного не було, немає і не буде ніде. Нормою у багатьох містах є хіба що газетні кіоски – так, друкована преса у Європі все ще в пошані.
Як виняток може бути додано щось цілковито особливе, унікальне – наприклад, у Відні в спеціальних ятках продають місцеві сосиски та сардельки – така от туристична «замануха», кулінарна фішка цього міста. А для всього іншого існують супермаркети або барахолки. У нас ж барахолкою стала вся столиця…
Боротьбу з кіосками чинний мер починав вже неодноразово, вперше він розгорнув битву з МАФами після свого обрання у 2014-му. Але з цього двобою кіоски чомусь завжди виходили переможцями. І вчорашні власники МАФу не без подиву писали у соцмережах: мене вигнали у цього місця вчора, кіоск демонтували, але вже сьогодні на його місці стоїть інша тимчасова споруда з іншим асортиментом, як же так?..
Вся річ у тім, що МАФи – це надто ласий шмат бізнесу, аби від нього відмовитися. Нині, щоправда, на місці скупчень кіосків висаджують квіти та розбивають міні-сквери. Отож, назад шляху немає?..
І тут також «ухилянти». Податкові...
Ще донедавна в столиці офіційною перепусткою до легальної підприємницької діяльності на вулиці були так звані інформаційні талони – ці дозвільні документи видавав департамент містобудування та архітектури КМДА тим власникам МАФів, котрі нібито сплачують до бюджету міста пайову участь (внески) на розвиток благоустрою. При цьому місця під МАФами і самі МАФи належали іншим людям – їх просто здавали в оренду підприємцям.
А підприємці ці ухилялися від сплати земельного та інших податків до бюджету столиці, але буцімто щось давали на розвиток благоустрою. Ну і плюс платили свій ФОПівський єдиний податок. Відповідна схема – про пайові внески – була ухвалена київською міською радою у вересні 2014 року. Але коріння її проростає ще у «молоду команду» Леоніда Черновецького. Саме цей мер придумав, як розпродувати місто шматочками і класти гроші за ці шматочки собі у кишеню.
Бо насправді розміщення МАФів в Україні визначено законами «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», Земельним кодексом України та наказом Мінрегіонбуду від 21 жовтня 2011 року №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності». В усіх цих правових актах немає жодного слова про «інформаційні талони».
Продовжуючи правовий лікнеп, зазначу, що Державна фіскальна служба України чітко визначила, яку документацію повинен мати підприємець. У спеціальному листі-роз’ясненні зазначено: якщо фізична особа, тобто підприємець, має паспорт прив'язки тимчасової споруди (а такий паспорт є підставою для розміщення ТС), то він повинен мати і правовстановлювальні документи на земельну ділянку (свідоцтво про право власності або користування чи договір оренди земельної ділянки), згідно з якими розраховується плата за землю».
Я зараз винесу за дужки податок на землю – сам я виступаю проти такого фіскального стягнення. Але мова не про це. А про те, що Київ чомусь вигадав свої власні особливі правила встановлення МАФів та нарахування їм обов’язкових виплат. Таке собі столичне ноу-хау, або велосипед по-черновецьки, на якому залюбки катався і наступник незабутнього Леоніда Михайловича.
Перед повномасштабним вторгненням видані підприємцям паспорти прив’язки обчислювалися десятками, а тимчасові споруди – тисячами. Тобто легально працював лише один з тисячі орендарів кіосків. І така ситуація вже сама по собі могла стати приводом для відкриття кримінальної справи проти чиновників муніципалітету, адже власникам ТС було офіційно дозволено не платити за землю. Можна припустити, що таке право їм надано не просто так, а за окрему плату і не в бюджет міста.
Бо до бюджету столиці роками не доходили мільйони гривень. Доходи з кіосків так само роками «стригли» зацікавлені особи, які просто збирали «мзду» з ФОПів собі в гаманець. Довоєнні журналістські розслідування на цю тему прямо називали таких зацікавлених осіб або натякали на них. Колишній заступник голови КМДА (за часів Олександра Попова) Руслан Крамаренко розповідав пресі, що більшістю кіосків у Києві володіють колишні нардепи, прокурори і міліціонери.
«Цей бізнес завжди приносив добрі гроші. В Києві було 20 тисяч кіосків по 20 квадратних метрів і з кожного квадрату просили по $20, тому загалом щороку збирали приблизно $8 млн готівкою», – говорив він. Словом, МАФи – це зло, з яким треба боротися, але…
Оборотна сторона медалі?
Але у соціумі не бракує і захисників МАФів, які кажуть, що купівля в них товарів була зручною та дешевою. Все – в зоні пішої досяжності, все під рукою. Запальнички, труси, біляші, корм для тварин, канцелярське приладдя, відра зі швабрами та побутова хімія – все це вивалювалося з нутрощів кіоску прямо на вулицю, але задовольняло потреби обивателя у предметах першої необхідності.
Крім того, кажуть «прості громадяни», робота у кіоску була єдиною можливістю заробітку для багатьох із тих, хто розгортав свій бізнес у МАФі. Це справді так, і сарказм тут недоречний, але ми маємо обирати між корупційними схемами, на яких «варять» мільйони чиновники, та працевлаштуванням ФОПів, що обирають нечесні правила гри і працюють за дуже скромні гроші, ще й сплачуючи щомісячний хабар.
Я вже мовчу про естетику урбаністичного простору – зрозуміло, що для тих, хто мислить шлунками, ця проблема відсунута навіть не на другий, а на десятий план. Нинішній вигляд Києва добре надається хіба що для мемів – на кшталт тих, де за допомогою ШІ показано, як виглядав би Париж, якби туди переїхали наші МАФи.
І це насправді несмішно, враховуючи і те, скільки іноземних делегацій буває у нас мало чи не щотижня. Так, вони прибувають до урядового кварталу і здебільшого не бачать, якими захаращеними є наші околиці. Але і люди зі спальних районів заслуговують на охайний вигляд з вікна – не на нетрі, створені рядами кіосків, а на нормально впорядковані вулиці, зупинки метро та наземного транспорту.
До речі, МАФи можуть бути й розсадниками антисанітарії – особливо, якщо кучугури сміття у вигляді надгризених бургерів або стаканчиків з-під кави прикрашають тилову частину такого МАФу, де контейнером для недоїдків слугує навіть не урна, а вічно переповнена картонна коробка.
Не хотілося б хайпувати на трагедії, але й до наслідків недавнього потопу в Одесі опосередковано можуть бути причетними МАФи. Адже якщо неприбране біля них сміття дощ поніс у й без того забиті зливові каналізації, всі ці пластикові стаканчики виконали роль корка, який наглухо запечатав злив…
Нове життя без кіосків
Як я вже зазначав вище, подекуди на звільнених від кіосків майданчиках розбивають клумби та садять рослини – навіть попри те, що вже «не сезон». Але це радше виняток, аніж правило. Правило ж полягає в тому, що в кращому випадку на місці знесеного кіоску зяє порожнеча.
А у гіршому – кіоск виявляється знесеним не до кінця. Його крокви та частково зруйновані стіни стирчать як скелет кита, викинутого океаном на берег. Гори дощок та всього того, з чого цей кіоск колись складався, лежать просто неба. Їх мочить дощ та тягають діти. Інколи картинка виходить значно гіршою аніж до того, як до МАФу прийшов «благоустрій».
У мене немає відповіді на питання, чи бачить влада цілісну картину того, як мають виглядати столичні мікрорайони після того, як їх очистили від кіосків. Звісно, ініціативу тут має проявити і громада також. Але де ця громада візьме впевненість у тому, що вже завтра у розбиту нею клумбу не вгвинтять новий МАФ? Адже такий варіант ми вже проходили.
Тож поки місто живе частково без кіосків, а частково – серед їхніх руїн. Що буде далі – не скаже ніхто. МАФи вже казали нам «I'll be back» і дотримували свою обіцянку. Можливо, їхню долю остаточно вирішили би місцеві вибори та зміна влади у Києві, але поки що не намічається ані першого, ані другого. А відтак столичне життя в абсурді триває. І якщо МАФів на наших вулицях бодай трохи поменшало, то абсурду – ні.