Зменшення кількості медалей
Олімпіада-2024 у Парижі – друга найгірша в історії України за кількістю медалей. Магучіх і компанія здобули 12 нагород, серед яких три золотих. Хоч показник медалей найвищого ґатунку пристойний, загалом тенденція медальних здобутків погана.
До прикладу, на токійських Іграх 2020-го українці здобули 19 нагород. Рівно стільки ж – у Лондоні 2012-го. Якщо копнути глибше, то побачимо, що на початку двотисячних кількість медалей завжди перевищувала позначку у 20. Підсумовуючи математичний аспект виступу українців на Іграх можна зауважити, що маємо негативну тенденцію зниження кількості нагород. Найстрашніше те, що станом на зараз, упродовж одного-двох олімпійських циклів, змінити ситуацію важко.
Одна з головних причин – війна, яка гальмує розвиток спорту і, як наслідок, вирощення нового покоління спортсменів. У підсумку отримуємо ситуацію, коли медалі у скарбничку збірної у більшості випадків приносять уже визнані майстри своїх дисциплін, як Ольга Харлан і Жан Беленюк. А що ж після них? Прірва…
Про зміну поколінь
В умовах війни розраховувати на появу нового покоління складно, адже частина дітей, які займалися спортом в Україні, банально виїхали за кордон. Найбільш талановитих серед них намагатимуться натуралізувати країни, що дали їм свій прихисток. Розв’язати цю проблему хоч частково можна лише шляхом створення структури, яка б працювала з дітьми, що виїхали. Таким чином вдалося б зберегти хоча б частину ресурсу, що насправді немає ціни.
У 2024 році стало очевидним, що в Україні немає стійкого прошарку молодих спортсменів. Це, на жаль, стосується навіть легкої атлетики, у якої найбільша федерація в Україні. Безумовно, влітку ми раділи перемогам Магучіх, Геращенко й Кохана, але розуміли, що вони не вічні. У спину їм, очевидно, менші колеги не дихають. З плином часу, коли ці атлети підуть на спад, виникне потреба їх замінити. Чи буде заміна рівнозначною – питання риторичне. На це питання мали б відповідати українські федерації, але у 2024 році частина з них точно займалася іншими справами.
Скандальний чемпіонат за завищеними цінами
У жовтні LB.ua звернули увагу на Чемпіонат України зі спортивної гімнастики, який відбувався 28-29 вересня у київському Палаці спорту. На турнірі не було представництва провідних українських гімнастів і це виглядало дивно. Щобільше, насторожував і час проведення змагань – за 2 місяці після виснажливих Олімпійських ігор.
Ми вирішили з’ясувати, наскільки доцільним була організація помпезних змагань без залучення олімпійців в умовах війни, порівняли кошторис цього ЧУ зі змаганнями з художньої гімнастики, які відбулися у 2023 році у Палаці спорту, та виявили факти відвертого завищення цін під час проведення турніру.
У процесі роботи над розслідуванням "Неспортивне золото" у Міністерстві молоді та спорту нас переконували у тому, що оприлюднять кошториси на сайті через місяць після змагань з дотриманням усіх протоколів безпеки в умовах повномасштабної війни проти Росії. Чинна віцепрезидентка Федерації гімнастики України Стелла Захарова, яка на момент розслідування офіційно цю посаду не займала, звинуватила нас у нерозумінні спортивних процесів та замовному характері розслідування.
Однак, зараз ми з упевненістю можемо констатувати, що звинувачення були безпідставними з огляду на декілька фактів. По-перше, Мінмолодьспорту так і не оприлюднило детальний кошторис змагань, а Стелла Захарова не надала жодних доказів своїх безпідставних звинувачень. Ба більше, ми не дочекалися пояснень і від управління “Укрспортзабезпечення”, очільник якого визнав “неточності у кошторисі”, але результати анонсованої перевірки турніру не оприлюднив, хоча переконував у протилежному.
Наш матеріал став каталізатором для українських гімнастів та тренерів, які по черзі почали розповідати, що їх не влаштовує у діяльності Федерації гімнастики та персонально Стелли Захарової. Остання, до речі, зберегла свою посаду.
Кейс спортивної гімнастики слугує прикладом, що пояснює, чому український спорт перебуває у стані занепаду. Складно розвивати молоде покоління, коли федерації, на які фактично немає жодного впливу, займаються організацією сумнівних змагань, а не створюють умови для зростання представництва свого виду спорту. На жаль, не спортивною гімнастикою єдиною.
В умовах фактичної недоторканості федерацій змінити ситуацію на краще буде складно. Ще складніше – зробити це в умовах війни. Нам залишається вказувати на помилки, підтримувати українських спортсменів та стимулювати українських спортивних функціонерів до змін, які у перспективі переламають коло. Поки воно не замкнулося.