Ярослава Магучіх
2024 рік справді став особливим для Ярослави Магучіх. Вона виграла все можливе у цьому році: всі етапи Діамантової ліги, у яких брала участь, чемпіонат Європи та Олімпійські ігри. З головних перемог легкоатлетки – своєрідний хет-трик – перемога у фіналі Діамантової Ліги, «золото» Олімпіади в Парижі та новий світовий рекорд зі стрибків у висоту.
Ярослава – амбасадор України на міжнародній арені. Успіх Магучіх відзначив Національний олімпійський Комітет та визнав її найкращою спортсменкою року в Україні.
Визнання Магучіх прийшло й за кордоном. Спочатку українка стала найкращою легкоатлеткою року Європи, випередивши бігунок Кіллі Годжкінсон та Фемке Бол, якій поступалася премією у двох попередніх сезонах поспіль. А вже у грудні Ярослава тріумфувала на церемонії нагородження World Athletics Awards, де її визнали найкращою легкоатлеткою 2024 року у світі. У боротьбі за перемогу українка випередила олімпійську чемпіонку з метання диска Валері Оллман, олімпійську чемпіонку й чемпіонку світу в приміщенні зі стрибків у довжину, американку Тару Девіс-Вудхолл, олімпійську чемпіонку й переможницю Діамантової ліги, австралійську стрибунку з жердиною Ніну Кеннеді, а також олімпійську чемпіонку з семиборства, бельгійку Нафіссату Тіам.
Окрім перемог, варто сказати й про велике серце Ярослави. Протягом року українка стабільно допомагала нашій державі. Один мільйон гривень із призових стрибунка пожертвувала на допомогу тваринам, переказавши кошти на рахунки п'яти організацій, зокрема на UAnimals, 500 тисяч гривень Магучіх переказала організації «Янголи Азову», що опікується пораненими та загиблими воїнами. Кошти з донату олімпійської чемпіонки спрямували на оплату лікування військових з важкими нейро- та черепно-мозковими травмами. Один мільйон гривень Ярослава задонатила на спільний збір Ігоря Лаченкова та БФ «Україна. Допоможемо». Кошти з благодійного збору були спрямовані на закупівлю автівок для бойових підрозділів Сил оборони України.
Їй тільки 23 роки, тож важко навіть уявити, скільки ще перемог чекає на Ярославу й Україну в майбутньому.
Олександр Хижняк
Рік випробувань і перемог. Шлях українського боксера у цьому році був одним із найскладніших у його житті, але всі ці «пригоди» привели його до здійснення головної мрії. За декілька місяців до Олімпійських ігор Олександр Хижняк отримав травму, переніс операцію на руці та пройшов шлях відновлювлення. Варто зауважити, що в цей період відбувається активна частина підготовки до Олімпійських ігор.
Через травму та довге відновлення Олександр не провів жодного поєдинку перед Олімпіадою у 2024 році, тому, очевидно, до його кондицій було багато запитань.
Однак, жага до перемоги, сила та велика мрія рухали його вперед. На Іграх у Парижі Хижняк був як ніколи зосередженим, тому крок за кроком, поєдинок за поєдинком перемагав і дійшов до головного бою свого життя – протистояння за «золото» Олімпійських ігор.
Це вже було у 2021 році, на Іграх у Токіо, коли Хижняк теж був у фіналі, втім через власну необережність побував у нокауті. Хижняк подорослішав, став впевненішим та не повторив минулої помилки. На Олімпіаді в Парижі Олександр посів перше місце. У фіналі українець переміг представника Казахстану Нурбека Оралбая.
Наприкінці року Олександр підігріває інтерес до своєї особистості. Усе це на тлі великого вибору: залишитись на ще один олімпійський цикл та спробувати здобути ще одну олімпійську медаль, або ж розпочати новий етап і спробувати себе у професійному боксі...
Хай там як, віримо, що Олександр обере найкраще продовження кар’єри для себе.
Олександр Усик
Непереможений чемпіон світу Олександр Усик. Цьогоріч йому вдалось неймовірне. Українець двічі переміг британського супертяжа Тайсона Ф’юрі. Кожен бій був особливим.
Травень 2024. Бій за титул абсолютного чемпіона світу, історичний момент та подія, яка закарбувалась, мабуть, у серці кожного українця. Тоді було неважливо, любите ви бокс, чи ні, слідкуєте за Олександром Усиком, або ж ні. Тоді вся країна вболівала, вірила і врешті раділа за нашого Олександра Усика. Спочатку в 9-му раунді ми всі підскочили на ноги, рахуючи разом із рефері нокдаун Ф’юрі, а потім, зціпивши зуби, чекали на чемпіонські раунди. Усик пройшов весь бій гідно, по-чемпіонськи. Він здолав скелю, яку, здавалося, ніхто не міг здолати. У підсумку український боксер став абсолютним чемпіоном світу у надважкій вазі.
У той момент Усик учергове вписав своє ім’я в історію світового боксу, проте були ті, хто ставив під сумнів його перемогу, і не вірив, що він зможе зробити це ще раз.
Грудень 2024-го. Бій-реванш між Усиком та Ф’юрі. Олександр виглядав більш впевнено. Його рішучість читалась у кожній дії, у кожному ударі. Він дотримувався плану своєї команди й не залишив нікому шансів для роздумів. Усі судді, навіть штучний інтелект з великою перевагою, віддали перемогу українському боксеру.
Усик залишився на вершині, він – король цього дивізіону. Тепер тільки українець вирішуватиме, що робити далі.
Як би там не склалось, Усик – вже легенда боксу. Ба більше, він робить те, що повинен робити кожен спортсмен, – популяризувати Україну у світі. Згадайте лише останній поєдинок проти Ф'юрі – на кожній медіаподії ми чули українські пісні у виконанні Артема Пивоварова, сам Усик виходив на зважування з особливим прапором, як нагадування світу про те, що в Україні триває війна. Після бою українець продемонстрував шаблю Івана Мазепи, пояснивши, що війна між Україною і Росією розпочалася задовго до 2014 року. Варто відзначити позитивне перевтілення Усика. Хочеться вірити, що це саме воно.
Ольга Харлан
Ще одна королева українського спорту – це Ольга Харлан.
Варто почати з 2023-го. Чемпіонат світу з фехтування, до якого допустили так званих «нейтральних» атлетів. Майстриня шаблі Ольга Харлан виходить на бій проти росіянки Анни Смірнової та перемагає її. Найцікавіше розпочалось після бою: українка відмовилася тиснути руку опонентці й натомість простягнула до неї шаблю, втім Смірнова не погодилася на таке закінчення бою й подала скаргу на те, що українка порушила правила. Ображена росіянка сіла посеред доріжки в очікуванні на рішення організаторів і просиділа так майже годину. Смірнова таки досягла свого: Харлан отримала покарання у вигляді «чорної картки», дискваліфікацію з чемпіонату світу та заборону на участь у змаганнях на 60 днів.
На цьому історія не закінчилась. Українська сторона подала апеляцію, а Міжнародний олімпійський комітет (МОК) ухвалив унікальне рішення: подарував українці автоматичну ліцензію на Олімпіаду, якою вона могла скористатися, навіть якби не відібралася на Ігри самостійно. Пізніше Міжнародна федерація фехтування теж змінила своє рішення й дозволила Ользі змагатися на чемпіонаті світу в команді (особиста першість на ту мить давно минула).
Ігри у Парижі теж були своєрідним випробуванням для Харлан, адже вона виступала зі своїм «бекраундом» – думками про Токіо, де Ольга вилетіла у першому ж поєдинку. Та цього разу ми бачили зовсім іншу спортсменку.
Харлан стала першовідкривачкою України на Олімпіаді в Парижі – саме її «бронза» стала дебютною для національної команди. Пізніше було історичне «золото» у команді з Аліною Комащук, Оленою Кравацькою та Юлією Бакастовою. У фіналі українки здолали збірну Південної Кореї. Вирішальні уколи завдала саме Харлан.
Поки всі думали, чи продовжуватиме Харлан свою професійну кар’єру та чи замахнеться вона на ще один олімпійський цикл, Ольга оголосила, що після перерви на відпочинок знову повертається до улюбленої справи.
Збірна України з футзалу
Чомусь цьому виду спорту в нашій країні приділяють максимально мало уваги… Хлопці водночас постійно створюють позитивні приводи для розмов.
Ба більше, у 2024 році збірна України з футзалу змусила не тільки говорити про себе, а й стала своєрідним символом боротьби. На чемпіонаті світу українці здобули історичну «бронзу». У матчі за третє місце наша команда знищила потужну збірну Франції – 7:1. Ця нагорода стала для України першою медаллю на рівні чемпіонатів світу в командних видах спорту за часи незалежності.
До речі, на тому турнірі українці програли лише два рази. Ці поразки сталися у матчах з фіналістами ЧС, Аргентиною і Бразилією.
Даниїл Абакшин отримав срібну бутсу чемпіонату світу з футзалу. На турнірі український футзаліст забив 7 м'ячів та зробив 6 асистів, ставши другим найкращим бомбардиром змагань.
Наймолодший гравець збірної, 21-річний Ростислав Семенченко, здобув бронзовий м'яч та звання третього найкращого гравця світової першості.
Уже у цьому році збірна України розпочала новий шлях: команда Олександра Косенка змагається за місце на Євро-2026. Свою боротьбу українці розпочали гідно, здобувши розгромну перемогу над Кіпром (7:0) та Румунією (2:0). Після двох турів Україна зберігає лідерство у квартеті.
Наступні матчі у кваліфікації команда проведе вже у 2025 році. 31 січня та 4 лютого підопічні Олександра Косенка двічі зіграють з Німеччиною.
Віримо, що у наступному році українські спортсмени лише збільшать оберти та вкотре нагадають світу про Україну, яка живе, бореться і перемагає.