Нещодавно вас номінували на нагороду для найкращої легкоатлетки світу за версією World Athletics. Чи заслуговуєте на це звання за підсумками сезону?
Звичайно, заслуговую (сміється. — LB.ua). Я вже не вперше номінована на цю нагороду. Крім того, була спортсменкою року за версією Europian Athletics у номінації Rising star (висхідна зірка. —LB.ua), тому не вистачає звання найкращої у світі. Приємно, що мене номінували. Я продемонструвала справді хороший результат: стала олімпійською чемпіонкою, побила світовий рекорд — тому це логічно.
Виграли все, що тільки можна, але постійно повторюєте, що не збираєтеся зупинятися. Звідки стільки мотивації?
А що робити? Насправді це просто моя улюблена справа. Я займаюся стрибками, й мені це подобається. Хочу вдосконалюватися, демонструвати гарні результати, щоб гідно представляти нашу країну на міжнародному рівні.
Наскільки для вас важливі приклади інших спортсменів, коли формуєте плани?
Очевидно, що це важливо. Свого часу мене мотивували спортсмени з команди Puma. Нас запрошували на спільну презентацію, під час якої частину атлетів оголошували як володарів світових рекордів. Я вже тоді собі думала, що в мене ще немає світового рекорду, але хочеться доєднатися до цієї когорти людей. Зараз я також частину мотивації черпаю від інших спортсменів. До прикладу, стрибун із жердиною Арман Дюплантіс, який стабільно, по сантиметру вдосконалює свій рекорд. Це мотивує й доводить, що можна стрибати й долати свої ліміти.
Хто найкращий легкоатлет світу?
Очевидно, що це Дюплантіс. Він ставить рекорд за рекордом. Я після свого одного морально досі відновлююся.
В одному інтерв’ю ви говорили про планку 215 сантиметрів як остаточну мету. Будете йти до цього поступово чи одразу замахнетеся на таку висоту?
Одразу навряд чи вийде, адже це аж п'ять сантиметрів від особистого рекорду. Я завжди рухаюся вгору на один-два сантиметри.
Після світового рекорду мер Дніпра Борис Філатов у хамській манері висловився про вас у соцмережах. Чому він вас не любить?
Якщо чесно, я навіть не хочу згадувати про цю людину. Мені це нецікаво.
Крім світового рекорду, ви також виграли Олімпіаду. Чи змінилося ставлення українців до вас після цього? Ви стали більш медійною?
Так, звісно. Мені здається, що на це також вплинув світовий рекорд перед Іграми, а потім уже й Олімпіада. Це створило мені певну медійність. Мене впізнають у рідній Україні, знають, питають. Дехто ж дивиться уважно, сумніваючись. Коли ми з мамою гуляємо, то вона інколи каже таким людям: «Так-так, це Ярослава Магучіх». Це ще одна сходинка на шляху до популяризації мого виду спорту в Україні. На жаль, з повномасштабним вторгненням спорт відійшов на задній план, і це логічно й зрозуміло. Однак ми повинні не забувати про молоде покоління, розвиток дітей. В України в майбутньому також повинні бути олімпійські чемпіони.
Журналісти сприймали вашу перемогу на Олімпіаді як логічне продовження кар’єри. Для ваших тренерів і батьків вона була неочікувана?
Вони всі були впевнені в тому, що переможу, й вірили у мене. Насправді я теж намагалася так налаштуватися, адже по-іншому не можна. Я змагалася на Іграх після світового рекорду, першою в рейтингу стрибунок. Крім того, Олімпіада в Парижі була другою для мене, тому не так сильно хвилювалася. Також вдалося здобути досвід між іграми. Виходячи з цього, усі вірили, що мені вдасться завоювати золоту медаль.
Скільки ще олімпійських медалей планує виграти Ярослава Магучіх?
Хочу взяти участь у ще двох олімпіадах. Ясна річ, планую виграти медаль у кожній, але поки що говорити рано, адже до цього ще довго.
Люди, які не часто стежать за вашими змаганнями, дивувалися, що ви нібито спите між спробами. Чи не засмучувало, що виграли Олімпіаду, а вболівальники обговорюють, як ви «спали» між стрибками?
Спляча красуня (сміється. — LB.ua)! Насправді я була шокована, наскільки це розлетілося мережею після Олімпіади. Про це написав навіть офіційний акаунт Олімпійських ігор у твіттері (соцмережа Х. — LB.ua). Мене питали про це, звісно, але я так роблю вже три роки. Ця фішка також популяризувала мене. Багато міжнародних видань писали, що я спала-спала, а потім виграла золоту медаль. Крім того, було багато мемів від наших українців: «Ярославо, прокидайся, ти виграла золоту медаль. Ярославо, прокидайся, в України вже є F-16». Мене це веселить.
Ще однією темою для розмов було те, що вас нібито погано зустрів коханий в аеропорту після Ігор. Це правда?
Люди завжди знайдуть, до чого прикопатися, особливо коли це стосується особистого життя. Мені було неприємно від того, що на мого обранця полився хейт. Однак ця тема завжди цікава. Нічого страшного не сталося, він добре мене зустрів. Щобільше, люди просто не знають, наскільки він хороша людина.
Протягом сезону ви змагаєтеся фактично з тими самими спортсменками. Наскільки складно протистояти тим, хто вже добре знає вас, кого добре знаєте ви?
У нас немає тенденції, коли нові імена з’являються раптово. Це вплинуло на самі змагання. Віднедавна в нас хороша атмосфера в секторі. Звісно, поза ним ми спілкувалися добре завжди, але на змаганнях не робили цього раніше. У хлопців у цьому плані завжди було класно, а ми ж налаштовуємося по-своєму. Зараз кожна може продемонструвати гарний результат і це збуджує, мотивує боротися під час кожного стрибка.
Суттєву частину призових за перемогу на Олімпіаді ви задонатили на благодійність, зокрема патронатній службі «Азову». Чи були у вас контакти з військовими після цього, чи зверталися до вас бійці бригади?
Так, люди з патронатної служби подякували мені, у нас була комунікація. Крім того, я задонатила 500 тисяч «Госпітальєрам». Військові — це найважливіше. Лише завдяки їм ми можемо виступати, ми взагалі досі живі тільки завдяки їм. Переконана, що робити донати — це місія кожного українця. Для мене це був великий публічний донат. Раніше я теж робила це стабільно, але саме після Ігор вдалося задонатити таку велику суму за раз.
Я також пожертвувала частину коштів тваринам. Їм теж потрібна допомога. У мене в самої кіт з притулку, тому я знаю, наскільки їх там багато. Після початку повномасштабного вторгнення стало ще більше. Я допомагала Сумському товариству зоозахисників, а вони вже побудували за ці кошти вольєри для тварин. Узимку їм буде тепло.
Коли скажете, що повністю задоволені своєю кар’єрою?
Коли буду закінчувати. Зараз вона триває, залишилося багато викликів.
Якби можна було щось змінити у спортивній кар’єрі, що це було б?
Ні, я нічого не змінювала б не лише у спорті, а й у житті. Кожен виклик — це можливість стати сильнішою, переосмислити свої дії, проаналізувати їх і бути кращою версією себе.
