Що ближче кінець року, то більші оберти оскарівських перегонів. Щоб здобути можливість номінуватися, фільм має вийти у прокат до кінця року — тож у кінотеатрах наростає кількість прем’єр, наче створених з усіма можливими тропами і стереотипами, які так люблять кіноакадеміки.
«Королева рингу» не виняток. Це байопік про Крісті Мартін, піонерку у світі жіночого боксу. Перша жінка, яка підписала контракт із зірковим боксерським промоутером Доном Кінгом; перша жінка, яка потрапила в Залу боксерської слави; перша і поки єдина боксерка, яка була на обкладинці Sports Illustrated — одного з найповажніших спортивних видань. Але поза рингом була інша історія: деспотична родина, приховане лесбійство, наркотична залежність, сімейне насилля, аб’юз і, врешті, спроба вбивства.
Крісті Мартін — це жінка, яка пройшла шлях від гілбілі, що билась на аматорських турнірах і позиціонувала себе як виразницю консервативних поглядів, до реформаторки жіночого боксу, ЛГБТ-активістки й борчині за права жінок. Це великий шлях трансформації, який через усі можливі страждання й особистісні переступи призвів до стану, в якому комфортно бути собою.
Така біографія — ідеальний матеріал для роботи над еталонним байопіком, заточеним під оскарбейт. Власне цим і користується режисер Девід Мішо, чия фільмографія нараховує щонайменше три достойні роботи: антиутопічний вестерн «Ровер» (2014), політичну сатиру «Машина війни» (2017) й історичну драму «Король» (2019).
У «Королеві рингу» Мішо вдало розкладає акценти широкого спектру тем: тут і відносини батьків і дітей; і спорт як форма самовираження; і класична історія успіху через піт, кров і сльози; і тема важливості вибору себе; і, звісно, історія аб’юзу в його найрадикальніших формах. Балансуючи між спортивною та сімейною драмою, Мішо утримує увагу на безлічі деталей: антифеміністичні інтерв’ю, які Мартін давала під примусом; або тема порнопомсти, яку не так часто афішують у згадках про боксерку; або сюжет про те, що агресивний стиль Мартін — це нібито лише вихлюпування болю, комплексів і страждань, які боксерка не змогла пропрацювати чи залагодити в позаспортивному житті.
Операторська робота Жермен Макмікінг у цій стрічці візуально близька до іншого спортивного байопіку — фільму Крейга Гіллеспі «Я, Тоня» про американську фігуристку Тоню Гардінг. Однак історія Гіллеспі була чорною комедією про жінку, яка пройшла крізь неймовірні випробування, щоб потім усе втратити через бовдура-чоловіка, і режисер наповнює цю історію іронією. Натомість Мішо в «Королеві рингу» витримує пафос майже іствудівської «Крихітки на мільйон», однак позбавляє фільм трагічного катарсису. У результаті замість моральної дилеми глядачі отримують типовий голлівудський гепіенд з очевидними висновками.
Основний сюжет тут також не буде неочікуваним: він крутиться між Крісті Мартін (Сідні Свіні) та її чоловіком Джимом (Бен Фостер). У цілому актори грають добре, але їхні паскудні перуки псують усе враження від гри. До того ж Бену Фостеру дістається пласка роль негідника, який повністю позбавлений харизми справжнього Джима Мартіна — та Фостер усе ж видає досить якісну акторську гру.
А от з виконавицею головної ролі Сідні Свіні ситуація значно складніша. Минулий рік склався для зірки серіалу «Ейфорія» досить успішно: ромком «Люблю тебе ненавидіти» отримав великі касові збори; горор «Проклята діва» також непогано показав себе у прокаті; і навіть в інді-сегменті Свіні добре проявила себе в камерному трилері «Реаліті», де видала хорошу драматичну гру. Однак 2025-й став для акторки випробуванням: за скандальними промокампаніями (джинсів і мила) з дивними акцентами на євгеніку та сексизм були провали в «Едемі» Рона Говарда й «Материнській любові» Майкла Пірса. Тепер та сама доля очікує «Королеву рингу», адже скандали породили хвилю хейту, що впливає на кінопрокат.
Утім, попри недоліки, «Королева рингу» — непоганий байопік, а втілений Свіні образ більш ніж переконливий. Хоч фільм нокаутовано з оскарівського змагання, та є надія, що справді важлива історія Крісті Мартін знайде свого глядача в цифровому прокаті.
