Брати Джош і Бенні Сафді увірвались у кіносвіт 2017 року з «Гарними часами», які помітили в Каннах. Після того була ще одна спільна стрічка «Неограновані коштовності», а у 2025-му брати розділилися і кожен зняв по спортивному фільму. Джош готується представити в грудні історію про гравця в настільний теніс Марті Маузера — «Марті Супрім. Геній комбінацій» з Тімоті Шаламе в головній ролі; Бенні створив стрічку про зародження змішаних єдиноборств — чи не найжорстокіші й найвидовищніші спортивні змагання сучасності.
У центрі сюжету — першопроходець ММА Марк Керр на піку кар’єри в 1997–2000-х, коли цей вид спорту був популярний лише в Японії. Там існував турнір «Прайм». На відміну від сучасних мільйонних гонорарів і рекламних контрактів, тоді бійці ММА вважали 250 тисяч призових за перемогу в серії бійок в клітці-октагоні реальним шансом завершити небезпечну кар’єру та забезпечити собі пенсію.
Однак Бенні Сафді цікавить не стільки історія ММА, скільки людина в центрі цього жорстокого спорту. До цього про Марка Керра зняв фільм Джон Гайамс — у 2002-му вийшов його док «Руйнівна машина: життя й часи екстремального бійця Марка Керра». Сафді крокує за цим документальним фільмом, створюючи при цьому дуже тонку драму про те, як людина може бути незламною на рингу і по-дитячому радіти скрученій у бійці шиї противника, але при цьому залишається крихкою, наче японська порцеляна, у будь-якій побутовій сварці з партнеркою.
Фільми про бойові види спорту вже стали окремим піджанром спортивного кіно. Рон Говард створив історичне полотно про Велику депресію, розповідаючи історію легенди боксу Джима Джея Бреддока в «Нокдауні», а Джон Авілдсон і Сільвестр Сталлоне свого часу подарували надію розбитому поств’єтнамським синдромом і вотергейтською параноєю американському суспільству своїм «Роккі».
У такому піджанрі сцена бою є ключовим моментом стрічки. Складно побудована хореографія бійки (колись її довів до ідеалу Мартін Скорсезе монтажним новаторством у «Скаженому бику») стає кульмінацією, яку глядач очікує протягом всього хронометражу. Та Сафді створює зовсім іншу стрічку, в якій бої відіграють другорядну роль. У його фільмі головний опонент Керра — це харківський кікбоксер Ігор Вовчанин, якого зіграв український боксер Олександр Усик.
Роль Усика хоч і епізодична, але значно більша, ніж колишні появи в кіно іншої легенди боксу — Володимира Кличка. На початку 2000-х Кличко зіграв низку камео в німецьких ромкомах Тіля Швайґера («Красунчик» і «Красунчик-2»), а також з’явився в «Одинадцятьох друзях Оушена» Стівена Содерберга — це хвилинне камео стало основою для маркетингу фільму в Україні. Роль Усика також заохотить українських глядачів до перегляду «Незламного». Свою невелику роль боксер зіграв цілком переконливо, хоч і без особливої драматургічної складності, але з певним елементом комічності.
Бій з Вовчанином Сафді показує досить побіжно, без яскравих монтажних прийомів чи премудрої хореографії. Решта боїв узагалі існують у кадрі лише для того, щоб глядач не забував: у фільмі йдеться про ікону ММА. Натомість Сафді цікавить усе те, що буває після бою. Його камера рухається по вітальнях і спальнях арізонського будинку Керра, а також по офісах і роздягальнях в Токіо.
У Сафді будь-який актор стає здатним на більший перфоманс, ніж був у його кар’єрі до цього. Роберт Паттінсон прийшов у «Гарні часи» Сафді, якраз коли намагався відмитися від «Сутінків». Зняти Адама Сендлера без зайвого кривляння до Сафді зміг тільки Пол Томас Андерсон у фільмі «Любов, що збиває з ніг». Тепер Бенні Сафді віддає головну роль Двейну (Скелі) Джонсону — акторові, який збудував кар’єру на другосортних комедійних бойовиках. Скеля насправді дуже класний актор, він має відчуття самоіронії та комедійний талант. Роль у «Незламному» — велике випробування, з яким він ідеально справляється, створюючи дуже тонкий образ велетня-бійця, беззахисного перед залежностями, стосунками та взагалі життям поза рингом. Ідеальним доповненням цього образу стає Емілі Блант, яка грає партнерку Керра — Дон.
Сафді не намагається критикувати токсичну маскулінність, як це робив Шон Дуркін в історії про родину рестлерів фон Еріхів «Залізний кіготь». Спільно з оператором Масео Бішопом він озброюється 16-міліметровою плівковою камерою, щоб з контрастом, шумом і зернистим зображенням показати історію переживань, страждань й усвідомлення людини. Ця людина колись стала легендою, але потім відмовилася від цього статусу і продовжила жити далі. Історія «Незламного» взагалі не про спорт — вона про те, що життя триває після будь-яких ударів.
