Онтологічна війна: боротьба за реальність
«Онтологічна війна — це не війна за території, це війна за реальність, за наші наративи, смисли, світогляд. Це — питання: хто ми такі, чого ми хочемо і куди йдемо», — каже Дмитро Золотухін.
Він наголошує, що після 2022 року українці опинилися в ситуації, коли старі орієнтири більше не працюють, а нові ще не створені. «Ми не можемо просто казати “треба вистояти”, це не мета, це процес. Потрібен майстер-план, розуміння, куди ми йдемо далі. Ми мусимо створити власну модель світу — осмислену, людяну, ціннісну».
Для нього ця війна — не лише військова, а насамперед смислова: «Якщо ми не формуємо реальність самі, її формують за нас. І тоді ми живемо в чужій історії».
“Укробуддизм” як спосіб залишатися в центрі
Золотухін говорить про нову ідентичність українців, називаючи її іронічно — “укробуддизм”: В інтерв'ю редакторка CultHub Катерина Гладка говорить із Дмитром Золотухіним про його текст, в якому він вводить це поняття із певною іронією.
«Це не про байдужість. Це про спостереження, про здатність бути в епіцентрі болю й не перетворювати його на ненависть. Це філософія, що дозволяє не зламатися, не втратити сенс, коли світ горить».
Він пояснює, що “укробуддизм” — це не втеча від реальності, а радше її прийняття з гідністю. «Ми вчимося дивитися на війну не як на кінець, а як на шлях. І саме це нас рятує».
Велика Європа і наш дім
«Немає України проти Росії. Є Україна у спільному просторі Великої Європи. Ми не можемо вижити без західної підтримки, бо належимо до цієї культурної й ціннісної орбіти», — переконаний Золотухін.
Він вважає, що Сполучені Штати втрачають роль морального ядра світу, і тому Україна повинна шукати опору в європейському контексті: «Сьогодні США вже не є тим джерелом сенсів, яким були. Єдиний реальний союз — це Європейський Союз, зі всіма його суперечностями, кризами й слабкостями. Але це наш дім».
Україна, на його думку, сьогодні є дзеркалом Європи, яке показує їй справжнє обличчя. «Ми нагадуємо Європі, що її цінності коштують дорого. І платимо за них кров’ю».
Європейська гідність і український вибір
Золотухін висуває цікаве спостереження, що “срачі” в мережі є певною частиною української ментальності не суто в негативному контексті: «Європейці поставили гідність вище за життя, але бояться конфлікту. Українці — навпаки: ми щодня відстоюємо гідність через конфлікт, навіть у соцмережах. Це — наш спосіб промацувати кордони гідності».
За його словами , українці — “емоційні європейці”, і саме в цьому наша сила:
«Ми живі, бо робимо емоційний вибір. Ми не тікаємо від болю, ми перетворюємо його на енергію. Ми платимо за свою гідність найдорожче — життям. І тому маємо моральне право говорити про нову Європу, яка вже включає нас».
Вижити чи мати рацію
«Ми або хочемо бути правими, або хочемо вижити. Якщо хочемо вижити — мусимо змінювати поведінку», — каже Золотухін.
Ця теза, на його думку, стосується не лише державної політики, а й побутової поведінки кожного українця. «Ви хочете правди, чи ви хочете вижити? Якщо хочете вижити — треба розуміти Польщу, її політичні процеси, приймати реальність і дозволяти іншим говорити речі, які нам не подобаються. Це частина дорослості».
Серед іншого в інтерв’ю Катерина Гладка згадує статтю, опублікована на LB.ua із дослідженням європейського аналітичного центру, де йдеться про те, як формується образ українців в польському сегменті інтернету і наскільки це впливає на політичні та культурнодипломатчні рішення. На що Змитро Золотухін коментує: «Соціальні мережі — це бізнес. Вони показують те, за що платять. А платять, зокрема, спецслужби».
Він переконаний, що хвиля антипатії між поляками та українцями — це результат спланованих інформаційно-психологічних операцій: «Росія і Білорусь активно працюють, щоб ми втратили довіру одне до одного. Це не конфлікт суспільств, це конфлікт алгоритмів».
Європейський зсув вправо
Політичний зсув Європи вправо Золотухін вважає частиною глибших цивілізаційних процесів: «Посилення ультраправих — це не лише результат російського впливу. Можливо, homo sapiens не така добра істота, як ми думали». Але враховуючи часто контраверсійні процеси в країнах-сусідах, він все ж вважає, що треба вчитися вести більш прагматичний діалог.
«Якщо ми не навчимося говорити з правими, нас чекають проблеми. Демонізація — це шлях у глухий кут».
Культура як безпека
«Культура — це спосіб відтворення реальності. Якщо ми перестанемо бачити світ так, як хочемо, нас перемогли», — говорить він.
Золотухін наголошує: культура — це не прикраса життя, а його інфраструктура. «Міністерство культури не виробляє культуру. Воно лише адмініструє бюджет. Справжня культура народжується з болю, досвіду, внутрішньої роботи. Її створюють не міністри, а люди, які щодня ризикують сенсом».
Він додає: «Митці — це не службовці. Їхня місія — ставити незручні запитання. Якщо митці стають “ефективними менеджерами”, ми втрачаємо культуру як живий організм». Він також переконаний, що завдання держави — створювати умови для свободи, а не для лояльності:
«Культура — це не про вірність. Це про пам'ять, мову, світосприйняття. Якщо її знищити, армія нас не врятує».