«Людина, яка змінила все» (2011)
Бейсбол — один з найпопулярніших видів спорту у США, майже невідомий і часто незрозумілий поза цією країною, крім кількох азійських держав. Але американська популярність бейсболу забезпечила йому велику кількість екранізацій у кіно.
«Людина, яка змінила все» — це байопік про менеджера каліфорнійської команди «Окленд Атлетікс» Білла Біна, який першим застосував математичний алгортим для добору гравців і формування команди. Коли Бін з асистентом, випускником економічного факультету Єлю Пітером Брендом використав новий метод моделювання гри, у цей підхід не вірив ніхто. Ба більше, тренер Арт Хоу всіляко протидіяв цьому методу. Однак робота Біна і Бренда повністю змінила бейсбол, і тепер їхній винахід використовують повсюдно.
Фільм Беннетта Міллера розповідає цю історію і паралельно вводить глядача в саму сутність гри з її складними термінами та заплутаними правилами. Бездоганна сценарна робота Аарона Соркіна — майстра виробничих драм — робить «Людину, яка змінила все» ідеальним поєднанням фільму про спорт з оповіддю про те, як працює все навколо спорту. А блискучий акторський склад (Бред Пітт, Джона Гілл, Сеймур Гофман, Кріс Пратт) перетворює цю стрічку на класику спортивного кіно.
«Нокдаун» (2005)
Бокс — найпоширеніший вид спорту в кіно. Боксерська драма була окремим підвидом нуару 1940–1950-х. Про боксерів розповідають «Рокко і його брати» Лукіно Вісконті і «Скажений бик» Мартіна Скорсезе; через бокс про проблеми Белфаста говорить у своєму «Боксері» Джим Шерідан. Та один з кращих глядацьких байопіків про бокс — це «Нокдаун» Рона Говарда.
«Нокдаун» — великий спортивний кінороман про американо-ірландського боксера Джима Джея Бреддока, також відомого як Cinderella Man. Доля Бреддока — це символ американської мрії. До тридцяти він зробив більш-менш успішну боксерську кар’єру, заробив статок і вирішив піти зі спорту. Однак через Велику депресію збанкрутував, що поставило його родину на межу виживання. З покаліченою рукою тридцятирічний (що чимало для боксу) Бреддок вирішив відновити кар’єру, ще й кинути виклик найперспективнішому боксеру Максу Беру, чиї противники іноді гинули на рингу.
Ця стрічка розповідає про те, як працює мотивація. Бреддок бився не за титули, а за те, щоб його сім’я не померла з голоду. Фільм поєднує спортивну та сімейну драми, що ідеально вплетені в історичний сетинг 1930-х років. А ще тут прекрасна акторська робота Рассела Кроу й Рене Зельвеґер, які грають подружжя Бреддоків.
«Аутсайдери» (2019)
В оригіналі стрічка Джеймса Менголда називається Ford VS Ferrari. У центрі сюжету — протистояння двох автомобільних гігантів (компаній Ford і Ferrari), які на автоперегонах Ле-Ман у Франції розбираються, хто крутіший.
Головні герої фільму — це автоконструктор Керол Шелбі (Метт Деймон) і автогонщик Кен Майлз (Крістіан Бейл). Вони розробляли спортивну модель Ford для перемоги над «непереможним» Ferrari.
Через динамічний монтаж й ідеально вивірений звук (у цих номінаціях фільм здобув «Оскар») «Аутсайдери» розповідають велику історію про важливість мрії та віру в себе. Керол Шелбі став автоконструктом після того, як лікарі заборонили йому займатись автоспортом, а Кен Майлз до 40 років не міг потрапити в основний склад серйозних змагань. За адреналіновим дійством перегонів на межі життя і смерті розгортається універсальна історія про те, що головна перемога — це не кубки й медалі, а, власне, перемога над собою.
«Дорога до слави» (2006)
Ця спортивна драма заснована на реальній історії баскетбольної команди Техаського західного коледжу (нині Техаський університет в Ель-Пасо), що відбулась у 1966 році.
Тренер команди Дон (Ведмідь) Хаскінс був першим, хто укомплектував команду виключно з афроамериканців. Нині це ні в кого не викликає подиву, надто у баскетболі, де більшість зірок — саме афроамериканці. Однак у 1966-му таке рішення викликало хвилю обурення в місцевих расистів, адже порушувало сегрегаційні закони.
«Дорога до слави» Джоша Лукаса через баскетбол розповідає про проблеми расизму й історію сегрегації, а ще глобальніше — про те, як інакшість може ставати перешкодою для успіху через суспільні стереотипи.
«Я, Тоня» (2017)
Спортивний фільм від Крейга Гіллеспі базується на історії американської фігуристки Тоні Гардінг, яку втілила Марго Роббі (це поки що її найкраща драматична роль).
Тоня Гардінг була дівчиною з бідної родини. Фігурне катання стало для неї єдиним ліфтом зі світу соціальної допомоги і трейлер-парків. На своєму шляху вона мусила здолати зверхність і презирство оточуючих — через біль, піт, кров і муки. Її біографія могла б стати ідеальним втіленням спортивного байопіку про шлях з дна на вершину, якби не сумнозвісний інцидент із суперницею, Ненсі Керріган, у 1994 році.
Австралійський режисер Крейг Гіллеспі — це дуже цікавий кінороб. З одного боку, він працює лише в жанровому кіно і навіть не дивиться в бік гучних фестивальних прем’єр. З іншого, кожен його фільм хоч і існує в параметрах жанру, утім відрізняється авторською мовою та пропонує неочікувані ракурси. Фільм «Я, Тоня» мав би бути великою драмою про жінок у спорті, але перетворився на чорну комедію про те, як усі досягнення жінки може перекреслити неправильний вибір партнера.
«Залізний кіготь» (2023)
Студія А24 також не оминула царину спортивного кіно. «Залізний кіготь» — це камерна інді-драма незалежного режисера Шона Дуркіна.
Назва фільму відсилає до фірмового прийому зірки реслінгу Джека (Фріца) фон Еріха. Але стрічка розповідає не так про спортивні досягнення Фріца, як про його батьківство. П’ятеро синів Фріца також стали рестлерами, четверо з них загинули за надзвичайно драматичних обставин, що їхній батько називав родовим прокляттям.
«Залізний кіготь» розповідає про те, як батьки можуть втілювати амбіції через своїх дітей, не цікавлячись їхнім бажанням. Це стрічка про токсичну маскулінність, яка не визнає власних помилок, а також про те, наскільки сильним може бути зв’язок між братами. Сильний акторський склад (Голт Маккелені, Зак Ефрон, Джеремі Аллен Вайт і Гарріс Діккінсон) та ефектно відтворена атмосфера рейганівської Америки — це поєднання дозволяє фільму вийти за межі спортивної драми про боротьбу (яка насправді більше шоу, ніж спорт) на територію тонкої психологічної оповіді про травматичний досвід родини.
«Голкіпер» (2018)
Якщо бейсбол — найпопулярніший вид спорту у США, то з іншого боку Атлантики, у Європі, культовий статус має футбол. Зароджений в Англії, він захопив усю Європу, а згодом і світ, усе більше розкриваючи перспективи в країнах Азії та Близького Сходу.
«Голкіпер» — це британсько-німецька стрічка Маркуса Х. Розенмюллера, заснована на реальних подіях. Головний герой стрічки — воротар «Манчестер Сіті» Берхард (Берт) Траутман. У Британію німець Траутман потрапив у роки Другої світової як військовополонений десантник. Кавалер Залізного хреста, після війни він залишився в Британії через кохану жінку і почав будувати спортивну кар’єру в Англії. Британські футболісти й уболівальники, які пройшли війну з німцями, були дуже нераді вчорашньому ворогові на сторожі воріт команди.
«Голкіпер» — це історія не лише про футбол та англійську Прем’єр-лігу. Це оповідь про побудову нового життя після війни. Це фільм про шанс на індивідуальне пробачення від учорашніх ворогів. А також про те, як кохання може стати мотивацією у спорті.
«Круті віражі» (1993)
Іноді драматичні спортивні історії настільки світлі й добрі, що перетворюються на сімейні комедії. Класичний випадок — ця діснеївська стрічка, заснована на реальних подіях.
Фільм Джона Туртертауба розповідає про першу в історії олімпійську збірну з бобслею (перегони на санчатах) з Ямайки. Ямайські бобслеїсти взяли участь у Зимових Олімпійських іграх в Калгарі (Канада) 1988 року. Це був зимовий олімпійський дебют карибської острівної держави, де не буває природної зими.
За кумедною історією про те, як три ямайських хулігани й нереалізований легкоатлет створили бобслейну команду, уперше побачивши боб на Олімпіаді, стоїть глибша оповідь. І вона про те, що не варто намагатись бути схожим на інших. Це дуже весела, сповнена пустощів і жартів, але трохи меланхолійна історія про дружбу й жагу до перемоги.
«Ігри чемпіонів» (2014)
Коли йдеться про інтелектуальні види спорту, першими на гадку спадають шахи. Зовні холоднокровне протистояння двох шахістів може приховувати значно більшу емоційну напругу та яскравіші сюжетні повороти, ніж більш видовищні види спорту.
Стрічка Едварда Цвіка розповідає про одне з найепічніших шахових змагань в історії — матч за звання чемпіона світу 1972 року в Рейк’явіку між радянським гросмейстером Борисом Спаським й американським шахістом Боббі Фішером. Цей поєдинок мав такий вплив на культуру, що на його честь на Бродвеї ставили мюзикли.
Боббі Фішер був особливим шахістом. Він сів за шахівницю дитиною і завжди мріяв обіграти «росіян» (йшлося про вихідців з СРСР різних національностей), які завжди мали першість у світових шахах. Професійний спорт часто супроводжують травми: боксери отримують струс мозку, футболісти ламають кінцівки, автогонщики можуть розбитись на смерть. Історія Боббі Фішера — це про те, як професійні шахи можуть призводити до ментальних розладів, які теж є своєрідною спортивною травмою.
«Ігри чемпіонів» поєднують спортивну драму про людину, що бореться з неврозами, з політичним трилером. Річ у тому, що матч між Спаським і Фішером світ розцінював не просто як спортивне змагання, а як протистояння СРСР і США. Тож без втручання урядів і політичного тиску на гравців не обійшлося.
«Тріумф» (2005)
Гольф — вид спорту, за яким тісно закріпилася репутація розваги для еліти й багатіїв. Розкішні зелені поля, закриті клуби, особливий стиль одягу, спеціальний транспорт — дивлячись на ці атрибути гольфу, складно повірити, що його початковий варіант придумали бідні шотландські пастухи.
Зазвичай якщо гольф з’являється в кіно, то лише як елемент, що підкреслює статус і статки героїв. Однак діснеївська спортивна драма «Тріумф» кидає виклик цьому стереотипному образу. Фільм Білла Пакстона розповідає про американського гольфіста Френсіса Вімета, якого вважають засновником аматорського гольфу. У центрі сюжету — історія про те, як Вімет 1913 року переміг на Відкритому чемпіонаті США з гольфу.
«Тріумф» — це приклад класичної спортивної драми з усіма її жанровими канонами. Вона розповідає про сина бідних мігрантів, який випадково потрапляє на престижний чемпіонат у спорт багатіїв і, попри насмішки суперників і скепсис близьких, перемагає — завдяки таланту й волі до перемоги.
«Битва статей» (2017)
Попри видовищність і популярність великого тенісу, ігрового кіно про цей вид спорту не дуже багато. Хоча ця гра має сотні захопливих історій і яскравих біографій.
Стрічка Джонатана Дейтона і Валері Фаріс розповідає про епічне протистояння тенісиста Боббі Ріггса (Стів Каррел) проти тенісистки Біллі Джин Кінг (Емма Стоун) у 1973 році. Його особливість полягала в тому, що він був матчем-парі, який мав розв’язати питання: чи справді чоловічий і жіночий теніс однаково видовищний, а жінки варті таких самих призів на ключових турнірах, що й чоловіки? Саме цей матч істотно доклався до викорінення дискримінації жінок у тенісі.
«Битва статей» — унікальне спортивне кіно. Проговорюючи досить серйозну і драматичну тему гендерної дискримінації у професійному спорті, режисерам вдається розкрити її не через класичну драму, а досить смішне драмеді. І при цьому в гуморі не втратити головної ідеї фільму.
«Пульс» (2021)
Український кінематограф після 2014 року розквітнув плеядою режисерів і нових ідей. Фактично можна говорити про певний етап відродження кіно як жанру. Однак з жанровим глядацьким кіно в Україні завжди було складно. Особливо зі спортивними драмами, які фактично пройшли повз цей спалах.
«Пульс» Сергія Чеботаренка — це виняток. Спортивна драма розповідає про українську паралімпійську чемпіонку з легкої атлетики Оксану Ботурчук. Спортсменка осліпла внаслідок ДТП, однак знайшла в собі сили далі займатися спортом у нових умовах.
«Пульс» — досить шаблонне кіно, яке, втім, розповідає про такі важливі аспекти, як інклюзивність, подолання власного страху, фах як сенс життя. І попри те, що у фільмі є чимало кліше, усе ж це досить непогана спортивна драма про українських чемпіонів.