У попередніх серіях
За останні три роки було багато «можливостей», щоб Балаклійський ліцей № 5 припинив існування. Почнемо з того, що після окупації міста російськими військами попередня директорка пішла на співпрацю з «владою», котра планувала перетворити заклад у російську школу. На щастя, не встигла, оскільки деокупували Балаклію раніше, ніж це сталося.
Яна Глушко, його чинна директорка, тоді була заступницею з виховної роботи. Після сорока днів у підвалі вона все ж змогла евакуюватися з родиною в Житомирську область і намагалася звідти відкрити ліцей.
— Я не уявляла, як це робити, навчальні плани лякали. Але хотіла врятувати ліцей і колектив, знайшла шляхи, як видати дітям свідоцтва про закінчення школи. І у вересні 2022-го ми розпочали новий навчальний рік, — розповідає вона.
На той момент з 300 дітей продовжили навчання 114. Але чи працюватиме заклад з 1 вересня, залежить від кількох факторів.
Отже, рік тому МОН оголосило про плани повернути якомога більше дітей за парти. Тоді озвучували такі цифри: онлайн навчається до мільйона учнів, з них майже 400 тисяч за кордоном і приблизно 600 тисяч в Україні. Як розповіли LB.ua у Міністерстві освіти та науки, на кінець цього навчального року остання цифра зменшилася до майже 390 тисяч.
Нову політику міністерства назвали «Школа офлайн». Вона передбачає низку інструментів. По-перше, будівництво укриттів у школах — там, де дозволяє безпекова ситуація. У відомстві визнають, що це перше і найважливіше в стратегії щодо закладів у прифронтових і прикордонних громадах. Минулого року уряд виділив на укриття для них 2,5 млрд грн субвенції та 5 млрд грн дотації. Цього року регіони отримали 6,2 млрд грн субвенції, у ста громадах запланували реалізувати 144 проєкти.
Укриття будують і в балаклійських школах. За словами Яни Глушко, в одній воно вже готове, ще у двох у процесі. Йдеться про найбільші заклади громади, де навчаються по 500 учнів. П’ятий ліцей не такий великий, до нього справа не дійшла, хоча місцева влада шукає можливості. У підвалі школи є тир, який вміщує 200 людей і який можна перетворити на укриття. Яна Глушко намагалася розв'язати це питання за допомогою фондів, представники яких приїжджали в Балаклію після звільнення міста, але за ремонт ніхто не взявся, оскільки той вимагав великих ресурсів. А зараз цікавість донорів до подібних проєктів суттєво знизилася.
Також у МОН розраховували, що діти, які переїхали в безпечніші регіони України, але навчалися дистанційно у своїх школах, підуть до закладів за місцем перебування. Нині таких учнів приблизно 70 тисяч. Спочатку навіть була ідея буквально змусити їх до цього. Але після критики принаймні різкі формулювання зникли, та не наміри.
Паралельно міністерство встановило нові вимоги до організації та самого дистанційного навчання. Щоб працювати онлайн, школа мала сформувати хоча б один клас на паралелі для всіх років навчання, а в кожному класі зібрати не менш ніж 20 учнів. Фактично йшлося про укрупнення закладів.
На цій ноті школи і громади мали б почати готуватися до наступного навчального року, зокрема і впорядкувати свою мережу відповідно до нових вимог. Це, звісно, не влаштовувало самих освітян.
— Кількість маріупольських шкіл ми скоротили ще в серпні 2022-го, — розповідає директорка школи № 66 міста Маріуполя Наталія Ровицька.
Якщо до повномасштабного вторгнення їх було 63, то зараз залишилося шість. З усіх тільки Маріупольський міський ліцей зміг відкритися фізично, інші працюють дистанційно, причому і вчителі, і діти розкидані по всій Україні й закордонню.
— Ми розуміємо, що в країні немає грошей. Розуміємо, що потрібна субвенція на укриття у школах. Але хтось повинен зрозуміти і нас, — каже вона. — Ми ж не просто виїхали і стали якимось баластом. Ми хочемо зберегти свою ідентичність, хочемо зберегти нашу маріупольську освіту. І хоч якось триматися далі. Тим паче, що ми вже скоротилися настільки, наскільки це можливо.
У Балаклійській міській територіальній громаді всі школи наразі працюють онлайн.
— І якби довелося дотримуватися вимоги про мінімум 20 дітей у дистанційному класі, то нашого ліцею вже точно не існувало б, — каже Яна Глушко. — Загалом з наших 15 шкіл залишились би дві-три, і це була б справді шалена економія.
Стояти на своєму
Хоча Балаклію звільнили у вересні 2022 року, Яна Глушко змогла повернутися туди тільки у квітні 2023-го. Одразу після деокупації місто було не пристосоване до життя і тим паче до навчання.
Ліцей постраждав через приліт у подвір’я: його дах був зруйнований, через нього заливало бібліотеку, а вікна повилітали. Глушко думала, що робити з цим далі. Звертатися в міську раду не хотіла, бо вигадала собі, що місто розграбоване і місцевій владі просто не до того, щоб щось прямо сьогодні відновлювати. Тому почала писати всюди, де тільки могла, заповнювала різні Google-форми, шукала якихось спонсорів, хто допоміг би.
Тоді відгукнулися фонди «Сміливі» та SavED. «Сміливі» відновили дах, коридори, вікна. А SavED побудував маленьке укриття, яке назвали «Вулик». Там почали збирати дітей, більшість з яких бачили одне одного лише через екрани моніторів, на заходи, майстер-класи, заняття.
Уся ця історія до того, що насправді колективи шкіл докладали великих зусиль, щоб зберегти і їх, і життя в них. Тому, звісно, втрачати такі заклади на цьому етапі болісно в усіх сенсах.
— Накази міністерства висіли над нами дамокловим мечем, і весь минулий рік ми провели в напрузі. Через цю нестабільність наш ліцей, приміром, втратив кількох суперових учителів, — розповідає директорка Новокаховського ліцею № 3 Ірина Дубас. — Скажу більше, освітню субвенцію цього року виділили тільки до кінця серпня. І оскільки ніхто не знає, що далі, то фактично наша військова адміністрація притримує лишки грошей, які зараз мали б піти на преміювання вчителів. Мовляв, раптом скажуть жити на ті кошти, які є, наступні чотири місяці. Тож уявіть собі, яка має бути картина в закладах і що мають думати вчителі?
Після запровадження минулого року нових норм деякі питання так і зависли в повітрі. Приміром, як можна змусити дітей виходити у школу за місцем перебування, якщо законом закріплено право обирати форму навчання. Або чи врахували той факт, що істотне зменшення освітньої мережі в тимчасово окупованих і прифронтових територіях може підірвати спроможності для її відновлення в майбутньому. На це звертали увагу експерти. До освітнього омбудсмана Надії Лещик з приводу норм наказу № 1112 надійшло кілька сотень звернень, значна частина яких стосувалася порушення прав дітей і батьків на вільний вибір закладу освіти, програми, виду і форми здобуття освіти. Це могло спричинити конфлікти між батьками і школами й судові позови проти закладів освіти, зауважує вона. Фактично нові вимоги ставили в нерівні умови дітей залежно від їхнього місця перебування. Ну а заклади говорили про скорочення вчителів.
— Я, наприклад, не бачу себе ніде, крім учителювання. Можливо, десь є вакансії, про які розповідають. Але як мені покинути родину, домівку? — пояснює Яна Глушко. — Ну поїду я, приміром, у Київську область заради того, щоб знайти роботу. Добре, навіть знайду її там. Чи зможу я винаймати житло й мати гроші на існування, знаючи, що вчительська зарплата не така вже й велика?
І тут, треба визнати, одні невирішені системні проблеми накладаються на інші.
— Ситуація така, що всі педагоги, які виїхали з окупованих територій, живуть в орендованих квартирах. Нікому не дали житла. Оренду вони сплачують зі своєї зарплати. Минув один рік, два, частина вчителів переїхали в села, бо там дешевше. Там вони і залишилися. У селах знайти іншу роботу неможливо. А місцеві заклади освіти зайняті, — каже Наталія Ровицька.
У МОН як варіант для педагогів з Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Сумської, Миколаївської, Одеської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей пропонують кадровий резерв. Це дасть змогу вчителям, які залишаться без навантаження, проходити навчання й отримувати середню заробітну плату. І це, напевно, краще, ніж нічого. Зміни до відповідної постанови вже затверджені урядом. Тим часом міністерство надіслало листи щодо визначення відповідальної особи в громадах за кадровий резерв. Наступний етап — проведення вебінару для них щодо приймання заявок, а згодом вебінар для вчителів про подачу заявок.
— Але знаєте, це ж курям на сміх. Ставка вчителя від 6800–8200 грн з податками. Як це врятує? — каже Ірина Дубас.
Зрештою, освітяни, заручившись підтримкою в тому числі депутатів, дотиснули — і міністерство пішло на певні поступки. «Ці пом’якшення — результат системних консультацій з областями саме прифронтових і тимчасово окупованих території, аби врахувати їхні потреби і специфіку», — пояснюють в МОНі.
Що змінив і чого не змінив МОН
На громадських обговореннях змін до нормативно-правових актів щодо забезпечення загальної середньої освіти в умовах воєнного стану чи не найчастіше школи пропонували знизити планку мінімальної кількості дітей у дистанційному класі. Це врахували.
Компроміс такий: за рішенням засновника закладу освіти кількість учнів у дистанційному класі можна зменшити з 20 до 10 для шкіл на тимчасово окупованих і територіях активних бойових дій, у селах і селищах всієї України, до 15 учнів — для закладів в інших містах. Водночас школа може працювати за відсутності дистанційних класів не більш ніж два різні роки навчання (крім дистанційних класів з 10-го по 11-й (12-й) роки навчання).
З огляду на це у Балаклійського ліцею № 5 з’явився шанс. Але є але.
Приміром, виникло питання, а на кого покладуть фінансування таких закладів.
— З мого досвіду, коли кажуть «на розгляд місцевої влади», то це буде тільки за рахунок місцевої влади. Якщо так, то школи мають набрати по 20 учнів, і тільки тоді це буде повноцінний клас. І тільки тоді буде державна субвенція. Якщо ж місцева влада дозволить створювати менші класи, то для держави їх не існуватиме. А бюджет громади цього не потягне, — пояснює Ірина Дубас. — Тому фактично мало що зміниться.
У міністерстві LB.ua запевнили, що заклади, в яких навчатимуться не менш ніж 10 (15) учнів у дистанційних класах, фінансуватимуть з державної освітньої субвенції. І тільки якщо дітей буде менше за цей мінімальний поріг і місцева влада вирішить зберегти такий заклад, його утримання їй доведеться взяти на себе.
Інша річ, що кількість учнів у школі залежить від позиції міністерства у двох питаннях, які так само викликали багато суперечок. По-перше, йдеться про дітей, які переїхали в безпечніші місця України, але відвідують свої школи далі дистанційно. За наявності укриття в школі і вільних місць вони мали перейти в такий заклад. І тут мало що змінилося. Пункт, що додали, стосується дітей, які були змушені змінити місце проживання, але перебувають на території, де тривають або можливі бойові дії. Вони продовжуватимуть навчання дистанційно у своїй школі. Водночас якщо є можливість відвідувати очне навчання за наявності укриття в школі — «це залишається пріоритетом для учнів». І таких дітей мають перевести в інші заклади.
Коли це обговорювали минулого року, то зауважували, що в дітей можуть бути цілком об’єктивні причини залишатись у своїх дистанційних школах і, за законом, вони мають право обирати форму навчання. А щоб переконати, варто проводити відповідну підтримувальну освітню політику. Зокрема й щодо того, як заклади інтегруватимуть дітей, які мусили залишити свої домівки. На питання, чи є вже така, в міністерстві відповіли, що вона ще в процесі розробки.
Другий момент — це те, що діти, які перебувають за кордоном і вчаться в місцевих школах, мали б перейти на вивчення полегшеної освітньої програми з українознавчим компонентом. Під час консультацій заклади пропонували дати можливість учням за кордоном навчатися дистанційно в українській школі за навчальним планом у повному обсязі. Для шкіл це було принциповим моментом.
— Згідно з законом України про загальну середню освіту, батьки обирають форму навчання дітям. Є такі діти, і їх чимало, які хочуть навчатися за повною дистанційною освітою. Причини різні. Приміром, вони навчаються за кордоном на клас, а то й на два класи нижче за нашу українську школу. Деякі батьки переїжджають з міста в місто або навіть з країни в країну, і для дітей це означає постійну зміну шкіл. Або ж діти відвідують за кордоном реабілітаційні чи соціальні класи. Багато батьків пояснюють, що, попри те, що їхні діти вже по два-три роки в Німеччині чи Австрії, їм все одно складно опановувати програму німецькою мовою. І їм дуже допомагає наша освіта в тому, щоб вони там могли хоч щось зрозуміти. Хтось готується складати НМТ. Тобто нюансів насправді багато, — пояснює Наталія Ровицька. — Ми навіть можемо створити для них окремі класи. Але як я можу їх змусити?
МОН усе ж пом’якшив позицію, додавши пункт, що діти, які перебувають за кордоном, можуть навчатися за повноцінною дистанційною програмою. Але з уточненням — якщо країна перебування не вимагає відвідувати школу за місцем проживання. І навряд чи заклади будуть задоволені таким формулюванням, бо для них це мало що міняє порівняно з минулим варіантом.
Водночас в одному дистанційному класі можливе навчання тільки за одним навчальним планом. Тобто для дітей, які вирішили навчатися за українознавчим компонентом, необхідно передбачити окремий клас.
У Балаклійському ліцеї № 5 зараз навчається 200 учнів. Дітей зі статусом ВПО, які виїхали з міста, небагато. А от тих, хто перебуває за кордоном — 38.
— Якщо їх забрати у нас, то все посиплеться і, що найприкріше, до виконання вимог наповнюваності дистанційних класів не вистачатиме по одній-три дитини, — каже Яна Глушко.
На території громади для таких дітей створили окремий заклад, де вони зможуть навчатися за своєю освітньою програмою. Але ще не зрозуміло, чи набере він необхідну кількість учнів.
— Ми розіслали батькам повідомлення, куди треба звернутися, щоб перевести дітей. Але знов же. Не всі батьки хочуть. Не всі діти хочуть розлучатися зі своїм класом, учителем. Деякі так і пишуть: не забирайте в нас цю останню ниточку, — пояснює вона. — Тож усе на стадії розробки й остаточно не зрозуміло.
Загалом треба визнати, що в новій редакції наказів так і залишилися формулювання, які можуть стати причиною конфліктів між батьками і закладами.
Діти з ТОТ
Окреме питання, як зміни відобразяться на дітях з тимчасово окупованих територій, які все ще тримаються за українську освітню систему. Станом на жовтень 2024 року таких було трохи більше ніж 44 тисячі. При цьому набір учнів до перших класів постійно скорочується. Про це йшлося в спеціальній доповіді омбудсмана Дмитра Лубінця про доступ дітей з ТОТ до української освіти.
Ірина Дубас розповідає, що в першому класі, який ліцей набрав цього року, лише чотири дитини з тимчасово окупованих територій. Та й ті — це брати й сестри учнів, які вже вчаться в закладі. У 66-й маріупольській школі теж є діти, які залишаються в Маріуполі.
— Дехто повернувся до навчання після одного-двох років перерви, — розповідає Наталія Ровицька. — Тобто деякі батьки все ж хочуть, щоб діти мали українську освіту. Вони теж у нас на повноцінному дистанційному навчанні, бо їм також важливе спілкування. Так, вони не завжди підключаються до уроків, є такий момент. Ну але треба розуміти, що вони і без того ризикують.
І цим дітям, які тримаються якоюсь соломинкою за Україну, треба дати можливість навчатися на будь-якій формі, вважає Ірина Дубас.
У доповіді Дмитро Лубінець теж наголошує на важливості забезпечити їм варіативні моделі здобуття освіти, з яких вони чи їхні батьки могли б обирати найбажанішу. У рекомендаціях фігурують три моделі: коли дитина навчається дистанційно або за індивідуальною формою за типовою освітньою програмою чи за програмою, адаптованою до потреб учнів на ТОТ, яка передбачає вивчення лише предметів українознавчого компонента і враховує особливості перебування дітей на непідконтрольних Україні територіях. І третя — навчання за однією з індивідуальних форм за окремою освітньою програмою для випускників шкіл, які перебувають на ТОТ.
Водночас освітній омбудсман Надія Лещик звертала увагу, що в разі закриття школи батьки мають подати заяву на переведення в іншу. Але проблема в тому, що через страх вони можуть не зробити цього, адже йдеться про передачу персональних даних — така заява буде підтвердженням, що дитина навчається в Україні. Навіть якщо дітей автоматично переводити до іншої школи, є великий ризик, що вони просто припинять виходити на зв’язок.
У міністерстві це врахували. Учні з тимчасово окупованих територій можуть навчатися за сімейною формою, на екстернаті, а також за повноцінною дистанційною програмою. До того ж для них передбачили педагогічний патронаж. Тобто дитину закріплять за вчителем, вона навчатиметься за індивідуальним графіком і планом. У такому разі вчителю нараховуватимуть навантаження за кожного такого учня. І навіть якщо школа закриється, то вона все одно зможе працювати у форматі педагогічного патронажу, тож дітей не доведеться переводити в інший заклад.
Сумна статистика
Яна Глушко каже: навіть якщо знизити мінімальну кількість учнів у дистанційному класі до 10 (15) дітей, то десь вісім шкіл у громаді доведеться закрити. Поки що місцева влада прийняла рішення закрити заклади в сільській місцевості. Це той вихід, на який наважилися.
— Там є школи, де залишилися, приміром, по 20 учнів. Це дуже мало. Якщо ці діти перейдуть до нашого ліцею, то ми виживемо, — пояснює вона. — Але ж заклад обиратимуть батьки — і це створює для нас велику невизначеність. Так само за літо якісь родини можуть виїхати з огляду на ситуацію на фронті. Тож страхи, звісно, є.
Ситуацію ускладнює те, що набір у перші класи, який мав би підживлювати школи, теж сильно страждає. Це стосується як шкіл з прифронтових територій, так і з окупованих. Приміром, якщо до початку великої війни в школі № 66 училися 800 дітей, то після її релокації та перевідкриття їх стало 1200. Подібні цифри мали й інші релоковані маріупольські заклади, які прийняли учнів тих шкіл, які закрилися. Але кількість дітей скорочується. Заклади випускають великі випускні класи, а в перші набирають менше учнів. 66-й школі в останні роки вдавалося набирати по два нові класи. Але навряд чи тенденція сильно покращиться.
— У нас до п’яти шкіл з малою наповнюваністю, і вони не спроможні утримувати штат педагогів через те, що кількість учнів у класах замала — каже Ірина Дубас. — А цього року вони ще зменшаться, бо випустять великі 9-ті й 11-ті класи. Першачків же наберуть не всі. Дай Бог, по одному класу набрати хоча б п'яти школам.
Нині з 13 закладів освіти, які були в громаді, працюють десять. Проте десять шкіл на 3,5 тисячі учнів — це забагато, визнає вона.