«РПЦ відкрито анексує єпархії УПЦ МП, а вони мовчать. Чому? Бо вони всі разом в одній церкві – в РПЦ»
Почнемо з підсумків буремного року в українському православ’ї. Зазвичай церква — середовище, де все відбувається ду-у-у-уже повільно, а тут події буквально нашаровувалися. До 2014 року УПЦ МП була найбільшою релігійною організацією в Україні з понад 12 тисячами парафій. Зараз їх уже менш як 8 тисяч, тоді як в ПЦУ — понад 8 тисяч. Більшість переходів – після 24 лютого. Оскільки офіційних цифр у публічному просторі немає, хочу спитати у вас: скільки парафій ПЦУ налічує зараз і як розвивається процес?
Якщо про кількість релігійних громад, які зараз перебувають у складі Православної церкви України, то ви назвали точну цифру — це десь 8 тисяч парафій. Після повномасштабного вторгнення до Православної церкви України приєдналося ще понад 700 парафій. Тобто загалом, якщо брати останні чотири роки буття незалежності помісної ПЦУ, після Об'єднавчого собору, з боку Московського патріархату до нашої спільноти приєдналося близько 1,5 тисячі релігійних громад. Не просто релігійних громад, а повноцінних храмів, тобто громади, які володіють храмами, майном.
Звичайно, що не кожна громада долучилася зі своїм священником — священників менше, ніж громад. Але останнім часом ми бачимо певну тенденцію, що і священники почали інтенсивно підтримувати рішення своїх громад. Нещодавно я прийняв декількох таких священників, які спочатку вагалися – громада прийняла рішення ще влітку, вони відповідно не схвалювали рішення своєї громади, а зараз побачили, що вороття вже не буде — їх годували певними обіцянками почекати, що прийдуть ще так звані визволителі, і тому не потрібно поспішати ухвалювати рішення. Але зараз для багатьох стало очевидно, що перемога буде на боці України, і тому священники поступово розуміють і підтримують ті рішення, які вже були ухвалені попередньо громадою.
Я переконаний, що надалі цей процес буде відновлено, бо на початок осені він трішки сповільнився. Усі знають – чому, ви неодноразово писали про це: були певні перешкоди (йдеться про створення перешкод для переходу в ПЦУ з боку, зокрема, СБУ, за що був звільнений заступник начальника Головного управління СБУ в м. Києві і Київській області Юрій Палагнюк. – С.К.), але зараз цих перешкод уже немає, громади можуть вільно ухвалювати відповідні рішення на зборах і долучатися до нашої помісної Православної церкви України.
Щодо кількості громад у складі Московського патріархату… Вона, як ви сказали, суттєво скоротилась. Якщо ми віднімемо ті єпархії, які зараз перебувають у тимчасовій окупації, це стосується і Криму, Донецької, Луганської областей, як ми знаємо, московський Кирило анексував відкрито деякі єпархії…
Дві кримські і Ровеньківську. Але вони попросилися самі в пряме підпорядкування РПЦ. А УПЦ (типу не МП) взагалі ніяк на це не відреагувала.
Це дивно виглядає. Вони кажуть, що відокремились, не мають зв'язку з Російською православною церквою, Російська православна церква відкрито анексує їхні єпархії, а вони мовчать. Мовчать, тому що є невіддільною складовою Російської православної церкви і для них неважливо, де перебувають зараз ці єпархії. Усі разом вони перебувають у єдиній Російській православній церкві, тому відповідно не було, як ми бачимо, жодної реакції.
Чотири єпархії — три на території Криму і одна в Луганській області — були прийняті на прохання архієреїв чи зборів, які вони проводили на місці, в безпосереднє підпорядкування Московського патріарха. І якщо порахувати парафії на окупованих територіях, то це приблизно десь 2,5 тисячі. Якщо їх відняти від тієї загальної кількості, якої не афішували, бо насправді в них ніколи не було 12 тисяч парафій. Можливо, зареєстрованих і було, але якщо ми згадаємо, як реєстрували релігійні громади ще в часи президентства Кучми — тоді було розпорядження влади зареєструвати практично в кожному населеному пункті релігійну громаду. Я бачив, як це робили ще на Рівненщині – просто подавали дані, і в адміністрації реєстрували громади, вони існували на папері.
Тому зараз, можливо, у них кількісно навіть менше, ніж має на цей час Православна церква України. Поступово Російська православна церква в Україні буде зменшуватися, тож громади, які будуть ухвалювати рішення долучатися до Православної церкви України, будуть збільшувати ПЦУ.
Владико, за результатами Собору 27 травня 2022 року у Феофанії УПЦ проголосила, що більше не є МП, вичистила зі статуту всі згадки про РПЦ і оголосила себе «незалежною» церквою. Проте такого статусу в канонічному праві немає. Відсилання до грамоти патріарха Алексія 1990 року – чиста маніпуляція, оскільки там йдеться про широкі права конкретно в церковно-адміністративному управлінні. І коли питаєш в УПЦ МП, чому митрополит Онуфрій не розіслав мирних грамот — а це обов'язкові дії, якщо церква змінює свій статус — керівникам інших помісних церков, говорять: «Ми зробимо це після війни». Чекають, чим завершиться. Як – з канонічної точки зору – можна врегулювати їхній статус? Вони мають попросити допомогу Константинополя, з яким в них розірвано канонічне спілкування? Звернутися до Москви з якимось проханням? Як це в принципі має бути? Бо зараз вони inthemiddleofnowhere.
На мій погляд, у Феофанії було певне зібрання, яке побажало нібито ззовні показати, що вони розірвали стосунки з Російською православною церквою, але насправді цього не відбулося. Вони тільки замаскувалися на певний період, бажаючи законсервувати ситуацію, яка була до 24 лютого. Ззовні було ніби вичищено зі статуту вказівки на явний зв'язок з Російською православною церквою, але в першому пункті, як ви сказали, було залишено згадку на грамоту патріарха Алексія, яка була вручена ще колишньому митрополиту Київському Філарету, почесному патріарху Філарету. Ця грамота чітко показує, що так звана УПЦ є невіддільною складовою Російської православної церкви. Але до цього часу офіційно з їхнього боку не було опубліковано цей статут.
Виглядає дуже дивно: якщо найвищий керівний орган ухвалив відповідне рішення, яке повинно виконуватись на місцях священнослужителями, але статут не опублікований, як можна жити згідно з документом, якого немає? Його опублікували державні органи на запит нашого мирянина, який звернувся до Державної служби для того, щоб вона це зробила. Тобто в них немає бажання розривати зв'язки з Російською православною церквою. Вони побажали тільки показати для суспільства, що розривають стосунки, але насправді за цією ширмою зберігається безпосередній зв'язок з Російською православною церквою.
Щодо унормування цього статусу, слід зауважити, що в Україні вже є визнана українська автокефальна Православна церква, яка була створена на Об'єднавчому соборі чотири роки тому, 15 грудня 2018 року, який відбувся в стінах нашої древньої Святої Софії Київської. Тому це питання ми повинні зараз унормовувати всередині. Усі вони, як ви знаєте, отримали запрошення від Вселенського Патріарха взяти участь в Об'єднавчому соборі. Але відмовились і з того часу автоматично втратили свій канонічний статус. Немає зараз митрополита Київського, є митрополит Онуфрій у Києві. Канонічно він не є предстоятелем Української православної церкви, бо в Україні є вже визнана Православна церква України, яка має свого очільника, він внесений у диптихи і поминається предстоятелями інших помісних православних церков. Тобто їм зараз потрібно спілкуватися з нами, бо без нашої участі вони не зможуть вирішити своє майбутнє. Навіть говорити про мирні грамоти недоречно, тому митрополит Онуфрій і не розсилав їх. Якщо він навіть зробить це — піде шляхом почесного патріарха Філарета. 30 років боролися проти нього, а зараз обирають той шлях, який ним уже пройдено протягом останніх трьох десятиліть. Виглядає трішки дивно.
Як ми бачимо, митрополит Онуфрій не обирає цього шляху, а надалі опирається в основному на проросійський, я сказав би, електорат у своїй структурі, бо розуміє, що без нього, без підтримки проросійських вірян в УПЦ, він не має свого майбутнього. І, звичайно, що в нього є, як ми бачимо, певний страх перед Москвою. Він реально бачить, що відбулося з митрополитом Філаретом, і, напевно, це для нього стає певною перепоною в ухваленні якогось відповідного рішення. Тому зараз залишається тільки вести діалог щодо приєднання до Православної церкви України.
Згадана грамота патріарха Алексія II, видана у 1990 році Філарету, тодішньому очільнику Київської кафедри, є іменною. Видана на його ім'я, і Філарет вважає, що коли його не стане, ця грамота автоматично втратить чинність. Це документ канонічного права, а не юридичного, тому трактувати можна по-різному. Мені видається, що це все ж таки перебільшення і грамота видавалася церкві в його особі. Що ви думаєте з цього приводу?
Я вважаю, що грамоту було надано церкві. Оскільки в той час посаду митрополита Київського обіймав митрополит Філарет, в цій грамоті було прописано його ім'я. Але ми знаємо, що ця грамота протягом останніх десятиліть трансформувалася, змінювалася, зараз гуляє здебільшого неточна копія, бо Московський патріархат свого часу викреслив ім'я митрополита Філарета із цієї грамоти. Але в справжній грамоті, яка була вручена тоді патріархом Алексієм митрополиту Філарету у Святій Софії, є ім'я митрополита Філарета.
У Томосі про автокефалію Православної церкви України також вписано і моє ім'я – як обраного митрополита Київського. Звичайно, що цей процес запущено не на десятиліття, а на століття, усі ми тут тимчасові, а Томос є історичним документом для Православної церкви України. Моє ім'я записане у зв'язку з тим, що я отримував його і був на той час обраним чинним митрополитом Київським, предстоятелем Православної церкви України. Тому, звичайно, та грамота є дійсною і буде дійсною, навіть якщо не буде певних постатей.
«У структурі Московського патріархату немає жодної реакції на явні злочини проти українського суспільства»
Ви зазначили, що митрополит Онуфрій має страх перед Москвою. На чому він ґрунтується? Багато людей, особливо не дотичних до церкви, спостерігають зараз за процесами, які відбуваються в структурах УПЦ МП — де є колаборанти, власники російських паспортів, відверті збоченці, даруйте — і їм не зрозуміло, чому збирається Синод і нікого не засуджує. Взагалі не помічають цих речей. Не позбавляють сану навіть тих єпископів, які втекли в Росію. Відреагуй вони відповідним чином — їх самих це убезпечило б. Мені це нагадує поведінку Віктора Януковича за часів Майдану. Але цікавить ваша думка. Чому митрополит Онуфрій так боїться впливу Москви і не ухвалює рішень, які для них самих були б порятунком?
Слід зауважити, що митрополит Онуфрій є вихованцем російської школи. Він завершив там навчання, тривалий час перебував і обіймав певні посади в Троїце-Сергієвій лаврі. Тобто є вихованцем Російської православної церкви радянського періоду. Слід зауважити також, що він уже у віці і змінюватись, напевно, йому дуже складно. Він не розуміє запитів суспільства, бо в радянський час, як ви знаєте, суспільство не впливало на церкву. А зараз церква повинна реагувати на запити суспільства.
У кожній організації, зокрема в релігійній, яка перебуває в земних умовах, є негідники. Але від цієї організації залежить, як вона реагує на вчинки цих негідників. У нас теж були різні випадки протягом останніх чотирьох років, але ми дуже швидко реагуємо на певні речі, які відбуваються в церкві. Якщо це порочить ім'я церкви, відповідно, ми присікаємо будь-які негативні вчинки. Бо це люди, вони спокушаються, диявол діє, зло у світі діє, і гріх діє, тому будь-хто може спокуситися. Але ми повинні вказати, щоб людина зрозуміла і розкаялась у цьому.
Ми бачимо, що в структурі Московського патріархату немає жодної реакції на явно відкриті злочини проти українського суспільства. Є маса прикладів колаборантів, які з перших днів були коригувальниками вогню і погрожували людям. Нещодавно я звершував богослужіння, вдячний молебень у храмі Головного військового госпіталю МВС. Священник, який звершував богослужіння в цьому храмі, прославився з першого дня тим, що був коригувальником вогню в аеропорту «Гостомель». Виникає питання: скільки загинуло людей через нього? І до цього часу він на волі. Навіть лікарі засвідчують, що він їм погрожував: якщо, мовляв, переведете храм, очікуйте ракетної атаки.
І він досі на волі? Можете назвати його ім'я? Думаю, Службі безпеки України буде цікаво.
Я не пригадую його імені і прізвища. Усе є в інтернеті, можна вільно знайти його навіть з кресленнями. Як мені сказали фахівці — це феесбешник, тобто людина, яка працювала (у ФСБ. – С.К.) і мала певні навички. Чому не покарати таких відкритих колаборантів?
Звичайно, що є багато інших речей, які нищать авторитет церкви загалом, але з їхнього боку ми не бачимо жодної реакції, жодного рішення. Навпаки, вони вважають, що їхні священники є національними героями, а не колаборантами. Я не заперечую, що є окремі священнослужителі, які перебувають в окупації, я таких знаю, вони перебувають до цього часу в складі Московського патріархату, але є патріотами. Але є багато тих, на жаль, які відкрито до цього часу працюють проти України. Є ті, хто безпосередньо сидів (у кремлівській залі. – С.К.), коли Путін оголошував анексію українських територій і засудження не мають. Їх просто відправили “на спокій”. Вони втекли в Росію — і жодної реакції. Мене вже неодноразово запитували навіть іноземці, чому так відбувається, чому митрополит Онуфрій, його Синод кожного разу вчиняють дії, які працюють проти них.
Щодня ми бачимо якісь прецеденти, які сколихують українське суспільство, і на них немає жодної реакції. Протягом останніх місяців ми не побачили жодної реакції навіть щодо одіозного митрополита Павла. Усі очікували, що буде якесь відповідне рішення, але ми бачимо протилежне. Навпаки, йде захист таких людей, які відкрито працювали і працюють проти України. Тому ситуація виглядає, м'яко кажучи, дивно з їхнього боку.
Господь веде Українську церкву до повної єдності. Але ми не заперечуємо, щоб в Україні була певна невеличка структура для тих, хто бажає відвідувати храми Російської православної церкви. Ніхто не заперечує, ми є демократичною країною. Мене часто запитують: «А можна зробити так, щоб усі православні українці об'єдналися в єдиній церкві?» Я кажу, що це неможливо, бо ми живемо в демократичній країні, в нас демократичне суспільство, і знайдуться ті, які не бажають. Усіх об'єднати можуть тільки в Російській Федерації, бо там немає демократії. У нас демократія, тому ми хочемо, щоб кожен мав право на віросповідання, мав свої права тощо.
Буквально за декілька днів до Нового року було ухвалено рішення Конституційного Суду щодо необхідності організаціям, які мають керівний центр на території держави-агресора, власне Російської Федерації, маркувати відповідним чином це у своїй назві. Роз'яснення КС стосується закону від 2018 року, який зобов'язав УПЦ МП маркувати у своїй назві приналежність до РПЦ. Натомість УПЦ МП кричить, що це її не стосується, тим паче, що й канонічне спілкування з РПЦ вони ніби розірвали, хоча ми знаємо, що ні. Протягом чотирьох місяців державні органи мають провести перевірку. І якщо встановлять, що нинішня УПЦ МП має зв'язок з РПЦ, вона буде вимушена якось перейменуватися.
Ми говорили зі самого початку, що потрібно виконувати закони. Але як ми знаємо, коли він був прийнятий, 49 проросійських депутатів на чолі з Новинським зробили до Конституційного Суду подання, щоб визнати цей закон неконституційним. Міністерство культури (Департамент у справах релігій) вже чітко визначив організації, які повинні внести ці зміни, і видав відповідний наказ, але славнозвісний ОАСК, який прийняв дуже багато цікавих рішень протягом свого буття, заблокував його.
Тобто закон діяв і діє зараз, з боку Конституційного Суду остаточно поставлено крапку в цьому питанні. Суд підтвердив, що закон не порушує Конституцію України. Але поки що є стопор з боку рішення ОАСК. Сам ОАСК розпущений, до кінця незрозуміло, куди будуть передані ці справи. Я думаю, що вони будуть передані до іншого, новоствореного вже суду, він розблокує наказ Міністерства культури, і кожна громада змушена буде протягом певного часу провести збори і ухвалити рішення щодо перейменування. Бо багато людей зараз введено в оману: їм говорять, що вони у складі Української православної церкви, а насправді вони у складі Російської православної церкви в Україні.
Коли постане питання перед громадою ухвалити рішення, проголосувати: ви залишаєтесь у складі Російської православної церкви, тобто приймаєте назву "Російська православна церква в Україні", чи хочете бути в Православній церкві України – думаю, абсолютна більшість громад ухвалить рішення перебувати в справжній, визнаній, автокефальній Православній церкві України. Це питання часу. Шкода, що Конституційний Суд розглядав це питання чотири роки, але, думаю, далі державою все буде поступово унормовано і приведено до логічного завершення.
«Думаю, більшість громад не бажатимуть отримати назву Російської православної церкви, особливо в час війни, відповідно ухвалять рішення долучитися до ПЦУ»
Що ви думаєте стосовно законопроєктів про заборону УПЦ МП, які зараз є у Верховній Раді? Релігієзнавці, експерти і просто люди, які на цьому знаються, критично налаштовані. Нещодавно в інтерв'ю LB.ua Віктор Єленський, новий очільник Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті, сказав, що в Україні ніколи не забороняли релігійні організації, навіть Біле братство. Така заборона може викликати протилежний ефект і створити образ «страждальців за віру». Що ви про це думаєте? Чи варто вести дискусію про можливу заборону УПЦ МП, враховуючи, що ми секулярна держава і Конституцію під час війни не міняють?
Зараз у Верховній Раді розглядають декілька законопроєктів. Жоден з них не пройде голосування. Тому, як ми знаємо, РНБО доручило Кабінету Міністрів, і зараз деякі депутати працюють над тим, щоб звести всі ці законопроєкти в єдиний і ухвалити відповідне рішення.
Звичайно, що церква не є юридичною особою, як ми знаємо, і заборонити діяльність одномоментно неможливо — кожна релігійна громада має свій окремий юридичний статус. Усе випливає з попереднього питання про виконання закону про перейменування. Якщо ви хочете лишатися в складі Російської православної церкви, ви повинні змінити свою назву. Якщо громада ухвалить таке рішення, відповідно вона втілює його в життя. Але я думаю, більшість громад не будуть бажати отримати назву Російської православної церкви, особливо в час війни, відповідно ухвалять рішення долучитися до єдиної Православної церкви України.
Зараз депутатам треба мудро до цього підійти, розробити такий закон, який реально працював би, не порушував прав і свобод громадян. Бо це питання не стосується віросповідання. Ніхто нікого не гонить. Держава працює на безпеку, особливо в цей непростий час. Національна безпека є пріоритетом у час війни. Якщо реально є загроза, а ми бачимо, що є реальна загроза, бо обшуки показали, що навіть після декількох місяців є ще багато речей, які засвідчують, що вони працювали і працюють до цього часу на агресора, постає запитання: а що ж було до того?
Багато доказів було знищено, я переконаний. А те, що знаходять зараз, свідчить про те, що вони далі є невіддільною частиною Російської православної церкви і протягом останніх десятиліть проповідували відкрито цю згубну ідеологію «руського міра», яка призвела до цієї страшної війни, тому відповідальність, звичайно, лежить на них.
Тому в законопроєкті, який розробляється, потрібно все правильно прописати, розписати і довести, що ми є демократичною країною, не забороняємо сповідувати віру, але дбаємо про свою національну безпеку.
Ви знаєте, хто саме розробляє цей законопроєкт? Хто курує робочу групу?
Поки що не знаю. Є тільки інформація про те, що, напевне, вже після свят буде сформована група. Виглядає так, що це питання буде курувати, напевно, Держслужба у справах релігій.
Ви зазначили, що зараз мова може йти лише про доєднання до ПЦУ, а не про об’єднання, оскільки в Україні вже є єдина помісна Православна церква. Як це має бути технічно? Маленькі парафії просто доєднуються до ПЦУ приватно вже зараз – і все, питання розв'язано. Як бути з представниками верховного кліру, які часто займають проросійські позиції?
Чи може, до прикладу, президент Зеленський ініціювати вашу зустріч з митрополитом Онуфрієм, щоб ви якось налагодили контакт і обговорили їхнє доєднання? З огляду ще й на те, що вони цього діалогу не дуже й хочуть. Чи, можливо, на вас виходили — в обхід Онуфрія — представники верховного кліру УПЦ МП з якимись пропозиціями, ініціативами?
Слід зауважити, що об'єднавчий процес розпочався із Собору, який відбувся 15 грудня 2018 року. Після цього громади з низів почали долучатися до об'єднаної Православної церкви України, і це вже є початком об'єднавчого процесу.
Звичайно, що верхівка протистоїть, протидіє і протидіяла досить інтенсивно останні чотири роки. Вони практично не визнають цих переходів. Хоча, можливо, деякі визнають, коли громада разом зі священником 100% прийняла рішення і доєдналася, тоді вже заперечувати немає аргументів. Тому процес триває — майже кожного дня по Україні в тій чи іншій єпархії громади збираються на збори і ухвалюють відповідне рішення. Тому говорити про якийсь ще один Об'єднавчий собор немає сенсу. Собор відбувся, Томос видано, існує Православна церква України, і її канонічною територією є Українська держава.
Ми просто терпимо присутність Московського патріархату, якщо так сказати, бо вони не мають канонічного права перебувати на нашій канонічній території. Тобто відбувається певна канонічна аномалія. Але ви знаєте, ми неодноразово зверталися — і Архієрейський собор, і наші синоди, і я неодноразово наголошував — що закликаємо до діалогу (УПЦ МП. – С.К.) без жодних передумов. Бо говорити про спілкування, про діалог і ставити передумови, тобто перешкоди, то ми ніколи не розпочнемо такого діалогу.
Ми закликали, і вони на цьому зібранні у Феофанії дали відповідь, поставили нам практично ультиматум, подібно до того, як Путін ставить зараз Україні, що ми повинні капітулювати, повинні здатися. Так само вони роблять щодо нас зараз. Вони пропонують нам умови, на які ми ніколи не погодимось, бо вони нас не визнають священнослужителями, не визнають, що ми є канонічною автокефальною православною церквою.
Ми були готові сісти за стіл переговорів без жодних передумов. Але час змінюється, тому в нас уже теж є певні умови.
Ми бачимо, що держава накладає санкції на вищу ієрархію Московського патріархату в Україні, і це вже викликає запитання в багатьох наших ієрархів: «Нам теж треба аналізувати, вивчати питання, якщо до нас звертатимуться відкриті колаборанти?» Припустімо, до нас звернеться ієрарх, який перебуває під санкціями, треба це питання вивчити, бо суспільство налаштовано зараз досить негативно. Якщо ми приймемо такого ієрарха, це позначиться і на авторитеті нашої церкви. Тому ми готові, відкриті до спілкування, бо для того, щоб ухвалювати якісь рішення, потрібно сісти й обговорювати, яким чином це втілити в життя.
Ми відкриті і готові без жодних передумов перегорнути сторінку, бо в складі Московського патріархату в Україні є багато священнослужителів і архієреїв, які є патріотами, я цього не заперечую. Але вони мають страх перед Москвою, що Москва їх покарає. Поступово ситуація змінюється, бо держава почала сприяти цьому. До цього часу вони боялися, бо сприяння не було.
Я чув багато пропозицій і закликів, мав багато зустрічей. Усі бажали б як? Мені говорили ієрархи Московського патріархату: «Ми готові доєднатися, але якщо це буде відбуватися безболісно, якщо ми тільки поміняємо табличку на єпархіальному управлінні і не буде гонінь, не буде протистоянь». Ми бачили це на прикладі митрополита Симеона, який доєднався до Православної церкви України — до цього часу точаться суди, які дійшли вже до Верховного Суду України: Московський патріархат хоче забрати в нього кафедральний собор у Вінниці і єпархіальне управління. Цього не відбудеться, звичайно, але всі розуміють: якщо вони ухвалять рішення, за нього потрібно буде боротися.
А в них, на жаль, не вистачає, я бачу, сил і терпіння для ухвалення відповідного рішення. І коли держава забезпечить і гарантуватиме їм безпеку в разі ухвалення такого рішення, ми побачимо, що в майбутньому будуть долучатися не тільки парафії, не тільки священники, але й архієреї з цілими єпархіями. Це процес незворотний, до цього йде, і воно насправді буде так.
То чи зверталися до вас приватно — оминаючи митрополита Онуфрія і, головне, Антонія Паканича — верховні ієрархи УПЦ МП з якимись питаннями/проханнями/пропозиціями обговорити можливий перехід своїх єпархій?
Я вже сказав, що було спілкування, але вони бажають певних гарантій, що їх не будуть чіпати. Що не буде ситуації, схожої на ту, яку ми бачили з митрополитом Вінницьким Симеоном. Якщо вони збережуть свою єпархію повністю, вони готові. Є ще деякі священники, більшість з яких хотіла б, щоб 100% священників підтримали рішення про перехід. Але я кажу, що 100% підтримки ніколи не буде, якщо забажає архієрей, знайдеться частина священників, які не підтримають. Вони говорять: «Нам потрібно ще попрацювати, ми хочемо, щоб хоча б 90% священників підтримали архієрея, і ми готові ухвалити відповідне рішення».
Ми цього не афішуємо, бо зрозуміло: якщо дізнається, то будуть накладати на них санкції і покарання. Тому ми спілкуємось, ведемо діалог, і я думаю, з часом він виллється в публічний простір, коли з їхнього боку будуть ухвалені відповідні рішення.
Як уникнути ситуації, коли до вас хоче доєднатися єпархія УЦ МП у тій області, де у вас є своя хороша єпархія, і бажає зберегти цю єпархію за собою?
А як ми уникли цієї ситуації, коли об'єдналися в єдину помісну Православну церкву? У нас теж були однакові титули — і в Київському патріархаті, і Українській автокефальній православній церкві. Це питання буде вирішуватися поступово, але якщо архієрей Московського патріархату ухвалює відповідне рішення, він залишається з титулом, з єпархією, священниками. Я гарантую, що нікого ніхто не буде принижувати. Навпаки, вони будуть певними героями, які ухвалили в такий відповідний час складне рішення, підтримали єдність українського православ'я. Тому не повинно бути страху, що священники втратять щось, бо їх лякають позбавленням звань, нагород тощо, це не відповідає дійсності.
Ті священники, які долучилися, є в пошані, вони отримали відповідні нагороди. Ми приймаємо, ми відкриті, з любов'ю готові обійняти тих, хто хоче бути разом з нами. Ми повинні забути те, що було в минулому. Так, були різні моменти, були суперечності, боротьба, але заради нашого спільного майбутнього, заради нашої єдності ми повинні забути те, що було в минулому.
Якщо до нас долучаються, ми відкриті, готові допомагати, сприяти і робити все, навіть краще, ніж було в минулому.
«ПЦУ претендує на перебування в Києво-Печерській лаврі»
З початку 2023 року Українська православна церква Московського патріархату позбавлена права служіння у двох головних храмах Верхньої лаври — Успенському і Трапезному. Закінчився термін оренди, який держава не продовжує.
У суспільстві були очікування, що тільки-но звідти попросять УПЦ МП, туди відразу зайде ПЦУ (розмова відбувалася до того, як стало відомо, що митрополит Епіфаній служитиме різдвяну літургію в Успенському соборі Лаври. – С.К.). Чи можливий сценарій, що за якийсь час ці собори повноцінно будуть передані в користування ПЦУ? Чи ПЦУ зверталася з цим? Тому що ми знаємо, що нещодавно було зареєстровано чоловічий монастир ПЦУ, який зараз формально розташований у Феодосіївському храмі, буквально через дорогу від Лаври.
Так, Православна церква України претендує на перебування в Києво-Печерській лаврі. Ми неодноразово про це заявляли, зверталися до уряду ще в червні з проханням надати один з храмів. Тоді мова не йшла про Успенський собор чи про Трапезну церкву. Ми говорили про один з інших храмів — це і Троїцька надбрамна, Всіхсвятська церкви. Ми просили, що хочемо бути присутніми, хочемо молитися українською мовою, в Лаврі повинна линути молитва українською мовою в непростий час випробувань цією страшною війною. Але всі говорили про те, що потрібно почекати, доки завершиться договір користування Московським патріархатом на два храми, головні храми Верхньої лаври.
Як ми бачимо, договір закінчився 1 січня. Вони покинули територію Верхньої лаври, і, звичайно, ми претендуємо також молитися в храмах Верхньої лаври. Чому ми не маємо такого права? Ми цього прагнемо, просимо і будемо просити державу, щоб Православна церква України також була присутня у Верхній частині Києво-Печерської лаври, мала право користуватися одним з храмів чи двома храмами, це вже буде вирішено державою — чи це Успенський собор, чи Трапезний храм Верхньої лаври.
Це рішення може ухвалити Кабінет Міністрів, правильно?
Так, ми зверталися і будемо надалі звертатися. Будуть проведені відповідні перевірки, створена комісія, тому будемо чекати. Ми маємо терпіння, чекаємо вже не одне десятиліття, бо зараз ми вже зробили певні юридичні кроки. Ми зареєстрували юридичну особу «Свято-Успенська Києво-Печерська лавра — чоловічий монастир» за адресою, яка у Феодосіївському монастирі, бо по-іншому не можна. Ми хотіли б зареєструвати за адресою Верхньої лаври, але з юридичного погляду це неможливо було зробити, тому тимчасова адреса — це адреса Феодосіївського монастиря.
Через це Державна служба пів року не давала відповіді... Ну як, давала відповіді, але постійно треба було доопрацювати документи – тобто спеціально не ухвалювалося відповідне рішення. Але рішення було ухвалене ще попередньою очільницею цієї Державної служби — зареєстровано юридичну особу, і, відповідно, в нас є бажання, щоб монастир уже в складі Православної церкви України розвивався з тих ченців, які зараз перебувають у складі монастиря Московського патріархату.
Самі ченці Московського патріархату хочуть доєднатися до ПЦУ, щоб просто залишитися в Лаврі, чи як?
Багато з них зараз визначаються. Ми знаємо, що є велика кількість ченців, які мають проукраїнські погляди і які, якщо буде нам надано вже в користування храм у верхній частині лаври, готові долучитися і творити вже наш монастир у складі Православної церкви України.
А що з Нижньою лаврою? Наскільки я пам'ятаю, вона за часів уряду Микола Азарова була передана в безоплатне і безстрокове користування. Чекати, поки в них мине термін оренди, вже не вийде.
Це процес, який відбувається поступово. Ми зараз говоримо про один з храмів Верхньої лаври. Зі самого початку я говорив, що ми не бажаємо протистоянь, не хочемо ворожнечі, кровопролиття. Ми хочемо зробити все правильно, мудро і мирно. Зараз цей шлях ми торуємо дипломатично, поступово, правильно. Ми зареєстрували нашу юридичну особу; знайдуться ченці, які доєднаються до нашого монастиря. Тобто ті, хто перебував і подвизався в Печерському монастирі, надалі будуть подвизатися, але вже в монастирі в складі Православної церкви України; і цей процес незворотний. Я переконаний, що з часом більшість братії доєднається до цього процесу, і питання Нижньої лаври також буде вирішене безпосередньо братією цього монастиря.
Це нагадує ситуацію з Есфігменським монастирем на Афоні, який ділять між собою вже багато років не дуже дружньо налаштовані одне до одного релігійні громади.
Багато є прецедентів в історії церкви, де можуть співіснувати на початках різні організації чи співіснувати люди різних релігійних поглядів. Таке відбувається зараз і щодо Києво-Печерської лаври, де існуватимуть паралельно два монастирі — один у складі Православної церкви України, інший — Московського патріархату. Це явище тимчасове. Поступово залишиться тільки один монастир.
Коли ваш чоловічий монастир не реєстрували пів року, вам закидали, що Лавра — велика “махіна”, яку треба обслуговувати. А на весь Київ — Олена Богдан про це казала — “є максимум 50 монахів ПЦУ”. Мовляв, це не питання відмови ПЦУ, просто ці 50 монахів не потягнуть Лавру чисто фізично. Що ви на це скажете?
Ми говоримо про те, що бажаємо, аби цей монастир надалі розвивався з ченців, які зараз там подвизаються. Не насаджувати інших, але щоб розвивали ті, хто є безпосередніми ченцями цього монастиря, які ухвалять рішення про зміну юрисдикції. Такі вже є, і поступово з них буде розростатися монастир Православної церкви України. Найкраще, щоб ті ченці, хто вже тривалий час там перебувають, мають духовний досвід, ухвалили відповідне рішення долучитися до нашої Православної церкви України і залишалися надалі на території Києво-Печерської лаври звершувати богослужіння.
Процес переходу монастирів, монастирської братії складніший, ніж процес переходу парафій. Хіба можуть монахи по одному переходити? Не колективно?
Ми не говоримо про перехід юридичної особи. Складно перейти чому, бо монастир засновується Синодом відповідної церкви. А ми говоримо про те, що в складі Православної церкви є зареєстрований монастир, юридична особа, а братія просто долучається. Це абсолютно нормальне явище.
Просто долучаються з доброї волі?
Так, долучаються. Ухвалюють рішення, пишуть прохання, ми приймаємо їх до складу вже нашого новоутвореного монастиря. Вони надалі залишаються в лаврі і звершують свій послух.
Є хоч один приклад, коли таке вже відбулося? Хтось із Нижньої лаври, із московських монахів?
Поки що офіційно немає. Вони є, але ми не маємо їх виявляти, бо вони будуть покарані і їх викинуть.
Ви ж розумієте, поки настоятелем Лаври є Павло (Лебідь), він триматиме братію в лабетах.
До певного часу.
То скільки монахів ПЦУ готові стати насельниками чоловічого монастиря ПЦУ саме в Лаврі?
Ми поки що не вели опитування, але якщо буде в цьому потреба, ми знайдемо відповідну кількість монахів. Я кажу про те, що є вже відповідна кількість тих, які бажають долучитися, і саме на основі тих, хто долучиться, ми будемо розвивати монастир Православної церкви України на території Києво-Печерської лаври.
Коли це приблизно буде?
Поки що ми не маємо приміщень. Де їх зараз фізично розмістити? Охочі є, але нам потрібно мати договір оренди на користування не тільки храмами, але й відповідними спорудами, бо де вони будуть проживати, харчуватися? Є певні побутові умови, без них монастир існувати не може. Тому це питання майбутнього.
То коли це буде?
Залежить від уряду. Коли уряд ухвалить відповідне рішення, тоді будемо говорити конкретно про розбудову, про кількість монахів, які долучаться, як будемо розвивати чернече життя в цьому монастирі.
Згідно з реєстраційними документами, очільником цього монастиря є ви.
Православна церква України, так. Засновником є Православна церква України, і очільником – предстоятель. А далі буде обрано намісника, керівника, безпосереднього керівника, який буде турбуватися життям цього монастиря.
Кандидатури вже є?
Кандидатури будуть, коли ми отримаємо певні приміщення. Зараз говорити ще зарано. Було б добре, якби братія, яка долучиться, сама обрала собі — як це є доброю традицією в монастирях — ігумена, тобто намісника цієї обителі.
«Немає сенсу говорити, що Святогірськ – це лавра. Це один з монастирів Московського патріархату в Україні»
Не можу не спитати про інші лаври. Наприклад, Почаївську, де договір оренди до 2052 року. Святогірську на Донеччині, яка зараз перебуває фактично в сірій зоні. Як бути з ними?
Для нас актуальними є дві лаври: Києво-Печерська і Почаївська.
Чому тільки дві?
Святогірській присвоєний статус лаври коли?
Нещодавно. У 2004 році.
На догоду колишньому президенту Януковичу.
Зараз немає сенсу говорити, що це лавра. Це один з монастирів Московського патріархату в Україні. Так, йому присвоєно статус лаври, але зараз ми говоримо про дві основні історичні лаври — Києво-Печерську і Почаївську.
Ми обговорили питання майбутнього Києво-Печерської лаври. Я переконаний, що Господь веде до того, що це питання буде вирішено добровільно, спокійно. Тобто цей монастир з часом у повному складі, можливо, не в повному складі, але більшістю приєднається до Православної церкви України. Потім постане питання і Почаївської лаври. Це теж незворотний процес. Зараз важко передбачити.
Але якщо ми згадаємо попередні розмови з вами три роки тому, ви завжди ставили питання, що буде з лаврами? І я говорив: “Терпіння, терпіння, терпіння”. І зараз ми вже бачимо, що впритул підходимо до розв'язання цього питання.
Я віддаю все на волю Божу. Зі самого початку казав: якщо буде воля Божа, все складеться якнайкраще. Тобто Господь, як ми бачимо, веде українську церкву до єдності, і Господь приведе до того, що всі, хто себе ідентифікує українцями, хоче жити в Україні, служити Богові й інтересам українського народу, неодмінно з часом доєднаються. Господь створить відповідні умови, які зараз, можливо, навіть важко передбачити і зрозуміти, але ми бачимо, що протягом останніх місяців усе настільки динамічно і швидко відбувалося, що ніхто навіть не міг би це спрогнозувати минулого року.
Я переконаний, що лаври в майбутньому будуть належати єдиній Православній церкві України. Головне, щоб цей процес відбувався мирно, добровільно і спокійно. Тоді буде Боже благословення і серед нас пануватиме любов. Але потрібно проявляти терпіння. Не все одразу, бо до мене приходять дуже багато людей, які кажуть: «Щось потрібно робити, активно діяти». А я кажу: «Ми діємо, молимось і просимо в Бога допомоги, Господь нам допоможе, і це питання буде вирішено».
«Багато священників на Різдво поїхали до Європи, щоб звершити богослужіння для наших біженців»
Ця частина нашої розмови стосуватиметься внутрішніх справ у ПЦУ. Зокрема, організації служіння за кордоном. Згідно з Томосом, Православна церква України не може мати свої парафії поза межами України. Але дуже багато біженців — понад 5 мільйонів — розсіяні по всьому світу, і не скрізь є доступ до храмів Константинопольського патріархату. Як розв’язується це питання?
Улітку ми записували інтерв'ю з екзархом Константинопольського патріархату в Україні Михайлом Команським (він служить в Андріївській церкві), і, за його словами, ініціатива щодо цього питання “має виходити з Михайлівського”. Тобто від вас.
Протягом цього часу було зроблено вже дуже багато. Звичайно, що ми не маємо права, згідно з Томосом, відкривати парафії поза межами України, але ми віднайшли рішення. Зі згоди Вселенського патріарха ми створили капеланську місію, і багато священників на Різдво поїхали до Європи для того, щоб звершити богослужіння для наших біженців. Це все відбувається зі згоди єпархіальних архієреїв Константинопольського патріархату на місці. Тобто ми домовляємося, нам надають храми, де ми звершуємо богослужіння, і протягом цього часу ми задовольнили практично всі запити, які надходили до нас від українців, які зараз тимчасово перебувають за кордоном. Звичайно, що все вирішити ми не можемо, але робимо все від нас залежне, і протягом цього часу вже було розв’язано дуже багато нагальних питань.
Питання, яке мене дуже просили поставити віряни ПЦУ, які опинилися за кордоном і не завжди мають доступ до наших священників або до священників Константинопольського патріархату — про можливість причастя в католицьких храмах, якщо настоятель католицького храму її пропонує. Ми знаємо, що, згідно з правилами католицької церкви, в екстрених випадках, наприклад, коли людина при смерті чи в країні війна і немає поруч її священника, католицький має право причастити, звісно, за згоди людини. У наших вірних є сумніви, чи справді так можна. Роз'ясніть, будь ласка, щоб була однозначна позиція.
У нас немає співпричастя між православною і католицькою церквою. Я кажу не тільки про Українську православну церкву, а загалом. Ми не маємо співпричастя. Тобто ми не причащаємось у католиків, католики не причащаються в нас. Ми не можемо змінити традицію, яка існувала до цього часу. Це не залежить суто від мене чи від Української православної церкви, це загалом залежить від рішення всієї повноти православної церкви.
У православній традиції немає такого, щоб православні причащалися в католиків. Ми маємо право використовувати храми, які надаються нам як споруди, і це дуже часто відбувається в Європі. Наші громади орендують католицькі храми і в них звершують богослужіння, але співпричастя немає.
Так-так, це все зрозуміло. Але йдеться про екстрені випадки.
Якщо є екстрені випадки, то і світська людина може перед смертю іншого охрестити. Можливо, в їхніх правилах, канонах є таке попущення.
Наступне питання від мого колеги Олега Базара: чому в церковному календарі ПЦУ багато типово російських святих — Олександр Невський, Василь Блаженний, Ксенія Петербурзька, наприклад? Як з цим бути? Чи потрібно їх “люструвати” через те, що вони російські святі?
Якщо ви заглянете в наш календар, який друкується як офіційне видання Православної церкви України, то практично таких святих, які є суто російськими, там немає. Хоча важко ділити. Кожна помісна православна церква має своїх святих, і ми, як українська церква, маємо своїх українських святих, яких ми особливо шануємо. Щодо деяких шанованих святих, яких ви назвали: Олександр Невський, Ксенія Петербурзька… Спочатку ми не внесли їх у календар, але отримали багато запитів від наших вірних, коли ж їм святкувати день ангела, адже вони мають своїм небесним покровителем того чи іншого російського святого. І змушені були залишити таких відомих шанованих святих, хоча знаємо, яку роль в історії вони інколи відігравали.
Олександр Невський – так. Ксенії Петербурзької це не стосується, вона була блаженна, Христа ради юродива.
Так. Він навіть внесений у нас як Олександр, але не Невський, а Новгородський. І тому, знаючи історію, ми залишили це як тимчасове явище у зв'язку із запитом наших вірних.
Ми переглянули весь календар, він був затверджений нашою календарною комісією, синодом, архієрейським собором, тому в нашому календарі дуже мало таких святих, які викликають запитання. Але окремих ми залишили у зв'язку, повторю, із запитами.
Візьмемо мій приклад. Мене хрестили на честь Ксенії Петербурзької в 1990 році. Святкувати 6 лютого. Так, є Ксенія Міласська, приміром. Але як я зміню те, що відбулося під час хрещення понад 30 років тому?
Ми не говоримо про перехрещення. Ми можемо говорити про зміну того чи іншого святого. Якщо візьмемо Ксенію, є інші Ксенії, на честь яких можна змінити дату святкування. Ви звертаєтесь у своїх молитвах до певної святої чи святого з проханням про захист, допомогу тощо. І це змінюється, бо часто буває навіть у випадку зі священниками — приходять студенти, які навчаються в академії, але мають імена, яких немає у святцях, наприклад, Руслан. Вони змінюють це ім'я на Роман чи подібне і святкують день небесного покровителя, обравши того чи іншого святого. Відбувається зміна, в цьому немає жодних проблем.
Але якщо у вас є духовна потреба молитися до святої преподобної Ксенії Петербурзької, ніхто цього не забороняє, на небесах усі святі. Якщо є така потреба, то ми не заперечуємо. Так склалося історично, що ми намагаємось вичистити все російське, але це не стосується святих. Так склалося в історії, що був певний період часу, коли ми були єдині, перебували в цій духовній окупації, і потрібен час для того, щоб поступово відійти від цієї російської традиції, але це неможливо зробити відразу, бо люди звикають. Потрібно, щоб змінилося покоління, і думаю, в майбутньому все буде гаразд.
Тобто якщо хочеш перейти від Ксенії Петербурзької до іншої святої Ксенії, просто просиш благословення свого священника, і все?
Так.
Мене важко запідозрити в любові до москалів і РПЦ, але тут треба перетравити. Усе ж 30 років так просто не перекреслиш. Плюс Ксенія – дуже потужна і добра свята, я її щиро люблю. Вона історичний персонаж і точно нічого поганого не робила. Ну, народилася і жила в Пітері – буває. Не впевнена, що святих можна і варто люструвати. Якщо не йдеться про якихось незрозумілих московських «новомучеників», ясно.
Я ж кажу: питання зміни поколінь.
«Не буде єдиної Російської православної церкви, будуть шматки цієї церкви»
Поговорімо про майбутнє Російської православної церкви глобально. РПЦ стала базою ідеології «руського міра». На нещодавньому історичному виступі в Абу-Дабі Вселенський патріарх Варфоломій не прямо, але фактично назвав «руській мір» єрессю. Російська православна церква і верховний клір сьогодні, на жаль, дуже далекі від власне церкви, від релігії – стали частиною російської фашистської держави.
Експерти говорять про те, що після перемоги України у війни Росія розділиться на декілька частин. І мені видається, що та сама доля чекає на РПЦ. Вона – скажімо мʼяко – сильно трансформується. Ми бачимо, що відбувається в Україні, в Латвії ЛПЦ вийшла з-під порядкування РПЦ, і, за моєю інформацією, влада Литви веде переговори з Константинополем про надання їй Томосу. Це нагадує розвал Союзу, який почався з «параду незалежностей» у республіках.
Важко зараз передбачити. Ми можемо тільки пофілософствувати, але поступово бачимо, що окреслюється певне майбутнє Російської православної церкви. Не те, якого вони прагнули... А прагнули вони першості в православному світі і до цього часу робили все задля того. Вони нависвячували велику кількість єпископату, думали, що участь у Всеправославному соборі на Криті у 2016 році буде брати весь єпископат. Але було визначено, що участь братиме лише конкретна кількість від тієї чи іншої церкви. Тоді вони вирішили не їхати, а також спокусили декілька інших помісних православних церков не брати участь у цьому Соборі, важливому для православної церкви загалом. Оце прагнення – бути першими – їх і занапастило.
Згубна ідеологія «руського міра» повинна бути засуджена. І ми звернулися, як ви знаєте, до Вселенського патріарха, виклали свою позицію щодо осудження ідеології «руського міра» і патріарха Кирила, тому що він є одним із співтворців цієї згубної ідеології. Спочатку всі поставилися досить критично до того, що Православна церква України звертається до Вселенського патріарха. А зараз ми бачимо, що до нас поступово прислухаються. Бо і Александрійський патріарх, ви знаєте, засудив цю ідеологію і вторгнення на територію Александрійського патріархату. Зараз Вселенський патріарх підтримав. Думаю, що надалі ми також почуємо певні цікаві речі і певні рішення. До цього долучаться інші помісні церкви, думаю, що Елладська, Кіпрська, бо на Кіпрі обрано нового предстоятеля, який є також прихильником Православної церкви України. Тому надалі, звичайно, після нашої перемоги Російська Федерація розсиплеться на частини, і, відповідно, це також вплине на єдність Російської православної церкви.
Не буде єдиної Російської православної церкви, будуть шматки цієї церкви. Залишиться Російська православна церква, яка не буде мати вирішального впливу загалом на православ'я. Вони цього прагнули тривалий час, але не досягнули і зазнають краху, бо так історично склалося, що першим у Вселенському православ’ї є Константинопольський патріархат. І змінювати те, що склалось історично протягом тисячоліть, зараз недоречно.
Російська церква вважає себе найбільшою церквою в православ’ї і спеціально протягом останніх років керування Кирила Гундяєва помножила кількість єпископату. Загалом зараз у них понад 400 — разом з Україною — єпископів, це більше, ніж у всіх разом узятих інших помісних православних церквах. Тільки щоб показати, що вони є найбільшою церквою і претендують на першість. Але кількість не завжди визначає якість і першість. Історично існує такий порядок у православ’ї, і ніхто не в силі його змінити, хоча таке бажання було, намагання було, були підкупи, вони працювали інтенсивно в інших церквах. Держава виділяла їм шалений ресурс, їхній відділ зовнішніх відносин практично є частиною ФСБ, яка працює через церкву і впливає на різних континентах у різних країнах не тільки на церковне питання, але й на інші важливі питання.
Ми не прагнемо претендувати на щось подібне до Російської православної церкви. Ми хочемо бути серед інших помісних православних церков рівними, хочемо жити в європейській спільноті, будувати гідне демократичне майбутнє, і це в наших руках. Ми довершимо це і неодмінно будемо мати успіх. А вороги, які прагнули нашого знищення, зазнають поразки.
Насамкінець прошу вас привітати читачів LB.ua і всіх українців з Різдвом, підтримати їх у цей складний час.
Христос народився! Дорогі брати і сестри! Щиро вітаю всіх вас із величним святом Різдвом Христовим! Ми це свято святкуємо в складних умовах, в умовах війни. Але це нас надихає на подальшу боротьбу. Тому що ми святкуємо прихід у світ обіцяного Месії, нашого спасителя, який прийшов заради того, щоб звершити спасіння кожного з нас.
Зараз ми проходимо ці випробування. Випробування війною, які ми достойно пройдемо і станемо ще більш духовно сильними. Адже бачимо, що Господь допомагає і сприяє нам, бо, згідно з людськими мірками, нас уже не було б. Але ми сильні, незламні, правда на нашому боці, а, відповідно, і Господь нам у цьому допомагає.
Війна завершиться, завершиться нашою перемогою, адже ми по-особливому в ці дні, різдвяні дні, відчуваємо присутність Божу. Ми відчуваємо цей невидимий дотик Божественної благодаті, який нас надихає далі йти цим шляхом, шляхом Правди. Він складний, тернистий, важкий, але нам під силу його здолати, якщо з нами Бог.
У ці дні ми співаємо «З нами Бог». Якщо з нами Бог, то хто проти нас? Звичайно, ми бачимо страждання, бачимо поневіряння, і дай Боже, щоб у прийдешньому 2023 році всі повернулися до своїх домівок. Щоб настала велика Перемога, щоб цей рік був переможним роком для кожного з нас, щоб ми, завершивши війну перемогою, разом будували наше спільне майбутнє. Тому нехай Господь благословляє кожного з нас, дає сили, терпіння, здоров'я далі боротися і робити все залежне для того, щоб ця перемога насправді настала. Христос народився! Славімо його!
