Спроба створити добровольчий рух, тобто вкотре змавпувати Україну, не вдалася – дорого, повільно, якість «добровольців» така собі. Люди не розуміють, навколо чого треба єднатися, – чи то проти НАТО, котре не нападало на РФ, чи то проти укронацистів і націоналістів, котрих мало хто бачив, чи то навколо начфіна батальйону як хранителя зарплатної відомості.
До речі, 2007 року ми розпочали створювати резерв ЗС України, продираючись крізь нерозуміння, відсталість мислення, ліс стереотипів. 2012-го резервісти вже стрибали з парашутами у своїх військових частинах і робили багато чого ще, хоч і були нечисленним прошарком у ЗС. А 2015-го в ОР-1 вже було більш ніж 100000 резервістів з бойовим досвідом. Росіяни тим часом намагалися проводити збори військовозобов’язаних, куди тягли все живе, зокрема боржників-аліментників (така ось примусова мотивація підвищити рівень військових навичок).
Лише 2021 року в РФ широко був анонсований БАРС – «боевой армейский резерв страны». БАРС вийшов якимось хвореньким, не хижак однозначно – так, гієна. Але і гієні знайшлося місце в бойових порядках. Застосовується БАРС загонами. Тобто на відміну від армій здорових держав, де резервіст приходить на посаду у свій підрозділ, російська версія такого резерву – загін, повністю укомплектований резервістами. Поки що я не зустрічав загону з номером понад 16. Не факт, що їх узагалі є 16. Зараз під Лиманом ЗС України добивають 13-й і 16-й.
Тобто інструменти, наявні в російської системи рекрутингу, не спрацювали.
Не оминемо увагою діяльність ПВК, котрі мають значно ширші вербувальні можливості, не суттєво скуті законодавством, володіють значно потужнішим ресурсом. Вербування в місцях позбавлення волі – взагалі лише ПВК доступна можливість. Ось така собі кримінально-штурмова піхота.
Саме потреба укомплектувати від 200 до 300 тисяч вакансій в армії окупантів і спонукала російське військово-політичне керівництво оголосити мобілізацію 21 вересня 2022 року. Це п’ятнадцята з початку російського вторгнення в Україну спроба її оголосити. Бункерний дідуган зазначив, що «країна перебуває у стані війни з «колективним Заходом».
Для стимулювання «добровільності» та громадянської активності 24 вересня російський парламент вніс зміни до кримінального кодексу, згідно з якими в статтях про обставини, які обтяжують покарання, замінено слова «в умовах збройного конфлікту або воєнних дій» на «у період мобілізації або воєнного стану, у воєнний час або в умовах збройного конфлікту або ведення бойових дій», додано статті про мародерство (до 15 років колонії) та добровільну здачу в полон (до 10 років позбавлення волі, якщо немає ознак державної зради).
Як розвиваються мобілізаційні події, можна подивитися і почитати практично на всіх доступних ресурсах, тому не зупиняємося на цьому. Дещо про теорію питання.
Мобілізація – процес переведення держави на функціонування в умовах війни, а збройних сил – на структуру і штати воєнного часу. Пройдімося по окремих точках:
– переведення органів державної влади РФ на режим воєнного часу не відбувається;
– переведення національної економіки на режим воєнного часу не відбувається;
– переведення національної транспортної системи на режим воєнного часу не відбувається;
– переведення збройних сил на організацію і штати воєнного часу відбувається частково;
– виконання військово-транспортного обов’язку відбувається частково.
Саме в наборі цих факторів і сенс частковості російської мобілізації.
Тим часом 25 вересня ФСБ РФ надала уряду закриту довідку про кількість чоловіків призовного віку, які покинули Росію з 21 по 25 вересня – їх нарахували близько 261 тисячі, тобто практично стільки ж, скільки треба призвати. Але не варто вагатися з приводу «чи зможе РФ виконати план призову?». Зможе безумовно і не напружуючись. Питання – а що далі?
Різні держави мають різні системи розгортання своїх армій для ведення війни, але найбільш поширені три варіанти:
– поповнення чинних військових організаційних структур;
– розгортання військових організаційних структур, що в мирний час утримуються у вигляді баз/центрів мобілізаційного розгортання, зберігання озброєння і військової техніки тощо;
– формування нових військових організаційних структур.
Резервісти, котрі регулярно підтримували свої військові навички на потрібному національним збройним силам рівні, одразу прибувають до своїх військових частин і включаються у процеси виконання бойових завдань. Громадяни, котрих мобілізують (таке також у різних країнах може відбуватися, якщо не вдається вирішити воєнну проблему лише силами військовослужбовців і резервістів), потрапляють до навчальних центрів, де набувають необхідних армії військових навичок. Україна у 2014-15 йшла саме шляхом відновлення військових навичок на курсах перепідготовки та підвищення кваліфікації в навчальних центрах/підрозділах. Навчалися всі призвані за мобілізацією, хоч вважається, що впродовж 5 років навички зберігаються на мінімально прийнятному рівні.
У 2022-му шлях був уже іншим – резервісти практично одномоментно закрили наявні вакансії. Подальші мобілізаційні процеси відбувалися, знову ж таки, в навчальних центрах/підрозділах, де за останні 8 років накопичилися досвідчені інструктори, узагальнений досвід війни, у подальшому були підключені іноземні інструктори та навчально-тренувальні можливості за межами України.
Що може запропонувати РФ?
Передбачається:
– 30000 мобілізованих одразу відправити на фронт;
– 60000 навчати 3 місяці для доукомплектування так званих «елітних» військових частин (ну, елітність, наприклад, 76 ДШД перевірив зведений батальйон курсантів Житомирського військового інституту та бійці-строковики Національної гвардії України в Гостомелі. Така собі «еліта», як виявилося. Але ж вона готувалася роками, а поповнення – аж три місяці!);
– що робитимуть з ще 210 000 достеменно невідомо, але, швидше за все, ця маса нашвидкуруч візьме участь в імітації «бойової підготовки» і, знову ж таки, опиниться на наших теренах.
Про «але»:
– МО РФ не має потрібної кількості матеріально-технічних ресурсів для переформатування 300000 цивільних людей у військовослужбовців;
– МО РФ не має потрібної кількості інфраструктури для розміщення 300000 мобілізованих;
– перепускна спроможність об’єктів навчально-матеріальної бази, наявна кількість інструкторів не дозволяють провести принаймні базову підготовку такої кількості мобілізованих;
– наявність озброєння, військової та спеціальної техніки дозволяють формувати нові військові організаційні структури, але такі заходи на сьогодні не відбуваються. Бойовий потенціал таких формувань буде низьким.
Тим часом російська танкова рота, укомплектована призваними мобілізованими, які отримали курс базової підготовки тривалістю ОДНА ДОБА, здійснила марш у район Лимана. Із 7 танків (у нормальній роті танків – 10) два не дісталися до місця призначення, потрапивши в ДТП. Я не скидав би з рахунків свідоме бажання мобілізованих ухилитися від участі в бойових діях.
«Ми знищимо всіх, хто зі зброєю прийде на нашу землю – чи добровільно, чи за мобілізацією», – промовив днями тоном змореного працею директора м’ясокомбінату, який отримав додаткове навантаження, наш головнокомандувач Валерій Залужний.
Ось із цієї позиції і варто дивитися на часткову мобілізацію в РФ: роботи додасться, але наша перемога залишиться нашою.