Вчора увага всієї країни була прикута до подій у Нових Санжарах, де нібито місцеві (а цілком можливо, що й зовсім не місцеві) провокатори кидали каміння в автобуси з евакуйованими з Уханя людьми. Подив, жах, сором, і все це на річницю розстрілів Небесної сотні – якщо у вчорашньої вистави є режисер, безперечно, він вчився своєї справи в пеклі.
Новосанжарській історії передувала хвиля аналогічних виступів в інших регіонах – протестували Микулинці, протестували Винники. Людям приходили адресні повідомлення з закликом зупинити, не допустити, захистити і так далі. Вся сила соцмереж працювала на поширення крику: “До нас везуть хворих, це небезпечно, це відбудеться тільки через наші трупи!”. Результат приголомшливий.
Звісно, цієї ситуації можна було не допустити. Евакуація українців з Уханя мала відбутися на початку лютого – тоді, коли евакуювали своїх громадян більшість країн. На початку лютого до цієї теми ще не було прикуто стільки уваги, і якби МОЗ і ДСНС провели спецоперацію тоді, ймовірно, ніхто б не встиг навіть запитати в них, де буде обсервація. І вже точно ніхто б не встиг накрутити людей настільки, щоб вони жбурляли каміння в автобуси зі співвітчизниками, в тому числі дітьми.
Але натомість евакуація все відкладалася. МОЗ заявив, що до неї треба краще підготуватися, щоб все було супер-безпечно. Люди нашорошилися, замислилися: так а що, повертати наших з Китаю небезпечно? До речі, а де їх поселять? Евакуація переносилася і переносилася, тема ставала все гарячішою. І от – запалала, дивним чином на річницю найтрагічніших подій на Майдані, адже після всіх переносів уряд зупинився чомусь саме на цих датах.
Далі ми побачили чудеса комунікації. Понеділок: заступник міністра охорони здоров’я скликає брифінг, на якому повідомляє, що не скаже, куди повезуть евакуйованих. Вівторок: міністриня охорони здоров’я заявляє, що вони не приховують місце для обсервації, а просто його ще не обрали. Чутки ширяться, навколо чуток починаються протести. Так триває всю середу, люди розігріті і готові до дурниць. В четвер нарешті стало зрозуміло, де буде бійка – Нові Санжари. Бійка відбувається.
До речі, оскільки санаторій в Нових Санжарах як місце обсервації обрали лише в останній день перед поверненням наших з Уханю, то стає абсолютно незрозумілим, про яку тривалу подготовку МОЗ торочив нам майже весь лютий. Авіакомпанія SkyUp, яка забирала людей з Уханя, заявила про свою повну готовність ще 12 лютого. Що весь цей час готував МОЗ? Бахіли? Водіїв автобусів? Ґрунт для паніки та протесту?
Але евакуація з Уханю, на жаль, не єдина тема для “розхитування” в соцмережах і за їх межами. Нагадаю тим, хто не стежить за темою, що 1 квітня стартує другий етап реформи охорони здоров’я – всі лікарні почнуть отримувати гроші за надані послуги. При тому вони також отримуватимуть 60% від свого старого бюджету, а вже на додачу до цього – гроші за послуги. Детальніше про це можна почитати у тексті “Медреформа. Що далі?”
І от вже другий тиждень деякі ЗМІ повідомляють про те, що через реформу закриють всі тубдиспансери, і що це призведе до значного підвищення рівня захворюваності на туберкульоз. Соцмережі закликають їхати на Київ з вилами. Лейтмотив: “Людям з тубдиспансерів нема куди піти, вони всі опиняться на вулиці, вони будуть їздити з нами в громадському транспорті! Епідемія! Смерть! Виходь на протест або помри!”.
Хтось вже навіть розпускає чутки, що через закриття тубдиспансерів прикриють наш безвіз з ЄС, намагаються, так би мовити, залучити до паніки різні верстви населення, бо не всі ж їздять в трамваї з потенційними “випускниками” тубдиспансерів.
Паралельно розгортається тема “закриття” всіх лікарень, крім опорних. В соцмережах повно дописів, що от вже з 1 квітня всі лікарні закриють і люди будуть помирати в муках, а ті, хто виживе, почнуть вішати чиновників на деревах, в першу чергу, звісно, міністриню охорони здоров’я.
З такими от суспільними настроями ми підходимо до цього важливого дня – 1 квітня.
Що робить МОЗ, аби заспокоїти людей? Чи розповідає на кожному кроці, що лікарні не закриють 1 квітня? Чи пояснює, що скорочення мережі тубдиспансерів відбувається давно і для цього є причини? Чи тримає за руку працівників, яких скоротять? Чи просить місцеву владу придумати, куди поселити безпритульних, для яких тубдиспансер сьогодні – це просто дім?
Ні, МОЗ серфить на хвилях хайпу. За місяць до старту другого етапу реформи міністриня вирішила закритися в обсервації разом з привезеними з Уханю українцями та іноземцями. В інший ситуації це було б смішно, а зараз швидше страшно. Бо всі ці люди, яких ви бачили вчора на стрімі в Нових Санжарах, завтра будуть стояти під Міністерством охорони здоров’я. В Маріїнському парку, дуби якого бачили вже не одне побоїще. І вимагатимуть зупинити закриття лікарень, які навіть ніхто не закриватиме. І кидатиме каміння у вікна.
Втім, може це все не випадково. Я дуже хочу помилятися, але те, що ми бачимо, може бути рекогносцировкою для згортання медичної реформи. Не дарма ж позавчора президент доручив “групі відомих лікарів” перевірити, хороша реформа чи погана. Так просто, по-дитячому. Замість того, аби, наприклад, зібрати губернаторів і попросити їх заспокоїти людей в регіонах і прийняти рішення, які допоможуть зробити старт реформи м’якшим. Наприклад, додати грошей на швидкі, щоб люди менше переживали через закриття своєї необладнанної районки. Найняти сімейних лікарів в ті райони, де їх бракує. Зробити врешті соціальні квартири для психіатричних хворих, які зараз фактично ув’язнені в лікарнях.
Це все - відповідальність місцевих рад та адміністрацій. Але каміння люди принесуть до центральних органів влади. Чекаємо.