«Мій Майдан ще не закінчився»
Діана Буцко: Ви працювали експерткою з будівництва в організації BRDO, до цього - у приватному секторі.
Під час роботи в BRDO я не покидала приватний сектор.
Д.Б.: Тому що в BRDO не можна було себе утримувати?
Це залежить від того, скільки активностей в житті ти можеш робити одночасно. Будучи активною людиною, я могла займатися стратегічними речами, які пов’язані з моїм власним бізнесом, і реалізовувати свої амбіції в BRDO, аби у парламенті ухвалювали законопроекти, що впливають на галузь.
Д.Б.: Хто зараз веде ваш бізнес?
Мій партнер Ольга Заремба. Вона управляє і своєю, і моєю частками.
Д.Б.: Ви працювали і в громадському, і в приватному секторах. Ви досить заможна людина. Навіщо вам іти в народні депутати?
Після 2014 року я зрозуміла, що мій Майдан ще не закінчився і я хочу бути корисною країні, де заробила свої статки, закохалася, народила дитину. Мабуть, настав той час, коли хочеться щось віддавати і створювати. 2015 року я спочатку приєдналася до команди української будівельної спільноти, потім стала частиною організації, яка через громадські ініціативи намагалася змінювати регуляторні правила.
У кінці 2015-го року я познайомилася з Олексієм Гончаруком, який запропонував мені приєднатися до його команди й очолити напрямок будівництва. Ми створили і запустили Організацію ефективного регулювання (BRDO), яка протягом чотирьох років працювала, на мій погляд, дуже ефективно.
Анна Стешенко: Як ви потрапили до «Слуги народу»?
Була ініціатива «Люди важливі», яку створили Олексій Гончарук, Сергій Гусовський, Макс Нефьодов, Дмитро Наталуха, Павло Кухта, Дмитро Синиченко, Оксана Нечипоренко. Ми провели декілька форумів лібералів, заснували ініціативу «Кадровий резерв України». Олексій зустрічався з різними політичними силами. Я думаю, що тоді і познайомився з представниками «Слуги народу». Пізніше він приєднався до команди Зеленського і отримав посаду заступника голови Офісу президента. Вже на той час в команді президента було багато людей, з якими раніше Олексій працював. Тому й коли формувалися списки партії на вибори, мене і ще кількох осіб запросили до «Слуги народу» як експертів.
Д.Б.: Чому BRDO обрала саме «Слугу народу»?
Дуже динамічно розвивалися події. По-перше, на той час це була найпотужніша сила, яка мала найбільше шансів досягти успіху на виборах. Якщо ти хочеш впливати на процеси в державі, то потрібно приєднатися до команди, яка є лідером. По-друге, мова також ішла про цінності, які були нам близькі.
Д.Б.: І які ж тоді були цінності у Зеленського?
Вони вказані у програмі, з якою президент йшов на вибори. Мені дуже легко зараз говорити про відкриття ринку землі, тому що ніхто не брехав і це було серед обіцянок. Якщо ми говоримо про цінності, то найбільш зрозумілий для мене економічний напрям.
Коли Олексій ще працював в Офісі президента України, а ми в BRDO, то подавали дуже багато своїх законопроектів. Вони були визначені президентом як невідкладні, і ми їх вносили першого дня роботи Ради, 29 серпня 2019 року. Для мене це стало першим сигналом, що будівельна галузь буде розвиватися так, як я собі уявляю.
«Моїх амбіцій не було більше, ніж моїх знань»
А.С.: Вам пропонували якесь міністерське крісло?
Так.
Д.Б.: Місце Бабак (колишня міністерка розвитку громад та територій, - ред.)?
Так.
А.С.: Чому ви не погодилися?
Міністерство регіонального розвитку займається не лише будівництвом. Якщо в будівництві (можу без перебільшення сказати) я один з найкращих фахівців, то у сферах децентралізації, регіонального розвитку мені треба ще дуже багато вчитися. Що коли я не завершу реформу децентралізації? Що буду робити з регіонами, де реформа йде повільно? Мого внутрішнього ресурсу не вистачило б на те, щоб погодитися. Моїх амбіцій не було більше, ніж моїх знань.
А.С.: Гончарук вам особисто запропонував стати представницею уряду після звільнення Верещук? Що стало каталізатором її відсторонення?
У нас дуже велика фракція. Зсередини ми комунікуємо через заступників голів фракції. Зараз їх 14. Уся комунікація — наш власний шлях, адже ні у кого раніше не було подібного досвіду. Ми набиваємо свої шишки, запроваджуємо певні новації.
Коли Ірина комунікувала від Кабміну з фракцією, через певний час прийшло розуміння, що одна людина на цій посаді фізично не може справитись. Ми в команді Олексія говорили про те, що щось потрібно робити з комунікаціями. У нас фракція дуже допитлива. На засіданні інколи емоційно. Ми дуже гучно можемо обговорювати деякі речі. Однієї людини було точно недостатньо. Олексій говорив з Іриною про те, що потрібно декілька людей для посилення комунікації з фракцією. Вона відмовилась від такої конфігурації. Після того призначили мене.
Д.Б.: У вас є свої «підсилювальники»?
Так. В Олексія є група радників. Ми використовуємо їхній ресурс. Ці радники закріплені за певними напрямками. Віце-прем’єр Дмитро Кулеба також долучився до роботи з парламентом. Я думаю, що це не останній крок. Ми будемо ще підсилюватися.
Д.Б.: Хто ці радники? Чим вони займаються?
Вони, наприклад, організовують, регіональні зустрічі з представниками різних фракцій. Депутатів об’єднує однакова проблематика. Наприклад, були зустрічі з групою запорізьких депутатів. Їх цікавили питання промисловості в регіоні. Інших депутатів цікавить, як проходять об’єднання територіальних громад. На таку зустріч готуються документи, аналітика, приходять міністри, їхні заступники. Для координації цієї роботи працюють радники.
Д.Б.: Скільки їх?
Мені відомо про двох.
Д.Б.: Хто ці люди?
Марина Гузь й Оксана Нечипоренко (директорка ГО «Global Office», яка займається популяризацією іноземних мов, - ред.).
А.С.: Як щодо Олексія Мушака?
Олексій Мушак — це радник, який опікується питаннями земельної реформи. А ми зараз говоримо про радників, які безпосередньо допомагають у комунікації з парламентом.
Д.Б.: Як працює оця комунікація з парламентом через радниць? Хто, наприклад, ініціює зустрічі між мажоритарниками й Кабміном?
Можуть бути різні рівні ініціювання. Наприклад, нещодавно прем’єр-міністр проводив зустріч з головами комітетів з нашої фракції, яку сам ініціював. Регіональні зустрічі зазвичай ініціюються знизу, тому що прем’єр не може достеменно знати всю проблематику, точки болю в області.
Бувають дрібні питання, де один радник може порадити, до кого звернутися, щоб отримати певний висновок. Надходять запити на аналітику. Наприклад, багато запитували інформації про земельну реформу.
А.С.: Ви з прем’єром постійно на контакті?
Що таке постійно? Чи можу я зараз взяти телефон і йому написати? Можу. Але я не зловживаю цією комунікацією.
А.С.: Як між вами відбувається комунікація?
Як представник уряду в парламенті, я присутня на зустрічах, які передують засіданням Кабміну. Такі зустрічі проводяться декілька разів на тиждень або за потребою. Коли йдуть урядові законопроекти, які не є досить популярними, то їх потрібно правильно комунікувати. А правильна комунікація починається з належного масиву інформації для того, щоб у депутатів було глибше бачення питання. Моє завдання — запитувати цю інформацію.
Д.Б.: На всі засідання Кабміну ходите?
Так, на кожне. За винятком лише тих, коли у нас, наприклад, засідання в парламенті.
«Ми побачимо продовження і плівок, й інших гучних скандалів»
А.С.: Давайте згадаємо про скандал з «плівками Гончарука». Прем'єр заявив, що нібито подав заяву про звільнення і в Офіс президента, і в апарат Верховної Ради. Журналісти направили запити і з'ясували, що заява ніде не реєструвалася. Знову проблема з комунікацією, неповага до депутатів чи просто брехня?
Увесь цей скандал з плівками розгортався в мене на очах. Плівки були оприлюднені буквально за годину до початку засідання фракції. У нас була «гаряча» фракція, потім деякі депутати поїхали до Кабінету міністрів шукати Олексія.
Д.Б.: Давайте назвемо їх — це нардепи із групи Коломойського Олександр Дубінський, Максим Бужанський.
Так. Це дуже важливе питання, яке стосується двох моментів. По-перше, це не про репутацію, а про безпеку. Якщо перших осіб держави можна так легко прослухати, записати, а потім склеїти плівки в потрібний запис, то що говорити про питання національної безпеки загалом? У нашій країні війна, і такі речі можуть бути справді серйозною проблемою.
А.С. Повернімося до заяви. Вона була?
Так. Я якраз була на нараді в Олексія, коли він збирався її вести до Офісу президента України.
А.С.: Ви її бачили?
На власні очі — ні, але я знала, що прем'єр мав її відвести до ОП. Після цього Офіс президента повідомив, що надійшла така інформація.
Я вже наголосила на першому моменті, який виник у зв'язку з цими плівками. Другий — це довіра між президентом і прем’єром, між членами однієї команди. Воно не менш важливе, ніж питання безпеки. Тому цю заяву я особисто розцінюю як політичний жест — продемонструвати...
Д.Б.: ...хто у вас головний.
...продемонструвати президенту свою повагу, довіру і вказати, що ти не тримаєшся за цю посаду, як би боляче не було. Погодьтеся, ситуація є неприємною.
А.С.: З іншого боку, прем'єр продемонстрував неповагу до народних депутатів. Відповідно до Конституції, Гончарук мав би подати заяву до апарату Верховної Ради.
Такою є формальна законна процедура. А я говорю про політичний жест, який демонструє певні взаємовідносини між президентом і прем’єр-міністром.
Д.Б.: Давайте це назвемо так, як є, бити поклони.
Продемонструвати довіру та повагу.
А.С.: Коли Гончарук звітуватиме у Верховній Раді?
Звіт готується. Не можу сказати, коли саме він буде представлений, але 100% станеться це у лютому.
Д.Б.: Чи вважаєте ви плівки спланованою атакою Коломойського? Адже саме його депутати підняли питання відставки прем'єра на фракції.
Це точно чийсь план. Не буває дуже багато таких збігів. Сказати, що це точно група Коломойського, буде некоректно. Але ми можемо проаналізувати і зробити певні висновки.
Ми живемо в час, коли дуже складно реагувати на всі інформаційні атаки. Нещодавно в інтернеті поширювали фейк про те, що я хотіла зайняти місце Бабак, але мене не взяли, бо начебто у моїй компанії знайшли «російській слєд». Я, звичайно, написала спростування, але це капля в морі інформаційного бруду.
Д.Б.: Але плівки не фейк.
Як реагувати на такі інформаційні атаки? У мене немає рецепту, як від цього захиститися. Плівки — це одна з частин спланованих атак. Перша була про зарплати в членів уряду. Взяли вирвану з контексту фразу Ані Новосад і розкрутили. Хоча у попередніх міністрів були точно такі ж зарплати з преміями. Усе це була частина великої спланованої інформаційної атаки. Мені здається, це ще не кінець. Ми побачимо продовження і плівок, й інших гучних скандалів. Бо уряд ще не почав впроваджувати такі складні речі, як, скажімо, публічні наступи на хвости корупціонерам і схемщикам.
Д.Б.: У чому зараз предмет конфлікту між Коломойським і Гончаруком?
А є конфлікт?
Д.Б.: МВФ, «Приват»?
Ми плануємо у парламенті розглядати законопроекти, пов’язані з фінансовим сектором. Коломойському деякі речі точно не сподобаються.
Д.Б.: Які?
Законопроект, який унеможливлює повернення «ПриватБанку» його власникам.
«Президентом українці в цілому задоволені, як і Верховною Радою чи Кабміном»
А.С.: За Конституцією, прем’єр не може бути відправлений у відставку протягом року. З ваших слів ми розуміємо, що політична доцільність переважає у багатьох аспектах роботи нової команди. Чи може Гончарук піти у відставку?
Ви кажете про політичну доцільність. Так чи є в такому рішенні політична доцільність, коли уряд тільки почав працювати, демонструвати певні кроки і перші результати?
А.С.: До речі, про результати. Уряду потрібно було майже півроку для того, щоб лише «розкачатися» і почати роботу?
Не любите ви цей уряд. Я правильно зрозуміла?
А.С.: Ми, журналісти, не зобов'язані любити будь-яку владу.
Ті, кому важко, роблять правильні речі. Їх (як і людей, які їх роблять) слід підтримувати. До прикладу, мене вкрай засмутила відставка Альони Бабак, адже вона започаткувала справи, які дадуть хороші результати для країни в майбутньому.
А.С.: Чи може уряд піти у відставку у лютому після звіту?
Скажу свою суб’єктивну думку: ні.
А.С.: Чому?
Тому що цей уряд повинен реалізувати процеси, які започаткував. У кожного уряду є своя місія.
А.С.: Які досягнення в уряду за півроку роботи?
Приватизація. Про велику приватизацію хто тільки не говорив, але ніхто не міг до неї навіть підступитися. Подивіться, скільки малих підприємств ми передали на приватизацію.
А.С.: Велика приватизація як стояла, так і стоїть.
Потрібно підготувати пакет документів, визначити інвестиційних радників. До цього процесу вже почали готувати 4-5 підприємств. Загалом же, уряд виставив на приватизацію понад 500 підприємств, де збитки державі складають понад 18 мільярдів гривень. Щодо них зареєстровано сотні кримінальних проваджень.
А.С.: Що ще, крім приватизації?
Концесія.
А.С.: Окрім концесії?
Скільки років ми не могли прийняти закон «Про концесію»? Нікому не було це вигідно. А зараз буде концесія.
Д.Б.: Так, але концесією електорат не нагодуєш.
А.С.: Найчастіше люди скаржаться на невиконану обіцянку президента знизити суттєво тарифи.
Майже у 120 містах тарифи знизили до 30%.
А.С: Зниження на 200 гривень. Цього не відчуває навіть пенсіонерка, якій депутат Брагар рекомендував продати елітну собаку.
Ви кажете, що зниження невеличке. Але людям навіть таке важливе, бо тарифи — дуже чутлива тема. І легко вона не вирішується. Уряд дав важелі і механізми для зниження тарифів. Але не всі області та міста скористалися ними. Усе повинно працювати для однієї мети, тоді можна буде говорити про результати.
Д.Б.: Чому влада в центрі не реагує на ігнорування з боку місцевої влади?
З різних причин, мабуть. Причини з’ясовуються.
Д.Б.: Тому рейтинг влади і падає.
Ні, рейтинг стабільний.
А.С.: Стабільно падає.
Д.Б.: У Гончарука взагалі лише третина підтримки населення.
Після кожних виборів будь-яка влада втрачає рейтинги, та це характерно не лише для України. Уряд Гончарука, наприклад, в порівнянні з урядом Яценюка чи Гройсмана має вищі результати. А соцдослідження відображають загальне задоволення від ситуації в державі, і, це, зрозуміло, відображається на уряді, який безпосередньо несе відповідальність за економіку. Проте, порівнюючи з рейтингами попередніх влад, президентом українці в цілому задоволені, як і Верховною Радою чи Кабміном.
Д.Б.: Вами навіть третина населення незадоволена. Це впливає і на рейтинг президента. Кабмін не приносить главі державі тих овацій, на які він очікує під час президентства. Хіба це не причина попросити Гончарука подати у відставку?
Це рішення буде ухвалювати президент, якщо побачить доцільність. Так, ми всі живемо в парламентсько-президентській республіці, але ми всі є членами однієї великої команди президента.
А.С.: Існує інший варіант - 150 народних депутатів реєструють проект постанови «Про недовіру Кабінету міністрів» і відправляють уряд у відставку. Президент може лише внести подання на звільнення, але ж голосуватиме парламент.
Ми все одно одна команда і будемо працювати разом і злагоджено.
Водночас, знаєте, у чому маркер поганої комунікації між урядом і парламентом? Коли уряд затверджує законопроект, який з'являється на сайті Верховної Ради, але через 10 днів реєструється ще купа альтернативних законопроектів від депутатів… і мова не лише про інші фракції. А про нашу.
Наприклад, так було з законом про ринок землі, до якого подали понад десять альтернативних законопроектів. Про що це говорить? Що від початку не була правильно побудована комунікація. З законом про гральний бізнес та ж історія. Для мене це перший макер того, що комунікація провалена. Зараз ми будемо бачити таку саму історію з законопроектами про працю та про дезінформацію. Якщо не буде правильної комунікації, завжди будуть альтернативні законопроекти та дискусії.
Д.Б.: Можливо, Кабмін просто пише погані законопроекти?
Ні. Уряд працює в межах своєї програми дій, яка затверджена Радою. Кабмін дуже хоче швидко реалізувати цю програму. Ви кажете, що вже пройшло 5 місяців, але начебто люди не бачать результатів. Насправді Кабмін одночасно робить дуже велику кількість реформ — земельну, пенсійну та інші. У нас куди не глянь — реформи. Якщо подивитися на досвід інших країн, реформу спочатку плавно комунікують, потім поступово впроваджують, щоб не розбалансовувати суспільство. А у нас всі хочуть швидких результатів. Тому ми вимушені одночасно з різних боків та в різних секторах економіки впроваджувати зміни.
Д.Б.: Якісь кадрові зміни в уряді плануються?
Точно будуть. Але про конкретні призначення говорити не стану, бо рішення може ще змінитися. Мабуть, буде правильно, якщо прем’єр-міністр сам презентуватиме нові кадри.
«Українські аграрії не хочуть, щоб прийшли іноземці і за більшою ціною скупили землю»
Д.Б.: Уряд задоволений законопроектом про дезінформацію?
Незадоволений. Тому ми намагаємося правильно побудувати комунікацію щодо цього питання. Ми називаємо цей документ урядовою ініціативою. Перед тим, як він стане законопроектом і буде винесений на розгляд у парламент, потрібно, мине певний час. Це питання делікатне, бо стосується, як кажуть журналісти, свободи слова.
Досить багато європейських країн (Італія, Франція, Німеччина) зробили певні кроки для того, щоб захищати себе в інформаційному просторі. Ми з вами живемо в час, коли інформація є засобом масового знищення та встрашенним важелем впливу. Україна не раз потрапляла в ситуації, коли нас таврували клеймом, на кшталт «крадії газу», «терористи», «фашисти» тощо. Це мало б навчити нас мати механізми для захисту від пустослів’я.
Окрім цього, давайте не забувати, що військова агресія Російської Федерації не закінчилася. Інформаційні атаки — частина цієї війни, а тому ігнорувати інформнапади неправильно.
Завдання ініціативи Кабміну — знайти важелі впливу на тих, хто може організувати, фінансувати та масово поширювати дезінформацію, яка негативно впливає на нашу країну і мізки людей. Так, якісь речі з цього документа потребують детального обговорення з усіма: з журналістами, експертами, міжнародниками. Та коли ми навіть по-робочому називаємо цю ініціативу «Про дезінформацію», то, логічно, він стосується саме неправдивої інформації. Тобто мова не йде про свободу слова. Якщо ти маєш правдиві докази — використовуй їх для своєї боротьби. Але якщо ти розповсюджуєш фейк з певною метою — відповідай. Це нормальна практика, яка працює в усіх цивілізованих країнах.
Д.Б.: По-перше, чому нас якась умовна організація має ділити на професійних чи непрофесійних журналістів? Друге зауваження стосується поняття фейку. Ви ж розумієте, що за наявності суду імені Вовка, журналісту чи журналістці можуть пришити будь-який фейк вперше, і вдруге та посадити на 7 років.
Тобто, ви погоджуєтеся, що в ідеї захищати інформпростір немає нічого поганого? Питання стосується в її реалізації у нашій країні?
Д.Б. Ми всі хочемо боротися з фейками, нам теж не подобаються проросійські видання.
А окрім них є ще ботоферми, видання, які ще називають «зливні бачки»...
Д.Б. Але ця ініціатива виглядає як спроба Банкової взяти все під контроль не тому, що їм не подобаються фейки, а тому що зараз така політична доцільність. Наприклад, владі хочеться контролювати анонімні телеграм-канали.
Саме тому треба дискусія. Як приклад наведу законопроект про відкриття ринку землі. Той варіант, який буде ухвалюватися, значно відрізняється від першого, кабмінівського. Є трансформаційний шлях документа, який відбувається через обговорення і консультації. Якщо суспільство сказало, що не хоче продажу землі іноземцям, то ми це врахували. Хоча з економічної точки зору, допуск іноземців до ринку землі країні був би набагато вигіднішим. Далі люди боялися концентрації в одні руки у розмірі 200 тисячі гектарів, тому в новій версії ми знизили до 10 тисяч гектар.
А.С. У законопроекті про землю голови профільного комітету Миколи Сольського та команди депутатів до другого читання все ж таки є прихована норма, яка дозволить купувати землю іноземцям.
Банки маєте на увазі?
А.С.: Так. Банки можуть брати під заставу землю. У тому числі іноземні банки без будь-яких обмежень щодо концентрації.
Але ці банки мають продати землю протягом 2 років. 2 роки — запобіжник. Якщо фінустанова протягом цього часу її не продасть, землю просто вилучать і продадуть на електронних торгах.
А.С.: Ви не бачите в цій нормі завуальовану можливість допуску іноземців до ринку землі?
Ні, не бачу. На цю проблему дивлюсь трішки інакше. Агросектор у структурі ВВП складає приблизно 14%. Якби сільське господарство розвивалося, фермери постійно брали би кредитні кошти під купівлю техніки, землі, добрив.
А.С.: Наші фермери і так вже закредитовані. Аграрні асоціації постійно дорікають, що за таких умов у разі відкриття ринку у них не буде вільних коштів для купівлі землі. Ще й відсотки за кредитами треба віддавати. А якщо на цей же ринок прийдуть іноземні банки, то наші аграрії будуть у неконкурентних умовах.
Не забувайте, що у нас теж є різні аграрії — великі, середні, маленькі господарства. А поза цим, є урядова програма, згідно з якою передбачені 4 мільярди гривень щороку для маленьких господарств, з метою викупу землі.
А.С.: Проте самі аграрії кажуть, що це «крапля в морі».
Якщо говорити про маленких фермерів, то земля у них є в постійному користуванні. Для того, щоб її викупити, вони отримають розстрочку на 7 років за ціною нормативно-грошової оцінки. До речі, зможуть це зробити без аукціону. Мені зрозуміло, чому українські аграрії так себе поводять. Звичайно, вони не хочуть, щоб прийшли іноземці і за більшою ціною скупили землю.
Д.Б.: Давайте поговоримо про законопроект про працю. Чому його писали, консультуючись з роботодавцями, але без профспілок?
Наразі у нас діє Трудовий Кодекс 1971 року, за яким, якщо ти не ходиш на роботу, маєш бути покараний. Я росла у Радянському Союзі, і якби тоді мій батько хотів взяти декретну відпустку за доглядом за мною — його б, думаю, відправили б до психіатричної лікарні.
Цей застарілий кодекс діє в Україні донині. Є речі, які точно потрібно змінювати. Світ трансформувався, з’явилися нові професії, нові підходи. Сезонні працівники, фрілансери одночасно можуть працювати на різних проектах. Вони не хочуть прив’язуватись до офісного простору. У молодих матусь гнучкий графік. Є ще одна категорія — хатні робітники, які наразі жодним чином незахищені.
В Україні 28 мільйонів працездатного населення. Більш-менш ми захищаємо лише 12 мільйонів, тому що всі інші нелегальні або сезонні. Коли розроблявся цей законопроект, була поставлена мета — створити мінімум 1 мільйон робочих місць, зменшити безробіття мінімум до 5%. Окрім цього, в чинному кодексі є ганебна, на мій погляд норма, коли можна видавати заробітну плату натуральними продуктами. Її треба прибрати. Ну й загалом треба забрати все старе (як-от, наприклад, паперові трудові книжки) і неактуальне, а наповнити трудовий кодекс змістовними і сучасними нормами.
А що стосується профспілок, то чинне законодавство про профспілки залишається до розробки нового окремого закону про діяльність профспілок. Усі ратифіковані міжнародні конвенції Міжнародної організації праці щодо діяльності профспілок залишаються чинними. Федерація профспілок України, виступаючи проти нового трудового кодексу, насправді бореться не за права людей, а захищає своє право розпоряджатися мільярдами гривень і величезною кількістю майна, успадкованого від СРСР. Федерація реально побоюється, що порушиться статус-кво, який сформувався на ринку праці. Адже він дозволяє їм щороку отримувати майже 6,8 млрд гривень надходжень від членських внесків та близько 2 млрд гривень відрахувань підприємств на «культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу».
Окрім того, Федерація профспілок України є найбільшим громадським об’єднанням, що користується майном, успадкованим від СРСР (лікарні, санаторії, турбази, приміщення, офіси в центральних частинах великих міст тощо). На цьому майні «виросло» не одне покоління профспілкових діячів. Цікаво, що в 2007-му парламент прийняв закон, яким постановили провести інвентаризацію майна Федерації («Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України»). Проте розібратися, де державне майно, так і не змогли, бо профспілки перевіркам перешкоджали.
Д.Б.: Ви пропонуєте дозволити звільняти працівника без жодної причини, навіть просто надіславши смс.
Це неправда. Навпаки нове трудове законодавство встановлює для працівників більше гарантій від безпідставних звільнень. Якщо зараз роботодавець може будь-кого попередити про звільнення і через 15 днів викинути на вулицю без роботи і грошей, то, згідно з законопроектом про працю, звільнений отримує подвійний оклад і його мають попередити про це набагато раніше.
Д.Б.: В законопроекті написано, що роботодавець може повідомити про звільнення «засобами електронного зв’язку». Як це трактувати? Це що, не повідомлення?
Відносини треба лібералізувати для того, щоб роботодавцю і працівнику було комфортно один з одним. Кому не подобається наш закон про працю у першу чергу? Тим, хто зараз тисячу разів може через суд поновитись на роботі.