Проєкт закону вводить поняття дезінформації як «недостовірної інформації з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля».
«Поширення дезінформації та іншої недостовірної інформації може призводити до викривленого сприйняття реальності та прийняття громадянами рішень, що ґрунтуються на неправдивій, неповній або перекрученій інформації».
У проєкті йдеться, що не є дезінформацією:
-
оціночні судження, в тому числі критичні, за умови наявності мінімальної фактологічної основи;
-
сатира та пародія, якщо під час розповсюдження чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер розміщеної інформації;
-
недобросовісна реклама.
Очевидно, існує загроза маніпуляції у визначенні «неповної» інформації та яким повинен бути «мінімум фактологічної основи».
«Професійний»/непрофесійний
Законопроєкт розділяє журналістів на просто «журналістів» і «професійних» журналістів.
«Журналіст – особа, яка збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію».
«Професійний журналіст – журналіст, що на постійній, професійній основі збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію та є членом Асоціації професійних журналістів України».
Тобто «професійний» журналіст має бути членом Асоціації професійних журналістів. Він отримає прес-карту, буде внесений в Єдину електронну базу професійних журналістів і підпадає під особливий, як зазначено в проєкті, захист з боку держави. Зокрема, «професійні» журналісти матимуть право збирати інформацію в зонах надзвичайних ситуацій, в тому числі районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, місцях проведення антитерористичних операцій та операції Об’єднаних сил, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом; на допомогу з боку держави у випадку каліцтва, поранення, контузії під час виконання професійних обов'язків; право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів.
Крім того, «професійні» журналісти увійдуть до окремої категорії осіб щодо порядку проведення слідчих дій стосовно них. Обшуки їх будуть можливі лише за наявності рішення суду, ухваленого за клопотанням Генпрокурора, його заступників, обласних прокурорів. Слідча дія повинна проводитись за присутності членів Асоціації (не більше трьох) і залученого тією ж асоціацією адвоката.
«Неявка члена Асоціації або адвоката за умови належного повідомлення Асоціації не перешкоджає проведенню відповідної процесуальної дії», – норма, якою, ймовірно, можна буде маніпулювати, зважаючи на нюанси щодо повідомлення/неповідомлення.
Пред'явити підозру «професійному журналісту» у кримінальному злочині зможе лише Генпрокурор, його заступник, обласні прокурори.
Цікаво, що проєкт закону передбачає безоплатну правову допомогу «професійному» журналісту лише в разі набуття ним статусу потерпілого або свідка у кримінальному провадженні.
В законопроєкті існує також поняття «суб’єкт у сфері медіа» – «фізична або юридична особа, яка зареєстрована Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення або отримала відповідну ліцензію у встановленому законом порядку».
Важливо, що в проєкті закону зазначено про акредитацію суб’єктів владних повноважень професійних журналістів та працівників суб’єктів у сфері медіа, однак не йдеться про звичайних журналістів.
«З метою створення сприятливих умов для здійснення професійними журналістами та працівниками суб'єктів у сфері медіа (в тому числі операторами і фотокореспондентами), що працюють разом із професійним журналістом, професійної діяльності, суб'єкт владних повноважень може здійснювати їх акредитацію на підставі правил, що мають бути публічно доступними», – йдеться в законопроєкті.
Зважаючи на те, що автори законопроєкту чітко розділяють «професійну» діяльність і непрофесійну, можна припустити, що звичайний журналіст не отримає акредитацію, до прикладу, в парламент.
Щодо прав і обов’язків як журналістів, так і професійних журналістів, то проєкт передбачає для них такі права (курсивом виділені не змінені положення):
1) під час виконання професійних обов'язків здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
2) безперешкодно відвідувати відкриті заходи, які проводяться суб’єктами владних повноважень (до слова, в нинішній версії статті 25 Закону «Про інформацію» йдеться, що «журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб'єктів владних повноважень, відкриті заходи , які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством»);
3) не розкривати джерела інформації;
4) поширювати підготовлені ними матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом або під псевдонімом;
5) відмовитися від авторства на матеріал, якщо його зміст після редакційної правки (редагування) суперечить його переконанням;
6) відмовитися від направлення чи виконання професійних завдань у зонах надзвичайних ситуацій, місцях проведення антитерористичних операцій та операції Об’єднаних сил.
Журналісти і професійні журналісти зобов’язані:
-
перевіряти достовірність створеної та поширеної інформації,
-
створювати та поширювати лише ту інформацію, походження якої їм відомо (мабуть, посилатись на анонімні телеграм-канали і свої джерела буде заборонено), або, у разі необхідності, супроводжувати тексти відповідним застереженням, не перекручувати факти та документи;
-
вживати невідкладних заходів з уточнення підготовленої або поширеної ними інформації у разі виявлення неточностей;
-
повідомляти свого керівника про можливості позовів чи інших вимог щодо поширеної інформації; відмовитися від виконання редакційного завдання, “якщо воно не може бути виконане без порушення правил журналістської етики або законодавства”;
-
відмовитися від створення та поширення інформації, яка на їх думку є недостовірною;
-
не розголошувати інформацію з обмеженим доступом, крім випадків отримання згоди від власника такої інформації або коли суспільний інтерес у поширенні такої інформації переважає шкоду від її розголошення;
-
у разі звернення до журналіста або професійного журналіста особи, з питань пов’язаних із виконанням таким журналістом професійної діяльності , повідомити своє прізвище та ім’я, та пред’явити прес-карту або посвідчення журналіста, надавши можливість ознайомитися з викладеною в них інформацією, не випускаючи його з рук;
-
дотримуватися професійної етики журналістів тощо.
Передостанній пункт, очевидно, вказує на те, що будь-хто і будь-де матиме право попросити в журналіста посвідчення в місцях, де той виконуватися свої професійні обов'язки.
До речі, стосовно акредитації іноземних журналістів. У проєкті закону міститься наступна норма:
«Акредитація діє: для громадян держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором – протягом строку події, відвідання якої є метою отримання акредитації, але не більше п’ятнадцяти днів; для громадян інших країни – протягом одного року з дати отримання».
Разом з тим, можуть бути позбавлені акредитації ті іноземні журналісти, що, зокрема, вчинили небезпечну дію, що суперечить інтересам національної безпеки або поширювали інформацію з ознаками пропаганди, виправдання чи закликів до тероризму, військової агресії проти України, виправдання окупації території України та захоплення влади тощо.
Ще одна з норм, котра привертає увагу:
«Перевірка достовірності інформації, що становить суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля, перед її масовим поширенням, включає перевірку її правдивості у власника інформації, встановлення наявності офіційного джерела інформації , відсутності заяв на сайті Уповноваженого стосовно дезінформації».
Тобто фактично Уповноважений буде таким собі цензором правдивої/неправдивої інформації. У випадку появи на його сайті інформації, що якийсь матеріал є дезінформацією, – поширювати її заборонено.
Разом з тим, в проєкті знімається відповідальність з фізичних осіб, котрі перепощуватимуть посилання на недостовірну інформацію.
Індекс довіри
Автори законопроєкту вводять поняття «Індексу довіри», який присвоюватиметься тим медіа (поширювачам масової інформації), які дотримуватимуться законодавства та професійної етики журналіста.
Водночас «поширювач масової інформації – фізична або юридична особа, в тому числі суб’єкт у сфері медіа, що створює та/або збирає і поширює масову інформацію».
Отримати його можна добровільно. А процедуру отримання і критерії визначатиме Уповноважений. Основні критерії, визначені в проєкті закону: достовірність поширюваної інформації, дотримання журналістами правил професійної етики журналіста, дотримання вимог щодо прозорості та правил спростування дезінформації.
Висновок про індекс довіри надаватимуть незалежні організації, які знову ж таки визначає Уповноважений.
З тексту законопроєкту виходить, що визначення такого індексу буде платним. Втім, якщо медіа його отримає, то має право на компенсацію цих витрат. Порядок такої виплати визначатиметься Кабміном.
Існуватиме і електронна система довіри, куди вноситимуть усі висновки щодо видань, котрі отримають індекс довіри.
Такий індекс дійсний лише один рік або до трьох і більше звернень Уповноваженого щодо поширення дезінформації або після чотирьох місяців зі зміни бенефіціарного власника чи редактора медіа.
Самоврядування журналістів
Журналісти здійснюють самоврядування через участь в Асоціації професійних журналістів України, йдеться в проєкті.
З-поміж функцій Асоціації:
-
захист прав професійних журналістів
-
затвердження Кодексу професійної етики журналіста, внесення до нього змін та контроль за його дотриманням;
-
прийняття рішення щодо набуття, призупинення та припинення членства журналіста в Асоціації;
-
створення та ведення Єдиної електронної бази професійних журналістів;
-
здійснення дисциплінарних проваджень щодо професійних журналістів тощо.
До речі, до ухвалення нового автори законопроєкту пропонують користуватися Кодексом етики професійного журналіста, затвердженим 12 грудня 2013 року Національною спілкою журналістів.
Асоціація утворюється установчими зборами журналістів, на які делегуються по три журналіста від таких організацій:
-
Всеукраїнської громадської організації «Національна асоціація медіа» (кінцевий бенефіціар – Катерина М’ясникова);
-
Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет»;
-
Української Асоціації Видавців Періодичної Преси;
-
Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»;
-
Всеукраїнської громадської асоціації «Комісія з журналістської етики» (голова – Андрій Куликов);
-
Національної спілки журналістів України (голова – Сергій Томіленко);
-
юридичних осіб, що входять до системи державного іномовлення України (державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» та Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ»).
Професійні журналісти беруть участь у самоврядуванні журналістів та управлінні Асоціацією через конференції журналістів регіону (Східного, Центрального, Столичного, Південного, Північного, Північно-західного і Західного регіонів) та З’їзд журналістів України, а також через виконавчі органи Асоціації: Раду журналістів України, Комітет професійної етики журналістів та регіональні ради журналістів.
Фактично проєкт закону передбачає проведення спочатку конференцій журналістів в регіонах не рідше одного разу в рік, обирає при потребі делегатів з’їзду журналістів або представників до Ради журналістів України (що функціонує між з’їздами)
До слова, регіональна рада журналістів забезпечує внесення відомостей до Єдиної електронної бази професійних журналістів. А отже, від її рішень залежатиме кар’єра журналістів. Чому це важливо? Якщо хтось із журналістів буде в немилості керівництва ради, то, відповідно, може бути видалений з бази, тобто не зможе виконувати свої професійні обов’язки.
Більш того, відкритим залишається питання якості органів журналістського самоврядування, зважаючи на рівень професійності журналістів в більшості регіонів.
З’їзд журналістів України скликається Радою журналістів України не рідше одного разу на три роки.
А звідки кошти?
У проєкті йдеться про
1) вступні внесків її членів;
2) щорічні внески її членів;
3) добровільні внески її членів, інших фізичних і юридичних осіб;
4) інші джерела, не заборонених законом.
Розмір вступного та щорічних внесків не може перевищувати одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на перше січня року, у якому здійснюється внесок. Станом на 1 січня цього року це – 2027 грн.
Проєкт закону передбачає, що «з’їзд журналістів України приймає рішення про сплату щорічних внесків журналістів на забезпечення реалізації журналістського самоврядування, визначає напрями їх використання та відповідальність за несплату внесків».
Крім того, голова Ради журналістів, голови, заступники і секретарі регіональних рад можуть отримувати винагороду за свою роботу, визначену щодо загальноукраїнської ради з’їздом журналістів, а щодо регіональних – конференціями.
До речі, несплата членських внесків є підставою для призупинення членства журналіста в Асоціації.
Автори законопроєкту пропонують створити і Комітет професійної етики журналістів. Він розглядатиме дисциплінарні провадження стосовно журналістів і вирішуватися: кому з журналістів призупинити, а кому припинити членство в Асоціації.
Фактично законопроєкт передбачає, що за письмовою скаргою на журналіста може звернутись «будь-яка особа, якій стали відомі факти його поведінки, що може бути підставою для дисциплінарної відповідальності». Але не анонім.
За що журналіста можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності:
-
недотримання або неналежне виконання обов’язків професійного журналіста;
-
порушення стандартів професійної етики журналіста;
-
невиконання рішень Асоціації чи її регіональних рад.
Фактично такий механізм журналістського самоврядування – копія самоврядування адвокатів. Навіть назви схожі: Національна асоціація адвокатів, Рада адвокатів, з’їзд тощо. Ради адвокатів також мають доступ до реєстрів адвокатів та отримують їхні внески.
Щоправда, в адвокатурі уже тривалий час відбувається боротьба за керівництво НААУ (з 2012 року асоціацію очолює Лідія Ізовітова), розподіл впливів (оскільки адвокатура делегує своїх членів в різні державні органи).
Окремих адвокатів (здебільшого, незгодних з керівництвом НААУ чи регіональних рад) позбавляють свідоцтва (так, адвокатського свідоцтва позбавили Інну Рафальську, Андрія Вишневського тощо). Ще одним наслідком такої ситуації є поява самоврядних організацій-клонів. До прикладу, в столиці було дві ради адвокатів. Обидві видавали свідоцтва. А заручниками ситуації ставали окремі адвокати.
А отже, запровадження такої системи самоврядування для журналістів може спричинити аналогічну ситуацію.
Повернемось до законопроєкту.
Хто може бути членом Асоціації, тобто «професійним» журналістом?
Громадяни України та особи, які мають право постійного проживання в Україні, які:
1) мають повну цивільну дієздатність;
2) підтверджений досвід основної роботи журналістом на підставі трудового чи іншого договору з українським або іноземним суб'єктом у сфері медіа не менше, ніж три роки;
3) приймають та зобов’язуються дотримуватись Кодексу професійної етики журналіста.
Такі умови, ймовірно, можуть стати на заваді частині журналістів, котрі працювали фрілансерами, без трудових договорів.
Хто такий Уповноважений з питань інформації?
Фактично Уповноважений моніторить інформацію звертається з заявами до медіа щодо поширення неправдивої інформації, а якщо у її спростуванні відмовляють – до суду.
Крім того, він повинен вести електронну систему довіри.
Кандидатом на посаду Уповноваженого може бути:
-
громадянин України віком не молодше 35 років
-
має вищу освіту
-
володіє державною мовою та англійською мовою,
-
має досвід правозахисної діяльності або досвід діяльності із захисту інформації та здатний за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнями виконувати відповідні посадові обов’язки та протягом останніх п’яти років проживає в Україні.
До речі, в проєкті закону не розшифровується поняття «діяльність із захисту інформації».
Уповноваженого призначає та звільняє Кабінет Міністрів. Кандидатів подає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції та Міністерство культури, молоді та спорту (орган, що забезпечує формування держполітики у сфері інформації). За кого з кандидатів проголосує більшість членів уряду, того й призначають на цю посаду на п’ять років.
Роботу Уповноваженого повинен забезпечувати Секретаріат. Чисельність і розподіл обов’язків визначає сам Уповноважений.
Відповідальність
Саме так називається останній розділ законопроєкту Мінкульту. Він передбачає, що автор і поширювач масової інформації несуть солідарну (рівну) відповідальність за поширення недостовірної інформації. Якщо автор невідомий, відповідальність несе поширювач.
Журналіст має право на спростування або здійснення права на відповідь. Іншими словами, якщо Уповноважений бачить матеріал, де, на його думку, є неправдива інформація, то звертається в редакцію або до журналіста. Останні мають або підтвердити правдивість інформації або спростувати її. У випадку, якщо відбулося два таких факти протягом року і видання щоразу погоджувалось на спростування інформації, – на третій такий раз накладається штраф у розмірі 1000 мінімальних заробітних плат за кожен випадок (4,723 млн грн).
Якщо не погоджується, – 2 000 МЗП (9 млн 446 тис грн).
-
Якщо видання не розміщує відповідь щодо дезінформації за заявою Уповноваженого або попередження про подачу заяви Уповноваженим про спростування дезінформації, накладається штраф у 20 МЗП (94 тис 460 грн) за перші 10 днів нерозміщення. Далі – одна МЗП за кожен день (4723 грн.).
-
Якщо видання розміщує індекс довіри, хоча не отримало або втратило його, – штраф у 20 МЗП (94 тис 460 грн) за кожен випуск друкованого ЗМІ і кожен день інших видів ЗМІ.
-
Зміна гіперпосилання на неправдивий матеріал – штраф у 5 МЗП (23 тис. 615 грн) за кожен випадок.
-
Ненадання відповіді на заяву чи запит Уповноваженого – штраф у 5 МЗП (23 тис. 615 грн).
-
Якщо в суді встановлено недостовірну інформацію за позовом фізичної чи юридичної особи, видання можуть оштрафувати на суму від 10 до 100 МЗП за кожен випадок.
Уповноважений також має право звернутися в суд про обмеження доступу до вебсторінки, вебсайту чи облікового запису або інформації у мережі Інтернет або поширеної за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями у разі відсутності ідентифікаційних даних їх власника, передбачених Законом України «Про інформацію». Тобто анонімні телеграм-канали чи сторінки в соцмережах будуть поза законом.
Кримінальну відповідальність автори законопроєкту ввели наступну:
-
Систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля у період відсутності повного контролю України за державним кордоном України – карається штрафом від 5 тис. до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами від 1 до 2 років (покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт проводиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від 10 до 20 відсотків).
-
Дії передбачені частиною першою, вчинені з використанням комп’ютерних програм, призначених для автоматичного масового розповсюдження інформації (ботів), або спеціально організованої системи (групи) облікових записів або користувачів інформаційних послуг або засобів умисного фальшування (підробки) джерел інформації, карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
-
Фінансування дій, передбачених частиною першою або другою статті, карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.
-
Дії, передбачені частинами першою-третьою цієї статті, вчиненні повторно або організованою групою осіб, або якщо вони призвели до тяжких наслідків чи спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі, караються позбавленням волі строком від 5 до 7 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Якщо під час розгляду справи виявлена складність щодо тлумачення чи визначення порядку реалізації прав і свобод, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї, котрі є предметом розгляду, касаційна інстанція, з власної ініціативи, може постановити ухвалу про звернення до Європейського суду з прав людини з проханням надати консультативний висновок. Таке звернення є обов’язковим у вищезгаданих кримінальних справах.
Примітно, що штрафи за перешкоджання професійній діяльності журналістів (а тепер хочуть додати ще й фото- та відео-операторів) автори проєкту закону зменшили. Більш того, захист буде стосуватися лише «професійних» журналістів.
Зокрема, в новій редакції незаконне вилучення матеріалів і технічних засобів, незаконна відмова у доступі до інформації, заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання професійній діяльності професійних журналістів або операторів карається штрафом від 3 до 5 тис неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в нині чинній редакції – штраф до 50 неоподаткованих мінімумів) або арештом на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.
Вплив на журналіста, оператора для перешкоджання виконання ним професійних обов’язків, переслідування його – штраф від 5 до 10 тисяч неоподаткованих доходів громадян (в нинішній редакції до 200 неоподаткованих мінімумів) або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.
«Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо професійного журналіста або оператора , їх близьких родичів чи членів сім’ї, у зв’язку із здійсненням цим професійним журналістом або оператором законної професійної діяльності – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк», – йдеться в проєкті закону.
За словами заступника міністра культури, молоді та спорту Анатолія Максимчука, держава повинна захищати професійних журналістів.
«Професійний журналіст, який працює за стандартами має бути захищений державою. Вона не обмежує можливість всіх, тому там (в законопроєкті, – LB.ua) є журналіст... Але захист буде даватися лише для професійних журналістів, які працюють за стандартами, які ризикують», – зазначив він під час конференції, організованої ОБСЄ з питань журналістського самоврядування у п’ятницю, 24 січня.
«Я розумію, що жоден законопроєкт, навіть супер ідеальний, не здатний впорядкувати певні відносини без долучення спільноти. Завдання держави – створити певні умови, а далі буде сенсом наповнювати (законопроєкт, – LB.ua) сама спільнота», – додав він.
***
Міністерство культури, молоді та спорту проведе публічну дискусію щодо законопроєкту про боротьбу з дезінформацією 28 січня. А вже в лютому доопрацьований проєкт планує передати його Кабінету Міністрів для реєстрації в парламенті.