Характерною ознакою цього раку є гігантські клітини Штернберга. Їх виявляють при мікроскопічному дослідженні уражених лімфатичних вузлів.
Василь пролікувався проти цієї хвороби Ходжкіна в Одесі і після двох років життя у березні 2025 йому, 17-річному, діагностували рецидив. Аби його врятувати, медики мали об'єднатися для взаємодопомоги, розповідає завідувач відділення трансплантації кісткового мозку Охматдиту Олександр Лисиця.
Одеські медики з батьками звернулись до Охматдиту за допомогою. Тут є найбільший досвід роботи в Україні з первинно-рефрактерними / рецидивуючими випадками хвороби Ходжкіна у дітей. За 6 років тут пролікували 25 дітей з бесподієвою виживаністю 92% та загальною виживаністю протягом 2 років 96%.
“Результати співставні з кращими клініками Європи”, – каже Лисиця.
Медики побачили, що у Василя була велика пухлина в середостінні (області між грудною і черевною порожниною, куди входить серце, легені, стравохід, трахею, одна з оболонок серця – перикард, судини, лімфатичні вузли та нерви).
Командно обрали стратегію: проводити хіміотерапію, паралельно зібрати у Василя стовбурові клітини, оцінити відповідь на лікування та при досягнені ремісії – провести трансплантацію кісткового мозку.
“У квітні почали лікування, вдалось зібрати стовбурові клітини, готувались до наступної пересадки кісткового мозку, але в долі були інші плани”, – описує Лисиця.
За три дні планове лікування Василя перевертається догори дригом: у нього лихоманка, дихальна недостатність, лікарі шукають проблему, корегують терапію і все без ефекту. Легені не насичюють кров киснем, а показники запалення, пригадує Лисиця, “підвищенні до цифр, що страшно називати”.
Медики з відділення інтенсивної терапії Охматдиту приходять на підмогу. Є звуження бронхів – тобто кисень до легень потрапити не може. Стан гіршає. Важкість стану, сепсис, дихальна недостатність є абсолютними протипоказаннями для проведення будь-якої хіміотерапії.
22:00, реаніматолог Охматдиту Андрій Висоцький каже Лисиці, що параметри Василя критичні і до ранку він може не дожити: “Щоби жити, треба дихати, ШВЛ не буде ефективне, розгортаємо ЕКМО”. Це коли апарат наповнює кров киснем і виконує функцію легень.
Андрій пропонує стентування бронхів, щоб виграти час. Олександр шукає контакти лікаря з іншої лікарні, здатного провести таку процедуру.
23:00 потрібний лікар, Анатолій Сергієнко, виходить на контакт. Він в цей час на операції. Обіцяє приїхати з обладнанням зранку. Чи доживе Василь? Медики не певні, роблять все можливе, аби дотягнути. Параметри критичні.
Сергієнко таки проводить зранку стентування. У Василя кращає стан, медикам вдається сануати бронхи, цифри показали, що маркери запалення зупинили зростання. Але у хлопця часу обмаль.
За деякий час стан знову погіршується, і в Охматдиті збирається уже мультидисциплінарна команда – реаніматологи, торокальні (лененеві) хірурги, ендоскопісти.
Єдиний шанс – ризикувати і в критичному стані починати хіміотерапію. Батьки дають згоду. Поки медики боролися за виграний час для Василя, паралельно розробляли йому персоналізовану терапію з мінімальними побічними ефектами.
“Робимо стрибок у прірву, починаємо хіміотерапю, – пригадує Лисиця. – Дія ліків на пухлину, навіть коли вони ефективні, може призвести до повного перекриття бронхів”.
Медикам вдалося. На 5 добу після початку пересадки – позитивна динаміка, на 9 добу Василя вже перевели з відділення інтенсивної терапії до відділення Лисиці. Уже без стенту.
Таких як Василь в Україні дуже мало. Загалом у 2023 році діагностували 45 нових випадків (20 хлопчиків та 25 дівчаток) за даними Національного канцер-реєстру.
Для близько 90% пацієнтів достаньо першої лінії терапії у вигляді хіміотерапії з або без променевої терапії. 10-15% решти потребують так званої Salvage (терапія спасіння) 2, 3, інколи і 4 лінії у більшості випадків з трансплантацією кісткового мозку. Це якраз випадок Василя. До пересадки його чекали місяці терапії і 3 лінія Salvage з застосування імунотерапії.
Спрацювало. Він продовжує свій шлях одужання. А Лисиця каже, що їхня робота дає можливість змінювати хід подій захворювання, але і пацієнти змінюють медиків: “Ми зростаємо професійно разом з ними, в колаборації з колегами, беручи відповідальність на себе в критичних ситуаціях і, щоб отримати результат, інколи треба зробити крок у невідомість”.