“Мавка. Справжній міф” починається як типовий горор. Група юних біологів на чолі з викладачем Борисом Олексадровичем (В’ячеслав Довженко) мчить в експедицію в глибокі лісові хащі. Місцеві попереджають: в ліс краще не лізти, поки триває Руслачин тиждень, бо можна ненароком стати здобиччю мавок і русалок. Але біологи посміюються з місцевих байок та рушають на зустріч пригодам.
Головний герой фільму – біолог Лук’ян (Іван Довженко). Він щойно розійшовся з найкрасивішою одногрупницею Христею (Анастасія Янкова) і прожогом закохується в іншу Христю (Аріна Бочарова) – дивну дівчну, яка насправді виявляється мавкою на ім’я Рута. Попередня Христя хоче повернути Лук’яна, а нова має убити хлопця, адже у всесвіті фільму мавки – це потопельниці, яких воскресили русалки, щоб вони були їх служками й тягали їм жертв – “брудних чоловіків”.
Десь на тлі цього любовного трикутника (в якому Лук’ян має звільнитись від надокучливої колишньої, а його нова кохана має пройти трансформацію від бажання вбити до бажання врятувати) існують інші персонажі: група браконьєрів; жіночки, що тусуються на духовному ретриті; одногрупники Лук’яна – ботанік-планокур Олесь (Едуард Поляков), який грає “ХЗВ” на гітарі, та сувора донька професора Томочка (Поліна Зеленська), з якою Олесь намагається закрутити любов.
Перше, що кидається у вічі – це недолугий продакт-плейсмент, що повсюдно вилазить у кадрі. Друге – це намагання режисерки Катерини Царик зробити свій дебютний фільм схожим на “Сутінки”. Саме на це спрямована операторська робота Юрія Короля, що вправно працює з світло-зеленими фільтрами, знімає під водою і вночі. Голлівудські вайби допомагає створити і вигадлива робота менеджерки локацій Ольги Дьоми, яка примудрилась з куцого набору природніх оаз Києва та Коростишівського каньйону зібрати простір хтонічного лісу. Але напівтемних хащів Голосіївського парку та Пирогово не достатньо, аби “Мавка. Справжній міф” стала повноцінним роментезі з прицілом на епохальність “Сутінок”: не вистачає хорошого сценарію та яскравої акторської гри.
Поляков та Зеленська щиро намагаються створити якусь хімію у кадрі і надати цьому приторно-солодкому фільму юнацького захвату та гумору, але їх персонажі надто другорядні в цьому кіно, тож усі їх старання лишаються на периферії фільму. Натомість центральний трикутник Янкової, Довженка та Бочарової виглядає геть прісно та нудно. Емоції нагадують затаскане кліше, а самі актори, здається, не розуміють, що самого лише факту їх перебування у кадрі замало для повноцінного перфомансу. Та направду, головні персонажі настільки погано прописані, що акторам там і немає чого грати, прісних образів красивого і доброго хлопчика та дикої, але справедливої дівчинки. Утім, молоді обличчя на дебютних ролях в цілому роблять цю нудну тяганину “кохання-зітхання” стерпною та в чомусь навіть кумедною.
Здається, сценарист Ярослав Войцешик (який вже подарував українському кінематографу “Конотопську відьму”, “Каховський об’єкт” і анімаційну “Мавку”) вирішив взагалі не старатись на цим роментезі, адже питань до сюжету більше, ніж можна отримати відповідей. Насамперед, нема жодної інформації, для чого ці біологи взагалі приїхали в ліс. Що це за ліс – теж велике питання. На початку фільму героїв запитують, чи вони часом не бурштинокопачі, що мало б натякати на Полісся, утім пейзажні кадри-перебивки показують Карпати. Однак це ще дрібниці: сюжетні діри в цьому фільмі сяють яскравіше, ніж місяць у Русалчин тиждень.
За сюжетом, Мавка-Рута стрибає в Небуття, Лук’ян йде її рятувати і силою любові зцілює, однак сам розчинається на атоми. Але в наступному кадрі Мавка виносить його на руках. Яким чином вони обоє вийшли з Небуття – ніхто не пояснює. Яким чином покійниця мавка стала знову живою дівчиною – теж не зрозуміло. Жодного пояснення ми не отримаємо і про те, куди зникла магічна сила русалок і чому мавки раптом усвідомили, що вони – рабині русалок. Найбільш кумедно, що замість того, аби пояснити оточуючим, що відбувалося, Мавка накладає на всіх чари забуття (звідки вони в неї, якщо вона знову проста жива дівчина – теж не дуже зрозуміло). Логічні питання про те, що буде робити наново оживша Мавка в сучасному Києві (враховуючи, що вона померла десь у ХІХ столітті), і чому нікого з юних біологів не здивувало, що з експедиції вони повертаються без одногрупниці, зарахуємо в розряд душної прискіпливості.
За каноном жанру, у фільмі мала би бути сцена, де юний біолог зі своїм раціоналістичним світоглядом раптом відкриває для себе нову містичну реальність, а Мавка, розповідаючи про неї коханому, пояснює глядачам весь лор всесвіту фільму. Але ні – сценарист економить час глядачів і обходиться лише скупим тлумаченням, що у фільмі Мавки не такі, як в анімації.
Отже, “Мавка. Справжній міф” – це ще одна спроба влучити в підліткову аудиторію Film.UA Group. Якщо “Каховський об’єкт” був більше націлений на її чоловічу частину, то “Мавка. Справжній міф” – на жіночу. Щоправда, красивий візуальний ряд (хоч і зіпсований рекламою) ніяк не може перекрити ані погану акторську гру, ані дірявий сценарій – особливо на тлі розквіту роментезі у літературі, де існують сотні якісних історій, які сформували у фанатів і фанаток жанру звичку до якісно виписаного лору містичного всесвіту, на тлі якого розгортаються пристрасні еротичні сцени.
Очевидно, ця спроба – не остання. Уривок після титрів недвозначно натякає на сиквел і нову франшизу. Що ж, очікуємо тепер кросовер із “Конотопською відьмою”.
