“Гепард” чи “Леопард”?
І фільм, і серіал зняли за єдиним романом італійського дворянина з Сицилії Джузеппе Томазі ді Лампедуза, який базував образ головного героя на історії свого прадіда. В оригіналі роман називається Il Gattopardo (1958); українські переклади книги Миколи Мещеряка (1985) та Миколи Мещеряка й Мар’яни Прокопович (2009) називають роман “Гепард”. Можна припустити, що перекладачі серіала орієнтувались на назву перекладу книги, адже італійською (Il Gattopardo) та англійською (The Leopard) та французькою (Le Guépard) назви роману, фільму та серіалу співпадають.
Загалом назва роману пов’язана не так зі справжніми плямистими хижаками, як з родовим гербом головного героя та його реального прототипа. Герб родини Томазі – це зображення одного з різновидів геральдичного лева, який стоїть на горі. У геральдиці розрізнення між левом та леопардом не зоологічне, а суто символічне – згрубша, геральдичного лева, що крокує, називають леопардом. В тексті роману назви цих тварин ідуть через кому: описуючи занепад аристократії, автор порівнює їх з Леопардами (i Gattopardi) та Левами (i Leoni) на зміну яким ідуть шакали та гієни. Чому в перекладах з’являється гепард, сказати важко – можливо, через подібність звучання “гепард” та “гаттопард”.
Епоха Рісорджименто
Дія роману розгортається під час періоду італійської історії, відомомого як Рісорджименто, себто Оновлення. Це час формування сучасної Італійської держави шляхом об’єднання різних князівств між 1815 та 1877 роками. Сюжет розгортається у другій половині цього періода, починаючи з 1860 року, коли Джузеппе Гарібальді висадився на Сицилії з метою приєднання Королівства Обох Сицилій до Італії. У центрі історії – аристократична родина князя Фабріціо Саліни, також відомого як “Леопард” (чи “Гепард”). Родина Саліни була міцно пов’язана з династією Бурбонів і тепер намагається прилаштуватись до умов існування у новій Італії. Головний носій цінностей цього самого Рісорджементо у цій історії – це небіж Саліни, Танкреді Фальконері, який воював спільно з гарибальдістами, а згодом став урядовцем в Об’єднаній Італії. Щоб посісти це високе становище, Танкреді Фальконері вкладає шлюб з Анжелікою Седара – донькою багатого, але не благородного Калоджеро Седара. Фальконері отримує доступ до багатств родини Седара, а родина Седара долучається до аристократичного роду Саліни. Ціною цього шлюбу стала закоханість Фальконері та доньки Фабріціо Саліни Кончети (в Сицилії того часу шлюб з кузинами був нормою).
Візуальність проти історичності
Звісно, “Гепард” як шестисерійний серіал має куди більше простору, ніж “Леопард” Вісконті, хоч останній також триває понад три години. “Гепард” вводить сюжетну лінію сина Фабріціо Саліни Паоло, якої немає у Вісконті. Також серіальний формат дозволяє розширювати костюмовану частину цього історичного епосу: тут більше балів, світських раутів, історичних деталей.
Водночас сценарій “Гепарда” значно просідає у порівнянні з фільмом Вісконті, особливо в тому, що стосується діалогів. “Леопард” – це три години історичних сцен та насичених діалогів, які розкривають гірку іронію долі сицилійської аристократії: їй доводиться адаптуватись до нових умов, розуміючи, що старий світ вмер, але вони залишись. “Гепард” також намагається триматись цієї наріжної ідеї, однак кількість та якість діалогів тут розмазана тонким шаром по шести серіях, наповнених пейзажами Італії та історичною реконструкцією. Замість іронічного погляду на історію – візуальна пишнота.
Батальні сцени у Вісконті виглядають значно цікавіше. Фактично і “Леопард”, і “Гепард” мають по одній основній батальній сцені. Вісконті створює широку реконструкцію падіння Палермо: по вузьких вуличках міста біжать гарібальдійські солдати, що у своїх червоних сорочках з панорамного знімкування нагадують жуків-солдатиків. Сцени міських боїв Вісконті фільмує як панорамну історичну реконструкцію; “Гепард” натомість пропонує екшн-баталістику як спосіб доповнити образ Танкреді Фальконері. Тобто Вісконті через батальну сцену розкриває загальний історичний контекст фільму, тоді як творці серіалу мало пояснюють, що саме відбувається в Італії, але розкривають персонажа Фальконері як хороброго відчайдуха.
В цілому можна сказати, що серіал використовує перевагу більшого формату та включає додаткові сюжетні лінії і сцени, але програє фільмові у цілісності, структурованості та, що найважливіше, у поясненні історії Рісорджименто. “Гепард” – дуже красиве видовище, однак соціально-політичний контекст тут важко зчитати – у серіалі він не такий важливий, як особисті стосунки героїв. Натомість “Леопард” Вісконті дає об’ємну картину занепаду аристократії на тлі переломних для Італії подій.
Князь Саліна: Гепард проти Леопарда
Однак найважливе в обох історіях – це акторський склад. Головного героя, князя Фабріціо Саліну, у версії Вісконті грає легенда Голлівуду Берт Ланкастер; у серіалі його втілює італійський актор Кім Россі Стюарт. Попри харизматичну гру Ланкастера, Стюарту вдалося створити значно яскравішого князя Саліну. У порівнянні з Ланкастером, Стюарт має менше глибоких монологів та сенсово насичених діалогів, однак йому дісталося більше цікавих сцен, зокрема, з відвертою еротикою (чого у фільмах Вісконті не могло бути). Тож образ старого та гордого хижака, який розуміє, що світ змінився, а він – ні, Стюартові вдається значно ефектніше, ніж Ланкастеру.
З іншим важливим чоловічим персонажем – Танкерді Фальконері – ситуація протилежна. У “Гепарді” це 25-річний італієць Соль Нанні, а у “Леопарді” – Ален Делон. Соль Нанні дає образу Фальконері юнацької жаги та сили. Його герой значно жвавіший, пристрасніший та взагалі емоційніший. Делон зіграв роль Фальконері у 28, однак його образ молодого революціонера вибудований протилежно – це хитрий та вдумливий макіавеліст. Фальконері Делона підримує гарибальдістів не тому, що хоче зміни світу, а тому, що розуміє: “ аби все було як раніше, зараз треба підримати зміни”. Він значно холодніший, цинічніший та підліший – не зважаючи на те, що, завдяки додатковим сценам, герой Нанні має більше простору для політичної підлості. Та все ж Делону краще вдається витягти цей образ завдяки його унікальні харизмі.
Невдячне порівняння
Порівнювати серіал та повний метр, хоч вони і є адаптацією одного роману, досить складно, адже це все ж різні напрямки кінематографу. Можна сказати, що “Гепард” – це достойна екранізація роману Джузеппе Томазі ді Лампедуза, хай навіть вона менше занурена в історичні перипетії та більше нагадує костюмовану мелодраму, ніж сама книга. Це й не дивно, адже Netflix завжди намагається створити універсальну історію для широкої аудиторії.
А фільм Лукіно Вісконті – це вже давно безсмертна класика, яка пройшла випробування роками і завжди варта перегляду.
