Розкажіть про ініціативу Café Philosophique Lviv, з якої, як я розумію, виросли видавництво «Контур» і Kontur.Media.
Роман Оксенюк: Кафе виникло на філософському факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Датою заснування є 2013 рік. Проте його появі в публічному просторі передував університетський філософський гурток. Своєю чергою він орієнтувався на ідею Колеж де Франс як структури для занять винятково науковою роботою зі щорічним представленням поточних напрацювань публічно. Ми хотіли поєднати академічну атмосферу з невимушеністю café philosophique.
У форматі кафе ми розв'язували декілька завдань, важливих на той час. Перше — хоча зʼявлялися різні ініціативи, майже ніде філософія не була представлена в публічному просторі. Друге — ми хотіли подолати межу між студентами і викладачами. Стіни університету формалізували їхнє спілкування і взаємодію, тож часто вони або не відбувалися, або видавалися неможливими. Формат кафе дозволяв усім поговорити й перезнайомитися на рівних.
Ми почали залучати викладачів і аспірантів не тільки нашого факультету, але й інших закладів освіти, зустрічалися в «Дзизі» чи «Ноєвому ковчезі». Інколи до нас долучалося близько двохсот людей. З часом людей приходило все більше. Тож ми змінили кавʼярні на лекційні зали, і останні кілька років проводимо зустрічі у конференц-залі наших друзів — Центру міської історії.
Анастасія Холявка: Медіа «Контур» зʼявилося у 2019 році. Проіснувавши понад 12 років, кафе зібрало довкола себе багато однодумців й організаторів. Зʼявилися місця, де можна спілкуватися про філософію, але почитати про філософію в медіа поза науковими вісниками залишалося складно, вона лишалася непопулярною та недоступною для такого читання. Але ж працювати сьогодні в академічному просторі може означати більше, ніж просте сидіння в кабінеті з книжками.
Юлія Куліш: Це медіа зʼявилося тому, що подібного просто не було. Принаймні у 2019 році. Наприклад, коли я шукала, де можна публікувати свої філософські есеї, то не знаходила місця, яке пасувало б. Хіба що особистий блог у соціальних мережах. В інтернетах таких платформ було доволі багато: e-flux, Radical Philosophy, Glass Bead, Philosophy Now, Lateral, ARTMargins тощо, але в українському просторі філософське медіа лишалося лакуною, попри жевріння журналів «Ї», Prostory, ArtUkraine.
Іншою проблемою була замкненість спільноти філософів, сформованої університетом. Ми прагнули нейтралізувати наявний розрив між монолітними авторитетами і студентами чи загалом тими, хто ще вчиться писати. Ми хотіли створити інклюзивний і безбарʼєрний майданчик для спілкування. Уже перший опенкол для охочих опублікувати тексти на Kontur.Media показав: є ті, хто хоче писати і готовий працювати з такими текстами.
Замість есеїв, критичних текстів і книжок у нас формат дискусії часто зводиться до постів і коментарів у Facebook. Аналітику у фейсбуці пишуть усі — від моїх сусідів до Оксани Забужко. Це причина чи наслідок нестачі електронних, не говорячи вже про друковані, медіа?
Анастасія Холявка: Напевно, соціальні мережі дають більше відчуття свободи і безвідповідальності: можна написати, а потім видалити. Це трошки інший тип спілкування.
Роман Оксенюк: Соціальні мережі більш демократичні, ніж безпосереднє спілкування. Джон Дарем Пітерс поділяв комунікації на демократичні й недемократичні. Другі утілюють спосіб спілкування Сократа з афінянами, коли він приходить до тебе й вимагає відповіді. Демократична й асинхронна комунікація, проявлена в соцмережах – її, зокрема, можна розглянути через приклад Ісуса, який казав: сійте зерна, й десь щось зійде.
У соціальних мережах ти не зобовʼязаний відповідати й спілкуватися. Ти навіть можеш просто когось заблокувати чи видалити.
Мене лякає те, що, видаляючи чи блокуючи, створюючи бульбашку, ми залишаємося зі собою. І це може стати нестерпно.
Роман Оксенюк: Так, це також і про бульбашковість і капсульні середовища, з яких ми почали розмову. Закритий філософський істеблішмент, про який згадувала Юля: визнані філософи спілкувалися між собою, а потім до них зайшли «люди ніхто», якими були й ми. Памʼятаю яскравий приклад: коли ми кликали виступати в нашому кафе Дамʼяна Федорика чи інших філософів з-за кордону, нам казали, що цього не може бути, аби до нас прийшов хтось видатний. Хоча варто зауважити, що першу підтримку кафе отримало саме від представників академічного середовища, з багатьма ми товаришуємо і нині.
А загалом тренд на капсульність і зручні, комфортні середовища існує і в офлайні, і в онлайні.
Марк Соте, засновник філософської кав'ярні в Парижі, казав на початку 1990-х років про загрозу демократії та занепад філософії. Філософська кав'ярня мала стати місцем зібрання й вільного (буквально інклюзивного) обговорення, що могло протистояти цій ситуації. Яким з цього погляду є політичний контекст кав'ярні у Львові — як у сенсі становища демократії, так і філософії?
Роман Оксенюк: Не знаю, як і чому так трапилося, але в Києві та Львові зʼявилися доволі незалежні подібні осередки. Вони вирішували проблеми закапсульованості філософського знання й дилетантизму в академічних середовищах. Щодо демократії, то я не узагальнював би. Я памʼятаю 2013 рік, коли студенти зібралися на День філософії (20 листопада. — Авт.) у кавʼярні. Тоді ми побачили повідомлення, що в Києві починають збиратися на протести, це активно обговорювали. У нас не було цілей демократичності чи демократизації. Це ставало вже наслідком нашої діяльності.
Володимир Євтушенко: На той час наші зібрання були аматорськими, а не інституційними. Для мене активність полягала у вільнішому спілкуванні про філософію. В університеті, де панували заїжджені теми, цього не вистачало. Натомість у нас люди могли вільно висловлюватись на цікаві для них теми. У цьому контексті можна говорити про демократизацію.
Роман Оксенюк: У нас є місія і ціль, і ними визначені ті проєкти, про які ми говоримо — і кафе, і семінари, і медіа, і видавництво. Але загалом месіанство та претензійний пафос у тій чи тій формі є нам чужими. Тут криється багато небезпек, тож ми цього дуже уникаємо.
Усе-таки месіанство чи місійність?
Роман Оксенюк: І місійність, і месіанство. Одне часто випливає з іншого, породжуючи химери. Коли маєш місію, тобі здається, що ти рятуєш світ. Виникають непорозуміння, коли зʼявляється ще один «месія», який теж працює над порятунком світу. Це зараз є. І помітно, до яких результатів призводять подібні процеси.
Тому ми за плюралізм і навіть певною мірою за егалітарність — відкритість і можливість взаємодії всіх з усіма. Ми не навʼязуємо тематики, а виходимо з інтересів тих, з ким хочемо говорити.
Повертаючись до видавництва, розкажіть, за яким принципом підбирали книжки для перекладу?
Роман Оксенюк: Видавництво ми заснували у 2022 році. Тоді ж заклали концепцію та сенси видавництва і визначили серії: «Маяки», «Концепти», «Горизонти». У нас був величезний список того, що ми хотіли б видати. Проте спиралися на наявні й доступні ресурси, у тому числі самі книги й перекладачів, можливості достукатися до правовласників. Були тексти, про які ми не змогли домовитися з правовласниками. Пропозицій для співпраці зараз багато, але саме сформована концепція визначає, що ми робитимемо надалі.
Наскільки актуально публікувати сучасну філософію в ситуації, коли немає базового вокабуляру та відповідних перекладених книжок? Наприклад, виданий «Контуром» Вайтгед дає відповідь на епістемологічні проблеми, сформульовані Г’юмом і Кантом. Але де нам читати Г’юма?
Юлія Куліш: Дуже гарне питання, на яке немає відповіді. В ідеальному світі було б чудово, аби певним чином переклади серед видавництв узгоджували. Це могла б бути якась національна програма або принаймні програма на рівні університетів, перекладацьких шкіл, що узгоджувала б ці всі питання. Але в найближчому майбутньому так не буде з різних причин: війна, економічна криза, ринкова конкуренція, відтік інтелектуальної сили в українському суспільстві. Тому треба виходити із ситуації іншими шляхами. Як на мене, треба робити те, що ти можеш і так гарно, як ти можеш.
Роман Оксенюк: Якби ми мали за спиною безперервну перекладацьку традицію у 200 років, то могли б собі дозволити поступове перекладання текстів від Фалеса до Стівена Шавіро. Однак у нашому випадку треба йти паралельно: перекладати класику, що ми робимо в серії «Маяки», й акцентувати сучасну філософію.
Так, неузгодженість термінів є проблемою. Проте завжди є можливість уточнити їх у колег. Крім того, існує «Європейський словник філософій», яким ми часто керуємося.
Юлія Куліш: Гарним виходом є ситуація, коли після того, як накопичився певний обсяг перекладів, перекладачі та фахівці збираються й обговорюють термінологію. Приміром, ми регулярно перечитуємо статтю «Переклад як (не) порозуміння. Термінологічна дискусія», де філософи обговорюють, як перекладати той чи той термін. Це прецедент, коли неузгодженість термінології можна вирішувати конференційними розмовами.
Анастасія Холявка: Я згадала, що в радянський період була величезна серія «Философское наследие». Це багатотомні переклади різної класики. Такий проєкт демонструє, що хоч і можна перекласти все послідовно, необхідно починати щораз із Маркса й Леніна. Нібито це переклад, який може бути основою, проте затиснутою ідеологічно. Не варто це брати як приклад, адже це продовження утопії.
Роман Оксенюк: Ті переклади є неякісними, хоча саме їх вважали стандартом. І сьогодні для нас це лишається проблемою. Якщо твій переклад не матиме приміток чи вступної статті, як у «Философском наследии», тебе одразу дискваліфікують. Це проблема переважно для перекладу і видання сучасних авторів, які часто наполягають на тому, аби в тексті не було ніяких інтервенцій — ні коментарів, ні приміток, ні передмови.
Останнім часом почастішали заяви про необхідність підтримки незалежних ЗМІ: необхідність такої підтримки раптом з'являється тоді, коли ЗМІ стають справді фінансово незалежними, зіштовхуючись у кращому разі з достатньою кількістю споживачів, не готових, утім, підтримати проєкт. Хто підтримував і підтримує видавництво «Контур» на цьому етапі? Як ви знаходите фінансування на видання книжок?
Роман Оксенюк: Працюючи в різних комерційних сферах, ми фінансуємо «Контур» самостійно. Тому він є незалежним. Ми залежимо самі від себе. Це наші приватні інвестиції. Ми робимо те, що можемо дозволити собі робити, і це визначає наші межі.
Які українські видавництва ви бачите ідейно спорідненими?
Анастасія Холявка: Є багато сильних колег, у яких можна вчитися, брати з них приклад. Наприклад, ist publishing — справді класне видавництво, яке цікаво про себе розповідає, фахово підходить до дизайну й подачі книги. З медіа в нас був досвід співпраці з «Кунштом». Це добре, коли ми можемо спілкуватися з іншою аудиторією в рамках співпраці.
Роман Оксенюк: Можна згадати багато кого. Зараз відбувається розквіт книговидавничої індустрії, зокрема й у філософській сфері. Ми ніколи раніше не мали стільки всього, скільки маємо зараз. У нас зʼявилася когорта сильних істориків філософії, перекладачів, редакторів, зрештою, і видавництв, які працюють у суміжних нішах.
Юлія Куліш: Komubook можна згадати — вони завжди тримають руку на пульсі й видають, крім класики, щось нове. Щодо медіа, я завжди читала і вважала за гарний приклад e-flux. Щоправда, вони не публікують перекладів, а це важлива частина нашого медіа.
Які кількісні показники вашої аудиторії — наклади, продані примірники?
Роман Оксенюк: У нас невеликі тиражі. Це нішева література: середній тираж нашої книжки — 1,5 тисячі примірників. Купують книжки однаково: був час, коли купували найбільше Бейкона, потім Малабу чи Меясу. Я не можу сказати, що в нас є якийсь фаворит продажів. До того ж ми тільки вибудовуємо співпрацю з книгарнями.
Існує уявлення — хибне, як на мене, — що аудиторія таких серйозних книжок в Україні вкрай обмежена, кількісно і якісно. Що, на вашу думку, у цьому випадку первинне — попит чи пропозиція? І хто є аудиторією вашого видавництва?
Юлія Куліш: Я була здивована, наскільки українські читачі цікавляться просто новим. Досі вони могли про це тільки чути, але якщо написати на цей текст рецензію чи анотацію, виникне інтерес не лише у філософських колах. Анонс виходу книжки Меясу «Після скінченності» перепостила бібліотека села Степанці Черкаської області. Я зайшла на Вікіпедію почитати про це село — там живе близько двох тисяч людей. Часто ми можемо навіть не підозрювати, хто наша аудиторія. Український читач, мені здається, спраглий до нового — і до сучасної філософії.
Володимир Євтушенко: Мені здається, дуже багато речей, особливо в контексті Меясу, повʼязані в тому числі з випадковістю. Також не слід забувати про людей, які купують книги і не читають їх. Я, наприклад, саме такий читач: у мене зараз дуже мало часу, але книги я купую.
Анастасія Холявка: Важлива ще й аудиторія, яка формується, вже коли ми випустили книгу чи текст. Іноді люди, яким щось потенційно цікаво, можуть про це не знати. Формуючи назви серій, ми намагалися закласти відповідь на інтереси людей, за якими ми спостерігали, аби уникнути жесту в порожнечу.
Роман Оксенюк: Я виділяв до 11 сегментів потенційних читачів «Контуру». У нас це дуже різні аудиторії: наприклад, гомо академікус, недільний філософ, працюючий професіонал, блукаючий розум, шукаючий розум... Це різні люди, які читають книги з різною метою. «Контур» — це тільки десь 20 % реалізованого із запланованого. До кожної аудиторії ми прописували різні способи комунікації з нею. На ринку є достатня кількість людей, які готові читати складні філософські тексти. І видавець може впливати на те, що буде читатись, що буде популярним. А конкуренції між видавцями інтелектуальної літератури поки що немає. Зараз ми всі розширюємо категорії наших читачів.
***
Роман Оксенюк — куратор видавництва «Контур», співзасновник Cafe philosophique Lviv.
Анастасія Холявка — кураторка видавництва «Контур», співробітниця Центру міської історії.
Юлія Куліш — головна редакторка медіа «Контур».
Володимир Євтушенко — куратор видавництва «Контур».