Фільм є адаптацією роману Роберта Гарріса — письменника, що працює в жанрах альтернативної історії та політичного трилера. У фільмі, як і в книжці, вигадані персонажі входять в історичні події,
щоб нагадати, переосмислити та зрозуміти їх.
Містифікація від письменника Юрія Андруховича та художника Нікіти Кадана втілюється в “реконструкції” модерністської виставки 1931 року та “відтворенні” радіорепортажу про неї.
Лаконізм виставкового простору, фокус на знакових роботах та акціях Ройтбурда продовжують новий етап розвитку OFAM. Музей, який показує картинки, упевнено перетворюється на лабораторію, за якою
цікаво спостерігати далі.
Натхненні молоді герої «Футуромарення» мали амбітні претензії до майбутнього і творили новітні світи. Вони наново досліджували кольори і форми, возвеличували динамічну композицію і множинність
перспектив, обґрунтовували свої візії теоретично…
Виставка “Живопис з надлишком: київське мистецьке відродження, 1985-1993” у музеї Зіммерлі, демонструє унікальні роботи з приватного зібрання Ненсі та Нортона Доджів, а також зі збірок українських
колекціонерів та самих митців.
Лейтмотив виставки: бінарність почуття/розум виявилася теоретично хибною та вичерпаною, а уявлення про раціональне Просвітництво — упередженим та заангажованим.
Усі спортивні історії зазвичай закінчуються великим тріумфом. Фільм Надя, батерфляй канадського режисера Паскаля Планта руйнує канон — це парадоксально антиспортивний фільм про спорт…
Виставу можна назвати успіхом – за цікаві формальні прийоми, за музикальність, за сміливість, зрештою, взяти на себе ношу говорити про радянське (не)минуле.
Проєкт «Корисні копалини» під кураторством Саші Андрусик підважує оперу як театральний формат і розглядає її як ширший діапазон переживання і пам’ятання.
За кураторським задумом, проєкт «Тату, шолом тисне» окреслює напрямки руху в колекціонуванні сучасного мистецтва і фіксує художні традиції та конфлікти поколінь.
Уміння Вільнева працювати з довгими та досить монотонними формами дозволяє йому не збитися з ритму цього гіпнотичного пустельного болеро на дві з половиною години.
Куратори виставки поставили собі за мету показати «загальну картину» фотографії в Україні за 30 років. Вони відібрали 60 авторів, зіставили різні теми, оптики, середовища, заперечуючи намір
вибудувати хронологію розвитку.
Поточні виставки у PinchukArtCentre — групова "Згадати той день коли", персональна Микити Кадана "Камінь б'є камінь", камерна "Vukojebina" Ніколая Кaрабіновича — доповнюють одна одну в спробі
вловити дух часу.
Якщо у попередніх частин виходило захоплювати масового глядача енергією, божевіллям, безглуздими діалогами й дурними сюжетами, то дев'ятий фільм значно здувся на тлі попередників.