П’ятнадцять людей. Два війська. Один підвал.
Якось так міг би виглядати рекламний слоган «Безвиході». Продюсери обрали більш загрозливе гасло: «Голод не найгірше, що може статися з тобою».
Перед прем’єрним показом для преси режисер Тарас Костанчук попередив, що ми побачимо «фільм-пропаганду», «фільм-плакат», і закликав: «Не судіть занадто строго. Але судіть».
Що ж, спробуємо.
Діється в Чернігові, за 65 км від російського кордону, у перші дні повномасштабного вторгнення. Група людей різного віку та соціального статусу ховається в підвалі багатоповерхівки від обстрілів. Серед них є лікар, чиновник з дружиною, вагітна дівчина, її чоловік-іноземець, двоє колишніх військових, чеченець-боєць ММА, його україномовний дядько, водій-далекобійник, працівник ІТ, поранений юнак, співачка. Після вибуху вхід завалює — усі залишаються в підвалі на тиждень. Вони не знають, хто перемагає нагорі, продуктів обмаль, і через цю невизначеність і нестачу розділяються на ворогуючі групи.
Звучить як експозиція для герметичного трилеру або горору, коли герої опиняються у вимушеній (чи навіть добровільно обраній) ізоляції й стосунки між ними поступово загострюються до небезпечної межі.
Поділ тут очевидний: між прихильниками Росії та патріотами України. Перших очолює такий собі Іван Пуля (Володимир Бєляєв) — колишній десантник, ветеран Афганської війни, кримінальник. Лідер проукраїнської більшості — Дмитро Михайлович (Тарас Костанчук), теж з досвідом Афганістану і десантних військ. Лікар Петро Сергійович (Богдан Бенюк) хоча й україномовний, але ностальгує за СРСР. Чиновник Олег Орестович (Олег Драч) має партнерів по бізнесу в Росії і готовий пристати до сильнішого, за що його нещадно шпетить дружина Емма (Ірма Вітовська).
Гарні стартові умови для гострого сюжету. Якщо вірити пресрелізу, Тарас Костанчук прагнув максимальної автентичності: знімали дев’ять днів без перерв і вихідних у підвалі 5×5 метрів, без зайвих декорацій, чоловіки не голилися протягом усього знімального періоду.
Але не спрацьовує. «Безвихідь» містить внутрішню суперечність з перших же кадрів: нам обіцяють трилер, але пропонують плакат, рясну публіцистику з уривками новин. А втім, і плакат може бути яскравим, захопливим — аби тільки персонажі в ньому були схожі на людей. Натомість тут герої(ні) цілковито ходульні, утоплені в акторських штампах. І — вже звичий парадокс подібної продукції — що негативніший герой, то він цікавіший. Драч непогано відіграє дволичного бюрократа; однак, безумовно, єдина стовідсоткова акторська удача тут — Пуля у виконанні Беляєва. Цілковита природність мови, жестів, інтонацій, реакцій, моторошна еволюція від простуватого дядька до знахабнілого бандита, а потім і такого собі дрібного біса-спокусника, який до кожного з тих, хто вагається, знаходить підхід: когось залякує, когось заздалегідь підкуповує. Завдяки такому повнокровному антагоністу Костанчук навіть створює певну напругу у прикінцевих епізодах. Яка, втім, швидко відступає перед фінальним виверженням пафосу.
Вочевидь, чим далі триватиме війна, тим більше режисери урізноманітнюватимуть форми висловлення про неї. Уже на початку квітня у прокат вийде ще один воєнний трилер-у-підвалі: «Мишоловка» Сергія Касторних. Сподіватимемось, ця спроба буде вдалою.