У темряві підвалу лунає дитячий голос: «Ю-зе-фа». Дорослий Іван (Олександр Рудинський) розважає дітей: він ховається з ними в госпіталі, який його батько створив в укритті. Сили оборони намагаються їх евакуювати, але не встигають, і до бункера вже наближаються російські солдати. Іванові потрібно будь-що затримати росіян і врятувати дітей, поранених, батька й усіх інших, хто перебуває в цьому госпіталі-шелтері.
«Камінь, ножиці, папір» — це дипломна робота британсько-німецького режисера Франца Бьома, який перебрався зі Штутгарта навчатися кінорежисури в Національній школі кіно та телебачення в Лондоні. До цього як документаліст він співпрацював з великим німецьким телеканалом ZDF. Ідея фільму «Камінь, ножиці, папір» прийшла до нього після знайомства з українським військовим Іваном, який проходив підготовку у Британії. Історія про те, як в умовах бойових дій хлопцеві довелося виживати й намагатись рятувати інших, дуже схвилювала Бьома. Сценарій режисер писав спільно з Іваном. Як повідомляють прикінцеві титри фільму, Іван загинув на війні в січні 2024 року.
Хоч «Камінь, ножиці, папір» — це короткий метр і хронометраж фільму всього 20 хвилин, режисерові вдається створити напружену атмосферу й відчуття, що третини години замало для цієї історії. Насамперед такий ефект створює операторська робота Сянь Ю Ніу. Молода кінооператорка, яка поки має невеликий досвід роботи, застосовує метод рухомої камери, постійно слідуючи за персонажем Олександра Рудинського, періодично розгойдуючись з боку в бік. Цей прийом ідеально спрацьовує: кожен кадр фільму насичений динамікою, а градус напруги викручується на повну. Доповнює це хоч уже й неодноразово використаний, але все ще дієвий метод подвійної експозиції: появу росіян глядач бачить через оптику бінокля чи снайперський приціл, у які дивиться персонаж Олександра Рудинського.

Єдине, що може досить сильно різонути глядачеві око — ландшафти навколо бункера-лікарні, де розгортається життєва драма головного персонажа. Фільм знімали у Британії, і місцеві краєвиди темно-сірих пагорбів, порослих вереском і мохом, не реалістичні для середньостатистичного українського лісостепу. Утім Бьом вдало вибудовує контраст двох світів: клаустрофобний і брудний, але водночас теплий і безпечний бункер; відкритий і світлий, але водночас холодний і небезпечний простір навколо нього.
Не будемо ігнорувати слона в кімнаті й поговоримо про виконавця головної ролі, на грі якого збудований весь фільм. Олександр Рудинський уже кілька років досить упевнено будує кар’єру на Заході, знімається переважно в серіалах. Зокрема, в багатосерійній адаптації культового спагеті-вестерну «Джанго», у нетфліксівському мінісеріалі «Декамерон», у шпигунському трилері від Джорджа Клуні й Гранта Геслова «Агентство». Робота з початківцем Бьомом стала для Рудинського неочікувано видатним успіхом.
Рудинський без перебільшення створює цей фільм. Палітра його акторський гри змінюється від теплого дитячого розбишацтва, коли він грається з найменшими мешканцями бункера, до крижаного страху, коли вперше стискає в руках снайперську гвинтівку. Фінал стрічки трагічний настільки, наскільки лише можна уявити, і Олександр грає його напрочуд тонко, виражаючи німий жах і розпач, що лише підкреслює мужність героя, якої він сам не усвідомлює. Маска BAFTA, яку актор присвятив пам’яті свого загиблого друга Євгена Світличного й усім українським захисниками — однозначно заслужена нагорода.

«Камінь, ножиці, папір» — це сповнена напруги й динаміки трагічна історія про те, що іноді допомога нізвідки не надходить, потрібно самому ухвалювати рішення й брати відповідальність за порятунок близьких. Вона про те, з чим зіткнулося багато українців (і не лише українців, якщо глобально розширити цю тему) під час повномасштабного вторгнення. З іншого боку, цей фільм і про те, що навіть з усім бажанням, з усією віднайденою в собі мужністю і кмітливістю, людина, проте, не завжди здатна здолати виклики, що іноді випадок може повністю переписати долю людини. Цей фільм — утілення живої пам’яті про українського солдата Івана, який хотів прожити своє життя інакше, але російська агресія своїми снарядами й кулями повністю перекроїла його долю. Мабуть, це важливіше, ніж усі можливі премії, які вже отримала і ще отримає ця стрічка.