Плюси:
1. Креативний виступ глави держави на щорічній конференції YES, незважаючи на його внутрішнє спрямування, отримав добрий відгук серед іноземної аудиторії. Емоційність, вміння вжитися у роль, як і прекрасні навички спілкування з широкою аудиторією – це безперечний актив президента Зеленського. Добре, що почули коментарі глави держави, хоча поки у загальних рисах, на важливі для України і наших партнерів теми. Йдеться і про питання відновлення миру на Донбасі, і миротворчу місію, і роздуми про деокупаційну політику щодо Криму. Разом з тим, все ще бракує чіткості, конкретності і комплексного бачення, якою буде зовнішньополітична стратегія президента Зеленського. Прикро, що ми так і не почули жодного слова у виступі на тематичній конференції про ЄС та НАТО. Це може привести до неправильних висновків серед наших союзників. На жаль, цей тиждень фактично поховав надію на винесення для дискусії на Лондонському саміті НАТО у грудні питання про надання Україні Плану дій щодо членства (ПДЧ).
2. До позитивів тижня слід зарахувати рішення Ради ЄС продовжити обмежувальні заходи проти фізичних і юридичних осіб в РФ, які підривають чи загрожують територіальній цілісності, суверенітету і незалежності України, на період до 15 березня 2020 року. Знову спрацював «запас міцності» попередніх років. Треба віддати належне і правильним словам президента Зеленського на тему важливості санкцій як інструменту дипломатії. Важливим є те, що санкції – це об’єднуючий елемент міжнародної єдності і солідарності з Україною.
3. Зі знаком плюс пройшов візит віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитра Кулеби до Брюсселя. Добре, що свій перший візит після призначення він здійснив саме до столиці ЄС. Адже саме там його першочергові партнери і контакти. Тепер ні в кого в ЄС не виникатиме питань, з ким спілкуватися і кому дзвонити у разі робочої чи нагальної потреби. Важливим є й те, що ця поїздка відбулася на фоні законодавчого тижня в Україні, протягом якого ми побачили підтримку рішень щодо посилення митної співпраці між Україною і ЄС. Сподіваємося, що політичної волі та повноважень, виділених і під цю посаду, і під ефективне забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції, у владної команди не забракне. Нагадуємо про важливість активізації діалогу з ЄС навколо ініціативи про «4 союзи».
4. Цього тижня МВФ повернувся в Україну і розпочались консультації щодо нової програми допомоги Україні. Приїзд місії саме зараз вже є важливим сигналом для міжнародних ринків, що в Україні все відбувається «за планом». Фактично місія прибула відразу після призначення нового складу КМУ та у період формування програми діяльності Уряду. Кращого часу важко було б знайти. Досить амбітною є й мета українського уряду зробити цю програму останньою та перейти на самозабезпечення нашої економіки.
5. У робочому режимі пройшли візити в Україну Керсті Кальюлайд, президента Естонії, та Саулі Нііністьо, президента Фінляндії, яка наразі головує в ЄС. Варто зауважити, що у Нііністьо склався досить активний діалог з Путіним та й зустріч Путін-Трамп пройшла саме в Гельсінкі.
6. З огляду на сигнали з Вашингтону та коментарі посланця США в Україні Уільяма Тейлора зі знаком плюс завершується історія з наданням Сполученими Штатами військової допомоги Україні, на певний час підвішена президентом Трампом. Водночас несподіване звільнення радника з питань нацбезпеки Джона Болтона главою Білого дому в черговий раз підтвердило, з яким непередбачуваним партнером доведеться зіткнутися президенту Зеленському у Нью-Йорку в ході першої особистої зустрічі. У разі правильних дій української команди і детальної продуманості зустрічі з Трампом, можемо розраховувати на зростання оборонної допомоги з боку Вашингтону, для чого було докладено виключних зусиль за попередні п’ять років, у тому числі шляхом відкриття можливостей для прямих військових закупівель.
Мінуси:
1. У пошуках креативних рішень треба завжди триматися у фарватері стратегічних інтересів Україні, інакше можна втратити береги. Звертаємо на це увагу, оскільки на тижні голова Комітету ВР України у закордонних справах договорився до того, що заявив про готовність України до виведення натівських інструкторів з території держави. Прикметно, що таке «виведення» прозвучало у контексті перспективи звільнення Донбасу. Важливо те, що чи не вперше від команди Зеленського прозвучав сигнал про можливість української влади згорнути окремі елементи співпраці з НАТО на догоду агресору. Викликають сумніви, що цей креатив визрів лише в однієї особи. Можливо йдеться про свідомий інформаційний вкид для перевірки реакції в суспільстві? Як би там не було, цей сигнал не просто шкідливий, його взагалі не мало б бути. Наше партнерство з НАТО належить до засадничих елементів всієї зовнішньої і внутрішньої політики держави. І хто б не підказав цю ідею голові Комітету, подальшого розвитку її не можна допустити. В іншому разі можна «докреативитись» до права вето на свободу зовнішньополітичного вибору України чи до позаблокового статусу. Якщо комусь і треба вивести свої війська з території України (про що і мають говорити офіційні особи за всіх нагод), то це Росії. Це точно покращить атмосферу за столом переговорів. На шляху до миру інтереси держави треба відстоювати, а не здавати.
2. Протягом тижня почали випливати цікаві деталі звільнення українських громадян. Як виявляється, ця справа не така вже й завершена, особливо у питанні наших моряків. Нагадаємо, що наказ Міжнародного морського трибуналу вимагав від Росії негайного та безумовного звільнення наших хлопців. Однак на днях омбудсвумен Людмила Денисова підтвердила, що моряки прибули в Україну під її особисте зобов’язання, а нелегітимний судовий процес в РФ проти них триває. Це досить пікантна ситуація, яка містить чимало потенційних ризиків для України. Йдеться і про ймовірність використання РФ цього факту про визнання російської юрисдикції щодо Криму. Цікаво, якими будуть дії влади, якщо так званий російський судовий процес визнає українських моряків винними? Попри запевнення української сторони стосовно проведення усіх слідчих процедур, варто відзначити очікуване акцентування уваги нідерландської сторони на факторі Цемаха під час дискусій в ЄС, якого перевели зі статусу свідка на підозрюваного. Щиро співчуваю українському послу в Нідерландах, який зараз напевно перебуває під потужним тиском нідерландських політиків та суспільства.
Вкотре наголошую, варто максимально уникати аматорства у веденні таких чутливих питань та загалом зовнішньополітичної діяльності. Як і не забувати про вимогу Міжнародного трибуналу повернути Україні три кораблі. Вкотре хочу нагадати про важливість відновлення свободи судноплавство в акваторії Азовського та Чорного морів.
3. Зберігаються хаотичні рухи у форсуванні зустрічі Нормандської четвірки до кінця вересня. Однак, це виглядає малоймовірним з огляду на насиченість цього місяця міжнародними заходами. Окреслюється помилковий підхід щодо більшої уваги до форми, а не змісту. Конкретної стратегії від України поки що не видно. Лише чути про міфічну дорожню карту, про яку кажуть то в категоріях нового формату, то апгрейду Мінських домовленостей. Необізнаність нової команди і поспішність очікувань від Нормандського саміту можуть зіграти з Україною злий жарт. Ми стали свідками суперечливих заяв представників влади: спочатку заявляється готовність про проведення місцевих виборів на "окупованому" Донбасі у 2020 році, потім ця теза спростовується і заявляється, що вибори мають відбутися після виведення російських військ і з дотриманням законодавства України. Такі крайності не красять українську дипломатію. Адже очевидно, що проводити вибори на "окупованих територіях" апріорі неприйнятно. Рівно як і передчасно заявляти про "відлигу" у відносинах між Україною та РФ. До тих пір, поки Росія вбиває українців на Донбасі та продовжує знущатися над мешканцями Криму, подібні заяви, м'яко кажучи, є дивними.
4. До мінусів вимушені зарахувати визнання президента Зеленського про те, що до теми миротворців для Донбасу він ставиться дуже обережно і не порушує її у рамках міжнародних контактів. На цьому фоні не заспокоїли і слова глави держави про його згоду бачити миротворців на кордоні України і РФ, хоча б тому, що цьому сигналу явно бракувало впевненості. Нечіткість завжди викликає запитання. Українська дипломатія ніколи не погоджувалася на те, що миротворці зупиняться на лінії зіткнення чи стануть «охоронцями» для СММ ОБСЄ. Для сталого вирішення «донбаської авантюри Кремля» потрібні дві принципові речі. По-перше, повернення контролю над кордоном. І друге – міжнародна присутність на окупованій Росією частині Донбасу, включно з кордоном. На жаль, ані в першому, ані в другому питаннях ми поки що не побачили жодного руху команди Зеленського. Будь-які інші підходи ведуть до перспективи замороження конфлікту. Це і буде той саме випадок Придністров’я чи Абхазії, про які казав президент України на конференції YES, адже там відсутні миротворці ООН. Як можна називати російську армію в Придністров'ї миротворцями? Тут без коментарів.
5. Потребує роз'яснень наполегливе бажання української сторони продовжити розведення сил і засобів вздовж всієї контактної лінії на Донбасі. На мій погляд, треба досить обережно ставитися до цього сценарію, адже наші Збройні Сили будуть змушені відводити війська із завойованих позицій, які звільняли та захищали ціною крові. Знов з"являться "сірі зони" з незавидною долею для їхніх мужніх мешканців. Крім того, не забуваймо, що нинішня фактична контактна лінія, про які всі говорять, не співпадає з лінією, визначеною Мінськими домовленостями від 19 вересня 2014 року. Нагадаю, що у лютому 2015 року Росія захопила майже 2,5 тис. квадратних кілометрів, посунувши лінію вглиб території Украіни. Тому, як мінімум, слід вимагати відновлення лінії від 19 вересня. До того ж розведення не вирішить ключового питання - виведення російських військ, встановлення повного та тривалого режиму припинення вогню, доступ СММ ОБСЄ до всієї окупованої території, включно до кордону. Фактично з розведенням буде встановлено заморожений квазі-кордон між Україною та окупованими територіями. Тут варто бути пильними.
Европейское счастье за российские деньги. Зеленский с налогом и на перепутье. По мотивам саммита YES
Поради небайдужого:
1. Києву варто було б більше уваги приділяти координації кроків з Берліном і заручитися підтримкою німецької системності на фоні метушливості французької сторони, враховуючи тональність французько-російської зустрічі у форматі "2+2" у Москві. До речі, французькі міністри так і не залетіли в Україну. Очевидно, що президенту Зеленському, з його підкресленим прагненням якнайшвидше врегулювати ситуацію на Донбасі, все ще імпонує динамічність президента Макрона. Однак, безумовною перевагою Ангели Меркель є її послідовність та добра обізнаність з повадками Путіна, як і глибока зануреність у мирний процес від самого його початку. Безперечно, це цінний актив для України. Є очевидним, що Макрон прагне позиціонувати себе як провідного лідера, який хоче без участі американців вирішувати європейські справи. Крім того, він вже думає про наступні президентські вибори і для цього йому потрібні добрі відносини з російським президентом, аби вирішувати бізнесові проблеми французьких ділових кіл та відновити традиційні привілейовані стосунки між Парижем та Москвою, які поки обмежені з причини антиросійських санкцій. До того ж йому треба внутрішні проблеми у Франції компенсувати зовнішньою активністю та успішністю.
2. Зваженого підходу потребує обговорення формули Штайнмаєра. Попри постійний шантаж Росії, Україна завжди наполягала на обумовленості безпекових і політичних кроків. Будь-якому змістовному обговоренню політичних кроків з боку України мав передувати суттєвий прогрес у безпеці. Найголовніше, фіксація, як того вимагає Москва, такої формули фактично нівелює закон про особливий порядок місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях, який передбачає чіткі вимоги і запобіжники для введення в дію особливостей місцевого самоврядування. Їх виконання гарантує чистоту виборчого процесу і максимально обмежує присутність російського фактору, як політичного, так і силового. Через це Україна усі ці роки тримала удар. В інтересах Москви ж переписати правила.
Формула Штайнмаєра лише задає політичні рамки. Ця формула є однією з багатьох інших складових т. зв. дорожньої карти виконання Мінських домовленостей, про розробку якої було домовлено за підсумками Берлінського саміту в 2016 році. Тому, якщо немає дорожньої карти, то немає формули Штайнмаєра.
3. Загальна відповідь президента Зеленського під час зустрічі YES про стратегію повернення Криму нагадала про напрацювання за минулі п’ять років. Вони створили дуже добрі стартові позиції, які включають різні інструменти міжнародного права, санкції, позови до міжнародних судів і арбітражів, здійснення, хоча й опосередкованого, моніторингу порушення прав людини з боку Росії як окупаційної держави. Нинішня міжнародна ситуація вимагає від Києва ініціативної та проактивної позиції, яка б не дозволила понизити амбіційність політики невизнання і задавала новий порядок денний щодо Криму. Візит Глави держави на сесію Генеральної асамблеї ООН вже за тиждень як раз і є такою нагодою.
4. Наполегливо радимо своїми заявами не понижувати планку амбіцій в частині європейської та євроатлантичної інтеграції. Дипломатія потребує стратегічного бачення, а не орієнтування на поточний момент.
5. Україні слід активно включитися у відстежування та супровід процесу погодження нового складу Європейської Комісії, який був представлений її новою очільницею Урсулою фон дер Ляєн. Серед заявлених кандидатур на призначення особливий інтерес для Києва становить посада Комісара ЄС з питань розширення та сусідства. І те, що станом на зараз, ця посада віддана на відкуп Будапешта, а заповнити її може міністр уряду Віктора Орбана Ласло Торчані, - це погана новина не лише для України. Знаючи кухню ЄС з середини, можу припустити, що саме з причин суперечливості даного призначення європейці знайдуть елегантний вихід із ситуації і в підсумку цю посаду буде передано новому, менш токсичному кандидату. Водночас пасивно спостерігати за тим, що відбувається, не можна.
6. Перемовини з МВФ щодо нової програми співпраці обіцяють бути непростими. Головними питаннями переговорів є налагодження належної роботи всіх антикорупційних органів, забезпечення стабільності державних фінансів, а це і виконання бюджету-2019 і формування бюджету-2020, запровадження ринкових цін на енергоресурси для всіх споживачів (і зараз, до речі, дуже вдалий час на фоні низьких світових цін), впровадження земельної реформи. І в цьому контексті, важливим є синхронізація програм Уряду та МВФ, щоб підтримка дійсно сприяла розвитку держави і впровадженню реформ.
Незважаючи на примарність отримання коштів чергового траншу за діючою програмою stand-by, все ж таки доцільно порушити це питання. Адже левова частина зобов’язань України і більшість структурних показників програми були виконані. Наступна програма може бути укладена як тільки буде прийнятий збалансований бюджет і, за прогнозами НБУ, перший транш Україна отримає на початку наступного року. Тож 1-2 млрд. дол. США від МВФ восени будуть більш, ніж доречними.
У контексті міжнародної фінансової допомоги доцільно порушити перед ЄС питання розробки нової багаторічної програми макрофінансової підтримки Украіни.
7. Уряд та бізнес мали б погодити спільне бачення зовнішньоторговельних пріоритетів та опрацювати концепцію двосторонніх торговельно-економічних комісій, виходячи з національних інтересів, в першу чергу, інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС, та пріоритетів Уряду.
8. Хотілося б почути більше конкретики і українцям, і нашим міжнародним партнерам про ініціативу проведення у Маріуполі інвестиційної конференції з відновлення Донбасу. Поки що, крім анонсів спочатку на вересень, тепер - перенесення на жовтень та запрошення потенційних інвесторів, є вакуум щодо змістовного наповнення важливого заходу.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на наступний тиждень.