До певної міри можна зрозуміти чому в українському інформаційному полі панують оптимістичні настрої щодо Камали Гарріс. Дональд Трамп — надто неоднозначна й доволі скандальна політична фігура. А ще він багато говорить. І часто його заяви суперечать одна одній. У тому числі в питаннях підтримки України. Природно, що вислови на кшталт «зможу зупинити війну за 24 години» викликають недовіру та скепсис. Також абсолютно незрозуміло, як Трамп хоче домогтися миру між Україною та Росією. Що буде з військовою та фінансовою допомогою Україні? Додатковим негативним подразником є кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс, який не раз жорстко критикував підтримку України.
Зараз в українських медіа регулярно публікують соціологічні дослідження, які демонструють позитивну динаміку підтримки Гарріс і її перевагу на кілька відсотків над Дональдом Трампом. Щоправда, є й інша соціологія, яка показує трохи сумнішу соціологічну картину для кандидатки від Демпартії. Також існує повчальний приклад 2016 року. Тоді майже всі соціологи прогнозували впевнену й комфортну перемогу Гілларі Клінтон. А вона програла. У результаті тому, хто не надто заглиблений у нюанси американської політики й виборчої системи, здається, що Камала Гарріс твердо крокує до своєї неминучої перемоги. А насправді вона з таким самим успіхом може крокувати й стежиною Гілларі Клінтон, яка веде до поразки.
На тлі непередбачуваності Трампа українців переконують, що Гарріс — безумовно, найкращий варіант для майбутнього України. Мовляв, її перемога гарантує підтримку України Вашингтоном як мінімум на поточному рівні. Але такі прогнози передчасні й не враховують кількох моментів.
Наразі ми не почули від Камали Гарріс жодних деталей її бачення підтримки України та шляху до припинення російсько-української війни. Якою має бути ця підтримка, у яких обсягах і межах? Як Гарріс бачить майбутні відносини США з Росією та Путіним? Чи існують для неї червоні лінії та обмеження в наданні військової допомоги ЗСУ? І чи схильна вона підштовхувати Україну до переговорів з агресором? З не зовсім зрозумілих причин кандидатка від демократів узагалі не поспішає висловлювати свої думки про Україну. Хоча з моменту відмови Джо Байдена брати участь у виборчих перегонах минуло чимало часу.
Те, що під час з'їзду Демпартії Камала Гарріс згадала підтримку України й союзників по НАТО одним реченням, не відображає її особистого ставлення та не розкриває жодних параметрів і глибини цієї підтримки. Так само не можна робити якихось глобальних висновків з її ритуального привітання з Днем Незалежності, у якому політикиня написала, що «ми й надалі підтримуватимемо Україну в її боротьбі за свободу проти російської агресії». До речі, Дональд Трамп теж вітав Україну, коли був президентом. У його привітаннях було чимало сильних слів про «мужню протидію російській агресії», запевнення в тому, що США завжди стоятимуть поруч з Україною та визнають кордони 1991 року. Але ж ніхто не робить висновків про зовнішню політику Трампа на підставі його привітань українців з державним святом.
Чого насправді можна очікувати від Камали Гарріс, наскільки та до якої межі вона буде підтримувати Україну? Насправді відповісти на це питання не може ніхто. Усе, що останнім часом вийшло в медіа на тему зовнішньої політики гіпотетичної адміністрації Гарріс, є лише припущеннями експертів й аналітиків. У чомусь ці припущення можуть виявитися слушними. А в чомусь ні. Напевно, й сама Камала Гарріс зараз чітко не уявляє нюансів геополітичної доктрини. Та й зовнішня політика ніколи не була сильним місцем і предметом особливих зацікавлень нинішньої віцепрезидентки США. У всіх промовах і заявах, які стосувалися питань зовнішньої політики, у тому числі України та Росії, Гарріс повторювала позицію адміністрації Джо Байдена, а не транслювала власну думку.
У кращому разі політика Камали Гарріс, якщо вона виграє ці вибори, буде повторювати політику адміністрації Джо Байдена. Зараз дуже мало шансів, що Гарріс відмовиться від доктрини свого попередника «не допустити поразки України й перемоги Росії» та погодиться передавати Україні всю необхідну зброю для перемоги. Тобто нерішуча, нерівномірна й недостатня підтримка Києва може тривати — і це буде серйозним викликом для нас.
Також існують значні ризики, що адміністрація Гарріс може навіть послабити допомогу Україні. Джо Байден, попри його похилий вік і надмірну обережність, загалом мав непогане уявлення про геополітичні процеси. І орієнтувався в європейських питаннях і деструктивній ролі Москви. Камала Гарріс такого досвіду не має. Вона взагалі мало уваги приділяла світовій політиці. І так видається, що її більше турбувала війна Ізраїлю проти ХАМАСу, ніж події на театрі російсько-української війни.
По-друге, Камала Гарріс тяжіє до лівого ухилу в економіці та соціальній сфері, схильна до соціальних експериментів, які вимагатимуть значних коштів з державного бюджету. 16 серпня кандидатка у президенти на мітингу в Північній Кароліні озвучила головні тези своєї економічної програми. Серед них є пропозиції заборонити збільшувати ціни на товари й послуги, фінансово підтримувати покупців першого житла, розширити податковий кредит на дітей.
Якщо всі ініціативи Гарріс вдасться втілити, вони можуть коштувати федеральному бюджету близько 1,7 трлн доларів за десятиліття і ще дужче підвищать його дефіцит. Великі вливання в соціальну сферу, очевидно, змусять Білий дім урізати інші видатки. Тоді під загрозу потрапить й підтримка України.
По-третє, здається, Гарріс має певну особисту антипатію до Зеленського. Це може відчутно ускладнити комунікацію між ними й позначитися на рівні американської допомоги. Крім того, не зрозуміло, який вплив на Гарріс мають колишній президент США Барак Обама та ліве, «прогресивне» крило партії. Якщо такий вплив буде значним, нічого хорошого Україні це не віщує. Та й кандидат у віцепрезиденти від Камали Гарріс Тім Волз точно не належить до яструбів у царині зовнішньої політики.
Частково ситуацію могли б збалансувати інші призначення Гарріс, зокрема, державного секретаря й радника з питань нацбезпеки. Але кандидатка від демократів може обрати на ці посади теж дуже поміркованих людей, чимось схожих на Джейка Саллівана.
У нас зараз надто мало об’єктивних даних, щоб з усією впевненістю стверджувати, якою може бути політика Камали Гарріс на посаді президента США стосовно України й Росії. Надмірний оптимізм у цьому питанні завчасний і недоречний.