До 1994 року більшість країн Африки визнали незалежність України й установили дипломатичні відносини, проте Київ відкрив посольства лише в Єгипті, ПАР, Тунісі й у Гвінеї (останнє 2012-го закрили через переворот і міжнародну ізоляцію хунти), спираючись на пріоритетні партнерства в торгівлі: Єгипет і Туніс імпортували українське зерно, ПАР – олію, з Гвінеї ми імпортували боксити.
Упродовж 1998–2004 років Україна відкрила ряд нових посольств, зокрема: в Алжирі, Марокко та Лівії (його евакуювали до Тунісу 2015-го). Загалом, дипломатичні зусилля сфокусували на Північній Африці, куди Україна експортує значну частку зернових. Залишок дипломатичних ресурсів спрямували на Субсахарську Африку, відкривши посольства лише в Нігерії, Кенії, Ефіопії, Габоні (у 2012-му перенесли в Сенегал) й Анголі. Ці країни відіграють важливу економічну й політичну роль на континенті, проте присутності тільки в них недостатньо.
Отже, до повномасштабного вторгнення Україна мала посольства лише в десяти з 54 країн Африки. Зрозуміло, вони не могли якісно представляти інтереси держави на континенті. До того ж роботу на африканському напрямку українські дипломати не вважали престижною.
При цьому формати співпраці з країнами континенту не обмежувалися дипломатією: українські фахівці будували на континенті промислові підприємства й об’єкти енергетики, школи й лікарні, постачали техніку для промисловості й сільського господарства, озброєння та військову техніку для армій, в українських вишах здобули освіту чимало африканських студентів. Українські військові брали активну участь у миротворчих місіях ООН, зокрема: в Анголі, ДР Конго, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Ефіопії, Еритреї, Судані, Кот-д’Івуарі й Малі.
У 2021-му ухвалили «Стратегію зовнішньополітичної діяльності України». Про Африку як окремий регіон навіть не згадали – лише разом з Близьким Сходом. Утім згодом визнали, що недооцінили Африку, і пообіцяли розширювати можливості для експорту й збільшувати дипломатичне представництво.
Активність на африканському напрямку після повномасштабного вторгнення
З початком російського вторгнення в української дипломатії з’явився новий напрям роботи – ізоляція Росії. І треба сказати, за майже два роки великої війни Україна досягла більшого прогресу у відносинах з африканськими країнами, ніж за попередні 30. Президент Володимир Зеленський провів переговори з двома десятками очільників країн Африки, міністр закордонних справ і парламентські делегації відвідали півтора десятка держав, МЗС анонсувало відкриття 10 нових посольств на континенті.
Важливу роль у покращенні позицій України на континенті має гуманітарний проєкт Grain from Ukraine, у рамках якого африканські країни отримали сотні тисяч тонн зерна, що різко контрастує з діями Росії, яка знищує українські елеватори й портову інфраструктуру, а також намагається заблокувати експорт зерна.
Попри це, чимало держав Африки віддають перевагу нейтралітету, і найважливіша причина — Київ не має важелів впливу, насамперед економічних. В Африці наша держава все ще дуже обмежено присутня й майже не просуває економічних проєктів. І поки не запропонує взаємовигідну економічну співпрацю, а не лише публічну дипломатію, значна частина континенту не ставитиметься до нас всерйоз.
Щоб переконати Африку в серйозності намірів, варто ініціювати угоди про зону вільної торгівлі з найбільшими потенційними ринками: Нігерією, Ефіопією, Кенією, Єгиптом, ПАР, Алжиром, Марокко, Тунісом — й угоди про преференційний режим торгівлі з Африканським Союзом після введення в дію Африканської континентальної зони вільної торгівлі та з Економічним співтовариством країн Західної Африки.
Африка як клондайк для української зовнішньої торгівлі
Обсяг торгівлі України з Африкою 2021 року складав $6,8 млрд, експорт – понад $4 млрд, що давало змогу частково перекривати традиційно негативний торговельний баланс. Понад 70% експорту України на континенті припадало на Північну Африку, зокрема на Єгипет – майже 45%, це головний партнер у регіоні з обсягом торгівлі товарами та послугами у 2021 році $2,43 млрд, з яких український експорт становив більш ніж $2,1 млрд. На 49 країн Субсахарської Африки припадало близько $1 млрд, основними покупцями нашої продукції є Ефіопія, Сенегал, Судан, Нігерія, Гана та Кенія.
Україна експортує в Африку зернові культури, чорні метали, насіння та плоди олійних культур, жири й олію тваринного та рослинного походження, руди. До початку війни 13,3% українського експорту агропродукції йшло саме в країни Африки.
Однак це лише верхівка айсберга можливостей економічного партнерства з третім континентом світу.
За прогнозом McKinsey Global Institute, 2050 року населення Африки сягне 2,5 мільярдів, у країнах континенту триває динамічна урбанізація, розбудовують інфраструктуру, лібералізують торговельні режими. Сукупний ВВП Африки складає майже $3 трлн, а за паритетом купівельної спроможності – майже $9 трлн. За даними Світового банку, в Африці зосереджені шість із десяти економік, що зростають найшвидше: Гана, Ефіопія, Кот-д'Івуар, Джибуті, Сенегал і Танзанія. Важливим сигналом також є створення Африканської континентальної зони вільної торгівлі, що охоплює весь континент і в перспективі дозволить сформувати спільний ринок товарів і послуг, спростити торгівлю.
До 2050 року робочої сили в Африці повинно побільшати на 796 мільйонів, тоді як у Європі й Китаї показник спаде, а в Індії, Північній і Південній Америках помірно зросте. Африка стане домівкою для найбільшої у світі кількості населення працездатного віку. Подвоєння показника створить передумови, щоб до 2050-го ринок Африки та її ВВП теж зросли мінімум удвічі. Субсахарська Африка – регіон, у якому, за даними ООН, проживає понад 1,2 мільярда людей, майже половина з яких молодші 18 років, а понад 70% молодші 30 років. Такий віковий склад населення сигналізує про великий потенціал для росту економіки.
Понад 250 мільйонів африканців, прогнозує McKinsey Global Institute, долучаться до класу споживачів (витрачатимуть щонайменше 12 доларів на день за паритетом купівельної спроможності) до 2030 року. Зростуть споживчі витрати – з’являться нові ніші на ринку, зокрема, зросте попит на продукти з доданою вартістю. Українським компаніям слід встигнути до цього соціального переходу, оскільки коли цей клас споживачів сформується, конкуренція за задоволення його потреб буде куди серйознішою.
Розширення експорту українських товарів та послуг в Африку може значно послабити повоєнну економічну кризу й навіть стати важливим фактором майбутнього зростання. Тому потрібно збільшувати дипломатичну присутність в Африці та стимулювати активність українських компаній на континенті.
Уже в найближчому майбутньому Україна має розширити свою економічну присутність в ряді країн, ринків яких досі не освоїла. Це Камерун, Кот-д’Івуар, Мавританія й Танзанія, де є прямий попит на українські товари. Потрібно нарощувати контакти з ПАР, третьою економікою Африки з ВВП $282 млрд, куди ми експортуємо товарів лише на $20–30 млн на рік, і з Нігерією, що має 206-мільйонне населення. Ці два ринки ключові, щоб реалізувати успішну зовнішню торгівлю на континенті. А ще ж є Марокко, Ефіопія, Кенія, Руанда, Гана, Сенегал, Ботсвана, Туніс, Маврикій, Уганда, які демонструють швидкий прогрес економіки й готові багато імпортувати, оскільки не можуть задовольнити потреби своїх споживачів.
У довгостроковому майбутньому, щоб зміцнити економічні позиції в Африці, Україні необхідно диверсифікувати структуру експорту товарів і послуг. Варто відходити від сировинної та збільшувати кількість товарів і послуг з високою часткою доданої вартості. Зокрема, експортувати не лише зернові, а й сільськогосподарську техніку й добрива, сприяти модернізації сільського господарства країн континенту, які на тлі російської агресії акцентували, що потребують самозабезпечення продовольством.
Високий потенціал, з огляду на можливості України й попит Африки, мають продукція хімічної промисловості, ліки, продовольчі товари, машинобудування, суднобудівництва, зокрема річкового транспорту, який погано розвинений на континенті.
Український бізнес також міг би створювати робочі місця, щоб обслуговувати спільну торгівлю на місцях. Безробіття – це завжди дуже гостре питання для Африки, тому там дуже цінують, коли зовнішні партнери працевлаштовують місцеве населення. Поки що з великих бізнесів лише одиниці, такі як «Нібулон» і Genesis, вкладали кошти в розвиток проєктів у Африці. До повномасштабного вторгнення компанія «Нібулон» планувала інвестувати $2 млрд у перевезення зерна Нілом, модернізацію елеваторів, стати гарантом продовольчої безпеки Єгипту. ІТ-компанія Genesis розвиває медіабізнес у Нігерії, Кенії, Гані та Південній Африці.
В Африці великі перспективи для українських ІТ-компаній, оскільки тут зростає попит на диджиталізацію послуг, зокрема державних, через корупцію та потребу оптимізувати витрати. Наприклад, Замбія вже планує запустити аналог Дії.
До повномасштабного вторгнення в українських ВНЗ навчалися тисячі студентів з Африки, здебільшого на медичних і технічних спеціальностях. Варто розглянути можливість відкрити філії наших університетів в Африці. Величезна прогалина — в Україні немає жодного університету, де вивчали б суахілі, що є міжнародною мовою в Африці. Та й у МЗС загалом відчутний брак африканістів.
На континенті систематично зростає сфера послуг, що відбувається за рахунок скорочення числа зайнятих у сільському господарстві. Це розширює виробництво, створює робочі місця, які генерують додану вартість, проте є і значні проблеми. Найбільша – низький рівень продуктивності. У сфері послуг в Африці 2019 року вона складала $7200 на працівника, що найменше у світі. Для порівняння: в Індії — $8900, у Південній Америці — $17700, КНР — $20900. Тож українські компанії можуть заробляти, стимулюючи і ефективність сільського господарства продажем техніки, технологій і добрив, і ефективність сфери послуг, прикладом чого є попит на українські ІТ-технології. Дохід можливий і від підвищення кваліфікації та надання освітніх послуг.
Високий потенціал має експорт, обслуговування та ремонт військової техніки й обладнання. Африка активно купує зброю, зокрема в Росії, а після війни Україна може спробувати витіснити її із цих ринків.
Виклики для нової «африканської політики»
Незважаючи на стереотипні уявлення, мовляв, регіон абсолютно нерозвинений, Африка має дуже конкурентне середовище. Окрім історичного впливу Франції, США та Росії, в останні десятиліття сюди прийшли Китай, Індія та країни Близького Сходу, які тепер займають значну частку місцевого ринку. За домінування на континенті триває жорстка боротьба. Сторони задіюють економічні, політичні, інформаційні та військові інструменти. «Перегони за Африку» не обмежені глобальними лідерами – з 2010-го по 2016-й на континенті відкрили 320 нових іноземних посольств. В історії ще не було прикладів такої потужної дипломатичної активності.
Україна за спроможна конкурувати з глобальними економіками, що мають інтереси в Африці, – з Китаєм, США, Індією, Францією, Великою Британією, Німеччиною, Японією. Та цілком здатна нав’язати конкуренцію Росії в багатьох сферах. Однак варто пам'ятати, що Росія та Китай нерідко вдаються до методів неекономічної конкуренції – підкупу, прив’язки контрактів до гуманітарної допомоги, аби обмежити доступ третіх країн до регіону.
Мишоловка від Піднебесної
Китай у 2000–2019 роках прокредитував країни Африки на $153 млрд. І зараз 22 держави континенту перебувають у борговій кризі. Середній показник відношення державного боргу до ВВП зріс з 32% у 2010 році до 57% у 2022-му. Захід неодноразово звинувачував Китай у «дипломатії боргових пасток», у відповідь Пекін списав ряд боргів. Однак зробив це в обмін на політичні поступки й економічні преференції, зокрема: доступ до портів й іншої інфраструктури, розробки корисних копалин або ж можливість розміщувати військові бази. Нині найбільшими боржниками Китаю є Ангола, Ефіопія, Замбія, Кенія, Нігерія, Камерун і Судан.
Пекін також є найбільшим торговельним партнером континенту – понад 15% імпорту Африки 2022 року. Значна частина українських промислових товарів не може нав’язувати конкуренцію китайським на місцевих ринках навіть за відсутності політичного тиску Китаю. Пекін також інвестує в м’яку силу, зокрема, у відкриття освітнього центру в Танзанії, де готуватимуть «майбутніх лідерів усієї Африки».
Не «Вагнером» єдиним: російський вплив в Африці
Росія також суттєво політично впливає на континент. Вона вміло використовує сформований ще за СРСР образ країни, яка підтримує національно-визвольну боротьбу проти європейських колонізаторів. СРСР фінансував новопосталі держави континенту, надавав військову допомогу, будував інфраструктуру.
Ізоляція РФ на Заході після вторгнення в Україну, скорочення посольств і закриття російських медіа й організацій, орієнтованих на роботу з європейцями, дозволили переспрямувати ресурси на країни Глобального Півдня. В Африці росіяни планують відкрити нові посольства – на додачу до сорока тих, що вже працюють. Зараз Росія особливо зосереджена на країнах Сахелю (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер і Судан), де після військових переворотів утратили владу лояльні до Франції лідери й виникли дружні до Росії режими. Значну роль у цих переворотах відіграла проксі Головного управління розвідки Генштабу Збройних сил Росії, ПВК «Вагнер», найманці якої прибували до цих країн саме перед початком силової зміни влади. Росія також має потужні позиції в Еритреї та Зімбабве. Діяльність «вагнерівців», яких зараз змінюють на іншу, більш контрольовану ПВК, також охоплює території Лівії та ЦАР, що проєктує туди російський вплив. В обмін на послуги найманців Росія отримує доступ до родовищ золота, дорогоцінного каміння, рідкісних металів.
Багато країн Африки зацікавлені і в економічній співпраці з Росією, у певних нішах держави залежні від російських технологій. Окрім очевидного експорту зерна, добрив й іншої продукції АПК, Москва також є найбільшим постачальником зброї (44% імпорту Африки за 2017–2021 роки згідно з даними IPIS). Найактивніше російську зброю купують Алжир, Єгипет, Ангола, Нігерія, Судан, Ефіопія та Уганда.
Низку проєктів на континенті реалізовує ще один важливий інструмент російського глобального впливу — Росатом. Корпорація будує АЕС «Ель-Дабаа» в Єгипті, планує видобувати уран у Намібії та Танзанії. Африканські країни дуже зацікавлені в атомній енергетиці через проблеми з енергетикою загалом, а Росатом пропонує дешеві рішення й навіть готовий кредитувати власні ж проєкти.
Сильні економічні позиції Росія має й завдяки активності в інших сферах. Москва фінансує інформаційні агентства Sputnik Africa і Sputnik Afrique, широко рекламує власну гуманітарну допомогу, надає бюджетні місця і стипендії у своїх ВНЗ студентам з Африки: у Росії навчаються понад 35 тисяч вихідців з континенту, а кількість стипендій цього року зросла з 2,3 тис. до 4,7 тис.
Україна, зрозуміло, не має коштів на таку рекламу, однак цілком може активно висвітлювати правду про російську військову агресію, її наслідки для світової економіки та ситуації з продовольством на континенті, роз’яснювати наслідки присутності ПВК «Вагнер» на континенті, зокрема, доносити інформацію про вбивства й катування цивільних, операції з дестабілізації в країнах, багатих на корисні копалини.
Варто пропонувати свої послуги в тих сферах, де українські компанії та фахівці мають високі компетенції, наприклад, у розробці природних ресурсів Африки (нафти, газу, металів і руд), щоб постачати через схеми заміщення на продовольчу та промислову продукцію, і витісняти з них Росію.
З початку вторгнення РФ прямо чи опосередковано витісняє Україну з африканського ринку в тих секторах, де українська продукція та послуги були конкурентними: продовольство, зброя, ІТ, вища освіта. Ринок агропродукції та чорних металів ми втрачаємо, бо блокують порти й нищать аграрну й промислову інфраструктуру, ІТ та вищу освіту – через повітряні атаки. Український ОПК зараз працює виключно на забезпечення потреб Сил оборони, хоча потенційний попит на певні зразки української зброї значно зріс, бо Збройні сили застосовують їх вкрай ефективно.
Значна частина держав Африки гостро реагує на блокування постачань зерна. Лише режими, що мають тісні відносини з РФ і частково залежні від неї – Еритрея, Малі, Буркіна-Фасо, Зімбабве й ЦАР, – підтримують Москву в ООН, за що безкоштовно одержують партії зерна. Росія намагається замістити українське зерно і на комерційній, і на безоплатній основі. Але при цьому внаслідок її свідомих дій на ринок Африки не потрапляють мільйони тонн, через що континенту загрожує голод і зростають ціни на продовольство – і про цю обставину Україна має повсякчас нагадувати.
Велике значення Росія має для ПАР, яка сприймає її як правонаступника СРСР, що начебто доклався до повалення апартеїду. Країни співпрацюють у рамках BRICS. Через цей майданчик Росія має змогу впливати на ПАР, а та – на весь регіон, адже Південна Африка значуща як єдина держава континенту, що входить до глобальних форумів, таких як G20 і BRICS.
При цьому Росія не відіграє в Африці якоїсь домінантної ролі. Обсяги її торгівлі з континентом 2022 року становили лише $28 млрд, що не тільки значно менше, ніж у лідерів (Китай – $282 млрд, Індія – $98 млрд, США – $72 млрд, Франція – $67 млрд), а й не надто вражає на тлі показника України – $6,8 млрд.
Ми цілком можемо витісняти Росію з її ніш і повинні це робити. Хоч завдання розширити торгівлю з Африкою не буде легким. Варто пам’ятати, що хоч економіка Африки росте швидко й довгострокові прогнози розвитку позитивні, континент залишається проблемним і нестабільним. Міжетнічні й міждержавні конфлікти, тероризм, примітивні й неефективні економіки більшості країн, корумповані державні системи, бідне й неосвічене населення — список негараздів можна продовжувати дуже довго.
Та все ж гра варта свічок, оскільки потенційні вигоди від розширення присутності в Африці (серед яких можливість послабити повоєнний спад власної економіки, вийшовши на нові експортні ринки, витіснити Росію із зон традиційного впливу і навіть замінити її в цій ролі) значно перевищують потенційні зусилля, витрати й загрози.