Жага до африканської лояльності та ресурсів
На тлі зростання міжнародної активності Китаю Сі Цзіньпін намагається наростити вплив на Африку, адже континент необхідний Пекіну через три причини: геостратегічну, політичну та економічну.
По-перше, Китай вважає, що вплив в Африці дозволить йому змінити світовий порядок і повернути собі статус великої держави. За підтримки африканців він реалізує ідею «багатополярності» і змінить глобальний баланс Північ – Південь на користь Азії та Африки.
На континенті є 54 країни – це четверта частина складу ООН, тому лояльність африканців стає вирішальною в ухваленні прокитайських чи антикитайських рішень. З подачі Пекіна саме голоси з південного континенту заблокували у 2005 році ініціативу надати Японії статус постійного члена Ради Безпеки ООН. Також Африка підтримує кандидатури китайців на ключові посади в міжнародних організаціях, наприклад, у Продовольчій і сільськогосподарській організації ООН (FAO). Щодо Тайваню всі африканські держави, окрім мікроскопічного Есватіні, підтримують позицію Пекіна та політику «одного Китаю». На міжнародній дипломатичній арені та в ООН уряди південного континенту стоять на боці азійського велета.
В Африці Пекін здобуває репутацію міжнародного арбітра та безпекового провайдера. Китай виступив посередником у діалогах між Суданом і Південним Суданом, а також Конго та Руандою. У 2017 році Пекін був дотичним до того, що в Зімбабве безкровно пройшла зміна влади: за кілька днів до перевороту генерал Константіно Чівенга, співучасник заколоту, відвідав Китай. Пекін присутній на континенті як миротворець – понад 30 000 китайських військових дислоковані в Африці, вони беруть участь у 17 миротворчих місіях.
У військово-стратегічному плані Китай вже побудував свою військову базу в Джибуті, на березі Баб-ель-Мандебської протоки, але його вплив на континенті дає всі підстави домовитися з урядами Анголи (узбережжя Атлантичного океану) та Танзанії (берег Індійського океану) про розміщення в їхніх країнах своїх військових потужностей. Це пріоритетні геополітичні напрями Китаю для захисту морських комунікацій, завдяки яким він отримує критичний імпорт. В Африці також присутні китайські ПВК. Ба більше, усі збудовані Пекіном морські порти на континенті теоретично можуть мати подвійне використання – цивільне та військове.
По-друге, африканські уряди приймають цивілізаційну першість Китаю, а також легітимізують його політичну модель, вважаючи її взірцевою для себе. Вони думають, що китайський алгоритм національного розвитку кращий за західний. Це надає впевненості Пекіну у своїх силах.
Африка сприймає китайські медійні наративи, ідеологію, місцеві еліти хочуть «навчатися» в Пекіні державного менеджменту, воліють «подолати бідність згідно з китайським досвідом», а також направляють своїх дітей до китайських університетів. Приблизно 80 000 африканських студентів навчаються там, що у два рази більше, ніж у США.
Лояльність місцевих дозволяє Пекіну лобіювати власні інтереси та застосовувати м’яку силу. Наприклад, після того, як США наклали тарифи на імпорт китайських текстильних товарів і обмежили його обсяги, китайські підприємці почали масово відкривати свої фабрики в Африці та створювати експорт на американський ринок каналами пільгової програми «Акт африканського росту та можливості» (AGOA), продаючи товари до США вже як «вироблені в Африці».
По-третє, Китай має доступ до африканських ресурсів, ринку, право будувати на континенті транспортну, енергетичну, телекомунікаційну інфраструктуру та нерухомість.
Пекін активно видобуває та використовує у своєму споживанні/виробництві нафту, газ, деревину, залізну руду, золото, мідь, уран, кобальт, літій і діаманти. Ангола та Нігерія постачають до Китаю вуглеводні, Південна Африка – золото, платину та залізну руду, Демократична Республіка Конго – мідь, кобальт і діаманти, Габон – марганець.
Найбагатші ресурсно країни є основними імпортерами до Китаю.
У 2022 році Пекін найбільше купив корисних копалин у Південній Африці, Анголі та Демократичній Республіці Конго. 30% світових запасів мінералів (руди, рідкоземельні метали й т.д.) розміщені в Африці.
Китай також розглядає Африку як аграрну базу, яка допоможе Пекіну закрити потреби в імпорті продовольства. Приблизно 10% африканських земель, придатних для аграрної діяльності, перебувають у власності китайських бізнесів – це мільйони гектарів, де вирощують зернові, тютюн, рис, бавовну та інші культури. За допомогою китайських інвестицій і технологій Камерун стане великим регіональним виробником рису до 2030 року.
Водночас Китай хоче стати основним постачальником на континент не просто дешевих товарів, а якісної продукції з доданою вартістю (електроніки, продукції машинобудування, текстилю).
На континенті живуть майже 1,5 млрд людей, з яких кожному третьому ще не виповнилося 30 років. Щохвилини в Африці народжується 80 дітей. У 2022 році Нігер, Південний Судан, Демократична Республіка Конго, Руанда, Екваторіальна Гвінея показали ріст ВВП більш ніж 6%, а споживацькі витрати континенту становлять приблизно $2 трильйони. Хоча зараз ВВП Африки становить лише 3% від світового, у найближчому майбутньому там сформується власний великий середній клас – 350 млн чоловік; Пекін планує домінувати на ньому, просунувши власні бренди.
У 2022 році китайсько-африканський товарообіг склав $268 млрд, де китайський профіцит – $45 млрд. Ці цифри торгівлі в чотири рази більші, ніж між Африкою та США, однак менші за обіг між південним континентом і ЄС, що становить понад $300 млрд. До 2030 року Пекін воліє випередити Європу, ставши найбільшим торговельним партнером Африки.
Варто сказати, що Пекін збільшує продажі озброєння та військового обладнання до Африки. У 2010–2021 роках 22% зброї Субсахарської Африки на $10 млрд надійшло з Китаю, це більше, ніж продажі західного озброєння, однак менше, ніж РФ, хоча частка останньої буде зменшуватися через санкції і війну проти України. Пекін намагатиметься задовольнити новий попит основних покупців – Танзанії, Нігерії, Судану, Камеруну. Малі, Ангола та Гана вже використовують китайські гелікоптери в своїх ВПС.
Водночас Пекін є найбільшим інвестором Африки – він збудував на континенті транспортної (порти, аеропорти, мости, дороги, залізниця) та енергетичної (ГЕС, сонячні панелі, вітряки, ЛЕП) інфраструктури на $160 млрд, а разом з бізнес-інвестиціями у видобуток корисних копалин, аграрку, будівництво заводів і нерухомості цифра може сягати $300 млрд.
На континенті працює 10 000 китайських компаній, відповідальних за 12% індустріального виробництва Африки; 50% усього інфраструктурного чи квартирного будівництва на континенті виконується Пекіном. Хоча Китай намагається насамперед створити високодохідні робочі місці для свої китайських білих комірців, він працевлаштовує місцевих як дешеву робсилу – синіх комірців, а це декілька мільйонів зайнятих африканців.
Найбільше за тридцять років Китай інвестував у Південну Африку, Демократичну Республіку Конго, Замбію, Ефіопію, Анголу, Нігерію – основні країни, що мають цінні корисні копалини, а також велике населення. За накопиченням пріоритет інвестицій іде так: транспорт, енергетика, видобування, нерухомість.
Африка активно імпортує китайські технології, зокрема 5G і цифрові стандарти. 70% ІТ-інфраструктури на континенті створив "Huawei", що також розвиває проєкт розумних міст в Африці, місцеві уряди купують китайські технології відеоспостереження, а також розпізнавання обличчя. У 2012 році в Аддис-Абебі (Ефіопія) Пекін за власний кошт створив будівлю Африканського Союзу – неформального наднаціонального утворення усіх країн на континенті; уся інформація в будівлі передається по китайських телекомунікаційних технологіях.
Ресурси за інвестиції
В Африці Китай фактично реалізує наступну формулу співпраці: отримання лояльності місцевих еліт і доступу до матеріальних та людських ресурсів в обмін на будування інфраструктури та гроші. Пекін робить те, що не можуть зробити африканські уряди – створити інфраструктуру, що дозволить місцевим економікам більш-менш функціонувати, попри шалену корупцію та неефективність.
Для діалогу на високому рівні між Пекіном і Африкою створено Форум китайсько-африканської співпраці (FOCAC), що збирається раз на три роки. Там еліти південного континенту домовляються про взаємодію, отримують допомогу від Китаю, а також кредити.
Розвиток відносин відбувається згідно з Дакарським планом дій 2022–2024, Візією 2035 для китайсько-африканського співробітництва, Китайсько-африканською декларацією зі зміни клімату. Зараз економіка Китаю розвиватиметься повільніше, ніж раніше, він не буде щедро роздавати кошти, а більш цілеспрямовано вкладатиме в розширення сфери свого впливу на континенті, включаючи сферу безпеки, фінансів, медицини, освіти, подальшого винесення виробництва до Африки й т. д.
До 2035 року Пекін планує надати континенту ще $60 млрд транспортних інвестицій, що прийдуть під парасолькою ініціативи «Один пояс, один шлях» (ОПОШ). Вони мають стимулювати Африку експортувати ще більше ресурсів до Китаю, який зробив ставку на споживання як на економічний драйвер.
Водночас китайська модель співпраці з Африкою має свої мінуси.
По-перше, майже всі країни, що номінально прийняли інвестиції з Пекіна, зробили це в якості кредитів, а потім мали проблеми з тим, щоб розплатитися. Плюс вони, як Ангола, просто взяли в Китаю багато грошей як суверенний борг.
Потім африканці пропонують ті чи інші поступки Китаю, надають права на копалини і т. п. З одного боку, це так звана боргова пастка, з іншого – з африканцями апріорі дуже складно працювати, а боргові зобов’язання дозволяють Пекіну впливати на непростих партнерів і контролювати економічні процеси. Паралельно Субсахарська Африка з 2020 по 2022 рік набрала кредитів від МВФ на $50 млрд, що ще більше підштовхне місцеві еліти просити в Пекіна «реструктуризацію кредитів» взаміну чогось.
Закредитованість африканських урядів перед Китаєм – майже 1 200 позик. Найбільші боржники: Ангола ($42,6 млрд), Ефіопія ($13,7 млрд), Замбія ($10,1 млрд), Єгипет ($7,9 млрд), Нігерія ($7,3 млрд).
По-друге, китайська видобувна індустрія, а також імпорт деревини до Китаю впливають на навколишнє середовище, екологію. Щорічні збитки від вирубки тропічного лісу в Африці сягають $17 млрд.
По-третє, хоча Пекін максимально уникає непорозумінь у відносинах з Африкою, він також стикається з міжкультурними труднощами. Виникають конфлікти китайських і місцевих працівників, які часто-густо вважають, що їх задешево експлуатують, а формат співпраці з Китаєм є несправедливим.
Африканський інтерес і проактивні США
Місцеві еліти дуже радо співпрацюють з Китаєм, тому що він підтримує африканський наратив про негативну історичну пам’ять співіснування із західними країнами періоду колоніалізму. Африканці не забули ті часи. Також публічно Пекін намагається підтримувати контакт з елітами континенту на рівних, хоча очевидно дивиться на них зверху вниз, адже місцеві економічні партнери залежні від нього.
На відміну від Заходу, Китай не виставляє ніяких політичних умов: проведення реформ, запровадження екологічних стандартів чи демократизації для економічної співпраці. Пекіну все одно, яким є устрій африканської країни – він ніколи не наполягає на зміні режиму. Головне – вдало домовитися з елітами й отримати можливість робити вигідний бізнес.
Після себе залишає певну соціально корисну інфраструктуру, яку африканські уряди можуть використати для політичного піару та в економічних/практичних цілях для простих людей.
При цьому Африка готова працювати з Америкою, наразі військова присутність США на континенті є найбільшою серед інших держав.
Конкуренція між Вашингтоном і Пекіном на південному континенті посилюватиметься в таких сферах: безпека, технології, економіка, політична прихильність місцевих лідерів.
У 2022 році США випустили нову стратегію взаємодії з Африкою, а весною 2023 року віцепрезидент Камала Гарріс здійснила турне країнами, що стало ще одним сигналом – Америка починає приділяти велику увагу південному континенту.
Найближчими роками ми побачимо спроби Вашингтона перезапустити відносини з африканськими урядами:
• континенту буде відведено більше місця в зовнішньополітичній діяльності США;
• зросте залучення американських інвестицій, технологій і ресурсів до Африки, можливе інфраструктурне будівництво, наприклад, під егідою запущеної Байденом ініціативи «Global Infrastructure and Investment»;
• африканці отримають певні економічні можливості виходу на ринок США, на кшталт вищезгаданої програми «Акт африканського росту та можливості» (AGOA).