ГоловнаСвіт

Китай забирає у США Близький Схід? Що змінюють домовленості Саудівської Аравії та Ірану і чому вони важливі для України

Наприкінці минулого тижня ми стали свідками справді історичної події – відновлення дипломатичних зносин між Саудівською Аравією та Іраном. Проте розрядка виходить далеко за рамки відкриття посольств: представники обох близькосхідних держав заявили, що поновлять роботу над виконанням договору про співробітництво у сфері безпеки та відродять давню угоду про розвиток технологій і торгівлі.

Водночас головна новина навіть не в тому, що ці країни змогли відновити контакти після семи років відкритої ворожнечі – саудити та перси є супротивниками щонайменше з 1979 року, з моменту Ісламської революції, коли до влади в Ірані прийшли клерикали. Важливо, що угода була досягнута в Пекіні через посередництво Китаю.

Пекін зміг хоча б частково припинити конфронтацію між Королівством Саудівська Аравія та Іраном. Це виглядає справжнім ударом по Сполучених Штатах, по їхніх позиціях на Близькому Сході. Ба більше, ці домовленості демонструють, що Вашингтон поступово втрачає свій вплив у регіоні, де натомість посилюється Китай.

Опосередковано зміна балансу сил на Близькому Сході вплине і на Україну.

Секретар Вищої ради нацбезпеки Ірану Алі Шамхані (справа), директор офісу Центральної комісії у закордонних справах Китаю Ван І та радник з національної безпеки Саудівської Аравії Мусаїд Аль Айбан під час зустрічі в Пекіні, 10 березня 2023 р.
Фото: Saudi Press Agency
Секретар Вищої ради нацбезпеки Ірану Алі Шамхані (справа), директор офісу Центральної комісії у закордонних справах Китаю Ван І та радник з національної безпеки Саудівської Аравії Мусаїд Аль Айбан під час зустрічі в Пекіні, 10 березня 2023 р.

Чому виникли ці угоди

Домовленість між Саудівською Аравією та Іраном не стала сюрпризом: Ер-Ріяд близько двох років вів перемовини з Тегераном щодо встановлення відносного примирення. Що далі Сполучені Штати відходили від ядерної угоди з персами, що швидше Іран ставав пороговою державою і створював ядерні бомби, то активніше саудити шукали можливості припинити протистояння з іранцями. Вони зрозуміли, що їхня система безпеки невдовзі не зможе належно реагувати на загрозу з боку Тегерана. Ба більше, зростання іранської потуги унеможливлює запланований економічний ривок саудитів, які прагнуть поступово перейти до іншої моделі економіки, зменшивши свою залежність від виробництва та продажу нафти.

В Ер-Ріяді знали, що Вашингтон не може стати посередником у переговорному процесі з Тегераном – Сполучені Штати давно припинили будь-які зносини з Іраном. Крім того, американці частково втратили позиції на Близькому Сході, до прикладу – в Іраку, який ще до 2020 року відігравав роль комунікатора між США, Іраном та Аравійським королівством. Водночас протягом років відносини між американцями та саудитами деградували. Вони, вочевидь, дійшли до тієї межі, коли в Ер-Ріяді вирішили заручитися підтримкою головного конкурента Сполучених Штатів – Китаю.

Нещодавно до Пекіна приїздив з візитом президент Ірану Ібрагім Райсі – він зустрівся з лідером Китаю Сі Цзіньпінем. Китайці та перси домовилися про багато речей: інвестиції з боку КНР на сотні мільярдів доларів; входження китайського капіталу в стратегічні іранські підприємства; оборонні закупівлі. Звісно, що серед іншого обговорювалося питання мирної угоди із Саудівською Аравією.

Президент Ірану Ебрагім Райсі (ліворуч) та президент Китаю Сі Цзіньпін під час церемонії зустрічі в Пекіні, 14 лютого 2023 р.
Фото: Presidency of Iran / Anadolu Agency
Президент Ірану Ебрагім Райсі (ліворуч) та президент Китаю Сі Цзіньпін під час церемонії зустрічі в Пекіні, 14 лютого 2023 р.

Однак виникає питання: навіщо Іран пішов на примирення зі своїм ключовим супротивником у регіоні? Відповідь проста: західні санкції призвели до значного падіння рівня життя всередині Ірану, виникли масові протести, що досі є загрозою для стабільності автократичного режиму аятол. Крім того, Тегерану все складніше знаходити вільний капітал, щоб підтримувати радикалів на Близькому Сході. Саудівська Аравія завжди намагалася підірвати зсередини позиції чинної влади Ірану, а клерикалам це точно нині не потрібно. Їм потрібні гроші, які допоможуть закрити рота мітингарям і втримати контроль над країною. Ці ресурси можуть надати китайці та самі саудити.

У чому суть конфлікту

Саудівська Аравія та Іран припинили дипломатичні зносини у 2016 році. Саудити тоді стратили шиїтського проповідника, а у відповідь перси спалили посольство королівства в Тегерані.

Річ у тому, що Іран і Саудівська Аравія представляють різні гілки ісламу. Іран – лідер шиїтського світу, який прагне створити власну імперію до Середземного моря, підтримуючи владу в Іраку, Сирії, терористичні угруповання в Лівані та повстанців у Ємені.

Саудівська Аравія – лідер сунітського світу, який протягом останніх десятиліть робить усе можливе, щоб послабити іранський вплив у регіоні та стати головним гравцем на Близькому Сході. Яким чином? Фінансує терористів, які протидіють персам у країнах регіону, або ж узагалі надсилає свої війська чи проксі на територію держав, що підтримують Іран.

Напад на саудівське посольство в Тегерані, 4 січня 2016.
Фото: EPA/UPG
Напад на саудівське посольство в Тегерані, 4 січня 2016.

Так сталося, що в самій Саудівської Аравії проживає чимало шиїтів – їх частка складає десь 10–15%. Вони живуть недалеко від кордону з Єменом. Проблема в тому, що на цій території розташовані найбільші родовища нафти, там само розміщені й заводи для її переробки.

У 2011–2012 роках Іран силами шиїтів у Саудівській Аравії намагався організувати революцію – у цей період Близьким Сходом прокотилася Арабська весна. Одним з лідерів антиурядового протесту був шиїтський проповідник ан-Німр. Саме його у 2016 році стратила саудівська влада.

Революцію в Ємені 2014 року, точніше те, що за нею відбулося, Іран використав для послаблення позицій Саудівської Аравії. Повстанців з єменських племен хуситів залучили до нападу на нафтові об’єкти королівства, вони ж влаштовували теракти на територіях Аравійської держави та її союзників. Відповіддю на це стала військова повітряна операція, організована коаліцією на чолі із Саудівською Аравією. Бойові дії в Ємені, протистояння там між Ер-Ріядом і Тегераном призвели до однієї з найбільших гуманітарних катастроф у світі.

Паралельно із цим саудити та перси боролися на території Сирії: Іран досі захищає режим Асада, а саудити роблять усе можливе, щоб послабити його. Ці дві держави добили Ірак, провокуючи там конфлікти між різними терористичними угрупованнями та мілітарними структурами. Ліван також є територією, де дві країни з’ясовують стосунки уже понад двадцять років.

Протистояння між Ер-Ріядом і Тегераном, звісно, впливає на безпеку Близькосхідного регіону. Підписавши угоду в Пекіні, сторони продемонстрували бажання (поки що не більше за це) припинити цю боротьбу.

Іранські газети повідомляють про тристоронню угоду між Китаєм, Іраном і Саудівською Аравією, підписану в Пекіні напередодні, Тегеран, 11 березня 2023 р.
Фото: EPA/UPG
Іранські газети повідомляють про тристоронню угоду між Китаєм, Іраном і Саудівською Аравією, підписану в Пекіні напередодні, Тегеран, 11 березня 2023 р.

Що отримує Китай

Найважливіший пункт в угоді стосується зовсім не поновлення дипломатичних зносин чи відродження старих угод кінця 1990-х – початку 2000-х років про безпекове та економічне співробітництво між Ер-Ріядом і Тегераном. Найголовніший пункт – це зобов’язання Саудівської Аравії, Ірану та Китаю разом будувати систему безпеки в регіоні.

Якщо ти контролюєш Близький Схід, хоча б його частину, ти отримуєш головний ресурс – нафту та газ. Іран має гігантські запаси газу, чималі поклади нафти. Саудівська Аравія – один з найбільших постачальників нафти у світі, від її політики залежить базова ціна на чорне золото. Ці дві держави не повністю, однак контролюють найважливіші морські шляхи, якими енергоресурси надходять на світовий ринок: Перську затоку, Ормузьку протоку, Аденську затоку.

Тож коли Китай говорить про будівництво спільної системи безпеки на Близькому Сході, він має на увазі збільшення поставок нафти та газу із Саудівської Аравії та з Ірану і, відповідно, їхню безперебійність.

На Китай припадає близько 30% іранського експорту, однак Тегеран протягом минулого року зміг поставити нафти лише на мільярд доларів. Очевидно, що китайські інвестиції в нафтові заводи, в газові родовища та інфраструктуру з прокачування та транспортування допоможуть збільшити постачання до КНР у рази.

Саудівська Аравія нині є найбільшим постачальником нафти до Китаю, забезпечуючи 18% потреб азійського гіганта. Протягом лише 2022 року вона заробила на китайському ринку $65 млрд. Найбільша нафтова компанія королівства «Saudi Aramco» (один з найпотужніших виробників у світі) бере участь у будівництві нафтовидобувних і нафтопереробних заводів на північному сході Китаю. Водночас влада Саудівської Аравії залишає за собою опцію з продажу китайцям якоїсь частини акцій «Saudi Aramco».

Сховища «Saudi Aramco».
Фото: minprom.ua
Сховища «Saudi Aramco».

Пекін залежить від стабільних постачань нафти, його економіка здатна рости лише за умови безперебійного надходження чорного золота та газу. Однак суть не лише в цьому: китайська влада розуміє, що конфлікт зі Сполученими Штатами, особливо коли йдеться про контроль над Тайванем, може перерости у пряме військове та економічне протистояння. А це означає морську блокаду КНР і запровадження санкцій з боку Заходу. Китаю потрібні альтернативні маршрути постачань – суто наземні та перевалки з моря до портів дружніх держав, які можуть потім сушею доставити енергоресурси.

Саме тому китайці створюють відповідну транспортну та логістичну інфраструктуру в Ірані та Пакистані, що дозволить імпортувати товар сушею. А також інвестують у порти Саудівської Аравії, зв’язуючи їх з пакистанськими морськими воротами.

Окрім питання, пов’язаного з безперебійним транспортуванням енергоресурсів, Китай також ставить перед собою просту мету – посилити вплив національної валюти, юаня. Іран уже використовує його для розрахунку з китайськими партнерами. Саудівська Аравія з часом також може піти на цей крок, хоча наразі він виглядає малоймовірним, адже саудівський реал, як і більшість валют країн Перської затоки, прив’язаний до долара. Більша частина активів і резервів королівства зберігається в доларах.

Фото: egyptindependent.com

Однак саме цього прагне Пекін – посилення юаня та послаблення долара як міжнародної валюти. Коли Сполучені Штати вирішили відв’язати долар від золота в 1974 році, вони домовилися власне з керівництвом Саудівської Аравії, а далі з іншими нафтовими гігантами, що енергетичні контракти будуть номіновані в доларах. Нафтодолари забезпечували зростання і економіки США, і країн – експортерів нафти, однак це також давало можливість Сполученим Штатам впливати на політику тих чи інших держав.

Ситуація дещо змінилася з 2018 року, коли США стали світовим постачальником нафти, а кількість доларів в обігу впала. Це трохи розхитало систему, яку Китай прагне знищити. Саме тому під час минулого саміту Ліги арабських держав, на якому був китайський глава Сі, влада КНР переконувала своїх партнерів з регіону перейти до розрахунків у юанях.

Ставши «хресним батьком» мирної угоди між саудитами та персами, Пекін прагне мінімізувати вплив США на Близькому Сході, створити умови, за яких він стане гарантом безпеки в регіоні, після чого відбудеться економічне послаблення Сполучених Штатів – а отже, вихід Китаю на перші ролі у світі.

Аравія проти США

Багато хто каже, що кризу у відносинах між Вашингтоном та Ер-Ріядом спровокувало вбивство оглядача американського видання «The Washington Post» Джамаля Хашоггі. Журналіста-розслідувача викрали саудівські спецслужби просто в консульстві королівства в турецькому Стамбулі. Восени 2018 року його катували і стратили, як про це кажуть дані розслідування, за наказом спадкоємного принца Саудівської Аравії, людини, яка фактично зараз управляє державою – Мухаммеда Ібн Салмана.

Акція на другу річницю вбивства саудівського журналіста-дисидента Джамаля Хашоггі поблизу консульства Саудівської Аравії в Стамбулі, Туреччина, 2 жовтня 2020 року.
Фото: EPA/UPG
Акція на другу річницю вбивства саудівського журналіста-дисидента Джамаля Хашоггі поблизу консульства Саудівської Аравії в Стамбулі, Туреччина, 2 жовтня 2020 року.

Однак насправді відносини між Сполученими Штатами та королівством почали деградувати набагато раніше. І причин чимало.

Одна з них – підтримка королівством терористичних угруповань. Сполучені Штати досі не можуть забути, що атаки 11 вересня 2001 року були сплановані та організовані здебільшого громадянами Саудівської Аравії. Та що говорити, якщо терорист номер один, Осама бен Ладен, був вихідцем з Ер-Ріяда. Найбільші терористичні угруповання, «Аль-Каїда» та ІДІЛ, пов’язані із Саудівською Аравією. Вони не лише працюють проти Ірану, але й створюють проблеми для американських військових, які перебувають на Близькому Сході, раніше це стосувалося й Афганістану.

Ще один важливий фактор – це посилення взаємодії королівства з Китаєм (цей процес розпочався доволі давно). У 2017 році Саудівська Аравія об’єднала довкола себе чимало арабських держав і почала дипломатичну та економічну блокаду Катару, пік якої припав на 2019 рік. Офіційна претензія полягала в тому, що Доха підтримувала терористичні організації, які підривали безпеку держав на Близькому Сході. Насправді ж конфлікт виник тому, що Катар зблизився з Іраном.

Американці не задоволені політикою Катару – навіть зараз Доха тримає курс на зближення з Тегераном, однак на катарській території розміщена найбільша військова база Сполучених Штатів у регіоні. Американцям, які почали розширювати там свою авіабазу у 2018 році, точно не потрібен був конфлікт між двома державами Перської затоки: він міг створити безпекові загрози для американського контингенту.

Авіабаза США Удейд, Доха, Катар.
Фото: trend.az
Авіабаза США Удейд, Доха, Катар.

Саудити поновили зв’язки з Катаром на початку 2021 року. Поки тривала криза, Китай став найбільшим імпортером нафти із Саудівської Аравії. Паралельно Пекін та Ер-Ріяд підписали домовленості, які дозволили розширити економічне співробітництво в рамках китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Зараз королівство є одним з найважливіших регіональних центрів для китайських компаній. Ба більше, проєкт переформатування економіки Саудівської Аравії «Vision 2030» спадкоємного принца Салмана вже значною мірою заточений під китайський оновлений Шовковий шлях. Іншими словами, Китай буде головним модернізатором економіки королівства. Китай, а не США.

Звісно, вбивство Джамаля Хашоггі саудитами у 2018 році ще більше поглибило кризу у відносинах двох країн. У Вашингтоні були часто невдоволені порушеннями прав людей всередині королівства, утім розправа над оглядачем найвпливовішої газети США, «The Washington Post», стала останньою краплею.

У відповідь Сполучені Штати почали скасовувати або переглядати певні домовленості про постачання озброєння до королівства. Біда в тім, що концепт нафтодолара базується на тому, що США забезпечують безпеку країн, які, збуваючи нафту, допомагають втримати домінантні позиції американської валюти.

У 2018 році Вашингтон зупинив продаж королівству великої кількості ракетних систем, у 2019-му – постачання авіаційних запчастин, підривних пристроїв, продажі літаків для навчання саудівських пілотів. У 2020–2021 роках американці почали то забирати, то повертати системи протиповітряної оборони «Patriot», які захищають критичні нафтові об’єкти Саудівської Аравії – ті заводи, по яких проіранські сили завдавали ракетних ударів.

Пожежа на нафтопереробному заводі Saudi Aramco
Фото: Скриншот Wall Street Journal
Пожежа на нафтопереробному заводі Saudi Aramco

Усе це призвело до того, що саудити взялися шукати альтернативу американській зброї – до того ж вони зрозуміли, що для повного захисту повітряного простору їм потрібні безпілотники та балістичні ракети. Цією альтернативою став Китай. Пекін почав продавати саудитам БпЛА. Плюс дві країни підписали домовленість про запуск спільного підприємства з виробництва дронів. Водночас півтора року тому американська розвідка повідомила, що китайці беруть участь у програмі створення балістичних ракет на території королівства – недалеко від Ер-Ріяда.

2022 року під час візиту глави КНР Сі Цзіньпіна до Саудівської Аравії сторони підписали меморандум про взаєморозуміння з китайською телекомунікаційною компанією «Huawei Technologies». Ця домовленість стосувалася хмарних обчислень і будівництва високотехнологічних комплексів у містах королівства.

Вашингтон активно протидіє компанії «Huawei». Її входження на саудівський ринок поставило під удар американські компанії на території Саудівської Аравії та загалом частину військової інфраструктури США, розміщену на Аравійському півострові.

Якраз найдужче загострилися відносини Вашингтона та Ер-Ріяда минулого року. Під час президентських виборів Джо Байден обіцяв ізолювати Саудівську Аравію через убивство Хашоггі. Чинна американська адміністрація намагалася послабити позиції спадкоємного принца Салмана, особливо на міжнародній арені.

Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, США запропонували Саудівській Аравії провести перемовини щодо збільшення видобутку нафти, що призвело б до значного падіння російської економіки і захистило б європейські держави і самі Сполучені Штати від інфляції та підвищення цін на паливо.

Джо Байдена вітає спадкоємний принц Мохаммед Бін Салман у палаці Аль-Салам у Джедді.
Фото: SPA
Джо Байдена вітає спадкоємний принц Мохаммед Бін Салман у палаці Аль-Салам у Джедді.

У липні 2022 року Байден приїздив до королівства, щоб поговорити з тим самим принцом Салманом. Перемовини відбулися перед зустріччю країн ОПЕК (картелю нафтовидобувних держав), де королівство займає позицію лідера. Рішення, яке ухвалила організація в жовтні, стало справжнісіньким ударом для Білого дому: картель вирішив не збільшити добовий видобуток нафти, а навпаки – скоротити його на два мільйони барелів. Це призвело до зростання цін на чорне золото, російська ж економіка втрималася від економічної катастрофи. Найбільш незручним моментом у цій ситуації стало те, що рішення ОПЕК, за яке агітували саудити, було ухвалене за місяць до виборів у Конгрес США.

Зараз ми бачимо, що відносини між двома країнами деградують далі. Домовленість з Іраном через посередництво Китаю є черговим доказом.

Чи неминучий програш США?

Для початку варто зрозуміти, що і Китай, і Іран, і Саудівська Аравія хочуть послаблення позицій США на Близькому Сході. З персами давно було все зрозуміло: вони грають на стороні антагоніста Вашингтона – Пекіна. Із саудитами все складніше: королівство залишається головним імпортером американської зброї, воно все ще залежить від безпекових гарантій США, його національні резерви так само номіновані в доларах. Одначе зараз керівництво Саудівської Аравії продемонструвало американським партнерам, що їхня зовнішня політика – це вулиця з двостороннім рухом, що вони підтримують ідею багатополярного світу.

Чи означає це, що після підписання мирних домовленостей у Пекіні саудити та іранці миттєво полюблять одне одного? Аж ніяк: вони так само підозріло ставитимуться одне до одного, кожен намагатиметься стати головною силою в арабському світі. Це означає, що конфлікт між ними рано чи пізно знову виникне: донедавна ще іранські пропагандисти тиражували повідомлення про готовність військових структур країни атакувати Аравійське королівство.

Справа наліво: секретар Вищої ради нацбезпеки Ірану Алі Шамхані, директор офісу Центральної комісії у закордонних справах Китаю Ван І та радник з національної безпеки Саудівської Аравії Мусаїд Аль Айбан під час зустрічі в Пекіні, 10 березня 2023 р.
Фото: EPA/UPG
Справа наліво: секретар Вищої ради нацбезпеки Ірану Алі Шамхані, директор офісу Центральної комісії у закордонних справах Китаю Ван І та радник з національної безпеки Саудівської Аравії Мусаїд Аль Айбан під час зустрічі в Пекіні, 10 березня 2023 р.

Китай для Саудівської Аравії не є повноцінним гарантом безпеки. Ер-Ріяд, пішовши на угоду з Тегераном і Пекіном, намагається виграти для себе час. Нині є паралельний трек – перемовини Ізраїлю та королівства про встановлення дипломатичних відносин через посередництво США.

Ці переговори доволі непрості: саудити хочуть, щоб ізраїльтяни підписали з палестинцями хоча б якусь мирну угоду, а американці допомогли королівству з розвитком цивільної ядерної програми і надали оновлені гарантії безпеки. Адже Саудівська Аравія прагне отримати можливість стати ядерною державою. Це дозволить їй мати аргумент проти іранської ядерної програми.

Для Ізраїлю важливо заручитися підтримкою саудитів: домовленість з ними логічно завершить налагодження відносин із сунітським світом і певним чином допоможе стримати Іран. Водночас за нинішньої політичної кризи в самому Ізраїлі це завдання виглядає занадто складним. Та й підписані в Пекіні угоди між Ер-Ріядом і Тегераном не додають балів Єрусалиму та Вашингтону.

Водночас Пекін, ставши «хресним батьком» домовленостей між саудитами та персами, сам потрапив у пастку: з часом Аравійське королівство та Іран знову почнуть конфліктувати, а Китаю доведеться докладати значних зусиль для того, щоб зберегти перемир’я – якщо ці зусилля проваляться, то реноме КНР як головного миротворця добряче постраждає.

Фото: middleeasteye.net

Китайцям потрібно підірвати позиції США на Близькому Сході. Для цього вони можуть допомагати Ірану прямо або за допомогою Росії нарощувати ядерний потенціал, дистанціювати сунітський світ від Вашингтона. Вони навіть можуть виступити на боці тих, хто готовий дестабілізувати регіон і втягнути США у чергову війну. Чи мають можливості США протидіяти цим сценаріям? Так, проте їх дещо поменшало.

Чому це важливо для України

І Іран, і Саудівська Аравія допомагають нині Росії уникнути поразки: Тегеран постачає росіянам озброєння, а Ер-Ріяд намагається забезпечити високі ціни на нафту, не даючи кремлівському режиму впасти. Проте є різниця: перси виступають однозначно проти України, беручи участь у війні на боці Росії. Саудити ж неодноразово допомагали Києву: вони брали активну участь в організації обміну українських військовополонених, надали Україні допомогу на сотні мільйонів доларів, протягом року голосували проти РФ у Генасамблеї ООН.

Китаю головне показати, що він, а не Сполучені Штати, є головним гарантом безпеки у світі, що тільки від нього залежать глобальна стабільність і мир. Для КНР важливо підтримувати Росію, щоб та дестабілізувала Європу; створювати умови, за яких Вашингтон фокусуватиметься на вирішенні європейських безпекових проблем і менше уваги звертатиме на Азію; створювати сум’яття всередині самої Європи.

Спочатку Китай висуває ініціативу для припинення війни, яку розпочала Росія проти України. Цей так званий мирний план є пасткою для України, адже дозволяє Путіну зберегти режим і наростити сили для подальшого нападу. Зараз же Китай виступає миротворцем і допомагає Саудівській Аравії та Ірану встановити перемир’я. І в Пекіні заявляють, що китайський лідер Сі Цзіньпін збирається зустрітися з Путіним у Москві, а опісля переговорити з президентом Зеленським.

Фото: Xinhua/Yao Dawei

Китайці демонструють, що спроможні принести мир Україні, бо вони ж наче вирішили споконвічний конфлікт на Близькому Сході між непримиримими противниками. Але якщо Київ погодиться на миротворчу роль Пекіна, ми втратимо підтримку Сполучених Штатів і потрапимо у справжні лещата.

Якщо ж Україна відмовить, то КНР посилить свою допомогу Росії та зробить усе можливе, щоб мінімізувати ту підтримку, яку надають Україні держави Азії, Африки та Латинської Америки. Водночас що дужче поглиблюватиметься конфронтація між саудитами та американцями, то легше буде Китаю агітувати королівство відступити від ініціатив Вашингтона, спрямованих проти РФ. Слід усвідомити: саудити допомагають нам зараз, аби хоч трохи мінімізувати суперечності зі США.

Саудівська Аравія – це лідер арабського світу, на якого дивляться ОАЕ, Оман, Бахрейн, Кувейт, Єгипет, Йорданія, Індонезія, Малайзія на інші держави. Нині перед українським дипломатичним корпусом стоїть складне завдання – зберегти американську підтримку і втримати рівень солідарності на Близькому Сході.

***

Світ дійсно стає атомізованим, він переходить до багатополярності. Будь-які глобальні пертурбації завжди спричиняли військові конфлікти і протистояння. Нині формуються альянси між демократіями та між автократіями. Саудівська Аравія змогла домовитися з Іраном завдяки Китаю тому, що Пекін, як і ці дві держави, не звертає уваги на права людини і не говорить про демократію. КНР підтримує Росію, тому що в Сі та Путіна надто багато спільного.

Ці процеси лише наростатимуть. І глобальна війна не є чимсь нереальним. Україні ж важливо зберегти себе посеред цього шторму.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram