Китай – головний вигодонабувач у повномасштабній війні, що її розв’язала Росія проти України. Пекін сприймає це протистояння як інструмент послаблення Заходу. Перед початком широкомасштабного вторгнення китайська влада повірила в те, що російські війська зможуть захопити Київ за три дні і встановити контроль над більшою частиною України впродовж місяця. Про це, вірогідно, й домовлялися Путін і Сі під час Олімпійських ігор у Пекіні на початку лютого 2022 року – російський керманич обіцяв знищити нашу державу, що послабило б Європу та зруйнувало б довіру демократій до США, а лідер КНР запевнив, що підстрахує Москву і надасть їй потрібну економічну та фінансову допомогу.
Однак усе пішло не за планом: «друга армія світу» змушена була відступати. 15 вересня, коли ЗСУ звільняли Харківську область від окупантів, Путін зустрів Сі в узбецькому Самарканді. Повернувшись до Москви, глава Кремля оголосив про часткову мобілізацію.
Півтора тижня тому топдипломат КНР Ван І приїздить до Мюнхена, де, серед іншого, анонсує так званий китайський мирний план і просить Європу дистанціюватися від Сполучених Штатів. Паралельно з цим держсекретар США Ентоні Блінкен заявляє, що Китай розглядає можливість постачати Росії озброєння.
Чому Китай це робить? Для нього програш Путіна означатиме поразку на Тайвані. Якщо війна припиниться і Захід виграє, плани КНР окупувати острів зазнають краху. Це, відповідно, означатиме, що Китай не зможе встановити домінування в Південно- та Східнокитайському морях і, як наслідок, контролювати торговельні маршрути в Тихому океані, а отже, послабити позиції своїх ключових конкурентів – Японії та США.
Якщо Пекіну не вдасться захопити Тайвань, центр з виробництва чипів і сучасної електроніки, його мрії про глобальне управління світом, поразку Америки так і залишаться лише мріями.
Водночас китайське керівництво не влаштовує те, як Путін веде війну проти України. У Пекіні вважають, що Росія допустила чимало помилок, які призвели до того, що Захід зміг об’єднатися і сформувати оборонні союзи з важливими азіатськими державами – союзи, які направлені проти КНР. За рік, що минув, Сполучені Штати змогли послабити китайську економіку, завдати удару по комунікаційному та технологічному сектору Китаю, посилити військові спроможності Тайваню та послабити позиції Пекіна в Європі.
Прорахунки Путіна щодо України призвели до того, що Китай, який планував до 2027 року посилити свої мілітарні, зокрема й ядерні спроможності, змінити економічний курс, сформувати закритий виробничий цикл високотехнологічної продукції і, найголовніше, окупувати Тайвань, тепер змушений змінювати стратегічні плани і вирішувати так зване тайванське питання набагато скоріше. КНР не має часу. Ба більше, Пекін тепер мусить грати за правилами, які вже часто-густо диктують США.
Китай потрапляє в тенета. Якщо він не допоможе Путіну, то в перспективі втратить Тайвань. Якщо Китай надасть зброю російському режиму, то США та їхні союзники запровадять санкції, які уповільнять китайську економіку і призведуть до неспроможності КНР у майбутньому стати головним центром сили у світі. Якщо ж Китай нападе на Тайвань найближчим часом (протягом року чи двох), він не буде здатен у військовому плані протидіяти Заходу, що говорить про його можливий програш.
Саме тому Пекін іде на хитрість – пропонує Україні дипломатичну рамку, так званий мирний план. І тут варто розуміти, навіщо китайська влада пропонує його. Є кілька причин: перша – послабити позиції США та розколоти Європу; друга – організувати пастку для Києва, домігшись «миру» на умовах РФ, третя – стати медіатором у війні, а отже, домогтися формування нового міжнародного порядку за власними правилами.
У чому полягає пастка для України? У тому, що за словами про забезпечення безпеки на Запорізькій АЕС, про готовність узяти участь у відбудові України криється хитра мета – зняти санкції проти Росії, заморозити війну, що надасть Москві шанс підготуватися до нового етапу протистояння, припинити постачання західного озброєння Україні.
Якщо Україна купиться на пропозиції Китаю, є висока загроза того, що США та їхні союзники значно зменшать свою підтримку. Наслідки цього, вірогідно, усім зрозумілі.
Водночас варто усвідомити, що пропонована Китаєм рамка не буде звужена чи розширена – Пекін не збирається ставати гарантом безпеки України, він точно не прагне на серйозному рівні сприяти імплементації формули миру Зеленського (що було помітно під час нещодавнього голосування в Генасамблеї ООН). Китай не припинить надавати допомогу Росії, яка, за задумом китайської влади, не повинна розвернутися в бік Заходу. І КНР точно робитиме все для того, щоб загострити війну і значно послабити Україну, а отже, весь Захід.
Чи надасть Пекін зброю РФ? Певно, що так. Робитиме він це обережно. Нещодавно Сі провів закриті перемовини з іранським президентом, під час яких сторони домовилися посилити військову співпрацю, Китай вирішив вкласти сотні мільярдів доларів у підтримку режиму аятол, а Тегеран – поставити до КНР ракети та безпілотники.
Вірогідно, що озброєння постачатимуть за допомогою Ірану, можливо, якось до цього буде долучена Білорусь – Лукашенко невдовзі зустрінеться із Сі. Далі має відбутися зустріч Путіна та китайського лідера. І знову все це на тлі підготовки до українського контрнаступу та посилення допомоги Заходу нашій державі.
Зараз ми бачимо, як західні, особливо європейські лідери ведуть перемовини з Китаєм – публічні та непублічні. Усе це нагадує те, як відбувалися переговори США та Росії до початку повномасштабного вторгнення. До КНР так само зараз приїжджають або планують приїхати західні лідери, у багатьох столицях обговорюють, чи нападе Китай на Тайвань. Вашингтон намагається переконати Пекін у недопустимості помочі Росії, війни проти Тайваню. Виникає якесь дежавю.
Китай робитиме все, щоб послабити позиції США. Він намагатиметься загострити війну проти України, розхитати єдність Європи. І Пекін не зупиниться: він провокуватиме нові військові конфлікти, зокрема, на Близькому Сході і в Південно-Східній Азії. КНР потрібно єдине – програш Заходу, поразка України та встановлення нового світопорядку, де новим центром тяжіння буде Пекін. І це ключове, що потрібно зрозуміти: Китай – головний бенефіціар глобального безладу.