Імператор Китаю Сі Цзіньпін під час святкувань сторіччя Компартії Китаю та вже під час коронації (замаскованої під партійний з’їзд) заявив, що є прихильником ідеї «об’єднання з Тайванем». Задля цього об’єднання Компартія та особисто Сі готові на «будь-які необхідні заходи», «військові заходи» та ін.
Хтось може сказати, що це риторика і це сказано для потреб внутрішньої пропаганди. Можливо, так, можливо, і ні. Сі не може запропонувати ані КПК, ані народу Китаю нічого нового. Стабільність – це не мрія, це аргумент. Та власне й стабільність під питанням. Потрібна якась мрія, а «національне об’єднання» схоже на щось, що можна продати народу та КПК.
Отож я вважаю, що Сі теоретично може віддати наказ почати операцію проти Тайваню. Проте уявити собі контури операції, що бодай для Китаю матиме вигляд успішної, доволі важко. Саме необхідність дуже високої ймовірності успіху операції я вважаю найважливішим фактором для аналізу.
Пояснення, як завжди, буде дуже довгим.
Тривалий час режим Чан Кайші в Тайвані сподівався на повернення територій материкового Китаю завдяки технологічним перевагам власної армії.
Однак із розвитком як Китаю, так і Тайваню ця концепція ставала дедалі нереалістичнішою. Більше не можна навіть сподіватися, що Тайвань здатний захопити Китай. Навпаки, зараз Китай теоретично може провести операцію проти Тайваню військовими зусиллями, що не стануть для Компартії критичними (я про забезпечення суто військової зовнішньої безпеки) та не спричинять проблеми виживання режиму (знову ж таки із суто безпекових позицій). Принаймні так здавалося до того моменту, коли путін не вирішив захопити Україну.
Після лібералізації Тайваню та з розвитком НВАК серед істеблішменту США (це узагальнення, але най буде) основною концепцією оборони острова була «стратегія дикобраза», про яку ви, мабуть, чули (хоча остаточно вона під цією назвою була сформульована значно пізніше, ніж виникла). Суть цієї стратегії полягала в тому, щоби Тайвань не видавався здобиччю. Десантна операція на Тайвань мала бути такою складною, щоб Китай не зважився напасти. Суть цієї стратегії – готовність тайванців до партизанської війни на власній території, де Китай не зможе перемогти.
Але змінився на тільки Китай, змінився й Тайвань. Для країни, що тотально залежить від функціонування розвиненої експортної економіки, ідея зустрічати ворога на узбережжі та добивати під час партизанського спротиву в забудові не така й приваблива. Ворог дійсно навряд чи зможе перемогти, але й ти перемогти не здатен, бо втрачаєш не просто порти, а всю логістику, всю промбазу та зрештою всю економіку. Це не схоже на перемогу для нинішнього Тайваню, радше на поразку.
Тож влада Тайваню послідовно ігнорувала концепцію дикобраза як єдину, бажаючи реалізувати більш глобальну концепцію, котра мала взагалі завадити висадці значних сил комуністів на Формозі. У такій концепції «стратегія дикобраза» лише складова, і навіть не найважливіша.
Проте й тут виникла проблема. Річ у тім, що така стратегія оборони означає, що Тайвань повинен бути здатним якщо не знищити, то хоча б нейтралізувати флот Китаю, знешкодити китайські повітряні сили та діяти на материку на операційну глибину, котра унеможливить або значно ускладнить армії КНР тотальне бомбардування Тайваню з території Китаю. Це подібно до того, як Залужний бачить гарантію миру для України від росії. Це розмах мілітаризації Тайваню, що має бути приблизно сумарній мілітаризації Китаю, при тому, що Тайвань не може та не зможе витрачати на власну армію зіставні з Китаєм кошти.
У створенні такої армії та флоту Тайваню могли б допомогти Сполучені Штати. Але для США це дуже ризикова стратегія. На думку політичного істеблішменту США, це надто агресивний крок, який може війну пришвидшити замість того, щоб відвернути її. Анонс такого рівня мілітаризації, на думку США, призвів би до того, що Китай почав би діяти негайно.
Переоснащення армії – це довго, переоснащення флоту – це ще довше. Та навіщо Китаю чекати закінчення розвитку армії Тайваню, чекати моменту, коли флот Тайваню стає рівносильним флоту Китаю? Китай би не чекав і вдарив. США довелося би втрутитись у конфлікт, і це призвело б до війни США з Китаєм, якої в США мало хто бажав. До того ж США дуже раціонально вважали, що зрівняти військові сили Тайваню та Китаю, можливо, нереально й Тайвань усе одно програє цю гонку озброєнь, підірвавши власну економіку. У Китаї ж, звісно, таку мілітаризацію вважали б не бажанням захистити Тайвань, а бажанням допомогти Тайваню захопити Китай або бажанням США нейтралізувати Китай.
Отож США завжди були раді розвивати сухопутну армію Тайваню, засоби ППО, надавати якусь кількість протикорабельних ракет, навчати мобільні партизанські групи, насичувати їх джавелінами, стінгерами та ін. Навіть були згодні розвивати винищувальну авіацію та самохідну артилерію Тайваню. Але розвивати щось інше – без особливого ентузіазму, щоб не налякати Китай. І перед початком нашої війни була певна суперечність між стратегією дикобраза, котру підтримували США, та концепцію тотальної оборони чи політичної домовленості, яку бажала отримати влада Тайваню та тайванський бізнес. Риторика тайванських військових тривалий час нагадувала риторику України перед початком війни: «Дякуємо за джавеліни, але нам потрібні літаки, ракети й танки, а ще бажано кораблі та підводні човни». Просто ми хотіли їх отримати безкоштовно, а Тайвань був готовий платити, хоч і не за все відразу.
Між концепцією тотального ураження та стратегією дикобраза знайшли компроміс. Це точкове переоснащення тайванської армії, котре назвали стратегією загальної оборони.
Ідея полягала в тому, що точкове переоснащення армії Тайваню та набір асиметричних дій могли нейтралізувати флот Китаю без створення тайванського флоту та повітряних сил, які Китай міг уважати загрозою для власного існування. Тобто сучасні сили оборони Тайваню створювалися саме для того, щоб протидіяти сучасній армії та флоту Китаю й протидіяти асиметрично. Так само, як протидіємо росії ми зараз.
Якось так все й будувалося.
На чому засновувалася «стратегія дикобраза» та чому багато хто вважав, що це може бути основна концепція оборони?
Тайвань – це фактично гора в морі. Ціла гряда скель, колишні вулкани та тропічний ліс. А ще фортифікація, частину котрої тайванці охоче показують всім, а частину, певно, не показують нікому. Піску на острові майже немає. Усюди каміння. Копати в ньому окопи дуже непросте завдання для нападників. Повітряний десант навіть за умов подавленої ППО не зможе ніде швидко закріпитися.
На узбережжі майже всюди щільна забудова, бо в ній проживає близько 90% населення. Це 20 мільйонів людей. Двадцять. Мільйонів. Людей. Забудова переривається промзонами, полями, каналами, логістичними терміналами. Фактично всі магістральні дороги, крім гірських, і розв’язки оточені будівлями. Розв’язки багаторівневі. Логістична зв’язність острова дуже висока, але це не дороги через пустелю – піхота матиме можливість зачепитися багато де на узбережжі, і кожна розв’язка легко може перетворитися на пастку. І це ми тільки про цивільні будівлі. На західне узбережжя виходять десятки річок. Частина з них не дуже широка, але декілька справді величезні та дозволяють тайванцям навіть в умовах успішного морського десанту НВАК відрізати ворога та заважати його просуванню далі.
Так, на Тайвані вистачає й полів, і візуально порожніх місць, але кожне з них не дозволяє ворогу зосередити там засоби та сили. Той, хто там висадиться, потрапить під ризик атак із-за будівель, під вогонь пристріляної арти та не матиме змоги просуватися вперед без проблем, бо немає куди та немає де. На всіх великих річках є мости. Навіть в умовах неочікуваної атаки річки навряд чи зможуть бути використані річковим флотом ворога для просування та близької підтримки піхоти.
Фортифікація на Тайвані є не тільки в горах і під ними. Старі вогневі точки є на узбережжі, вони досить відомі. Здається, є ще нові. Пологі береги та місцини зручні для прикриття десанту, хоч їх не так і багато. Знову ж таки, не можу знати про поточний стан справ, колись мінували щільно. Наразі досить довго тайванські сухопутні сили готуються до операції в одному й тому самому місці. Тобто син може потрапити служити в армію на те саме місце та з тим самим завданням, що і його батько, а може, й дідусь.
Стара фортифікація на консервації. Чи будуть її використовувати, чи підірвуть або замінують, я не знаю, бо не знаю плану оборони острова. Проте на Тайвані є й сучасні приклади фортифікації: системні, вписані в рельєф, заглиблені та, певно, величезні. Можливо, навіть об’єднані в мережу хоча б між великими річками. Тобто навіть в умовах, коли на поверхні буде десант, управління силами та засобами може бути не втрачено. Частина з нових фортифікацій, імовірно, є імітацією.
Загалом населення острова становить 24 мільйони людей на площі, рівній півтори площі Київської області. А якщо не враховувати гори, то це просто Київська область, де живе 20 мільйонів людей. Тайвань – це острів, тому більша частина населення не зможе евакуюватися (про це пізніше). Тобто армія оборони налічуватиме десятки, можливо, навіть сотні тисяч додаткових бійців (теоретичний розрахунок Тайваню – декілька мільйонів, але окей, уявімо, що для мільйонів просто забракне зброї, тому нехай будуть сотні тисяч). Ці бійці будуть об’єднані в самооборону (вона називається військами захисту чи якось так) і діятимуть як підсилення кадрової армії. Просто уявіть собі кількість морського десанту, котру потрібно висадити на острів задля перемоги. Мотивація в тайванців буде, усі бачили, що сталося з Гонконгом. Усі бачили, як воювала Україна. Коли можна або померти розстріляним у підвалі, або змусити дорого заплатити за власне життя, бо тримаєш зброю в руках, тайванці оберуть спротив. Так само, як і українці.
На Тайвані обов’язковий призов з 19 років. Більшість чоловіків служила в армії, хоч останнім часом строк служби скоротили. Вони будуть призвані, але будуть ще сотні тисяч добровольців на додачу до кадрової армії (130 тисяч) і морської піхоти (15 тисяч). Тайванці прямо гуру міського камуфляжу, який у світі більше ніде не використовується. Танки вони маскують під купи сміття та цивільну техніку, дуже гарно маскують. Так, це старі танки, але для підтримки піхоти та проти легкої техніки морського десанту їх вистачить. Навіть супутникова й аеророзвідка НВАК змушені будуть займатися селекцією цілей у дуже складних умовах.
Навіть у разі відсутності чи знищення тайванського флоту, якщо комуністи розбомблять аеродроми, десантна операція Сі на Тайвань виявиться пеклом. Китай ніколи в сучасній історії не мав операцій хоч віддалено схожих за розміром на операцію, котру треба реалізувати для окупації Тайваню.
Армія Китаю – це загалом лише 2 мільйони людей, яких нікуди та ніколи не переміщували в таких обсягах. Навіть єдина система логістики була створена в Китаї фактично в останнє десятиріччя, до того не існувало глобальної логістики, а була логістика військових округів усередині Китаю.
За таких умов було складно уявити, що влада Китаю, яка дуже залежить від західних ринків, може прийняти самовбивче рішення почати десантну операцію. Та, як ми тепер знаємо з власного досвіду, це не дуже сильний аргумент. Саме тому Тайвань не особливо покладався на суто партизанську війну та сухопутні сили.
Коли Сі підтримав вторгнення путіна в Україну, їхній план здавався ідеальним. росія повинна була дуже швидко провести операцію із захоплення України. Після цього путін мав почати домовлятися з Європою про продовження експорту газу та ресурсів, розколюючи Європу зсередини та відокремлюючи від США. Мовляв, росіяни все одно захопили Україну, у вас буде енергетична криза, навіщо нам ця ворожнеча, давайте якось домовлятися, інакше я можу піти далі, наприклад, у країни Балтії. Звісно, ми мали б побачити розкол НАТО. Італія мовчала б. Франція прохала би про мир. Німеччина мала стати союзником рф через питання газу. Далі Сі міг би оцінити рівень протидії НАТО, ЄС та США росії, оцінити рівень санкцій та прийняти рішення про формат окупації Тайваню.
Утім, усе сталося навпаки. Український дикобраз не здався, російська кадрова армія була знищена, ЄС та НАТО об’єдналися, а санкції, хоч і не привели до падіння росії, виявилися дуже й дуже болісними для режиму пітуна. І зараз китайські технологічні гіганти (навіть державні) та китайський бізнес із жахом дивляться на рівень цих санкцій і дуже не бажають відчути їх на собі.
Припускаю, комуністи зрештою дійшли важливого висновку, що технічне переоснащення армії за умов відсутності досвіду та перевіреної на практиці логістики не дозволяє реалізувати технологічні переваги власної армії. Війна рф в Україні дуже тривожний дзвіночок для Китаю, бо армія останнього десь така сама за своєю суттю, як і російська. В умовах тотальної корупції та відсутності ініціативи у військах ніхто не може сказати, чи зможе Китай реалізувати свою перевагу перед Тайванем, тим паче операція проти Тайваню буде в рази складнішою за операцію росії. До того ж авторитарні режими традиційно не довіряють армії та тримають її доволі маленькою та слабкою (тобто контрольованою). Автократи бояться генералів.
Зараз Китай змушений реально розрахувати, скільки необхідно часу, щоб захопити Тайвань. Це не тижні. Це мінімум місяці ДО того моменту, як почнеться власне десантна операція великими силами. Тепер усі розуміють і бачать, як росія не може в умовах щільної ППО реалізувати тотальну перевагу в авіації та ракетному озброєнні на полі бою. Тепер усі бачать, що знищення інфраструктури не призводить до бажання здатися, а навіть навпаки. Тепер усі бачать, що українська територіальна оборона здатна протидіяти кадровій російській армії, і повірте, тайванська самооборона буде набагато більш ефективною. Та й досвід російської кадрової армії був більший за досвід китайської (саме досвід, а не навченість). І це не дуже допомогло.
Отож реалізація лише «стратегії дикобраза» на Тайвані може привести до того, що Китай не зможе захопити Тайвань навіть за умов тотальної переваги НВАК. І це навіть якщо США не втрутиться в конфлікт особисто, а будуть тільки допомагати острову забезпеченням. Перспективи для комуністів не дуже оптимістичні.
І це ми говоримо суто про перспективи десанту. А до нього ще потрібно буде дожити.
Спробуймо уявити, який вигляд матиме операція проти Тайваню в нових реаліях, якщо рішення про операцію буде прийнято в найближчі місяці чи роки. Також увесь конфлікт ми будемо розглядати у варіанті, коли США уникатимуть прямого втручання в конфлікт і будь-яких прямих зіткнень з Китаєм. Це не тому, що я вважаю це малоймовірним, ніхто насправді не знає, як будуть діяти США (і це фіча). Це лише тому, що конфлікт навколо Тайваню за прямої участі США – це вже інший конфлікт і назва йому – Третя світова війна. Аналогічно ми не розглядаємо можливість використання Китаєм ядерної зброї, бо це знову ж таки зовсім інша війна. Аналогічно ми не будемо розглядати дії Японії(яка можливо буде діяти незалежно від США) та не будемо розглядати варіант у якому напад Китаю на Тайвань буде синхронізований з нападом КНДР на Південну Корею.
Нульова теза. Китай матиме тільки одну спробу, тому напад не буде несподіваним. Кількісна та навіть якісна перевага Китаю над Тайванем не викликає сумнівів, але тепер усі зрозуміли, що цього може бути недостатньо. Сі намагатиметься не повторити помилок путіна, та якщо й завдасть удару, то удару, що матиме високі шанси на успіх. Втратити обличчя для Сі неприйнятно. Якщо Китай бажає захопити Тайвань, мобілізацію та масову підготовку потрібно буде почати ДО старту операції. Це буде як мобілізація особового складу, так і мобілізація засобів та логістики й підготовка до десантної операції. Також потрібно буде розширити можливості флоту та підготувати бази флоту до можливих ударів у відповідь. Такі дії буде неможливо приховати. Допомога Тайваню значно збільшиться відразу після того, як Китай почне власні приготування. В умовах, коли ми вже вигребли все, що потрібно для реалізації «стратегії дикобраза», висока ймовірність того, що Тайвань отримає новітні та складні системи оборони. Як мінімум, Тайвань із моменту початку підготовки Китаєм отримає артилерію, засоби ППО (як комплекси, так і запаси ракет), винищувачі (разом з протикорабельним та іншим озброєнням), протикорабельні ракети морського й сухопутного базування, протитанкові ракети та ПЗРК, стрілецьку зрою, мобільні радари тощо. Можливо, Тайвань одержить і протисупутникові системи, а саме системи ПРО THAAD.
Перша теза. У Китаю величезний флот. За тоннажем він навіть обходить флот США. Але навряд чи Китай зможе за нинішніх умов використовувати проти Тайваню весь свій флот одночасно. У відповідь на початок приготувань до агресії Китай отримає санкції, американські точно. Ми яскравий прецедент. Після введення санкцій Китай буде змушений використовувати значну частину свого флоту для прикриття конвоїв із власними цивільними суднами та суднами контрагентів, аби завадити їх арешту та перехопленню флотом США. До того ж флот Китаю буде змушений забезпечувати блокаду острова на значній віддаленості від власних берегів. Як аксіому ми прийняли гіпотезу, що США уникатимуть втручання і виключили дії флоту Японії. Проте Китай такий варіант не може вважати аксіомою, тому повинен буде виділити частину флоту для прикриття району операції від можливого нападу флоту США та Японії. Також потрібно буде якось прикривати власні бази флоту від нападу безпілотних морських апаратів (тут також ми створили прецедент), диверсій, мінування тощо.
Друга теза. Навряд чи Китай зможе використовувати всю свою сухопутну армію проти Тайваню. По-перше, вона вся не потрібна, по-друге, треба буде прикривати всю територію Китаю. Однак розширення морської піхоти флоту (40 тисяч) і сил десанту (зокрема й сил берегової оборони та скоріш за все зведених розвідувальних частин НВАК у кількості близько 40-50 тисяч) значною мірою відбуватиметься за рахунок перекваліфікації кадрових підрозділів сухопутки. А мобілізованих доєднають до кадрової армії на всіх інших напрямках по всій країні. Тобто десантуватися будуть навчені солдати, навіть найбільш боєздатні зі всієї армії, але все одно переважно не спеціалісти з морських десантів. До того ж китайська парадигма засновувалася на залученні спеціалізованих цивільних суден (але початково побудованих під можливість використання морпіхами) для забезпечення десанту. Такі кораблі за умов щільної протикорабельної оборони все одно будуть достатньо вразливими для протидії тайванців.
Третя теза. Інтеграція Китаю у світову економіку на порядок перевищує аналогічну інтеграцію росії, тому навряд чи до початку операції санкційний режим для Китаю буде занадто жорстким. Але внаслідок тієї ж інтеграції навіть незначні санкції можуть завдати Китаю набагато більше шкоди, ніж росії більш жорсткі. І почнуть діяти ці санкції з моменту початку підготовки, а не з моменту початку операції. Власне мобілізація зробить початок операції для Китаю неминучим у більшості сценаріїв, бо Китай знову ж таки не може дозволити собі втратити обличчя. Початок мобілізації призведе до економічних втрат, тому мобілізація не може бути тривалою та відповідно не зможе стати системною. Бонусом – ковідні обмеження, що впливатимуть на хід мобілізації.
Четверта теза. Мала площа Тайваню, з одного боку, створює для командування сил оборони острова проблеми, бо ховати засоби та сили буде складно. З другого боку, мала площа та щільна забудова дозволяють створити дуже щільну та замасковану ППО та ПРО, кожен переданий до початку операції Китаю комплекс буде підвищувати щільність прикриття. Досвіду прориву такої щільної ППО не має жодна країна світу, навіть США. Висока ймовірність, що Тайвань зможе зберегти власні аеродроми та свій чималий парк винищувачів під час перших ракетних й авіаційних ударів. Під питанням лишається забезпечення авіації та флоту пальним в умовах тотальної блокади острова (у відкритих джерелах інформації не дуже багато, а та що є, найпевніше, неповна).
П’ята теза. Тайванський флот не дуже численний, але він буде під парасолькою острівної ППО та ПРО. Якість цієї оборони відома та дуже висока, як показав досвід України. Оцінити якість китайської ракетної зброї та систем ППО і ПРО наразі неможливо. Найімовірніше, китайському флоту вдасться нейтралізувати чи заблокувати флот Тайваню, але ціна буде високою. Утім тайванські протикорабельні ракети розміщуються не лише на кораблях, але й на мобільних установках на суходолі. Морський десант зможе висаджуватися тільки після того, як буде подавлено берегові установки, інакше їх чекає те саме, що й армію рф під Одесою. Знищити берегові ПКР завадять сили ППО Тайваню. Навіть якщо не вдасться використати винищувачі, кількість комплексів ППО у Тайваню значна, як на таку територію.
Шоста теза. Кібервійна може бути успішною проти інфраструктури й тільки короткий проміжок часу. Кібератаки можуть спричинити хаос серед цивільних, обвалити урядові сайти, припинити роботу публічного та залізничного транспорту, призупинити платежі. Але досі ніхто й ніколи не спромігся здійснити успішний кібервплив на глобальну спроможність армії виконувати свої обов’язки, тим паче в таких обсягах. Відключення електроенергії на декілька діб, відсутність мобільного інтернету та проблеми з транспортом мало впливають на здатність ППО та флоту протидіяти ракетній атаці. Я не дуже кваліфікована в цьому питанні людина, але вважаю малоймовірною кібератаку Китаю, що здатна завадити роботі ППО, ПРО та флоту Тайваню.
Йдемо далі.
Китай потребуватиме часу на підготовку, тому Тайвань також зможе провести цілий комплекс заходів перед початком активної фази операції. Тайваню потрібно буде накопичити запаси ракет, палива, стрілецької зброї, ПТРК і ПЗРК та почати навчання сухопутних сил оборони острова. Також можна провести накопичення запасів їжі та води, часткову евакуацію цивільних з острова. Жінки та діти можуть бути вивезені в інші країни під час підготовки, що зменшить навантаження на комунальну систему острова. Під час мобілізації китайські хакери намагатимуться завдати удару по тайванській армії та інфраструктурі.
Як випливає з наведених тез, операція Китаю має початися з потужної ракетної та авіаційної атаки на систему ППО та ПРО острова водночас із глобальною кібератакою. Аналогічно вся агентура Китаю на Тайвані спробує завадити Тайваню оборонятися. Оцінити тривалість такої операції складно. Та навіть якщо Китай зможе використати тисячі ракет та сотні літаків, а Тайвань не буде здатний знищити пускові НВАК, навряд чи знищення ППО та ПРО Тайваню буде швидким. Досвід України каже, що прорив щільної ППО країною, що не має такого досвіду, справа не така стрімка. Звісно, під час мобілізації Китай зможе нарощувати запаси власних ракет, але проблемою стане визначити розташування сил оборони Тайваню та забезпечити цілевказання. Згадана раніше щільна забудова дозволить переміщувати комплекси ППО, ПРО та ПКО, робити імітаційні цілі. За умов вдалого маскування Китай багато ракет буде витрачати в молоко.
Основа ППО Тайваню – це радар з фазованою решіткою AN/FPS-115 PAVE PAWS на горі Лешань (не плутати з містом Лешань у материковому Китаї). Він, за відкритими даними, дозволяє бачити цілі на дистанції до 5000 км, тобто по всій території Китаю. Це один із шести найпотужніших радарів у світі. Зараз його модернізують або будуть модернізувати найближчим часом (контракт на пів мільярда доларів зі строком виконання 2023 рік). Конструювали цей радар саме для того, щоб він міг пережити ракетні й авіаційні напади Китаю. Він прикритий власними засобами ППО та навіть зенітною артилерією, тому зерг-раш аналогами іранських мопедів малоймовірний, до того ж радар стоїть на горі заввишки 2600 м. Є дані, що радар має власні імітаційні елементи, але це видається неправдою, бо головна решітка одна. На жаль, Тайвань відмовився від постачання другого радара, тому цей зосереджений на територіях Китаю та китайському узбережжі, а те що, умовно кажучи, за спиною в Тайваню, цей радар не бачить. Але такі дані Тайвань зможе отримувати від флоту США.
Цей радар здатний бачити навіть кораблі та супутники. Невідомо, чи є (чи будуть) у Тайваню протикосмічні комплекси, що здатні збивати супутники Китаю. Але розклад прольоту цих супутників Тайвань точно матиме, і це дуже допоможе в маскуванні сил і засобів тайванців від деталізованої супутникової розвідки. До того ж радар є частиною радарної системи США, тобто об’єднаний у мережу з іншими радарами. Це значно ускладнить дії китайського флоту, бо для флоту США переміщення китайців будуть як на долоні. Як я вже казав, пряме зіткнення малоймовірне, проте Китай може вважати інакше, тому йому доведеться реагувати на переміщення флоту США.
Навіть у разі, якщо цей радар буде знищений, треба пам’ятати, він не єдиний (загалом радарів понад 30), хоча решта менш потужні та мають меншу дальність.
Продовження у наступній частині.