Голод – традиційний супутник більшості війн. Не дивно, що невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення, коли були окуповані, зокрема, значні площі сільськогосподарських земель, багато українців почали запитувати – чи вистачить нашій країні продуктів харчування? Адже втрачені були не лише сільгоспугіддя, а й елеватори із зерном, і тваринницькі ферми, і добрива, і техніка.
Тут, звісно, панічні настрої всіляко підігрівали російські фахівці інформаційних воєн. На початку війни – вкидаючи наратив про неминучий голод, якщо Україна не капітулює. За півроку – наратив про те, що в рамках «зернової угоди», мовляв, «Зеленський продасть все зерно на Захід, гроші привласнить, а українці голодуватимуть».
Задля справедливості треба сказати, що на руку російській пропаганді зіграли й деякі міжнародні організації, які включили Україну до списку країн, яким загрожує голод. Їхня логіка була проста: раз у країні йде війна, значить, у ній є ризик голоду. Так, наприклад, зробила Всесвітня продовольча програма ООН.
Тієї ж логікою керувалася транснаціональна агропромислова компанія Corteva, яка поставила Україну лише на 71 місце серед 113 країн у своєму Індексі продовольчої безпеки.
Однак стратегічно Україна – насамперед аграрна країна, у розпорядженні якої – 27% світового чорнозему. Україна входить до трійки світових лідерів із виробництва продовольства. Один з найбільших експортерів аграрної сировини та продуктів харчування у світі (передусім зерна та олії). До війни щороку, окрім себе, Україна годувала ще 400 млн людей. Виробництво аграрної продукції нашій країні, за різними оцінками, у п'ять-вісім разів перевищує внутрішнє споживання.
І хоча зараз скоротилися і посівні площі, і трудові ресурси фермерів та агрохолдингів, але скоротилася і кількість споживачів продовольства: до 10 млн людей покинули країну або опинилися на тимчасово окупованих територіях. Одночасно різко впав і вивіз агропродукції із країни.
На момент початку російської агресії наприкінці лютого українські агровиробники ще не продали навіть половину зерна та олії, призначеної на експорт. З початком війни основні канали експорту – морські порти – перекрито. В результаті збирання врожаю 2022 року породило велику проблему – зерно та іншу агропродукцію просто не було де зберігати, елеватори були переповнені. Цю проблему довелося вирішувати на урядовому рівні та із залученням міжнародної допомоги.
«Зернова угода», що діє з вересня, дозволила трохи розвантажити зерносховища і забезпечила надходження грошей агровиробникам. Але все одно в Україні зберігається великий надлишок зерна, насіння соняшнику та олії, іншої аграрної продукції.
У середині червня про те, що російська агресія навіть у найгіршому випадку не призведе до голоду в Україні, написав перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький.
За його словами, навіть запаси продовольства, що залишилися в Україні станом на середину літа (тобто до збирання врожаю), покривають внутрішні потреби країни на кілька років уперед: «Наприклад, на сьогоднішній день ми маємо багаторічний запас соняшникової олії, кукурудзи та цукру. А щоб уникнути ризиків із нестачею ключових овочів, на заході та в центрі України збільшено площі під продукти борщового набору – капусту, моркву, буряк та картоплю. Загалом український агропромисловий комплекс виробляє продукції вп'ятеро більше, ніж її внутрішнє споживання».
Те, що це справді так, можна зрозуміти, проаналізувавши ситуацію із хлібом, тобто із зерном. Кабмін ще 8 років тому затвердив норми споживання хлібопродуктів для однієї працездатної людини на рік.
Ці норми використовуються практично – щоб підрахувати, скільки зерна Україні потрібно для внутрішнього споживання. Такі підрахунки здійснюються щорічно та на їх підставі Міністерство аграрної політики та продовольства України підписує з учасниками зернового ринку спеціальний Меморандум, який визначає граничні обсяги експорту зерна.
Урожай зернових та зернобобових у 2021 році становив 84 млн тонн. За підсумками 2022 року, за попередньою оцінкою, урожай зернових та зернобобових культур становив 50-52 млн тонн. Разом із олійними культурами – 65-67 млн тонн. (Значне падіння було пов'язане саме з війною.)
Залишки врожаю зернових 2021 року в Україні на 1 лютого 2022-го становили приблизно 26,3 млн тонн. При цьому для задоволення внутрішніх потреб країни потрібно близько 18 млн тонн зернових. Це в сукупності потреби хлібопечення, виробництва круп, інших продуктів, спирту та крохмалю, а також корми худоби та насіннєвий фонд. А для задоволення потреб населення потрібно 5 млн тонн якісної пшениці.
Наприкінці вересня під час прес-конференції за підсумками зустрічі Ради міністрів ЄС із сільського господарства та рибальства у Брюсселі, міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський заявив: «В Україні достатньо пшениці для того, щоб забезпечити внутрішні потреби. Вона зараз найдешевша у світі тут, усередині країни. У нас у запасі понад 20 млн тонн, з яких експортувати потрібно понад 70%».
Крім того, значна частина запасів (20-30%, залежно від культури) залишається поза звітністю, що збільшує загальну наявність зерна в Україні.
Олексій Рижков, оглядач українського аграрного журналу «Зерно»: «За даними УВКБ ООН на 1 червня, загалом із України з початку війни виїхало 7 млн осіб. Якась частина з них повернулася, звичайно, тому ми можемо говорити, що кількість споживачів хліба в Україні з початку повномасштабної війни скоротилася на 5-6 млн осіб, а падіння виробництва хліба в січні-липні склало 15-20%. До того ж багато хлібозаводів стали жертвами бойових дій, а також відключення електрики та води, руйнування логістики в Україні зупинилася приблизно п'ята частина хлібозаводів.
Тим не менш, і запасів зерна, і іншого продовольства в Україні – з надлишком достатньо для забезпечення її продовольчої безпеки. А переробних потужностей (включаючи борошномельні та хлібопекарські) – просто цілком достатньо, щоб забезпечити населення. До того ж, постійно запускаються нові підприємства з виробництва продуктів харчування – цей процес триває з червня».
Щодо тваринництва, то воно до війни в Україні було розвинене набагато слабше, ніж рослинництво. За попередніми оцінками експертів, Україна за час російського вторгнення втратила близько 15% потужностей із виробництва м'ясної та молочної продукції. Оціночна вартість загиблих чи вкрадених росіянами сільськогосподарських тварин – близько $150 млн.
«За непрямими оцінками, загинуло близько 100 тисяч голів великої рогатої худоби, близько чверті мільйона свиней та майже 6 млн голів птахів», – каже аналітик центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки Роман Нейтер.
Але, наприклад, дефіцит свинини боятися не варто. Адже на територіях, де відбувалися або продовжуються і нині активні бойові дії, зосереджено лише 14% всього виробництва свинини. Яйця та курятина з прилавків теж не зникнуть, незважаючи на загибель кількох мільйонів птахів.
«Ми виготовляємо курятини на 35-40% більше, ніж споживаємо. Тому що ми маємо дуже великий експортний потенціал. Навіть те, що ми втратили на сьогодні, це не так багато по відношенню до внутрішнього ринку. Якщо ще зважити, що ми нічого не експортуємо. Порти Чорного моря заблоковані, а потужності західного кордону дуже обмежені», – пояснює економіст Олег Пензін.
Про те, що для внутрішнього ринку Україні м'ясної продукції вистачить, більше того, можна розширювати експорт, заявила заступник директора департаменту аграрного розвитку – начальник управління тваринництва та племінної справи Мінагрополітики Олена Дадус 14 вересня 2022 року на всеукраїнському м'ясному форумі MEAT FORUM-2022. Вона зазначила, що в Україні переважно за рахунок птиці споживання на душу населення забезпечується на рівні 52 кг м'яса на одну особу на рік.
«На сьогоднішній день фонд споживання м'яса та м'ясопродуктів повністю забезпечує потреби внутрішнього ринку та має можливості забезпечувати експортний попит. Це переважно за рахунок м'яса птиці», – наголосила чиновниця.
«Ми спостерігаємо, що між видами продукції є певне заміщення: дорожчі види продукції заміщують доступніші. Половина із 2 млн тонн загального фонду споживання м'яса – це птиця, свинина складає 37% фонду споживання, яловичина – 13%», – зазначила Олена Дадус.
Простіше кажучи, українцям не загрожує нестача тваринного білка. Значна частина надлишків зерна вирушає на кормові потреби, і чим більше проблем із експортом зерна з України – тим нижчі всередині країни ціни на корми для тварин. Так, щоб повноцінно розгорнути промислове свинарство або вирощування великої рогатої худоби, потрібно 5-7 років. Але птахівництво, а також дрібна худоба (кози, вівці, кролики) такого часу не вимагають, їх виробництво можна наростити дуже швидко – кормова база дозволяє.
Що на нас чекає у 2023 році? Напевно – добрий урожай. Наприкінці 2022-го пройшли рясні дощі, а потім – снігопади. Ґрунт просочився вологою, отже, як мінімум озимі навесні «відпрацюють» за планом. Вже одне це закладе основу продовольчої безпеки. Найбільші світові виробники техніки, насіння та засобів захисту рослин продовжують працювати на ринку України. Господарства переходять більш активне використання органічних добрив і змінюють схеми сівозміни, щоб компенсувати брак добрив.
Як кажуть аграрії, восени 2022 року вони засіяли приблизно 75% від звичайної площі посівів озимих культур. Також і навесні передбачається засіяти близько 75% звичайної площі ярих. Отже, наступного року Україна за нормальних погодних умов отримає приблизно 3/4 звичайного врожаю зернових та зернобобових. Також фермери говорять про плани частину полів перевести з вирощування зерна на вирощування овочів – вони мають гарантований попит на внутрішньому ринку. З погляду продовольчої безпеки – це для України дуже правильне рішення.
Автор: Денис Стаджі