Одури мене, бо я цього хочу
Експерт з дифузії інновацій Еверетт М. Роджерс, наводить приклад дослідження, де поінформованість про засоби контрацепції та схвальне ставлення до них як способу зберегти здоров’я, значно перевищували реальні показники практичного їх застосування. Тобто, опитувані майже всі знають про користь, але в особистому житті ця інформація їх ніби не стосується – реально послуговуються знаннями одиниці.
Причин, чому так трапляється, безліч. Можна говорити, наприклад, про соціально схвальні сценарії поведінки, коли людина, ледь не з кожної праски, чує досить однозначну, позитивну тезу і повторює її потім. Бо це безпечно, а ще й по голівці погладити можуть. Однак справжнє ставлення завжди стає зрозумілим через призму персонального життя і практик. В українському суспільстві прийнято гудити корупцію і корупціонерів голосно – соціально схвальна теза. Але так само прийнято «порішати» питання через кума чи знайомого – особистий досвід, який здебільшого публічно замовчується.
Людина рідко може продуктивно приміряти на себе досвід чогось, що з нею не трапилося. Саме тому так просто щось забороняти іншим - я ж цього не роблю, значить й інші можуть не робити. Відсутній досвід взаємодії з чимось часто призводить до похибки в оцінці явищ. А ще, велика спокуса додумати деталі, яких бракує, на основі власних стереотипів, або тих, що траплялися в навколишньому медійному середовищі. Як от люди послуговуються своїми суб’єктивними уявленнями, коли описують, якими є «багатії», не враховуючи, що шлях до грошей в кожного свій. Якщо цей опис базований не на особистому знайомстві чи спостереженнях за живою людиною, а є збірним медіа егрегором, то він буде досить гротескним і, найчастіше, негативно забарвленим.
Фактично, людина у всьому схильна домальовувати деталі там, де їх бракує для цілісної картини. А матеріал вона, звісно ж, бере з власного досвіду. Ну іще з телевізора, газет чи сайтів – інформація звідти також нашаровується на персональні переживання і збагачує їх. І якщо в цьому ланцюжку в якийсь момент утворився хибний висновок, який людина сприйняла, як правильний і увірувала в свою правоту, всі наступні нашарування будуть його посилювати і укорінювати.
Саме в цей момент зі своїми тенетами чатують на юзера тролі, боти та інші гравці медійного поля бою. І на їхню метушню, як Одісей на спів сирен, пристають ті, ким владарює надмір емоцій. Взяти наприклад псевдоісторичний факт про «утоплених на Колимі українських дівчат», що з художнього поетичного твору не без участі автора, перекочував в площину неймовірних фактів про звірства росіян і вірально шириться попри ґрунтовні спростування.
Логічно, що міфи не люблять викриття. І захищати брехню, якщо вона була улюбленою та підтверджувала якісь внутрішні уявлення про світ, про добро і зло в ньому, будуть якраз ті, хто в ці міфи повірив. В цій ситуації заклик «мислити критично» здатен не розкрити очі на помилку, а хіба перетворити вас на ворога. Бо для людини міф є цілком реальним і значущим, а ви – тим, хто хоче цю цінність зруйнувати.
Ти мені не подобаєшся, значить ти поганий
З цієї точки зору цікавим мені видається фрагмент результатів дослідження, який я отримала, готуючи свою магістерську роботу, присвячену поляризації та агресії в інтернет середовищі. Основна частина опитування була присвячена оцінці емоцій, які виникають від прочитання однієї і тієї самої новини. Точніше, фейка, поданого різними ресурсами і з різними акцентами. І звісно ж, я не могла втриматися, щоб не зазирнути на емоційне поле політичних симпатій. Тож запропонувала респондентам уявити політика, якому вони симпатизують і відповісти на питання: що вони відчуватимуть чи робитимуть, коли знайдуть негативну інформацію про нього чи неї? А потім попросила відповісти на те ж питання, але цього разу уявити політика, який не подобається. Результати особливо ефектно виглядають на зображенні поряд.
З того, що впадає в око найпершим – абсолютно інша динаміка вибору відповідей у цих двох варіантах по суті тотожного питання. А отже, оцінюючи інформацію через свої переконання, людина відкидає деталі, які можуть бути критично важливими. Адже сьогодні - це політик, а завтра - посадовець, функція, від якої залежать ключові рішення. Інформаційні атаки можуть бути націлені в тому числі, щоб їх делегітимізувати, перекрутити. Відносно несимпатичного політика, ким би той не був, я спеціально уникала прізвищ, жоден респондент не виказав сумніву щодо уявної негативної інформації. Тобто, винен і крапка. Також негативна інформація у цьому випадку не сприймається як наклеп з боку ворога. Не сприймається це і як напад з боку опонентів. Перевірити інформацію про політика, який не подобається, удвічі менше охочих, ніж про того, кому симпатизують. Натомість, майже третина опитаних порадіє з негативної новини про ненависного політика. І 20% засмутиться через погану новину про політика, який подобається.
Не те, щоб для мене ці результати проявили щось нове – Деніел Канеман у своїй книзі «Мислення швидке й повільне» на прикладі численних експериментів показав як і чому приймає рішення та оцінює дійсність людина з точки зору емоцій, а також, чому раціо найчастіше приречене на поразку. До того ж, за іншими дослідженнями, напад на політичні чи релігійні переконання мозок трактує подібно до того, як він би зчитував фізичну небезпеку. Ось чому безперспективно вести якусь аргументовану полеміку там, де зчепилися симпатики двох політичних таборів, та ще й підживлені тролями і ботами.
Мантра про «критичне мислення» сама по собі навряд чи здатна навернути когось на шлях істинний – тут без ілюзій. Класичний приклад – хочеш ескалувати скандал, скажи опонентові «заспокойся!». Так само і з закликом «мислити критично» - за ним проглядає натяк на глупство. Тим більше, складно досягти раціонального в інтернет-просторі, який немов ріки Амазонії піраньями, наповнений акаунтами, спеціально заточеними під нагнітання емоцій та сварки, які легітимізують стиль поведінки «дурень – сам дурень, і політик твій такий самий».
Питання в іншому: що робити з цією продукованою поляризацією, наскільки вона впливає на життя у світі фізичному? Як оцінити реальні масштаби її впливу з огляду на те, що настрої кожної окремо взятої соцмережевої «бульбашки» не відображають середнього по палаті. Це підтверджують одкровення тих, хто часом вивалюється зі свого ареалу електронного існування у навколишній простір, а там раптом на перших сходинках хіт-парадів Моргенштерн чи Інстасамка, а люди в топах обговорюють якихось геть невідомих персонажів. І багато імен та подій, за які в «бульбашці» стоїть ледь не смертний бій і ламаються списи, для того, іншого світу, не те що нецікаві, а банально незнайомі.
І це точно не про те, хто гірший чи кращий, радше про «розділяй і владарюй», чим точно користається ворог. Ані смаки, ані рівень освіти чи просто знань про життя самі по собі не є визначальним фактором у діях людини. І тим не менше, саме смаки та переконання є тією «Ахіллесовою п’ятою» нашого суспільства, в яку намагається поцілити противник.